Арешт і заслання Тараса Шевченка: як 17 квітня 1846 року змінило життя Кобзаря

В цей день, 17 квітня 1847 року, при в’їзді в Київ заарештували Тараса Шевченка. ІА Дивись.info розповідає, в чому була причина арешту.

Участь Шевченка в Кирило-Мефодіївському братстві та арешт

Весною 1846 року Тарас Шевченко прибув до Києва та заселився в будинку, що зараз відомий як Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка, розташований на колишньому провулку «Козине болото».

Протягом цього періоду він написав балади «Лілея» та «Русалка». У квітні Тарас приєднався до Кирило-Мефодіївського братства, таємної політичної організації, заснованої за ініціативою Миколи Костомарова.

27 листопада (9 грудня) 1846 року Шевченко подав заяву на ім'я попечителя Київського навчального округу про зарахування на посаду вчителя малювання в Київському університеті Святого Володимира, на яку його затвердили 21 лютого (5 березня) 1847 року. У березні 1847 року, після доносу, почалися арешти членів братства.

Шевченка заарештували 5 (17) квітня 1847 на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва, відібрали збірку «Три літа», та відправили під конвоєм до Петербурга й ув’язнили в казематі так званого Третього відділу. Під час допитів поет виявив неабияку мужність і незалежність: він не зрікся своїх поглядів і не виказав нікого з братчиків. 

Два місяці ув'язнення

Перебуваючи два місяці під вартою, Шевченко продовжував писати вірші. Пізніше він об'єднав їх у циклі «В казематі». Серед стін в'язниці, очікуючи покарання, він зумів створити рідкісні поетичні шедеври, такі як «Садок вишневий коло хати…». Свою безмежну любов до України поет також виразив у вірші, що починається рядками «Мені однаково, чи буду / Я жить в Україні, чи ні».

За сатиру на імператрицю, в якій насмішка звучала у зв'язку з її фізичними вадами — худорлявістю та нервовим тиком, що виник після повстання декабристів, імператор покарав Шевченка набагато тяжче, ніж інших притягнених до слідства братчиків: заслав в солдати до Оренбурга. На вироку він власноручно дописав: «Під найсуворіший нагляд і з забороною писати й малювати». 

«...Виступає; обок його
Цариця-небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще, на
лихо, сердешне
Хита головою»...

Заслання в Оренбурзі

Попри суворий заборонний режим, в Орській фортеці Шевченко продовжував таємно малювати і писати вірші. Йому вдалос приховати та зберегти їх у чотирьох «захалявних книжечках» (1847, 1848, 1849, 1850).

Протягом цього часу він створив поеми «Княжна», «Варнак», «Іржавець», «Чернець», «Москалева криниця» та багато віршів. Поет цікавився життям казахів, що мешкали в околицях фортеці, вивчав їхні пісні та легенди, а також зображував сцени з їхнього побуту.

З весни 1848 року становище Шевченка трохи полегшилося за рахунок включення його до складу Аральської експедиції під керівництвом лейтенанта Бутакова. Перебування на острові Кос-Арал стало дуже плідним для його творчості. Крім виконання численних малюнків, сепій та акварелей, Шевченко написав поеми «Царі», «Титарівна», «Марина», «Сотник» і понад 70 поезій, які відображали його скрутні переживання, викликані полоном і самотністю.

В Оренбурзі він зблизився з засланцями-поляками, учасниками повстання 1830—1831 років, і став другом польського історика Броніслава Залеського, з яким пізніше листувався. У квітні 1850 року Шевченка вдруге арештували і після піврічного ув'язнення перевели до Новопетровського берегового форту на півострів Мангишлак.

Заслання в Новопетровській фортеці

Семирічне перебування поета в Новопетровській фортеці — це найважчі часи в його житті. Та, незважаючи на найсуворіший нагляд, на моральні страждання і фізичне виснаження, Шевченко таємно продовжував малярську й літературну діяльність.

Лише під час так званої Каратауськоїекспедиції, влітку 1851, він виконав біля 100 малюнків аквареллю й олівцем (зокрема «Вид на гори Актау з долини Агаспеяр», «Гора в долині Агаспеяр», «Гори в долині Агаспеяр», «Кладовище Агаспеяр»). Знайшовши коло форту добру глину й алебастр, Шевченко почав вправи вскульптурі. Серед виконаних ним скульптурних творів були й 2 барельєфи на новозавітні теми: «Христос у терновому вінку» і «Йоан Хреститель». Поет тоді почав писати російською мовою повісті з українською тематикою та багатим автобіографічним матеріалом («Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музыкант», «Художник», «Несчастный», «Близнецы» та інші).

Тільки через 2 роки після смерті Миколи Костомарова клопотання друзів увінчалися успіхом, і поета звільнено з заслання у 1857 році.