Історія дивізії СС «Галичина» та чому українці воювали у її складі

В цей день, 20 квітня 1944 року, на Галичині було оголошено новий набір українських добровольців до охоронних частин СС. З цієї нагоди ІА Дивись.info розповідає історію дивізії та чому українці воювали у її складі.

Створення дивізії СС «Галичина»

Протягом свого короткого існування дивізія зазнавала кілька змін у назві. У день свого створення, 28 квітня 1943 року, вона була відома як Стрілецька дивізія СС «Галичина». Під час набору перших рекрутів, з 30 травня по жовтень 1943 року, вона мала назву Добровольча дивізія СС "Галичина". Під час навчання, з 22 жовтня 1943 по 27 червня 1944 року, вона була відома як 14-а Галицька добровольча дивізія СС.

Під час бойових дій і до переформування після битви під Бродами, дивізія залишалася активною. Битва між німецькими та радянськими військами, що відбулася протягом Львівсько-Сандомирської наступальної операції з 13 по 22 липня 1944 року поблизу міста Броди Львівської області, завершилася поразкою німецьких військ, у складі яких була дивізія «Галичина».

Після цього вона перейменувалася на 14-у Ваффен (військову) гренадерську (піхотну) дивізію СС «Галицька № 1», що діяла від 27 червня по 12 листопада 1944 року. Від 12 листопада 1944 по 25 квітня 1945 року дивізія стала відома як «14-а Військова піхотна дивізія СС (Українська № 1)». Нарешті, з 25 квітня по 8 травня 1945 року, вона була перейменована на 1-у Українську дивізію Української національної армії.

Подібні дивізії існували не тільки в Україні

Перші аналогічні формування виникли в Чехословаччині, а потім в країнах Бенілюксу та Скандинавії. З приблизно 40 дивізій «Ваффен-СС» майже половина складалася з населення окупованих і союзних з Німеччиною держав — хорватів, латишів, естонців, угорців, румунів, французів, італійців, фінів, білорусів і росіян.

Хто воював у дивізії СС «Галичина»

Ініціатором з німецького боку був генерал СС Отто Вехтер, який у 1942 році став губернатором Дистрикту Галичина. Під час німецької окупації ця адміністративна одиниця входила до складу генерал-губернаторства з центром у Кракові. Бессарабія і Буковина ввійшли до складу губернаторства Трансністрія, яке контролювалося румунською адміністрацією, тоді як інші українські території стали частиною Рейхскомісаріату Україна. Вехтер, австрієць за походженням, сприймав галичан не як українців, а як колишніх підданих Австро-Угорської імперії.

Цю ініціативу з позиції Третього рейху особисто курирував рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер. З українського боку ідею створення дивізії підтримав Український центральний комітет (УЦК) під керівництвом українського історика, географа, громадського діяча і колишнього солдата УГА Володимира Кубійовича. УЦК була єдиною легальною громадською організацією в генерал-губернаторстві, що захищала інтереси українського населення в різних сферах, крім політичної. Вона надавала допомогу дітям, хворим, полоненим, в'язням, голодуючим, а також займалася проблемами шкіл, церков, лікарень, підтримувала українську культуру і науку, проте контролювалася окупаційною владою.

Спочатку в дивізію набирали лише жителів сучасних Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей, а пізніше — вихідців з інших регіонів, полонених червоноармійців і остарбайтерів. Перші добровольці проходили жорсткий відбір, і з майже 82 тисяч добровольців у дивізію було зараховано лише 13 тисяч. Улітку 1943 року вони вирушили в навчально-тренувальні табори. Протягом усього періоду існування дивізії вищі командні посади займали німці.

Чому українці вступали у дивізію СС «Галичина»

Завдяки потужній і добре продуманій агітаційній кампанії, німці акцентували увагу переважно на боротьбі з більшовиками. Німецькій пропаганді навіть не довелося особливо старатися. За час радянської окупації у 1939—1941 роках, Західна Україна, зокрема й Галичина, дізналися, що таке колективізація, масові репресії та депортації.

Друга світова війна принесла остарбайтерів, полювання на «бандерівців» та висилки до Сибіру і на Донбас. У червні-липні 1941 року, в тюрмах Західної України, більшовики вбили приблизно 22 тисячі людей, яких органи НКВС поспіхом розстрілювали перед відступом Червоної армії у 1941-му. Німецький режим у Галичині дотримувався більш "м'якої" позиції в окупаційній політиці. Нацистські злочини на інших територіях, звичайно, замовчувалися. На початку 1943 року, Червона армія перейшла в наступ на Східному фронті, і до Галичини поверталася радянська влада — це також мотивувало рекрутів.

Добровольці, переважно греко-католицького віросповідання, не були переконаними нацистами. Навіть німецьке керівництво, як виняток, дозволило включити до складу дивізії капеланів із священників УГКЦ.

УЦК підносив дивізію як можливість продовжити українську національну боротьбу за незалежність у 1917—1921 роках. У ході рекрутингу використовувалися традиції Легіону Українських січових стрільців, українського військового формування, яке діяло у складі армії Австро-Угорської імперії під час Першої світової війни, а пізніше — у складі УГА, війська УНР. Навіть в абревіатурі СС бачили паралелі з січовими стрільцями. Ветерани та колишні командири цих підрозділів залучалися до формування дивізії, маючи авторитет серед молодих хлопців 17—19 років, які стали основою першого набору в дивізію. Навіть колишній поручик УГА Володимир Кубійович першим подав заяву на вступ у дивізію, хоча його прогнозували комісувати за віком і станом здоров'я.

Що німці обіцяли українцям

У перші роки окупації будь-які національні ініціативи жорстко придушувалися. Сформувати національну дивізію дозволили тільки навесні 1943 року, після німецьких поразок під Сталінградом, в Африці та на інших фронтах. Особистий наказ Гіммлера заборонив використовувати слово «українська» у назві дивізії.

Коли німецькі війська відступили з Галичини, дивізію перейменували на «українську». Навесні 1945 року можна було обіцяти будь-що, включаючи офіційне визнання Українського національного комітету та створення Української національної армії, до складу якої ввійшла колишня дивізія «Галичина». Солдати вже відкрито присягали на вірність українському народу й обіцяли «відновити боротьбу за українську державність». Це сталося 25 квітня 1945 року, за кілька тижнів до капітуляції Німеччини у Другій світовій війні.

Які присяги складали добровольці

Існують три відомі версії тексту присяги, які використовувалися в різні періоди. Перша версія, що датується літом 1943 року під час першого набору, була загальною для всіх іноземних добровольців і звучала так: "Клянуся боротися з комунізмом під керівництвом Адольфа Гітлера як верховного головнокомандувача".

Уже восени 1944 року зʼявився новий текст присяги, специфічний для дивізії "Галичина": "Клянуся під керівництвом Адольфа Гітлера як верховного головнокомандувача боротися за Україну, за її звільнення від більшовиків".

Нарешті, третя версія присяги, яка була вжита в Українській національній армії 25 квітня 1945 року, не містила згадки про Гітлера.

Чи вчиняли українці у складі дивізії воєнні злочини

Дивізія ніколи не була офіційно засуджена ані на Нюрнберзькому процесі, ані перед будь-яким іншим трибуналом. Навіть британська перевірка не знайшла достатніх доказів щодо вчинення воєнних злочинів. Останнє значуще розслідування з цього питання було проведено канадською державною комісією в 1980-х роках.

Свідчень, які б безперечно підтверджували вчинення воєнних злочинів саме українськими дивізійниками, також не було знайдено. Однак комісія опиралася головним чином на німецькі архівні матеріали, оскільки доступ до радянських архівів був обмежений.