Президент підпільної України: хто такий Кирило Осьмак

А в цей день, 9 травня 1890 року, видатний діяч народився. Тож ІА Дивись.info розповідає його історію.

Дитинство та навчання

Кирило Осьмак прийшов на світ 9 травня (за старим стилем – 27 квітня) 1890 року в полковому козацькому містечку Шишаки Миргородського повіту на Полтавщині в багатодітній селянській родині. Батько Кирила Івановича – Осьмаков Іван Юхимович – служив конторником. Людиною він був геть небагатою, але дуже чесною та шанованою містянами. Ще в ранньому дитинстві сиротою потрапив з Курської губернії на Полтавщину. Мати майбутнього державного діяча – Тетяна Андріївна Власенко – походила з козацького роду прославленої Миколою Гоголем на весь світ Диканьки. Перших п’ятьох діточок від подружжя забрала епідемія тифу. Лишилося п’ятеро синів та дочка. Найстарший з них працював на будівництві Байкало-Амурської залізниці, другий був мобілізований на Галицький фронт, звідки вже не повернувся. Сестра Кирила Івановича все життя працювала педагогом.

Після закінчення Шишацької народної школи малий Кирило навчався в Миргородській повітовій школі (1902–1906), далі – в Полтавському Олександрівському реальному училищі (1908–1910). В останньому відвідував гурток самоосвіти, де в ньому прокинулося прагнення підвищувати культурний рівень населення.

З дитинства Кирило Іванович переймався трагедією життя Тараса Шевченка, цікавився творчістю корифеїв українського театрального мистецтва – М.К. Заньковецької, М.Л. Кропивницького, братів Тобілевичів – Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського та Панаса Саксаганського. Великий вплив на становлення націєцентричних поглядів майбутнього політичного діяча мали й студентські демонстрації, які відбувалися в Києві, Москві та інших містах. У багатьох з них Кирило Іванович брав безпосередню участь.

Репресії за національну українську ідею

Уперше Кирило Іванович був репресований за розповсюдження нелегальної літератури, коли в 1911 році двадцятирічним студентом першого курсу Московського сільськогосподарського інституту (колишньої Петровської сільськогосподарської та лісової академії) був на короткий час висланий «градоначальником» за межі Московської губернії.

Вже з перших студентських років К.І. Осьмак розпочав активно проводити лінію української національної ідеї щодо подальшого розвитку сільського господарства на території українських земель, став активним поборником популяризації новітніх галузевих знань, і обов'язково українською мовою. Під час навчання він – активний член Агрономічного гуртка з вивчення українських губерній при Московському сільськогосподарському інституті, заснованого в 1909 році. Гурток мав велику (близько 900 назв) спеціальну бібліотеку, музей, що складався з гербаріїв української флори, петрографічної колекції. У 1911 році для поширення популяризоторської роботи серед населення Кирило Осьмак організовує при ньому роботу термінологічної комісії. Для вивчення питань сільського господарства розробляє з товаришами та розсилає 400 анкет для агрономів України, публікує відозви з проханням допомогти «збиранню слів і виразів українських.. без яких дуже трудно обіходитися українським агрономам при читанню лекцій та при писанню книжок». Для запису слів було надруковано 30 тисяч карток, на яких потрібно було зазначити українською, латиною та російською мовами назви рослин, комах, камінців, частин тіла свійської худоби, хвороби людей та тварин, інвентаря, будівель тощо, а також надіслати малюнки та додати приказки та прислів'я, у яких вживається те чи інше слово. 

Працював журналістом

Змалечку закоханий в історію рідного краю, вже в студентські роки на сторінках періодичних видать ставить гостро питання  охорони української старовини шляхом публікації фотографій давніх замків, старовинних церков, мостів, статуй, капличок, старовічних дібров і панських садів, ставів, сільських хат та господарського знаряддя.

З 1911 року стає кореспондентом, а в 1918 році – редактором агрономічного часопису «Рілля».

У травні 1914 року, перебуваючи на практиці в Омську на Акмолинщині познайомився з українцями – переселенцями з «Вороніжчини, Донщини, Херсонщини, Кубані, Ставропільщини, Катеринославщини і инших сторін нашої широкої Країни», які на не багатій на чорноземи сибірській землі вирощували пшеницю, утримували молочарські господарства та забували рідну мову.  «Коли б наші люди були більш освічені, не цуралися свого і давали дітям освіту на рідній мові, – тоді і тут вони б не роспливалися в сібірському морі, а були б великою одноцільною силою», – із сумом зазначає Кирило Іванович, розповідаючи про їх побут та працю у статті «Як живуть наші переселенці?» («Рілля». 1914. Ч. 2, С. 48–50; Ч. 3, С.80–84).

Під час Першої світової війни, з липня 1915 року, декілька місяців працює на Тернопіллі, окупованому Російською армією, завідуючи харчовим пунктом у Відділі допомоги біженцям, які постраждали від війни, що підпорядковувався Комітетові Південно-Західного фронту Всеросійського Земського союзу.

12 січня 1916 року в Києві у Златоустівській церкві бере шлюб зі слухачкою Петроградських Бестужевських вищих жіночих курсів – Марією Василівною Юркевич.

У грудні 1916 року Кирило Іванович одержує диплом інженера-агронома Московського сільськогосподарського інституту та на початку 1917 року, під час революційних подій, повертається до України, де з полум’яним завзяттям бере участь у політичному та громадському житті Києва. Працює спеціалістом зі скотарства Київського губерніального земства, керівником якого був Симон Васильович Петлюра. Службовцями земства у березні 1917 року Кирило Іванович був обраний членом та став учасником створення Української Центральної Ради. Того ж року він – секретар організаційного комітету – готував скликання першого Всеукраїнського агрономічно-економічного з’їзду.

З липня 1917 року Кирило Іванович працював завідувачем видавництва сільськогосподарської літератури при створеному Центральною Радою Генеральному Секретаріаті земельних справ, з січня 1918 року – на тій само посаді в Міністерстві землеробства. У 1917–1918 роках, не вступаючи до партійних лав, відвідував збори та з’їзди Української партії соціалістів-революціонерів. Як прибічник поглядів членів цієї партії не сприйняв приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського. За участь у страйку проти захоплення влади гетьманцями Кирило Іванович був звільнений із посади в Міністерстві землеробства.

Отож був змушений відійти від політичної державницької праці та присвятити себе діяльності громадській. З травня по 14 грудня 1918 року працює керівником відділу по виданню сільськогосподарської літератури у Всеукраїнській спілці земств. З приходом до влади Симона Петлюри при Директорії Української Народної Республіки було знову створено Міністерство землеробства, куди К.І. Осьмак повернувся на посаду керівника видавничого відділу. Цю ж посаду обіймав і з встановленням в Україні радянської влади. В лютому – грудні 1919 року перейшов керівником секції популяризації сільськогосподарських знань до Сільськогосподарського наукового комітету, одночасно керував видавництвом Центрального сільськогосподарського кооперативного союзу, який видавав журнал «Сільський господар». В тому ж 1919 році включився до роботи в Українській Академії наук, став членом Правописно-термінологічної комісії, пізніше в 1923 році – Софійської комісії. З 1 лютого 1920 і до грудня 1921 року там само завідував відділом селянського буряківництва.

Ув'язнення

У Харкові, де його утримували у в’язниці, була винесена постанова Колегії ОДПУ від 24 вересня 1928 року, згідно з якою К.І. Осьмак в числі великої групи осіб – представників української технічної та наукової інтелігенції, був засуджений за ст. 58-ІІ КК РРФСР за участь у діяльності контрреволюційної організації. Вченого позбавили права проживати в Москві, Ленінграді, Києві, Харкові, Одесі, Ростові-на-Дону, названих губерніях та округах України і Північнокавказького краю терміном на 3 роки. Кирило Іванович виїхав на батьківщину свого батька до Курська. Наукова діяльність К.І. Осьмака не була обірвана арештом, ще деякий час у засланні він продовжував за завданням ВУАН виконувати роботу з укладання словника, про що він пише в листах до академіка А.Ю. Кримського (ІР НБУВ, ф. І, № 23949).

Репресивна машина продовжувала свій поступ. Уже 1929 року на нього були зібрані наклепницькі свідчення колишніх колег з Інституту української наукової мови ВУАН В.Ф. Дурдуківського, Г.Г. Холодного, К.Т. Туркало, М.В. Кривинюка про причетність його до діяльності контрреволюційної організації «Спілка визволення України» та «Інститутської організації асоціації робітників-активістів», що діяли в Інституті української наукової мови ВУАН.

Діяльність після ув'язнення

В березні 1933 року був звільнений з концтабору. Восени того ж року став старшим агрономом Локчимського лісогосподарського комбінату в Пезмозі (Комі АРСР), з січня 1935 року, працював на посаді технічного директора радгоспу імені Ілліча Мосжитлобуду в місті Солнечногорську поблизу Москви. На той час вони з дружиною Марією Василівною Юркевич виховували двох власних діточок – сина Олега та доньку Ларису, а також названу доньку Валентину. Олег, студент другого курсу Інституту шкіряної промисловості в Москві, захворівши на тиф, помер у вересні 1936 року.

29 січня 1938 року в с. Катіно Рязанської області, де Кирило Іванович працював агрономом місцевого колгоспу, він був знову заарештований і звинувачений у підготовці терористичного акту на Сталіна та проведенні антирадянської агітації перед виборами до Верховної Ради СРСР. Після арешту чоловіка дружина, не витримавши горя та наклепів директора школи, де вона викладала німецьку мову, наклала на себе руки.

Під час слідства Кирило Іванович утримується у в’язниці м. Скопин Горловського району Рязанської області. Двадцять п'ять місяців п'ятеро слідчих не могли його зламати. Не визнав жодне із звинувачень проти себе, і, коли політична атмосфера після розстрілу М. Єжова трохи покращилася, 22 лютого 1940 р. його звільняють з-під арешту, знявши всі обвинувачення. У рік свого 50-ліття повертається на рідну Україну, де мешкали обидві його доньки. Одружується зі своєю колишньою колегою з Інституту української наукової мови ВУАН, яка в 1925–1927 роках працювала там на посаді бібліотекаря – Людмилою Устимівною Богдашевською.

Намагаючись поширити ідею українських націоналістів серед київської інтелігенції, К.І. Осьмак активно спілкується на ці теми з видатними київськими науковцями та діячами культури. Серед них – засновник Української академії мистецтв Федір Кричевський, один із засновників сільськогосподарської науки в Україні професор Сергій Веселовський.

Знову ув'язнення

13 жовтня 1944 року К.І. Осьмаку було пред’явлене звинувачення за ст. 54-1 та 54-2 в тому, що він був одним із керівників крайового проводу ОУН та здійснював активну діяльність зі створення в Україні контрреволюційної націоналістичної організації ОУН та загонів УПА для збройної боротьби з Червоною Армією і радянською владою для встановлення самостійної соборної України.

Тільки 25 серпня 1947 року, по трьох роках ув’язнення, К.І. Осьмак назвав своє справжнє прізвище та розповів про свою антирадянську діяльність.

Перебуваючи в Лук’янівській в’язниці за постановою Особливої наради при МГБ СРСР 10 липня 1948 року Кирило Осьмак був позбавлений волі на 25 років за ст. ст. 54-Іа, 54-ІІ Карного кодексу УРСР. Термін відбував у Владимирській тюрмі, звідки 29 травня 1953 року був етапований на три місяці до Бутирської тюрми у Москві, де слідчі схиляли його до зрадницької співпраці з карними органами в боротьбі з ОУН.

Виснажений майже шістнадцятилітнім ув’язненням 16 травня 1960 року Кирило Іванович Осьмак відійшов у кращі світи.

Похований на Князь-Владимирському цвинтарі поблизу тюремної стіни. На бляшаній табличці імені не було, лише номер похованого арештанта – 5753.

---

У 2019 році, згідно з Постановою Верховної Ради України, на державному рівні було відзначено 75-ту річницю створення Української Головної Визвольної Ради. У 2020 році виповнюється 130 років від дня народження її нескореного президента – Кирила Івановича Осьмака.