У Львові прощаються із бойовою медикинею Іриною Цибух

Про це повідомив очільник військової адміністрації регіону Максим Козицький.

Церемонія прощання розпочалась о 14:00 годині в Гарнізонному храмі міста. На церемонію прийшли друзі, колеги, бойові побратими та мешканці міста. Об 14:30 відбудеться міська церемонія прощання на площі Ринок.  

Трансляція — нижче:

Ірина Цибух — що про неї відомо

Доброволиця, бойова медикиня, медійниця, громадська діячка.

Народилась 1998 року у Львові, вивчала журналістику у Львівській політехніці, з 2017 року приєдналась до команди телекомпанії «Суспільного». Там працювала над реформою Суспільного мовлення, готувала міжрегіональні спецефіри, знімала документальні фільми, очолювала регіональні філії суспільного мовника у різних областях.

Ірина завжди мала активну патріотичну та громадянську позиції – з 2015-го займалася волонтерською діяльністю. Також їздила з просвітницькими місіями, де розповідала про події Революції Гідності та російсько-українську війну у школах Донеччини. Навчалася медицини у медичного загону спецпризначення «Білі берети» та в американських медиків, де отримала базові навички. Більш ґрунтовну практику здобула в «Госпітальєрах».

З 2020 року навчалася у Київській школі економіки на програмі «Публічна політика та врядування». Але перервала навчання 24 лютого 2022, щоб рятувати та захищати. Ірина повернулась до лав добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри», як бойова медикиня, а згодом очолила 5-й екіпаж. Вона брала участь в операціях з оборони Київщини, Донецької області — від Вугледара до Лиману, Авдіївки, Мар'їнки, Бахмута, працювала в Серебрянському лісі та на Харківському напрямку.

Крім того, Ірина регулярно з’являлась у медіа, розповідала про роботу медиків у зоні бойових дій, інформувала про можливості навчання й підготовки добровольців. Вона пропагувала надання якісної домедичної допомоги вже на етапі евакуації.

У листопаді 2023-го отримала відзнаку від Президента України - орден «За заслуги» III ступеня. У березні 2024 Ірина Цибух стала лауреаткою премії «УП 100. Сила жінок».

Ірина записувала подкасти, давала інтерв’ю, брала участь у різних заходах, щоб допомогти назбирати кошти на потреби армії. Вона не вірила в невідомих солдат. Називала все своїми іменами. «Чека» боролась за те, щоб кожен та кожна, хто став на захист свободи своєї країни, мав право на гідне ставлення. З командою однодумців розвивала культуру вшанування пам’яті загиблих – незадовго до останньої ротації Ірина провела презентацію проєкту «Вшануй».

29 травня 2024 року на Харківському напрямку під час виконання бойового завдання Ірина загинула. 1 червня їй мало виповнитись 26 років.

У Героїні залишилися бабуся, батьки та брат.

Її поховають на Личаківському кладовищі.