Звинувачений в «українському буржуазному націоналізмі»: про львівського історика Івана Крип'якевича
Це український історик, академік, професор ЛНУ ім. І. Франка. Він є автором великої кількості наукових досліджень про українську козацьку державність, низки підручників з історії України, а також — діячем НТШ.
Хто такий Іван Крип'якевич — розповідає ІА Дивись. info.
У дитинстві Іван вивчав українську мову
Він народився 25 червня 1886 року у Львові, в сім'ї священика УГКЦ о. Петра Франца Крип'якевича. Спочатку Івана навчали вдома батьки, потім вчителі. Ще у дитинстві хлопець навчився від сільських дітей руської мови, а писати і читати у вчителя, диякона Дмитра Пічута.
У 1896-1904 роках Іван навчався в гімназії з польською мовою викладання. Єдиний предмет українською — уроки греко-католицької релігії — викладав батько. Також він ввів у сина надобов'язкові уроки української мови.
У молоді роки Крип'якевич боровся за український університет
У 1904-1909 роках юнак навчався на філософському факультеті Львівського університету. В студентські роки він брав активну участь у боротьбі за український університет, стояв на поміркованих позиціях, займався культурно-освітньою діяльністю.
Зокрема, брав участь у протесті 23 січня 1907 року внаслідок провокації секретаря вишу Алоїза Віняжа. Після прибуття поліції Іван був затриманий. На нього склали протокол, а тоді відпустили. Відтак, 1 лютого за вказівкою намісника Анджея Потоцького був ув'язнений зі звинуваченням у порушенні громадського спокою. Хоча, що цікаво, спершу йому інкримінували тероризм.
Голодував хлопець 4 доби разом з іншими на знак протесту. Після значного резонансу в Західній Європі уряд розпорядився випустити його на волю.
Літературна та наукова діяльність Крип'якевича
Від 1905 року крип'якевич почав друкувати свої наукові статті у періодичному виданні Наукового Товариства імені Тараса Шевченка — «Записки НТШ». З 1934 року навіть став редактором.
1908 року він організував «Просвітній кружок», тісно співпрацював з «Просвітою». Наукову діяльність розпочав під керівництвом Михайла Грушевського, став одним з найвидатніших його учнів.
У 1910 році працював професором новоутвореної реальної української гімназії імені Маркіяна Шашкевича у Буську.
1911 року захистив докторську дисертацію на тему «Козаччина і Баторієві вольності», і незабаром був обраний дійсним членом НТШ. Викладав історію в Академічній гімназії у Львові (1912—1914), згодом — в гімназіях Рогатина і Жовкви.
Багато працював в українських періодичних виданнях, що видавалися на заході України — «Письма з Просвіти», «Молода Україна», «Літературно-Науковий Вісник» тощо, редагував журнал «Дзвіночок» (1911—1914) та «Ілюстрована Україна» (1913—1914). Із початком Першої світової війни (від мобілізації вчений був звільнений через поганий зір) українські школи було закрито й доводилося перебиватись випадковими журналістськими заробітками.
У 1918—1919 роках — приват-доцент Кам'янець-Подільського державного українського університету, але хвороба на тиф так і не дала змоги зайняти цю посаду. В міжвоєнний період плідно займався науково-педагогічною роботою.
У 1921—1924 роках — професор Львівського (таємного) Українського Університету (секретар сенату університету), у 1934—39 роках викладав історію України в Богословській Академії у Львові (нині Український католицький університет (УКУ)), тісно співпрацював з Науковим Товариством імені Тараса Шевченка (від 1920-го був секретарем історичної секції, 1924 редагував «Записки НТШ», від 1934 — голова історичної секції).
Громадянська позиція Івана Крип'якевича
У 1920—1930-х роках Крип'якевич проводив плідну національно-громадську роботу. У 1921—22 роках він працював у Комітеті охорони військових могил, який займався пошуком і впорядкуванням українських стрілецьких могил у Галичині, в 1923—1925 брав участь у роботі туристично-краєзнавчого товариства «Плай», співпрацював з журналом «Політика» (1925—1926). Від жовтня 1939 року Крип'якевич — завідувач кафедри історії України, професор (від 1941 року) Львівського державного університету імені Івана Франка.
У роки нацистської окупації працював редактором наукових видань «Українського видавництва» у Львові.
У повоєнний час був звинувачений в «українському буржуазному націоналізмі» і зазнав переслідувань. А 1946 року Іван Крип'якевич разом із частиною львівських науковців був депортований до Києва. Деякий час займав посаду старшого наукового співробітника Інституту історії України АН УРСР.
У травні 1948 року Іван дістав можливість повернутися до Львова. Тут 1951 року очолив відділ Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові.
Помер Іван Крип'якевич 21 квітня 1967 року у Львові, похований на Личаківському цвинтарі.
На його честь назвали вулиці у багатьох містах і селах України, зокрема, у Львові, Винниках, Володимирі, Калуші, Кам'янці-Подільському, Костополі, Пустомитах, Стрию, а також провулок у Первомайську, Миколаївської області.
