Як радянська влада засудила вірш Володимира Сосюри про любов до України

 ІА Дивись.info згадує, як це було.

Через вірш Сосюру почали зневажати в літературних колах

На вірш Сосюри звернули увагу після того, як він вперше з'явився у журналі «Звезда». Переклад з власної ініціативи зробив російський поет Олександр Прокоф'єв, якого одразу ж засудили за те, що не порадився з редколегією. Проте найбільше постраждав сам автор. На нього спрямували шквал критики від радянських письменників та дописувачів періодичних видань.

У статті «Правди», яка мала назву «Проти ідеологічних перекручень у літературі», його характеризували так:

«Оспівує якусь одвічну Україну. Поза часом, поза епохою, без сталінських п'ятирічок, без колгоспного ладу. В основі своїй є ідейно порочним твором, під яким могли підписатися Петлюра, Бандера».

Наступного дня, за партійними приписами, публікацію передрукували «Радянська Україна» й інші республіканські газети, 4 липня — обласні й міські.

Відтоді в редакційних та авторських статтях у пресі, на численних зборах та активах літераторів і митців гнівно таврувалися саме ці «вади» твору Сосюри. Їх більше не друкували. На поета цілеспрямовано лився шквал критики від радянських письменників.

Нарешті працівники бібліотек і книгарень отримали наказ «вилучити» — і вирізали сторінки з віршем. А в народ пішла правдива пародія: «Любіть Україну, як хочте любіть, Як вітер, як трави, як води, Та тільки мовчіть і про це не кажіть, Бо вб'ють вас при першій нагоді».

Однак заборону на публікацію вір­ша «Любіть Україну» зняли 1958-го.

Вірш «Любіть Україну»

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!

Факти про Володимира Сосюру

• Володимир Сосюра народився 6 січня 1898 року у Дебальцеве на Донбасі. Його дитячі роки минули на Луганщині.
• Восени 1918 року він – у складі робітничого загону – брав участь у повстанні проти гетьмана, а взимку став добровольцем армії УНР. Потрапив у полон і був засуджений до розстрілу, але вижив.
• У 1920 році Сосюру мобілізували до Червоної армії.
• У радянську літературу він увійшов з поемою «Червона зима» (1921 рік), яку сьогодні назвали б «прорадянською», а тоді критикували за «махновськість».
• На початку 30-х років у Сосюри виник конфлікту з комуністичною партією, членом якої він був з 1920 року. Його книгу «Серце» заборонили, у 1934 році письменника виключили з партії та відправили до психіатричної лікарні.
• Вірш «Любіть Україну», написаний у 1944 році, став візитівкою сучасної України.