«Найбільше вразило те, що через війну страждали діти», — львівський нацгвардієць про участь в миротворчих операціях у Косово

З нагоди Дня українських миротворців ІА Дивись.info поспілкувалася з майстер-сержантом та командиром відділення одного зі львівських підрозділів Національної гвардії. Він розповів про участь у місії 2001 року в Косово та продовження військової служби.

46-річний військовослужбовець виконував бойові завдання в декількох ротаціях під час АТО/ООС, починаючи з 2014 року.

— Скільки вам було років в той час, коли ви вирішили податись у миротворчу місію, і чому ви ухвалили таке рішення?

На той момент мені був 21 рік. Спершу я проходив службу в одному із батальйонів спеціального призначення — «Чорний скорпіон». Згодом повідомили, що буде відбір миротворців з різних підрозділів, в тому числі із залученням представників Національної гвардії. Участь в місії могли взяти всі охочі, які пройшли спеціальний відбір. Це було добровільно, і я відчував, що це моє покликання.

— У чому полягала суть спеціального відбору: що мали знати та вміти кандидати?

Відбір проходив у Києві. Була сильна конкуренція, адже зібрали спецпризначенців з усієї країни. Ключовими факторами відбору кандидатів були рівень фізичної підготовки та знання англійської мови. Особисто мені дуже допомогли заняття спортом, бо я займався важкою атлетикою, бігом, а також карате та боксом.

В підсумку, відбір пройшли 8 нацгвардійців, а, крім українців, у складі миротворчої місії були й іноземні представники.

— Коли розпочалась ваша місія та яка була ваша роль там?

Пройшовши відбір та спеціальні навчання, 2001 року ми вилетіли в колишню Республіку Югославію, а саме в Косово. На той момент там закінчувалась війна і була дуже напружена нестабільна ситуація. Взагалі конфлікт на Балканах триває дуже великий проміжок часу. Це територія, яка розділяє Азію та Європу, і у цьому регіоні був широко поширений незаконний обіг зброї, контрабанда, наркоторгівля.

Окрім того, в цих краях дві релігії, які ворогують між собою —  іслам серед албанців та християнство серед сербів. Албанці підривали християнські храми, а серби знищували мечеті.

Основні завдання, які на нас тоді покладались — наведення правопорядку, автопатруль, недопущення масових заворушень між сторонами, які ворогували, допомога місцевій поліції та багато інших. Часу для відпочинку було дуже мало. Іноді ми повертались на базу після завдання, поїли, привели себе в порядок і одразу виїжджали на наступне. Крім того, доводилось застосовувати вміння, які нас навчали у спецназі.

— Що найбільше запам'яталось за час перебування у Косово?

Найбільше вразило те, що через війну дуже страждали діти. Вони бачили все, що відбувається. Нам доводилось перевозити через сербські села мусульманських дітей до школи і навпаки, щоб вони могли безпечно добратись. А оскільки ми мали бронетехніку, то перевозили дітей, цивільних людей.

Я перебував там 1,5 року, після чого нас повернули в Україну для подальшого проходження служби в своїх підрозділах. Але запам’яталось все, що відбувалось в Косово, оскільки я був досить молодий.

— Яким в той час було цивільне населення? Що запам'яталось чи вразило найбільше?

Оскільки серби знали, що українці теж християни, то вони ставились до нас з повагою. Приїхавши в будь-яке сербське село, нас добре зустрічали і могли надати допомогу, якщо ми потребували. З албанцями ситуація була інша, вони ставились до нас вороже. Спалювали техніку ООН, KFOR (англ. Kosovo Force — міжнародні сили під керівництвом НАТО, відповідальні за забезпечення стабільності в Косово), знищували християнські храми та церкви, які мали історичну та культурну цінність, адже споруджені ще у XIV-XV століттях та були під захистом ЮНЕСКО.

— Чи було складно адаптуватись до мирного життя після повернення додому з місії та продовжувати службу?

Спершу було психологічно складно звикнути до того, що повертаєшся в мирне життя, де немає постійної небезпеки і загроз твоєму життю. Проте з часом адаптувався до звичних раніше умов. Щодо служби, то проблем не виникало, оскільки вміння, що раніше здобув у підрозділі та завдання, які на нас покладались, значною мірою переплітались з тим, що виконували в Косово.

Знаю, що зараз у багатьох побратимів, котрі повертаються із зони бойових дій, виникає схожа ситуація під час адаптації до мирного життя, адже організм звикає до стресу, і ти постійно перебуваєш в тонусі. Можуть з’являтись проблеми зі сном та багато іншого. У таких випадках військові можуть звернутись за допомогою до фахівців, проте часто думають, що їхні проблеми не зрозуміють. У такі моменти важливо, щоб рідні та друзі підтримали військовослужбовця.

— На вашу думку, миротворчі місії є ефективними, приносять мир?

Безумовно. Участь представників різних країн у миротворчих операціях є проявом міжнародної відповідальності і прагненням до миру в світі. Учасники миротворчого контингенту є основою у вирішенні збройних конфліктів між державами. При високому рівні підготовки миротворців до виконання завдань, шанси на врегулювання збройного протистояння значно збільшуються.

— В умовах сучасної російсько-української війни, що може зробити кожен, аби наблизити перемогу?

Я вважаю, що сьогодні кожен повинен докладати максимум зусиль там, де він є, і робити все, що від нього залежить, для спільної перемоги. Це не легкий і тривалий шлях, але якщо всі будуть навчатись, працювати на благо держави та народу, пам’ятати про подвиги військових, рятівників, медиків та всіх, хто щоденно віддає своє здоров’я та життя, то наша перемога настане в недалекому майбутньому.