«Був хрущем і жив колись на вишні»: про поета Богдана-Ігоря Антонича
Богдан-Ігор Антонич – український поет із Лемківщини, який жив у Львові на початку ХХ століття. Він швидко став відомим у мистецьких колах міста завдяки неповторному талантові. Однак поет так само стрімко згас у 27 років, знайшовши дім, як і писав у своїх текстах – десь «аж за зорею».
Сьогодні, 5 жовтня, минає 115 років від дня народження Богдана-Ігоря Антонича. З цієї нагоди ІА Дивись.info розповідає детальніше про життя та творчість поета.
«Росте Антонич і росте трава»
Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня в 1909 році в селищі Новиця, що на Лемківщині (сьогодні Польща). Батько письменника Василь Кіт був греко-католицьким священником. Перед народженням сина він зі своєю дружиною Ольгою Волошинович змінили своє прізвище на Антонич.
Ще в дитинстві Богдан-Ігор почав цікавитися поезією. Цьому сприяла його вчителька, яка викладала поетові приватні уроки. Згодом він здобув середню освіту в гімназії гуманітарного типу імені Королеви Софії у Сяноку. Там його відзначили як найкращого учня.
У 1928 році Антонич став студентом Львівського університету. Юний митець вчився на філософському факультеті (спеціальність польська філологія). У той час кафедри з українською мовою викладання були закриті, а університет вважався польським навчальним закладом. Проте така ситуація не завадила йому самостійно поглиблювати свої знання з української мови та літератури.
Під час навчання Антонич був членом гуртка студентів україністів при Науковій секції Товариства «Прихильників освіти» у Львові. На зібраннях товариства поет порушував проблеми українського письменства, які були в той час. Він наполягав на потребі утвердити єдиний український правопис, оскільки тоді його ще не було.
У 1934 році Антонич закінчив університет. Після навчання вирішив повністю присвятити себе творчій діяльності. Він залишається жити в квартирі брата матері на вулиці Городецька, 18 у Львові, де перебував у студентські роки. Автор друкував свою поезію в різних часописах, а також писав і літературознавчі статті.
Відомо, як описували зовнішній вигляд Антонича його сучасники: одягався в костюми та стильний одяг, спеціально підбирав оправу до окулярів, яка б йому пасувала, волосся зачісував назад, носив краватки та метелики.
Росте Антонич і росте трава,
і зеленіють кучеряві вільхи,
Ой, нахилися, нахилися тільки,
почуєш найтайніші з всіх слова.
(уривок з вірша «Весна» Богдана-Ігоря Антонича)
«Найкраща пора писати для мене, це ранній ранок»
Поезія Атонича – це насамперед наполеглива праця над стилем та мовою. Він намагався писати кожен день. Використовував безліч словників та ретельно підбирав до своїх текстів кожне слово. У статті «Як розуміти поезію» Антонич, зазначав, що зазвичай він творив одразу після того, як прокинувся.
«Найкраща пора писати для мене, це ранній ранок. Напівпробуджений, ще в ліжку складаю вірші. Тоді уява викликає образи небагато ріжні від сонних мрій, тоді маю дослівно враження, мовби мені хтось у сні нашіптував якісь дивні слова. Буджуся вже цілком, одягаюсь і записую якнайскоріше зложені в цей спосіб поезії…»
– підкреслював поет.
Студентські роки Антонича стали визначальними в його літературній творчості. Саме тоді він проявив себе як талановитий молодий інтелектуал. У чернеткових записах автор ставив наголос на кожному своєму слові, так як правильно літературно, а не так як він звик говорити вдома, де спілкувався діалектом.
У 1931 році в пластовому журналі «Вогні» Антонич опублікував свої перші тексти. Поет дебютував із віршем «Біг 100 м», який став незвичайним модерним явищем у тогочасній галицькій поезії та увійшов до його першої збірки віршів «Привітання життя» (1931 рік). Підкреслимо, що на обкладинці цієї збірки зображена кохана поета – Ольга Олійник, яка була музою-натхненницею в написанні віршів, а також – його нареченою.
У 1934 році виходить друга збірка автора – «Три перстені», а через два роки третя – «Книга Лева». Решта зібрань поета «Зелене Євангліє» та «Ротації» вийшли друком по смерті Антонича. Також у творчому доробку письменника є роман «На Другому березі», який він не встиг завершити.
«Від спеки місто важко дише»
У «Книзі Лева» зображено авторське оспівування Львова. Хоча сам Антонич не позначає його назви, проте можна здогадатися, що це за місто з безліччю левів, які повсюди та в різних варіаціях постають перед читачем: камінні, емблематичні, міфічні чи зоряні. Леви, що монументально оберігають місто від ворогів із початку його заснування.
Львів у поезії Антонича контрастний. З одного боку, він оповитий темінню ночі, холодом будівель, брудом будинків розпусти та галасом людей. А з іншого – місто ангелів, зір, див, давньої історії та культури. Це все переплітається у вирі життя його мешканців. Особливо цікавою є символіка зір, що освітлюють темні провулки Львова, душі людей і являється магічним дороговказом до любові та добра.
Богдан-Ігор Антонич народився у сільській місцевості, тому спочатку місто здається хаотичним та неспокійним, на противагу гармонії рідного селища. Проте пізніше він відкрив для себе особливу красу Львова, наділеного власними ритмом та шармом, звучанням різних звуків на кожному кроці. Тому в «Книзі Лева» є багато музики, яка повсюди: в краплях дощу на бруківці, дзенькоті монет на ринку, вуличних концертах чи звуці верстатів на фабриках – усе зливається у неповторній мелодії поетичного світу митця.
Від спеки місто важко дише,
й чоло його шорстке й червоне
під віялом нічної тиші
поволі стигне і холоне.
Тремке натхнення віддзвеніло,
застигло в мудрій вірша брилі.
Твоє чи не твоє це діло,
ти сам збагнути вже не в силі.
Крізь гамір дня незмінне «завжди».
Заснеш,
заснеш без зір, поете,
життя на звуки розмінявши,
мов золото в дрібні монети.
(вірш «Літній вечір» Богдана-Ігоря Антонича)
Василь Жданків виконує колядку на слова Богдана-Ігоря Антонича:
ІА Дивись.info досліджує історію та розповідає про видатних українців, які прославились у мистецтві, науці та інших ремеслах. Прочитати ці історії можна за посиланням Видатні українці.
