Започаткував жанр «усмішка» в українській літературі: про життя Остапа Вишні
В історії української літератури виняткове місце посідає письменник Остап Вишня. Він започаткував новий жанр «усмішка» як різновид гумористичного прозового твору, що неабияк припав до вподоби читачам. Не випадково автора називали «королем українського тиражу».
Сьогодні, 13 листопада, минає 135 років відколи не стало одного з найвідоміших українських сатириків. ІА Дивись.info пропонує пригадати цікаві факти з біографії Остапа Вишні.
Був однокласником Миколи Зерова
Справжнє ім’я Остапа Вишні є Павло Губенко. Він народився 13 листопада 1889 року на хуторі Чечва, що біля містечка Грунь, в Сумській області.
Свій псевдонім – П. Грунський, яким він підписував свої перші публікації, автор взяв саме з назви рідного містечка. Інший псевдонім – Остап Вишня придумав також сам. Ім’я взяв від одного з героїв твору «Тарас Бульба» Миколи Гоголя, якого дуже багато читав у дитинстві, а прізвище від того, що полюбляв вишні.
Сім’я письменника була багатодітною. Михайло та Параскева Губенки виховували усього 17 дітей. Тому родина мала нелегке матеріальне становище.
Ще з дитинства Остап Вишня любив читати, хотів стати вчителем. Спочатку навчався в Зіньківській школі. Саме там його однокласником був інший відомий класик української літератури Микола Зеров.
Згодом навчався у Київській військово-фельдшерській школі. У 1907 році почав працювати фельдшером. Однак Остап Вишня не хотів присвячувати своє життя медицині, тому в 1917 році вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, який так і не зміг закінчити. Водночас саме в цей час розпочалися події, пов’язані з українськими національно-визвольними змаганнями (1917-1921 року).
Служба в армії УНР, більшовицький полон та ув’язнення
Оскільки Остап Вишня мав медичний фах, у 1918 році його мобілізували до медичної частини армії Української Народної Республіки (УНР). Під час служби став керівником медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. Тоді в цих шпиталях лежали поранені військові армії УНР та Української Галицької армії.
Під час служи в УНР потрапив у полон до більшовиків. До 1921 року вони утримували Остапа Вишню в Харкові. Згодом його відпустили. Однак ненадовго.
У 1924 році письменник одружився з українською акторкою Варварою Маслюченко. У подружжя був син В’ячеслав.
У 30-х роках ХХ століття письменника знову заарештувала радянська влада. Однією з передумов цього була стаття «Що таке Остап Вишня», яку написав радянський письменник Олексій Полторацький. Текст статі він опублікував в 1930 році в журналі «Нова генерація». У ній Полторацький критикує творчість сатирика та пише, що його твори не передають правдиво радянське село. Зрештою він підсумовує так про автора:
«Пісенька Остапа Вишні одспівана. Літературна творчість цього фашиста і контрреволюціонера, як остаточно стає ясно, була не більше ніж машкарою, "мистецьким" прикриттям, за яким ховаючись, він протаскував протягом кількох років у друковане слово свої націоналістичні куркульські ідейки і погляди».
Крім того, у 1933 році Остапа Вишню офіційно звинуватили в тому, що він причетний до замаху на російського революціонера Павла Постишева.
У 1934 року письменника засудили на десять років ув’язнення в Ухтимсько-печорському таборі. Крім того, в 1937 році був наказ про його розстріл. Однак Вишня залишився живий. Його врятувало переведення до іншого табору. Тоді був безлад в документації, тому наказ на розстріл автора загубили.
У 1943 році письменника звільнили з ув’язнення. Це сталося на прохання Олександра Довженка. Після цього Остап Вишня продовжив свою літературну діяльність. Однак тоді радянська влада пильно стежила за роботою автора. Йому дозволили працювавти редактором журналу «Перець».
У 1955 році сатирика реабілітували. А через рік 28 вересня 1956 року він помер. Поховали Остапа Вишню на Байковому кладовищі у Києві.
«Мені нове життя усміхається, і я йому усміхаюся»: про творчість Остапа Вишні
Свій перший твір під назвою «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)» Остап Вишня опублікував у газеті «Народна Воля», що виходила в Кам’янець-Подільському (1919 рік). Він підписав його псевдонімом «П. Грунський».
У 1921 році автор почав працювати у виданні «Вісті ВУЦВК». Тоді письменник познайомився з Василем Елланом-Блакитним. Крім того, спілкувався з відомими тогочасними письменниками – Миколою Хвильовим, Максимом Рильським та Миколою Кулішем. У цей час Остап Вишня брав активну участь в громадській діяльності, зокрема долучився до таких літературних об’єднань – «Гарт» та «Плуг». У 1922 році письменник редагував перш номери гумористичного журналу «Червоний Перець».
Творчий псевдонім «Остап Вишня» вперше з’явився на сторінках газети «Селянська правда» у 1922 році. Він надрукував там свій текст «Чудака, їй-богу!».
Письменник започаткував новий літературний жанр – усмішка, який називав різновидом фейлетону. В цьому жанрі він написав велику кількість творів, зокрема в 20-х роках Остап Вишня видав такі збірки усмішок, як-от: «Вишневі усмішки (сільські)» (1924 рік), «Вишневі усмішки кримські» (1925 рік), «Українізуємось», «Вишневі усмішки кооперативні» (1926 рік), «Вишневі усмішки театральні» (1927 рік), «Вишневі усмішки закордонні» (1930 рік ). А у 1956 році вийшла збірка «Мисливські усмішки».
«Мені нове життя усміхається, і я йому усміхаюся! Через те й усмішки»,
– зазначав авто про особливості свого жанру.
Крім короткої прози, зберігся щоденник письменника «Думи мої, думи мої..». Також Остап Вишня перекладав твори класиків іноземної літератури.
Цитати з текстів Остапа Вишні
- «Умови для мого розвитку були підходящі. З одного боку — колиска з вервечками, з другого боку — материні груди. Трішки поссеш, трішки поспиш — і ростеш собі помаленьку» (з тексту «Моя автобіографія).
- «Легко сказати — Крим, а от як його вам описати так, щоб ви зразу відчули, що воно за країна така отой Крим, що про його й легенди, й пісні, й перекази, що до його з усіх країв світу білого ідуть і їдуть, щоб хоч одним на його оком глянути, щоб хоч раз його повітрям дихнути, щоб підставити хоч на хвилину своє анемічне тіло під палюче й цілюще проміння його гарячого сонця…» (з тексту «Крим»).
- «Я вважаю за українця не того, хто вміє добре співати "Реве та стогне" та садити гопака, і не того, в кого прізвище на "ко", — а того, хто бажає добра українському народові, хто сприяє його матеріальному й духовному розвиткові» ( зі щоденника «Думи мої, думи мої..»).
- «Оті дурні, що кричать "націоналіст!", не розуміють і ніколи не зрозуміють, що я зумів об'єднати любов до мого народу з любов'ю до всіх народів світу!» ( зі щоденника «Думи мої, думи мої..»).
- «Я — маленький чоловічок, мурашка, комашинка в народній величі!» (зі щоденника «Думи мої, думи мої..»).
- «А чи шукав хтось із нас нові слова (так, так — слова!)? Нові літературні ситуації, нові прийоми, нові навіть зап'яті?» (зі щоденника «Думи мої, думи мої..»).
ІА Дивись.info досліджує історію та розповідає про видатних українців, які прославились у мистецтві, науці та інших ремеслах. Прочитати ці історії можна за посиланням Видатні українці.