«Маса народу є підставою усього»: минає 156 років від заснування «Просвіти» у Львові

Журналіст ІА Дивись.info розповідає, як починалася історія «Просвіти» та в чому полягала її діяльність.

Історія створення «Просвіти»

Поштовхом до створення «Просвіти» став «Закон про товариства», який ухвалили в Австро-Угорщині 1867 року. Саме він визначав процедуру створення та діяльності тогочасних громадських організацій.

Рік потому, другого вересня 1868-го, тодішнє міністерство освіти дало дозвіл на заснування «Просвіти», а восьмого грудня того ж року у будівлі міської стрільниці у Львові відбулися перші загальні збори товариства. Зібрання об'єднало 65 представників — майже всі з них були львів'янами.

«Кожний нарід, що хоче добитися самостійности, мусить передусім дбати про те, щоби нижчі верстви суспільности, народні маси піднеслися до тої степени просвіти, щоб ця народна маса почула себе членом народнього організму, відчула своє горожанське й національне достоїнство й узнала потребу існування нації як окремішньої народної індивідуальности; бо ніхто інший, а маса народу є підставою усього», — цими словами на перших зборах окреслив майбутню діяльність «Просвіти» студент Андрій Січинський.

Також на засіданні обрали голову товариства — ним став Анатоль Вахнянин. А до виділу, який був керівним органом, увійшли Олександр Борковський, Іван Комарницький, Михайло Коссако, Максим Михаляк, Омелян Огоновський, Омелян Партицький, Юліан Романчук, Корнило Сушкевич і Корнило Устиянович.

Чим займалося товариство

Діяльність товариства визначалася шістьма статутами. У першому основну увагу приділили науково-освітній роботі; у другому — освітній і видавничій; у четвертому —розширили економічну діяльність, яку, втім, вже у шостому статуті вилучили.

Також статути затверджували й структуру організації. Центр «Просвіти» був у Львові, у повітах розміщувалися філії, а в селах — читальні.

До речі, географія діяльності товариства була досить широкою, адже, за прикладом львівської «Просвіти», такі ж організації діяли на Наддніпрянській Україні (1905–1922 рр.), Закарпатті (1924–1939 рр.), на теренах українських поселень на Кубані, Зеленому Клину, а також в Канаді, Бразилії та інших країнах світу.

Видавнича діяльність

Видавнича діяльність товариства розпочалася 1869 року — тоді «Просвіта» почала видавати читанку для селян «Зоря» накладом у дві тисячі примірників. Далі члени організації створили комісію з підготовки книжок для середніх шкіл у 1870-му, з 1871-го почали друкувати шкільні підручники, а з 1874-го — книжки про літературу, сільське господарство та економіку.

Основним виданням товариства був часопис «Письмо з "Просвіти"». Там подавали популярні, практичні статті, новини тощо. Крім нього, існували ще ілюстрований журнал «Життя і знання» з матеріалами для самоосвіти, «Аматорський театр», пов’язаний з відповідним гуртком, «Народня освіта», «Бібліотечний порадник» та календарі, які виходили у світ під різними назвами.

Відкриття філій та читалень

«Просвіта» також активно займалася створенням філій та читалень. У них облаштовували бібліотеки, книгарні, народні театри. Члени товариства готували вистави на українську тематику, проводили ювілейні заходи на відомих українських діячів тощо.

У 1874 році на Тернопільщині, у селі Денисів, відкрили першу читальню «Просвіти», а перша філія з'явилася в селі Бортники, що на Львівщині, роком пізніше.

До 1914 року на Галичині діяли 75 філій та 2944 читальні, які охоплювали 75% населених пунктів. А в 1939-му це число зросло до 85% — тоді існували 83 філії та 3075 читалень. При цьому членами товариства було понад 300 тисяч людей порівняно з 442 на початках існування «Просвіти».

Проведення пам'ятних заходів

Члени «Просвіти» відзначалися святкуваннями ювілейних річниць: 50-річчя від дня смерті Тараса Шевченка, 100-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича, 50-річчя «Руської Бесіди», 40-річчя письменницької діяльності Івана Франка.

Також представники товариства проводили маніфестації з нагоди 50-річчя скасування панщини і 100-річчя «Енеїди».

1913 року «Просвіта» була залучена, коли митрополит Андрей Шептицький передавав Львову Національний музей, який сам заснував. Тоді «Просвіта» подарувала музеєві цінні пам'ятки зі свого архіву.

Знищення й відновлення «Просвіти»

Перед початком Другої світової війни польська влада активно закривала читальні «Просвіти».

Восьмого червня 1939 року відбувся останній загальний збір товариства, на якому головою обрали отця Юліана Дзеровича. Того ж року, з приходом радянської влади, у центральному будинку товариства на площі Ринок, 10 у Львові архів, цінні історичні документи і рукописи, друковану продукцію було знищено. Те саме відбувалося і в інших містах і селах. Відтоді «Просвіта» існувала за межами України.

Початком відновлення організації стало створення у 1988 році Товариства української мови, яке очолив Дмитро Павличко. 12 жовтня 1991 року товариство реорганізовували у Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка.

На початку грудня 1993 року відбувся IV з'їзд відновленої «Просвіти» та ювілейне засідання, присвячене 125-літтю організації. Тоді ж головою товариства обрали народного депутата України Павла Мовчана.

Голови товариства та відомі члени «Просвіти»

Після Анатоля Вахнянина, який очолював «Просвіту» від заснування і до 1870 року, очільниками товариства були:

• Юліан Лаврівський (1870–1873 рр.);
• Володислав Федорович (1873–1877 рр.);
• Омелян Огоновський (1877–1894 рр.);
• Юліан Романчук (1896–1906 рр.);
• Євген Олесницький (1906 р.);
• Петро Огоновський (1906–1910 рр.);
• Іван Кивелюк (1910–1923 рр.);
• Михайло Галущинський (1923–1931 рр.);
• Іван Брик (1932–1939 рр.);
• Юліан Дзерович (1939 р.);
• Павло Мовчан (1991–).

Крім цього, почесними членами, зокрема, були такі діячі як Іван Франко, Михайло Грушевський, Микола Лисенко, Володимир Антонович, Євген Чикаленко, Михайло Старицький, Володимир Гнатюк та інші.