Націонал-комуніст і розхристаний романтик: літературознавиця розповіла про життя та творчість Миколи Хвильового

Сьогодні минають 131 рік від дня народження Миколи Хвильового.

Журналістка ІА Дивись.іnfo поспілкувалася з Юліаною Лесняк — літературознавицею та аспіранткою кафедри теорії літератури ЛНУ імені Івана Франка, яка досліджує творчість Миколи Хвильового. Вона розповіла цікаві факти про тексти та життя українського письменника.

Микола Хвильовий (справжнє прізвище — Фітільов) народився 13 грудня 1893 року у місті Тростянець Охтирського повіту Харківської губернії. Число тринадцять письменник вважав своїм улюбленим. Його смерть також була пов’язана з цим числом — 13 травня 1933 року.

Мав «шалений» характер: швидко думав, говорив, писав

Юліана Лесняк розповідає, що Микола Хвильовий з юних років вирізнявся «шаленим» характером:

«Сам Хвильовий вважав себе романтиком (байронічного типу, ідеалістом, індивідуалістом) та революціонером. За спогадами сучасників, він вирізнявся гарячковим, імпульсивним характером, швидко думав, говорив, писав. Був лідером тогочасного харківського мистецького товариства, ініціатор заснування літературних об'єднань «Гарт», пізніше ВАПЛІТЕ і «Політфронт».

Спочатку Микола Хвильовий навчався в початковій школі в селі Колонтаєві (Харківська область), де працювала його матір. Згодом вступив до Охтирської чоловічої гімназії, яку так і не закінчив.

 «За участь у революційних гуртках був виключений з гімназії, після чого почав вести мандрівне життя, заробляв на життя фізичною працею. Відтак письменник не отримав, висловлюючись сучасною мовою, вищої освіти, але, переїхавши на початку 1920-х років до Харкова, багато займався самоосвітою, спілкувався з відомими інтелектуалами свого часу, наприклад, з Миколою Зеровим», — зазначає Юліана Лесняк.

Листувався з Миколою Зеровим

Літературознавиця розповідає, що особливо цікавим є листування Миколи Хвильового та Миколи Зерова – двох інтелектуалів, дуже несхожих один на одного:

«Зеров найбільше схожий на класичний образ інтелектуала — професор, знавець античної культури, перекладач. Хвильовий — розхристаний романтик, чий інтелектуалізм здебільшого засновується на самоосвіті».

За словами Юліани Лесняк, з цього листування помітно, що спілкування є корисним для обох. Адже Хвильовий цінує думку Зерова про свої твори та його критику. Зокрема, так він про це пише в листі: «Справді: воно хоч і приємно втішатись дифірамбами, але ще приємніше знати: як же далі? Почуття самокритики не завше скеровує на правдивий шлях, цим і пояснюється почасти те, що я мало пишу (властиво багато знищую)».

«Хвильовий навіть звіряється Зерову в доволі особистих речах, наприклад, про власний психоемоційний стан: «Словом, достоєвщина, патологія, але застрелитися я ніяк не можу. Два рази ходив у поле, але обидва рази повернувся живим і невредимим: очевидно, боягуз я великий, нікчема»,

— розповідає дослідниця.

«Геть від Москви!» та «Дайош Європу!»

Юліана Лесняк зазначає, що за своїми поглядами письменника можна вважати націонал-комуністом:

«Під час літературної дискусії 1925-27 років він обстоював ідеї виходу сучасної української літератури з-під впливу російської і орієнтацію — на європейську. Багато ідей, висловлених у памфлетах Хвильового, написаних у цей період, можна сказати, випереджають український постколоніальний дискурс і є актуальними до сьогодні. Найпопулярніші гасла дискусії, які в наш час стали програмними: «Геть від Москви!», «Дайош Європу!».

Водночас літературознавиця каже, що чи не найбільшою трагедією життя і творчості Миколи Хвильового було те, що він, поклавши велетенську кількість енергії, часу та здоров'я у розвиток культури (літератури), наприкінці 20-х років остаточно усвідомив — його бачення нового прогресивного суспільства і розвитку української культури (літератури) кардинально відрізняються від того, якою Україну хотіла бачити комуністична партійна верхівка.

«Стеження спецслужб та психологічний тиск на письменника починають підривати і без того підірване, зокрема, участю у війні, ментальне здоров'я письменника, що разом зі згортанням політики НЕПу та арештами близьких друзів Хвильового, підштовхують його врешті до самогубства. Крім того, останньою краплею стало й те, що навесні 1933 року він став очевидцем Голодомору», — розповідає Юліана Лесняк.

Про творчість Миколи Хвильового

Творчий доробок Миколи Хвильового складають тексти різних жанрів: етюди, повісті, романи, поезії, памфлети. Серед останніх відомими є публіцистичні тексти, як-от:

•  «Україна чи Малоросія?»;
•  «Думки проти течії»;
• «Камо грядеши»;
• «Апологети писаризму». 

Водночас серед літературних творів можна виокремити: «Вальдшнепи», «Повість про санаторійну зону», «Вступна новела»,  «Редактор Карк», «Звулок», «Я (Романтика), «Арабески» та інші.

Літературознавиця підкреслює, що між Миколою Хвильовим та персонажами його найбільш знакових творів можна знайти багато подібного:

«Часто це такі ж неспокійні ідеалісти, як і він сам, романтики революції, яким починає бракувати місця у пореволюційній дійсності, яка знову починає належати «обивателям». Протиставлення романтиків та обивателів є ключовим пунктом у прозі Хвильового. Романтики, які часто віддали революції свої молоді роки (як і сам письменник), почуваються все більш непевно у повоєнному суспільстві, домінувати у якому починають обивателі. І разом з тим персонажі Хвильового все виразніше відчувають наближення якоїсь трагедії (яка, як відомо, менш ніж через десятиліття таки сталася)».

Юліана Лесняк, на прикладі текстів, розповідає, що персонажі Хвильового переживають ті самі суїцидальні настрої, що й сам письменник:

«Мар’яна з новели «Заулок» романтизує своє революційне чекістське минуле, а у теперішньому — не знаходить собі місця і зважується на самогубство. Редактор Карк з однойменної новели також у повсякденні зустрічається з привидами свого воєнного минулого, а образом його суїцидальних настроїв є «браунінг» (пістолет — приміт. редактора) у шухляді стола. Самогубство персонажів «Повісті про санаторійну зону» зумовлено не лише неможливістю вжитися в обивательське суспільство, а й інтуїтивним усвідомленням, що нова дійсність стає не просто обивательською, а й екзистенційно загрозливою».

Водночас дослідниця виокремлює романтичний вітаїзм творів Хвильового, який знаходить відображення у його «Вступній новелі».

«Він пише буцімто декларує: «Як я люблю життя, ви й не уявляєте». Персонажі творів письменника — такі ж вітаїсти і мрійники, однак життя для них — це безкінечний рух уперед і внутрішня свобода. В часи, коли комуністична верхівка починає свою політику нагляду та контролю насамперед думок, така внутрішня свобода стає неможливою. У цьому також криється причина психологічної кризи як самого Хвильового, так і його персонажів»,

– розповідає Юліана Лесняк.

За словами дослідниці, після виходу текстів автора, його починають вважати небезпечним націоналістом, перестають друкувати, знищують наклад журналу, де опубліковано другу частину роману «Вальдшнепи». До того ж, можна побачити, що в архівних документах-доносах на Миколу Хвильового його твори також характеризували як непристойні та вільнодумні. Письменник зрозумів, що коло трагедії навколо нього та його колег починає звужуватися, і робить символічний крок на випередження.

Тож, літературознавиця підсумовує, що не тільки в творчості, але й в історії життя та смерті Миколи Хвильового можна побачити риси трагедії, властиві сюжетам доби романтизму. Адже письменник у власному протистоянні проти радянської системи, як тотального зла, врешті-решт — загинув фізично.

ІА Дивись.info досліджує історію та розповідає про видатних українців, які прославились у мистецтві, науці та інших ремеслах. Прочитати ці історії можна за посиланням Видатні українці.

Вперше цю розмову на ІА Дивись. Іnfo оприлюднили 13 грудня 2023 року.