Натан Альтман: маловідомий художник-кубіст, творчість якого привласнила Росія
Натан Альтман — художник-кубіст з Вінниці, який зробив значний внесок в авангардне мистецтво, проте росіяни називають його своїм митцем.
Сьогодні, двадцять другого грудня, минає 135 років від дня народження Натана Альтмана. З цієї нагоди журналістка ІА Дивись.info дослідила життєпис українського художника.
Єврейське щастя
Натан Ісайович Альтман народився 22 грудня 1889 року у Вінниці, що на Поділлі. Його родина була частиною єврейської громади міста, яка зберігала свої традиції, попри складні історичні обставини.
Саме рідне місто художника часто надихало його, тож вплив Вінниці є відчутним у його не тільки ранніх, але й у пізніших роботах.
Ранні роки Натана пройшли в оточенні традиційної єврейської культури, що вплинуло на його художній стиль. Вже у дитинстві він виявляв схильність до малювання, і його талант був помічений. За допомогою бабусі він закінчив початкову школу у Вінниці, як і єврейську релігійну школу, яких на той час в тому місті було дуже багато.
Сам художник пригадував таке: «У дитинстві моїми іграшками були тварини, що жили у дворі – кішки, собаки і... баран. Вони були моїми першими натурами... Відсутність іграшок та фантазія допомагали мріяти, бачити в звичайному незвичайне...».
Творчий злет
У 1902 році Натан Альтман продовжив навчання в Одеському художньому училищі, яке було одним із провідних навчальних закладів для молодих митців. Саме тут він ознайомився з основами класичного живопису, а також почав експериментувати з модерними художніми стилями. Попри те, що художню школу йому так і не вдалося закінчити через сімейні причини, він познайомився з багатьма цікавими людьми (Володимир Баранов-Россіне, Давид Бурлюк та Олексій Кручених), що теж вплинуло на його стиль.
Результатом стало те, що хлопець почав рано публікувати свої роботи на різних локальних виставках, ігноруючи раніше вивчені норми живопису, формуючи свій, унікальний стиль.
У 1910 році Натан Альтман вперше заявив про себе на великій мистецькій сцені, подавши свої роботи на ХХІ виставку «Товариства південноросійських художників» в Одесі. На виставці були представлені роботи відомих тогочасних митців, таких як Іван Білібін, Ілля Рєпін, Аполлінарій Васнєцов тощо. Більшість з ним були росіянами. Проте для молодого митця це була важлива можливість долучитися до мистецького контексту, познайомитися з колегами і заявити про свій талант.
Паризький «Вулик»
1910 року Альтман вирушив до Парижа. Це місто на початку ХХ століття було центром мистецького життя Європи. У цей період тут творили Пабло Пікассо, Жорж Брак, Амедео Модільяні та багато інших відомих митців.
Деякий час у Парижі Натан Альтман мешкав у друга — художника Володимира Баранова-Россіне. Проте невдовзі вирішив, що навіть за кордоном варто мати власне житло. Через брак грошей йому довелося оселитися в колонії молодих митців на Монпарнасі, відомій як «Вулик» («La Ruche»).
У «Вулику» мешкали майбутні відомі митці, серед яких поет Гійом Аполлінер, художники та скульптори Фернан Леже, Макс Жакоб і Марі Лорансен. Організація була досить практичною: скульптори працювали й жили на першому поверсі, а живописці — на другому. Альтман винаймав студію №14.
Умови в колонії були скромними — дешеві, але не надто чисті кімнати. «Вулик» став своєрідним притулком для неофітів модернізму та творчих експериментаторів. Тут збиралися митці й навіть анархісти, які, за спогадами Фернана Леже, могли пригостити горілкою навіть посеред ночі.
Наприкінці 1911 року Натан Альтман повернувся з Парижа до рідної Вінниці. Контраст між паризьким Монпарнасом і провінційною Єрусалимкою (районом у Вінниці) був відчутним. Роботи майже не було: Альтман деякий час працював художником у міському театрі, але здебільшого заробляв як приватний учитель рисування.
Розуміючи, що поза Вінницею більше можливостей для розвитку, Альтман вирішив поїхати. Проте, щоб подолати межу осідлості для євреїв, він вирушив до Бердичева, де склав іспит на звання маляра вивісок і отримав офіційний дозвіл працювати за межами рідного міста. Це відкрило йому шлях до нових перспектив.
Визнання у Санкт-Петербурзі
Наприкінці 1912 року Натан Альтман переїхав не до Європи, а до Санкт-Петербурга, за рекомендаціями друзів. Він влаштувався підмайстром у майстерню вітражів і оселився на Василівському острові.
Альтман став співзасновником «Єврейського товариства розвитку мистецтв», створював новаторські роботи, займався графікою та промисловим дизайном. У 1913-1914 роках його шаржі публікувалися в деяких російських художній журналах.
У 1913 році Альтман малював єврейські надгробки на Поділлі. Ці ескізи стали основою серії «Єврейська графіка», яку видали в Берліні 1923 року, оскільки в Росії антисемітизм унеможливлював її публікацію.
«Портрет Анни Ахматової»
Цей твір вважається однією з найвизначніших робіт Альтмана. Художник створив портрет у стилі кубізму, що на той час був новаторським у російському мистецтві. Альтман підкреслив грані особистості Ахматової, поєднавши геометричну абстракцію з психологічною глибиною.
Глядачі були вражені, як митець передав внутрішній світ поетеси через нетрадиційні художні засоби. Робота отримала широку популярність і принесла Альтману визнання як новатора на виставці «Світ мистецтва» у Петрограді.
Вибір майбутнього
Натан Альтман поступово захопився театром, зокрема новаторськими підходами. Його дебют у сценографії відбувся у 1916 році, коли він оформив виставу «Диво святого Антонія» Моріса Метерлінка для петроградського театру-кабаре «Привал комедіантів».
Після Лютневої революції 1917 року, коли Альтман став членом Союзу діячів мистецтв, він сподівався на зміни. Разом із багатьма інтелігентами мріяв про життя без забобонів, расової ненависті та антисемітизму. Більшовики обіцяли підтримувати різноманітність культур, що привабило багатьох діячів єврейського мистецтва, зокрема й Альтмана.
У 1918 році Альтман мав обрати між виставкою в США і роботою в Радянській Росії. Зустріч із наркомом освіти Анатолієм Луначарським стала вирішальною. Художник залишився і долучився до Державної комісії з освіти, зокрема до Відділу мистецтв, який об’єднував видатних авангардистів, таких як Малевич і Кандинський. Навесні 1918 року Альтман став членом Колегії у справах мистецтв.
Надія у майбутнє
Після Жовтневої революції 1917 року Натан Альтман активно підтримав нову владу, сподіваючись на хороші зміни. Він займався оформленням революційних свят у Петрограді (1918) та Москві (1921–1928). Його дебют у монументальній пропаганді відбувся під час першої річниці революції, коли він перетворив площу Урицького (нині Двірцеву) на сцену для святкових заходів.
Для центрального входу Зимового палацу Альтман створив панно з образом робітника і гаслом «Хто був ніким, той стане всім». На фасадах Головного штабу розмістив великі банери «Заводи – робітникам» та «Земля – трудящим».
Оформлення площі мало футуристичний стиль із елементами кубізму, використовуючи понад 50 000 м² червоного полотна. Альтман також вирішив проблему пізньої осені: гілки дерев були прикрашені зеленими геометричними фігурами, що символізували революційний дух.
Художник став лауреатом конкурсів на ескізи прапора РРФСР, печатки Раднаркому та перших радянських поштових марок. Його проєкти стали знаковими для нової радянської естетики. Хоч сам художник і не розумів, що його творчість використовують для пропаганди.
Радянська пропаганда
Натан Альтман вплинув на розвиток Музею образотворчого мистецтва при Наркоматі освіти РРФСР, очолюючи його у 1921 році. Попередньо він привіз до Петрограда 63 роботи авангардних художників, серед яких були твори Казимира Малевича, Василя Кандинського, Павла Філонова та інших, поповнивши експозицію музею.
Втім Альтман відзначився і в реалістичній манері: у 1920 році він створив бронзове погруддя Володимира Леніна та 250 ескізів його зображень, що згодом увійшли до окремого альбому. Саме йому належить перше скульптурне зображення Леніна, яке стало відоме за кордоном, започаткувавши світову «ленініану». Багато інших робіт Альтмана зазнавали критики та цензури через радянську ідеологію, тож він почав творити в тих сферах, де дозволяло тогочасне правління.
Першим значним проєктом Альтмана у 1920 році став монумент Вільгельму Рентгену (німецький інженер), встановлений у Петрограді. Це була частина плану «монументальної пропаганди», спрямованого на популяризацію революційних ідей.
Серед робіт Альтмана є і культова тарілка «Хто не працює, той не їсть», створена на основі його портрета Леніна. Цей зразок агітаційного фарфору став символом радянської пропаганди. Сам жанр агітфарфору був запозичений більшовиками у французів, які створювали революційний посуд ще за часів Великої французької революції.
Більшовики вміло переробляли релігійні та історичні тексти під свою ідеологію. Альтман, який відомий своїм іронічним підходом, навряд чи сприймав агітфарфор серйозно. Його саркастичні ідеї, ймовірно, втілювалися всупереч офіційній пропаганді, яка ставала дедалі примітивнішою.
Декорації для єврейського театру
У 1920-х роках Альтман активно співпрацював із Державним єврейським театром у Москві, створюючи декорації та костюми для вистав. Його робота була новаторською: художник впроваджував кубістичні та конструктивістські форми, збагачуючи їх єврейською символікою.
Однією з найвідоміших постановок із його декораціями стала вистава «Король Лір». Альтман використовував яскраві кольори, геометричні мотиви та символічні деталі, які робили сцену живим полотном. Зокрема, він долучився до декорацій таких вистав, як «Отелло» та «Гамлет».
Зневага Росії
Як єврей, він постійно стикався з упередженнями. Евакуація до Новосибірська під час Другої світової війни затягнулася для нього аж до 1948 року, коли він отримав дозвіл повернутися до Ленінграда. Але й там межі визначала не лише географія, а й радянська ідеологія.
Попри значний внесок у мистецтво, Альтман зміг отримати звання заслуженого художника лише у 1959 році, коли йому виповнилося 70. Друга персональна виставка, якої художник дочекався в 1969 році, стала подією після сорокатрирічної перерви.
Натан Альтман помер у 1970 році в Ленінграді. Однак міська преса майже проігнорувала цю подію, навіть не згадавши його імені в некрологах. Лише 2000 року на його честь встановили меморіальну дошку в Санкт-Петербурзі. Та тепер у статтях про нього частіше пишуть: «відомий російський художник».
Чому Натана Альтмана не можна вважати російським художником
Попри те, що значна частина його життя пройшла в Росії, творчість Альтмана глибоко вкорінена в єврейській та українській культурі. Він відкрито говорив про свою ідентичність, і це знайшло відображення в його роботах. Проте не варто приховувати його вплив на радянську пропаганду.
Окрім того, Альтман був художником-авангардистом, який працював у стилях, що виходили за межі будь-яких національних рамок. Він черпав натхнення з міжнародних напрямів, таких як кубізм і конструктивізм, створюючи роботи, які сприймалися як частина світового мистецтва.
Варто також згадати дискримінацію, якої Альтман зазнавав у Радянському Союзі через своє єврейське походження. Радянська влада прагнула придушити його національну ідентичність і зробити його частиною «загальнорадянської» культури. Проте ці спроби не змогли знищити його унікальну спадщину, яка залишилася пов’язаною з Україною, єврейськими традиціями та авангардним рухом.
Вшанування пам'яті в Україні
Найбільше культурних заходів про українського митця влаштовують у Вінниці, звідки він родом. Там є вулиця, названа на його честь.
Крім того, у Вінниці проводять культурні заходи, присвячені Альтману. Зокрема, у 2018 році стартував конкурс сучасного візуального мистецтва імені Натана Альтмана, метою якого є підтримка та розвиток сучасного мистецтва в Україні. Зокрема, у локальних університетах досліджують його творчість.
ІА Дивись.info досліджує історію та розповідає про видатних українців, які прославились у мистецтві, науці та інших ремеслах. Прочитати ці історії можна за посиланням Видатні українці.
У матеріалі використано дослідження філолога, культуролога, журналіста Олександра Рудяченка для Укрінформу, а також працю Ольги Бондар у Вінницькому Національному технічному університеті.
