На Галичині з роками змінилися чи зовсім зникли деякі старовинні різдвяні традиції, які колись були невід'ємною частиною святкувань. Підкидання куті до стелі, обкурювання домівки та кудкудакання — це лише одиниці зі звичаїв, які поступово забувають.
Журналістка ІА Дивись.info зібрала добірку різноманітних галицьких різдвяних традицій, які на сьогодні змінились або зовсім зникли.
Підкидання куті до стелі
Один із найцікавіших різдвяних ритуалів полягав у підкиданні ложки куті до стелі під час Святвечора. Господар оселі спостерігав, наскільки кутя пристає до стелі: чим більше зернин залишалося, тим багатшим і вдалим мав бути рік. Цей обряд був особливо популярним серед дітей, які вважали його забавою. Проте сьогодні його практично не дотримуються, і він залишився лише в пам’яті деяких сільських родин. У міському ж середовищі цей ритуал майже повністю забутий.
Солома та дідух у хаті
Солома, яку розсипали по підлозі, та дідух — символ врожаю, родинного затишку й добробуту — були невіддільними атрибутами різдвяного декору на Галичині. Солома символізувала ясла, де народився Ісус, а дідуха встановлювали на почесному місці. Проте урбанізація і сучасні інтер’єри витіснили цей звичай із багатьох домівок. Як згадують львів’яни, навіть у радянські часи ці традиції дбайливо берегли: після свят дідуха спалювали, а через попіл стрибали, аби очиститися від хвороб. Сьогодні цей обряд потрохи відроджують, що є позитивною тенденцією.
Качання керечуна
Святковий обряд із «керечуном» — великою хлібиною — був одним із містичних елементів Святвечора. Господар, заходячи до хати, обв’язував хліб хрест-навхрест волокном і качав його по підлозі. Якщо хліб падав рівно, це вважалося добрим знаком і передбачало достаток у родині. Якщо ж керечун перевертався, це сприймали як погану ознаку. Однак сьогодні цей обряд майже повністю зник, і його згадують лише в етнографічних дослідженнях.
Страви на столі до ранку
На Гуцульщині та Галичині після Святої вечері страви залишали на столі аж до ранку. Вважалося, що померлі предки вночі приєднуються до трапези родини. Цей обряд був своєрідною шаною до родинного коріння й духовного зв’язку між поколіннями. Також ставили на столі додаткову тарілку для померлих. Сьогодні ця традиція зберігається вибірково, переважно в окремих сільських родинах, оскільки в сучасному міському житті її символізм часто втратився.
Святвечір без алкоголю
Горілку на різдвяному столі ніколи не ставили, дотримуючись принципу духовної чистоти. У кращому випадку господарі могли дозволити собі сухе вино. Нині цей звичай практично не зберігся, адже на Святвечір люди зазвичай випивають спиртне.
Відчинені двері для колядників
Колись Святвечір був днем відкритих дверей: усі сусіди й родичі могли завітати з колядою, і їх щиро приймали. У містах цей звичай швидко зник через зміни у способі життя. Люди старшого покоління згадують, як у кожній оселі колядники знаходили привітність і частування, а зараз така відкритість практично втратилася.
Купання в крижаній воді
До Різдва існувала традиція вмиватися крижаною водою, яка вважалася цілющою. Особливо поширений цей обряд був у гірських регіонах. У переддень свята люди йшли до джерел, брали із собою свічку та хліб. На Лемківщині після вмивання не витиралися, адже вірили, що вода цього дня має силу зцілювати й дарувати здоров’я на весь рік.
Омивалися не лише дорослі, а й діти, навіть немовлята, адже вода вважалася абсолютно безпечною. У деяких місцевостях використовували воду з посудини, куди кидали копійки. Вважалося, що це приносить здоров’я і добробут. Згодом монети віддавали найменшій дитині.
Обкурювання та освячення домівки
Ще одним важливим обрядом було очищення житла. Хату обкурювали димом та освячували святою водою. Ці ритуали слугували захистом від злих сил і забезпечували гармонію в родині. Освячену воду подавали й на стіл під час Святвечора. Перед початком трапези її обов’язково випивали, вірячи, що це допоможе зміцнити духовне й фізичне здоров’я.
Святовечірні ворожіння
На Святвечір незаміжні дівчата намагалися зазирнути в майбутнє через традиційні ворожіння. Одним із популярних способів було використання шкаралупи волоських горіхів і свічок. Дівчата різали свічки на маленькі шматочки, вставляли їх у шкаралупи і пускали на воду. Вважалося, що чия свічка згорить швидше, та раніше вийде заміж. Якщо ж свічка тонула, це означало, що сватання цього року не буде. Але щоб прискорити заміжжя, вони йшли до саду і трусили дерева, зазвичай сливи. Зокрема, дівчата вмивали обличчя калиновим соком, щоб завжди залишатися рум’яними й привабливими.
Старші ж люди ставали між лампадкою та свічкою, спостерігаючи за тінню. Вважалося, що поява лише однієї тіні віщує швидку смерть.
Шанування померлих
На Святий вечір люди вірили, що до хати приходять душі покійних родичів. Щоб їх не скривдити, перед тим, як сісти, дмухали на лавку, аби не «придушити» душу. Крім того, увагу приділяли дідуху, символу предків. Його заносили до хати, а ложкою куті «годували» — встромляли ложку в копицю сіна, що символізувало турботу про покійних.
Заборона підмітати
Перед Святвечором, крім соломи на підлозі, під столом клали «заліззя», наприклад, сокиру, до якої діти торкалися босоніж, «щоб ноги були тверді, як залізо».
До хати заносили «діда» із соломи та «бабу» із сіна. Підмітати після цього заборонялося, бо дідух і сіно символізували померлих родичів. Вважалося, що душі предків мають бути у хаті впродовж свят. Підлогу підмітали лише після свят, а сміття зазвичай спалювали.
«Кудкудакання» для достатку
На Святвечір діти долучалися до традицій через ігрові обряди. Одним із них було ритуальне «кудкудакання, квакання та черохкання». Діти бігали довкола столу, наслідуючи голоси курей, качок, гусей і навіть свиней. Вважалося, що ці звуки притягують добробут у господарство: сприяють гарному приплоду та достатку птиці й худоби.
Сьогодні більшість із цих звичаїв майже забута. Сучасність змінила темп життя, і символізм стародавніх обрядів став менш зрозумілим. Однак це цінна пам’ять про те, як люди намагалися створити добробут і підтримувати зв’язок із предками.
Відновлення знань про ці традиції — це не лише спосіб зберегти культурну спадщину, а й нагода переосмислити зв’язок із минулим, переорієнтувати святкування на цінності спільності, турботи й родинного затишку.
У матеріалі використано розмову професора Степана Павлюка з журналістами «Погляду», інтерв'ю етнологині Лесі Горошко-Погорецької для Zaxid.net та ще інтерв'ю літературознавиці Наталії Тихолоз для Дивись.info.
До слова, ІА Дивись.info досліджує історію та розповідає про видатних українців, які прославились у мистецтві, науці та інших ремеслах. Прочитати ці історії можна за посиланням Видатні українці.
