«Сьогоднішня Україна схожа на Бразилію»: життєпис письменниці Віри Вовк зі Львівщини

Сьогодні, другого січня, минає 99 років від дня народження Віри Вовк. З цієї нагоди журналістка ІА Дивись.info  дослідила життєпис української письменниці, літературознавиці та перекладачки.

Ранні роки життя на Галичині та в Празі

Віра Селянська, відома в літературному світі як Віра Вовк (її псевдонім), народилася 2 січня 1926 року в Бориславі, що на Львівщині. Родина її матері, Стефанії Звонок, походила саме з цього регіону. Того ж року життя родини зазнало змін: мама з маленькою донькою переїхали до Праги, де батько Віри, Остап Селянський, закінчував навчання в Карловому університеті.

Остап і Стефанія познайомилися у 1925 році під час навчання в Празі. Остап студіював медицину, а Стефанія – хімію. У Празі минули перші роки життя Віри. Попри скромні умови, в яких жила сім’я, саме ці роки стали важливими для формування її світогляду. Родина часто стикалася з фінансовими труднощами: стипендії Остапа і заробітки Стефанії, яка друкувала на машинці, не завжди покривали навіть базові потреби.

У цей непростий період сім’ї допомагав митрополит Андрей Шептицький, який після смерті дідуся Віри, отця Григорія Селянського, взяв родину під свою духовну опіку.

Дитинство в оточенні митрополита Шептицького

1929 року Віра разом із матір’ю повернулися на Галичину. Вони мешкали у родичів Стефанії в різних місцевостях: Губичах, Майдані та Бориславі. У 1932 році до родини повернувся Остап Селянський, який завершив навчання. Він почав працювати як приватний лікар і певний час був особистим медиком митрополита Андрея Шептицького.

Сім’я Селянських оселилася в Митрополичій палаті (помешканні Андрея Шептицького), а сам митрополит став хрещеним батьком Віри.

З дитинства Віра була занурена в багату атмосферу культурного й духовного життя. Серед яскравих спогадів цих років – зустріч із поетом Олександром Олесем, яка справила велике враження дитину.

Перші творчі кроки та вимушена еміграція

На початку 1933 року сім'я Віри Селянської зазнала чергових змін. Її батько переїхав разом із семирічною донькою до містечка Кути на Покутті. Тим часом мати Віри завершувала навчання на історичному факультеті Яґеллонського університету у Кракові, а згодом почала працювати вчителькою на Бориславщині.

Маленька Віра часто гостювала у своєї бабусі по батьковій лінії в селі Тюдів. Саме тут, на Покутті, відбулися її перші творчі спроби. У семирічному віці, вже вміючи читати з чотирьох років, вона написала свій перший вірш під назвою «Тополя».

Навчання у Львові та перші друзі

У вересні 1938 року Віра разом із батьком переїхала до Львова. Там вона успішно склала іспити до Української жіночої гімназії «Рідна школа» імені Іллі та Іванни Кокорудзів. Під час навчання Віра мешкала в домі Івана Раковського — голови львівського Наукового товариства імені Шевченка, відомого антрополога та зоолога.

Початок Другої світової війни перервав її навчання в гімназії, проте цей період залишив у житті Віри важливі дружні зв’язки. Зокрема, вона на все життя подружилася з письменницею Лідою Палій і художницею Зоєю Лісовською.

ще  не  злетів  з  небес  беркут
ні  сокіл-білозір
ні  боривітер

усіх  чоловіків  я  поміняю
на  старі  карти
і  зашумлю  фальбанами  сукенки
мов  розбризк  піни

кохання  розкіш  -  чорторий  троянди
як  кров  пульсує  кастаньєтами
за  долю-волю  я  віддам  у  танці
карту  життя

(Вірш Віри Вовк «Кармен»)

Еміграція до Німеччини

Узимку 1939 року родині Селянських загрожувала небезпека через радянську окупацію. Одного дня до Остапа Селянського прийшов український офіцер Червоної армії і попередив: «Докторе, втікайте з вашою родиною, бо вас розстріляють, а сім’ю вивезуть на Сибір».

Родина швидко зібрала необхідні речі й у переповненому біженцями товарному потязі вирушила на Захід. Разом із Селянськими до Німеччини емігрувала і Зоя Лісовська.

Остап Селянський зумів знайти роботу в Патологічному інституті Фрідріхштадта, що в Дрездені. У цьому місті Віра Вовк провела наступні п’ять років свого життя. Саме в Дрездені сформувалося її мистецьке світобачення. Там вона створила багато поезій і написала свій перший прозовий нарис «Квіти і пісня», який був опублікований у 1943 році в львівському часописі «Дорога». Цей період став важливим етапом у становленні її як поетеси та письменниці.

Війна та перші творчі здобутки

Через рік після прибуття до Дрездена Віра Вовк разом із подругою Зоєю Лісовською продовжили навчання у дівочій середній школі імені Клари Шуман. Батько Віри докладав чималих зусиль, щоб дівчата здобули не лише стандартну шкільну освіту, а й широкий культурний розвиток. Віра та Зоя слухали філософські лекції професора Курта Ріделя, брали уроки музики в консерваторії та вдосконалювали знання французької мови.

Особливу роль у культурному збагаченні дівчат відіграв Роберт Лісовський, батько Зої, який познайомив їх із провідними діячами української інтелігенції в Празі. Серед них були композитор Борис Левитський та поет Андрій Гарасевич.

Трагедія війни та навчання в Тюбінгенському університеті

У передвоєнний період навчання у школі прискорили, а випускні іспити провели достроково, проте матуральні свідоцтва видавали лише після обов’язкової праці на фабриках. Дев’ятнадцятирічна Віра виконувала важку фізичну роботу, а її батько працював хірургом у лікарні Герхарда Ваґнера.

13 лютого 1945 року життя Остапа Селянського обірвалося під час американського бомбардування Дрездена. Тиждень по тому мати й донька дісталися до швабського містечка Вальдзе.

Після завершення війни у Тюбінгені відкрився перший університет у повоєнній Німеччині. У лютому 1945 року їй вдалося вступити туди. До того ж отримала єдину на той час стипендію, а також безплатне житло у домі ректора, католицького теолога Теодора Штайнбюхеля.

Протягом 1945–1949 років дівчина навчалася вивчала германістику, славістику та музикологію. У цей період вона розпочала роботу над дисертацією, присвяченою середньовічній німецькій епічній марійській поезії.

Перші творчі успіхи

Саме в цей час відбувся літературний дебют Віри Вовк. У 1947 році побачила світ її перша поетична збірка «Юність». Ця книга стала вагомим кроком на шляху становлення Віри як поетеси й заклала основи її подальшої творчої діяльності.

Ще  пахне  яблунь  листя  шовкове,
І  вітер  хмари  жене  за  горб.
Там  жде  на  мене  у  вербах  човен,
А  в  небі  дзвонить  пташиний  хор.

Заходить  сонце  —  рожева  квітка,
І  вечір  сіє  росу  траві;
Торкає  хвиля  мій  берег  зрідка :
Далеко,  вітре,  мене  завій !

(Вірш «Юність» Віри Вовк)

Після трагічних подій у середині 1949 року життя Віри та її доньки Стефанії зазнало чергового випробування. Несподівана смерть професора, який забезпечував сім'ю, залишила їх без засобів до існування. На порадника в складній ситуації вони неочікувано знайшли в особі отця Володимира Ханейка, який запропонував їм подумати про еміграцію до далекої Бразилії — країни, яка в той час активно приймала іммігрантів.

Еміграція в Бразилію

Покинувши Німеччину наприкінці 1949 року, Віра та Стефанія вирушили до Франції. Їх прихистила молодша сестра Віри, яка мешкала в невеликому містечку Понтарльє поблизу швейцарського кордону. Там вони провели кілька місяців, очікуючи на оформлення документів, необхідних для еміграції.

Подорож океаном тривала близько трьох тижнів. «Христос із Корковадо розвів руки, щоб пригорнути нас», — так описала Віра Вовк свою першу зустріч із Бразилією, коли їхній корабель наблизився до порту Паранагва.

У порту Паранагва Віру та Стефанію зустрів отець Володимир Ханейко, який і запропонував їм оселитися в невеликому містечку Кастро, де він служив парохом. Однак це поселення швидко розчарувало жінок: воно було маленьким, затишним, але зовсім не перспективним. Тож уже через кілька місяців мати й донька вирішили переїхати до столиці штату Парана — Курітиби.

Курітиба на перший погляд здавалася містом із більшими можливостями. Віра навіть змогла опублікувати кілька своїх поезій у місцевому українському часописі «Хлібороб». Серед них були твори «Зоря провідна» та «До ниви».

Освоївшись у нових умовах, вона вирішила повернутися до роботи над докторською дисертацією, темою якої були «Марійські леґенди».

Підтримка францисканців і перші контакти з наукою

Завдяки випадковому знайомству з францисканцем отцем Педро Ґалсичем вона змогла вийти на новий рівень. Педро зацікавився її дослідженнями й допоміг налагодити контакти з Католицьким університетом у Ріо-де-Жанейро.

Завдяки цьому Віра отримала змогу працювати в релігійному журналі «Itinerarium» («Супутник»), що видавався в Буенос-Айресі. Ця робота не лише допомогла їй фінансово, але й розширила її коло спілкування серед інтелектуалів та науковців.

Життя в передмістях Ріо: новий професійний шлях

Паралельно з роботою в журналі Віра почала викладати в гімназії одного з передмість Ріо-де-Жанейро.

У 1952 році Віра Вовк здобула ступінь доктора наук. Невдовзі вона розпочала викладацьку діяльність в Університеті Святої Урсули, де пропрацювала три десятиліття.

Потім Віра Вовк зосередилася на поглибленому вивченні мов і літератур. У 1955 році вивчала англійську мову та літературу в Ріо-де-Жанейро, у 1956–57 роках — порівняльне літературознавство в Мюнхені, у 1957 році — французьку мову в рамках програм Французького альянсу в Ріо, а в 1958–59 роках — старогрецьку мову й літературу в Університеті Святої Урсули.

Цей період також ознаменувався виходом її перших літературних творів. У 1955 році побачила світ книга «Леґенди», а наступного року — «Казки» та повість «Духи й дервіші». У 1961 році була опублікована повість «Вітражі». Поетична творчість Віри також знайшла своє відображення у збірках «Зоря провідна» (1955) і «Елегії» (1956). Її перекладацька діяльність увінчалася виходом антології української літератури португальською мовою «Antologia da Literatura Ucraniana» (1959), яку вона підготувала разом із О. Колодій.

Міжнародне визнання

На початку 1960-х Віра Вовк значно розширила свою літературну й наукову діяльність. У січні 1959 року вона встановила зв’язки з письменниками Нью-Йоркської групи, серед яких були провідні українські емігрантські автори. Віра почала дописувати до таких видань, як «Сучасність», «Нові поезії» та «Наше життя».

Особливо важливою стала її перша поїздка до України навесні 1965 року. Під час цього візиту вона познайомилася з українськими шістдесятниками та дисидентами. Віра швидко знайшла спільну мову з творчою інтелігенцією, серед якої були Ліна Костенко, Іван Дзюба, Василь Стус та інші.

Від поезії до перекладів і дебюту в драматургії

У 60-х Віра Вовк активно працювала над поезією, перекладами та дебютувала в драматургії. Творчий діапазон охоплює три поетичні збірки, численні переклади та публікацію першої україномовної антології португальської й бразильської лірики «Зелене вино» (1964).

Особливе місце в її доробку займає драматична поема «Смішний святий», що вийшла друком у 1968 році в Нью-Йорку. Ця поема стала дебютом Віри Вовк у драматургії.

Модерні пошуки та подорожі

У кінці 1970-х виходять збірки поезій «Меандри» (1979) і «Мандаля» (1980). У середині 1980-х з'являються книги новел «Святий гай» (1983) і «Карнавал» (1986). Образність цих творів багато в чому формувалася під впливом її подорожей, зокрема арабським Єгиптом у 1973 році, та студій латино-грецької літератури в Ріо-де-Жанейро у 1978 році.

У 1988 році з’являється драматична містерія «Іконостас України», у якій Віра пророчо передбачає воскресіння української державності. Цей твір став знаковим для української культури. У цей же період вона створює ще чотири драми: «Вінок троїстий», «Казка про вершника», «Зимове дійство» і «Весняне дійство».

Ці п’єси поєднали історичні мотиви з філософськими роздумами, а їхня постановка стала подією в культурному житті української діаспори.

Нова літературна творчість

Після завершення викладацької діяльності в Державному університеті Ріо-де-Жанейро вона зосередилася на літературній творчості, яка охоплювала поезію, прозу, драматургію та переклади.

Протягом 2000–2015 років Віра Вовк опублікувала понад десяток нових творів. Одним із найвизначніших досягнень цього періоду стало чотиритомне зібрання художніх творів, видане у видавництві «Родовід»: «Поезії» (2000), «Проза» (2001), «Театр» (2002) і «Спогади» (2003).

Творчий спадок

Загалом Віра Вовк видала понад 100 книг, із яких 65 — це оригінальні твори, а 53 — переклади. Її власні твори поділяються на 28 поетичних збірок, 25 прозових книг і 12 драматургічних робіт.

Серед перекладів, якими займалася Віра Вовк, 14 книг були перекладені з іноземних мов на українську, а 39 — з української на португальську та інші мови. Особливо важливим є її внесок у популяризацію української літератури серед португаломовної аудиторії.

Повернення на батьківщину через книги

Тривалий час творчість Віри Вовк залишалася маловідомою на її батьківщині через культурну ізоляцію діаспори. Однак із початком 2000-х років її твори почали активно видаватися в Україні.

Цей період став також часом її широкого визнання на батьківщині. За свої заслуги перед українською культурою Віра Вовк отримала численні вітчизняні та міжнародні нагороди. Серед них:

• Премія імені Івана Франка (Чикаго: 1957, 1982, 1985, 1989; Київ: 1990) — відзнака за вагомий внесок у розвиток української літератури.
• Премія «Благовість» (Київ, 2000) — за підтримку українського культурного відродження.
• Літературна премія «Тріумф» (Чернігів, 2003) — за високі досягнення у творчості.
• Премія «Сад божественних пісень» імені Григорія Сковороди (Луцьк, 2006) — за філософські та духовні пошуки в її творчості.
• Премія «Глодоський скарб» (Київ, 2013) — за багатогранність і новаторство.
• Національна премія України імені Тараса Шевченка (Київ, 2008) — найвища державна відзнака в галузі культури.

Померла письменниця 16 липня 2022 року в Ріо-де-Жанейро. Їй було 96 років.

Живучи в Бразилії, Віра Вовк стала містком між українською та світовою літературою. Вона є авторкою численних поетичних і прозових творів, перекладала українською мовою праці світових класиків, сприяючи культурному діалогу. Її діяльність стала важливим внеском у розвиток національної ідентичності й культурної спадщини України.

---

У матеріалі використано аналіз життєпису Віри Вовк на ресурсі «Збруч», а також дослідження Юлії Григорчук «Проза Віри Вовк: виміри сакрального».

До слова, ІА Дивись.info вивчає історію та розповідає про видатних українців, які зробили значний внесок у мистецтво, науку та інші сфери. Ознайомитися з їхніми історіями можна за посиланням Видатні українці.