Михайло Рудницький: життєпис інтелектуала національного відродження, що працював у Львові

Сьогодні, сьомого січня, минає 136 років від дня народження Михайла Рудницького. З цієї нагоди журналістка ІА Дивись.info  дослідила життєпис українського літературознавця та письменника.

Походження та сімейні традиції

Михайло Рудницький народився 7 січня 1889 року в містечку Підгайці, нині розташованому на Тернопільщині. Він походив із знаного роду Рудницьких. Його предок, Лев Рудницький, був єпископом Луцьким у XVII столітті.

Батько Михайла, Іван Рудницький, порушив традицію священства в родині, здобувши правничу освіту й працюючи нотаріусом. Завдяки його патріотизму та громадській активності діти Івана стали визначними постатями в різних сферах. Брати Михайла — Володимир, Іван та Антон — прославилися як правник, журналіст і музикант відповідно, а сестра Мілена — як організаторка жіночого руху та публіцистка.

Мати Михайла, Іда Шпіґель, була уродженкою львівської єврейської родини. Вона прийняла римсько-католицький обряд і виховувала дітей у дусі відкритості до різних культур. Цей багатокультурний вплив зробив сім’ю Рудницьких мостом між українською, польською та єврейською культурами.

Освіта та початок творчого шляху

Михайло навчався у гімназіях Львова, Самбора та Бережан. Після смерті батька родина переїхала до Львова, де Рудницький вступив на правничий факультет університету імені Франца І. Під час навчання він працював у «Польській книгарні» та як секретар у письменника Остапа Ортвіна, що дало йому цінний досвід і вплив на подальшу літературну діяльність. Проте незабаром він перевівся до Львівського університету, де закінчив факультет філософії 1913 року.

Хлопець розпочав свою літературну діяльність 1905 року, публікуючи вірші та прозові етюди в чернівецькій газеті «Буковина» і журналі «Світ». Наступного року з’явилася його перша збірка «Очі та уста», що поєднала різні жанри: поезію в прозі, ліричні замальовки та документальні рефлексії.

«Очі та уста...
Усе, що кохання має з глибин моря, чистоти зір, із солодощів та отрут землі, притаєне у вас і між вами два бігуни нашого світа!
Один крадький погляд. Що знаєш про порив розбуджений ним, моя Спокуснице?
Один довгий цілунок. Чи знаєш, скільки спокус розсіяла Ти ним, моя Непорочнице?
Вчора Твої очі мали жагучий блиск тигриці.
Нині Твої уста мають свіжість пелюстків, що зустрічають із острахом перший досвітній легіт.
Жіночі очі - дівочі уста. Як вибирати між ними?
Люблю незірвані квіти, метелики замріяні в вінчиках, стиглі овочі, перелиті й недопиті чаші...
Люблю вогнисте сонце, осяєні вікна таємних веж і скапи нічних ліхтарень...
Котрий Твій усміх є затроєною стрілою, котрий цілунок цілющим заклином?
Нема межі між усміхом і цілунком, між пійманим поглядом і зірваним яблуком.
Очі Твої кажуть, про що мовчать уста – уста кажуть очам ховатися за віяльця вій».

(Замальовка зі збірки «Очі та уста»)

«Молода Муза»: творчий прорив

Поворотним моментом для Рудницького стала участь у модерністському літературному русі «Молода Муза». Це угруповання виникло у Львові 1907 року і об’єднало таких авторів, як Петро Карманський, Богдан Лепкий, Василь Пачовський, Михайло Яцків, Сидір Твердохліб, Стефан Чарнецький, Осип Луцький та інші. Попри недовге існування (1907–1909), рух став важливим етапом у розвитку не лише галицької, але й загальноукраїнської літератури.

Рудницький був наймолодшим у цьому колі, але швидко здобув авторитет завдяки своїй інтелектуальній гостроті й творчій амбітності. До «молодомузівців» також зараховували композитора Станіслава Людкевича, скульптора Михайла Паращука, художників Івана Косинина й Івана Северина. Учасники часто збиралися в львівських кав’ярнях, де нерідко бував і Іван Франко, який жартома прозвав Рудницького «Мефістофелем» за його саркастичний розум.

Париж, Сорбонна та «Французько-слов’янське товариство»

У 1910–1911 роках Михайло Рудницький навчався в Паризькій Сорбонні, де слухав лекції видатних професорів Анрі Берґсона та Жоржа Сореля. Перебуваючи у Франції, він долучився до діяльності «Французько-слов’янського товариства» та «Української громади в Парижі». У своїй новелі «Самовар» Рудницький згадував про участь у цих організаціях, описуючи курйозні ситуації, коли французи та поляки намагалися заперечити існування української ідентичності:

«Ходив я у Паризький університет, де був єдиним українцем, виписаним у рубриці «національність» на великій дошці «Франко-слов’янського товариства»... «Українець» існував тоді для французів... у малоросійських піснях, в мужицькій опанчі, але не як студент університету».

Наукова діяльність і теоретична спадщина

Напередодні Першої світової війни Рудницький підготував працю «Між ідеєю і формою», у якій аналізував західні естетичні теорії, зокрема ідеї Іпполіта Тена, Анрі Берґсона та Бенедетто Кроче, і прагнув розвинути принципи формалістичної критики. Однак початок війни завадив публікації, і книга вийшла друком лише 1932 року.

1914 року Михайло Рудницький здобув ступінь доктора філософії, захистивши дисертацію на тему «Іван Франко як письменник і критик». У цій роботі Рудницький аналізував літературний спадок Франка, його стиль, тематику та внесок у розвиток української літератури й критики.

Міжвоєнний період: культурні зустрічі, есеїстика та критика

Під час перебування у роки Національної революції (1917–1918) і надалі в Парижі Михайло Рудницький познайомився з відомими діячами європейської культури: філологом-славістом Андре Мазоном і письменником Андре Моруа. У Лондоні він зустрівся з Гербертом Велсом і Сомерсетом Моемом. Ці знайомства стали джерелом натхнення для написання художніх сильветок, які пізніше увійшли до збірок «Письменники зблизька» (1958–1964) і «Непередбачені зустрічі».

Цікавим є те, що він знав 15 європейських мов, що забезпечувало йому ґрунтовну ерудицію й сприйнятливість до літературних і культурних тенденцій, тож він навіть деякий час працював дипломатом.

Після повернення до Львова Рудницький опублікував свої враження про Лондон у газеті «Громадський вісник» у серії статей під назвою «Листи з Лондона». Ці нариси, зокрема «Мітинг» і «Трохи слави», були перевидані 1929 року в книзі «Місто контрастів». Вона стала класикою української урбаністичної есеїстики, поєднуючи особисті враження автора з докладним аналізом архітектури, традицій, психології лондонців, парків, музеїв, моди та навіть англійської кухні, яка, за словами Рудницького, йому не сподобалася.

1919 року Рудницький видав брошуру «Багата література», де розглядав взаємозв’язок творчої індивідуальності та суспільства, а також залежність літератури від рівня духовного розвитку. Він також упорядковував твори українських класиків і писав передмови до книг Карманського, Мартовича та Яцківа.

Європеїзм і літературна критика

У своїх статтях і публічних виступах Михайло Рудницький акцентував на недостатній інтеграції української літератури до європейського культурного простору, зазначаючи, що для цього є всі підстави. Одним із ключових методів Рудницького було порівняння української літератури з відомими йому зразками світового письменства.

На початку 1920-х років ім’я Михайла Рудницького було добре відоме серед літераторів і громадських діячів. Через три роки, після відновлення львівської газети «Діло», його запросили працювати літературним оглядачем. Це рішення редакції підвищило інтелектуальний рівень читачів, адже до видання долучився витончений стиліст, досвідчений публіцист і культурний інтелектуал.

Рудницький наголошував на важливій ролі преси, зазначаючи:

«…часопис мусить бути одночасно машиною, яка перемелює січку буденщини. Нелегко в ній знайти зерно. Ще важче мовчати та обурюватись на полову».

У своїх численних статтях для «Діла» Рудницький наголошував на необхідності наукового підходу до літературної критики, який мав би перевищувати рівень простого переказу творів. Він прагнув бути активним учасником літературного процесу, допомагав молодим авторам удосконалюватися й активно аналізував тогочасні літературні, мистецькі та театральні події.

Заснування журналу «Світ»

1925 року Михайло Рудницький разом з однодумцями заснував ліберальний журнал «Світ». Редактором видання став Іван Квасниця. «Світ» вирізнявся сучасним підходом і охопленням модерних світових літературно-естетичних тенденцій. Цей журнал сприяв стилістичному оновленню української журналістики, подоланню провінційних штампів та популяризації інтелектуальних дискусій (наприклад, розповідали про діяльність Тараса Шевченка та Івана Франка).

Рудницький також співпрацював із сатиричним журналом «Зиз», який виходив у 1924–1933 роках. Під псевдонімами «Орест Ордан» і «Ор-Ор» він публікував фейлетони, сатиричні вірші та критичні статті.

1934 року Львові почав виходити двомісячник «Назустріч», де Рудницький став головним співробітником і членом редколегії разом із Василем Сімовичем та Святославом Гординським. Журнал став альтернативою націоналістичним і католицьким виданням, залучившись до літературних дискусій і підвищуючи рівень критико-теоретичного мислення. Проте ідеї ліберальної аполітичності викликали спротив у тогочасному культурному середовищі.

Погляди Рудницького та його колег на естетику, не обтяжену політикою, сприймали більшість як ознаку цинізму. Деякі критики звинувачували його в поверхневому інтересі до західної культури, називаючи це ідеологічним банкрутством. Його стиль охрестили «каварняним», а літературну позицію — бунтом проти національних ідеалів та традиційних цінностей.

Наукова й викладацька діяльність

27 червня 1935 року Михайло Рудницький став дійсним членом філологічної секції Наукового товариства імені Шевченка (НТШ), а через два роки його обрали професором кафедри української літератури Львівського університету імені Яна Казимира. Однак польські шовіністичні кола не затвердили його на посаді.

Під час радянської окупації Рудницького призначили завідувачем кафедри зарубіжних літератур Львівського державного університету імені Івана Франка, а також заступником декана філологічного факультету. Там він викладав історію зарубіжної драматургії для слухачів театральних студій Львівського театру імені Марії Заньковецької.

Критика радянщини

До знакових теоретичних праць Михайла Рудницького належать «Між ідеєю і формою» (1932), «Від Мирного до Хвильового» (1936) і стаття «Що таке "Молода Муза"?» (1937). У цих роботах він розглядає питання естетики художньої літератури, поетики тексту та українського літературного модернізму.

Книжка «Від Мирного до Хвильового» містить статті про творчість видатних українських письменників, включаючи Панаса Мирного, Івана Франка, Лесю Українку, Ольгу Кобилянську та Миколу Хвильового. Вона отримала високу оцінку за проникливість, проте була об’єктом критики радянської влади, яка вважала її ідейно неприйнятною. Через це Рудницький зіткнувся з гострою критикою під час прийому до Спілки радянських письменників України.

Переслідування та утиски

Під час німецької окупації Рудницький опинився під загрозою через походження своєї матері, яке нацисти вважали «неарійським». Щоб уникнути переслідувань, він працював домашнім учителем у родині Терпиляків у селі Залуква на Івано-Франківщині. Потім повернувся до Львова та став професором Львівського університету.

Попри видимі успіхи, Рудницький постійно перебував під пильним наглядом радянської влади. В його текстах з’явилися обов’язкові ідеологічні кліше, а стиль набув обережності. Проте йому дозволяли цитувати світових письменників мовами оригіналу, що виділяло його серед інших.

1947 року ситуація різко змінилася: його звинуватили у «буржуазному націоналізмі», звільнили з посад, виключили зі Спілки письменників, а публікації були заборонені. Радянська преса, зокрема «Літературна газета», звинувачувала його в антирадянській діяльності та колаборації з нацистами, хоч ці закиди часто не мали підґрунтя. Лише в 1950-х роках його поновили на посадах.

Спогади про Івана Франка

1956 року Рудницький видав книгу спогадів «Творчі будні Івана Франка», яка стала важливим джерелом для дослідження життя та діяльності Каменяра. Ще в дитинстві він захоплювався постаттю Франка, а перша зустріч із ним відбулася 1901 року у Львові, де Рудницький навчався разом із синами письменника.

У своїх спогадах Рудницький описує неймовірну працелюбність Франка, його суворий розклад дня та виняткову відданість роботі. Франко багато часу проводив у бібліотеках, друкарнях і редакціях, редагуючи рукописи й коректури. Його праця вимагала постійного вдосконалення стилю та глибоких знань, що дозволило йому стати видатним перекладачем і письменником.

Захист мови та літературна діяльність

Рудницький у своїх фейлетонах, таких як «Справжній різдвяний борщ» і «Перші революційні подуви», обстоював право української мови на державність. Його творчий доробок включає сотні статей, рецензій та заміток про роль письменника, стан поезії, театру та літератури.

Письменник зробив вагомий внесок у розвиток української культури своєю перекладацькою працею. Він переклав твори Адама Міцкевича, Юліуша Словацького, Вільяма Шекспіра, Оноре де Бальзака, Проспера Меріме та Віктора Гюго.

Як редактор наукового збірника «Питання мови та літератури зарубіжних країн», Рудницький цікавився питаннями лінгвістики, зокрема українського правопису. Багато його публікацій з’являлися на сторінках періодичних видань, де він працював.

Шевченко у перекладах

У низці праць, таких як «Шевченко на чужинних мовах» (1924), «Шевченко в західноєвропейських перекладах» (1932) і «Шевченко в дев’ятнадцяти мовах» (1938), Рудницький досліджував переклади творчості Кобзаря різними мовами. Він наголошував на складності збереження національного колориту, історично-побутової символіки та гармонії вірша в перекладах.

Важливою подією стала його участь у створенні французьких перекладів «Садок вишневий коло хати» та «І широкую долину» разом із Ф. Мазадом у Парижі (1920–1921). Ці роботи, опубліковані в тижневику France et Ukraine, здобули визнання як найкращі французькі адаптації Шевченка того часу.

Вагомий внесок в літературу

Михайло Рудницький помер 1 лютого 1975 року, залишивши по собі багатогранну спадщину. Його поховали на Личаківському цвинтарі у Львові.

Рудницький був керівником та консультантом 15 кандидатських і докторських дисертацій. Його творчий доробок налічує близько 200 публікацій, включно з 9 монографіями.

Український літературознавець Олег Баган писав про Рудницького:

«Він був чи не найвиразнішим представником нової генерації в західноукраїнській інтелігенції… М. Рудницький як стиліст, майстер афоризму і витончено-фахової оцінки створив цілу епоху в розвитку української літературно-критичної думки».

Михайло Рудницький особливу увагу приділяв питанням національної ідентичності у творчості українських письменників, підкреслюючи зв’язок літератури із соціальними та культурними процесами. Рудницький активно досліджував творчість Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, збагачуючи українське літературознавство новими ідеями.

Його діяльність сприяла формуванню нових підходів у літературній критиці, збагаченню українського перекладацького доробку та зміцненню національної культурної ідентичності.

Як вшановують пам'ять Михайла Рудницького у Львові

У місті його пам'ять вшановують через різні ініціативи та заходи. Рудницький похований на Личаківському цвинтарі, одному з найвідоміших історичних кладовищ України, де спочивають численні діячі культури, науки та історії.

На будинку у Львові, де проживав Михайло Рудницький, встановлено меморіальну дошку, що нагадує про його внесок у культурне життя міста. У Львові також є вулиця, названа на його честь.

Крім цього, у місті проводять літературні вечори, наукові конференції та тематичні виставки, присвячені творчості Рудницького. Зокрема, дослідники обговорюють його роль у розвитку української літератури та перекладацької справи. Львівські бібліотеки зберігають твори Михайла Рудницького, його дослідження та переклади, що робить його спадок доступним для широкого загалу.

У матеріалі використано дослідження Ольги Михайленко для бібліотеки ім. Олеся Гончара, публікацію Ігоря Мельника про життєпис літературознавця для ресурсу «Збруч» та дисертацію Іллі Чедолуми «Інтелектуальна біографія Михайла Рудницького».

До слова, ІА Дивись.info вивчає історію та розповідає про видатних українців, які зробили значний внесок у мистецтво, науку та інші сфери. Ознайомитися з їхніми історіями можна за посиланням Видатні українці.