Брала участь у виставці разом з Пікассо: вісім фактів про художницю родом зі Львова Іванну Нижник-Винників
Іванна Нижник-Винників — художниця, творчість якої залишається маловідомою. Адже під час другої світової вона виїхала за кордон. Проте не втрачала зв’язок з Україною, продовжувала розвивати власний стиль у мистецтві та допомогла зберегти архів Володимира Винниченка.
Сьогодні, дев’ятого січня, минає тридцять два роки від дня смерті Іванни Нижник-Винників. З цієї нагоди журналістка ІА Дивись.info зібрала головні факти про життя художниці.
Навчалася в школі Новаківського
Іванна Нижник-Винників народилася 8 липня 1912 році у Львові. Спочатку навчалася в жіночій гімназії Сестер Василіянок. Згодом, у 1929 році, вступила до школи Олекси Новаківського. Вона була єдиною жінкою, яка навчалася там. Студенти школи часто їздили на Гуцульщину.
«На запрошення селян ми робили доповіді про Україну, чим здобували любов чисельно зібраних гуцулів. Як же ми радувались участю у різних празниках, весіллях, а наші імпровізовані хори збуджували подив у космачан. Степан Луцик і Михайло Мороз виспівували так, що інколи в малій церковці «гасли свічки», а зокрема, під час «Вірую» Мороза», — так про ці поїздки згадувала у своїх спогадах Іванна Нижник-Винників.
У 1935 році мисткиня закінчила художню школу, а через три роки вступила до Асоціації незалежних українських мистців (АНУМ). У цей час свої малярські роботи презентувала на львівських виставках. У тогочасних місцевих друкованих виданнях критики писали про її великий потенціал як мисткині.
Під час Другої світової війни перебувала в таборі
У 1942 році художниця виїхала за кордон. Спочатку перебувала на території Польщі, згодом опинилася в Німеччині. У 1945 році її чоловік, інженер Мирослав Винників, зник безвісті.
Протягом 1945-1946 років вона жила в німецьких таборах для тимчасово переміщених людей. Навіть у таких умовах Іванна Нижник-Винників долучилася до культурного життя, зокрема з іншими митцями показали свої роботи на виставці в Національному музеї в Мюнхені та Реґензбурзі.
Мешкала та творила у Франції
У 1946 році Іванна Нижник-Винників переїхала до Франції. Протягом десяти років жила в Парижі. Через рік після переїзду навчалася в Академії Жюльєна. Там вона познайомилася з французьким мистецьким середовищем. Художниця в 1948-1949 роках брала участь у різноманітних виставках у таких осередках, як-от: Салоні товариства французьких художників, Палаці Ротшильда, галереї Дюран-Руель.
Влітку вона часто їздила творити до невеличкого курортного містечка Жуан-лє-Пен, де написала низку етюдів морського узбережжя.
Подорожувала Європою
Мисткиня протягом 1950-1970-х років побувала в різних країнах. Їздила до Італії, Іспанії, Бельгії, Англії, Норвегії та Швейцарії. Вона надихалася мальовничими краєвидами цих місць, де створила безліч живописних полотен («Пристань з човнами», «Місто в горах», «Венеція. Краєвид з гондолою», «Місто над затокою Линдаль» тощо).
Писала картини в різних жанрах
Мистецький доробок художниці є досить багатогранним. Вона писала пейзажі, етюди гірські краєвиди, портрети, натюрморти.
Створила цикл урбаністичних пейзажів «Світло Парижа», серію «Українські Мадонни», портрети українських діячів у Франції, таких як: Микола Ковальський, Петро Плевако, Леонід Полтава тощо.
Товаришувала з дружиною Володимира Винниченка
У 1952 році художниця познайомилася з дружиною Володимира Виниченка — Розалією. У цей час відомого українського політика та письменника вже не було серед живих. Водночас таке знайомство стало важливим для Іванни Нижник-Винників, адже саме вона збереже та упорядкує архів Володимира Винниченка.
Розалія Винниченко мешкала у віллі «Закуток» у місті Мужен біля Канн. Туди на її запрошення переїхала й Іванна. Після смерті Розалії саме вона згідно зі заповітом викупила будинок та зберігала архіви Винниченків. Згодом Іванна Нижник Винників передала архівні матеріали до Колумбійського університету США.
Після проголошення незалежності України в останні роки свого життя сприяла перевезенню архіву Винниченка на Батьківщину. Так, 1 грудня 1992 році в Центральноукраїнському обласному краєзнавчому музеї, що у Кропивницькому, експонували збережені речі та документи Володимира Винниченка.
Створювала кераміку та захоплювалася килимарством
У 1952 році мисткиня вивчала технологію художньої кераміки у Валлорісі (Франція). Після цього активно займалася керамікою, зокрема працювала в техніці ручного ліплення з глини та керамічної маси.
У своїх керамічних творах поєднувала модерн та традиційні гуцульські мотиви. Такі експерименти не залишилися непоміченими серед французьких митців. Її роботи високо оцінювали Павло Пікассо та Марк Шагал, з якими мисткиня була знайома. Коли художниця мешкала Мужені, то неподалік була майстерня Пабла Пікассо, куди вона навідувалася.
Керамічні роботи Іванни Нижник-Винників показували на виставках у Валлорісі, Каннах та Парижі. Під час виставки в Мужені у 1970-му році її кераміку презентували поряд з роботами Пікассо.
З 1970-х років мисткиня активно цікавилася килимарством, зокрема технікою нашивною аплікації. У своїх гобеленах переосмислювала українські народні традиції. Її роботи в цьому напрямку показували на виставках у Парижі та Шато-Напуль. У Мужені робота художниці досі прикрашає будівлю мерії.
«Іванна Нижник-Винників сміливо показує себе модерним митцем своїми кольорами, композиціями, загальнолюдською мовою, якою вона говорить, не забуваючи ніколи України», — писав про мисткиню французький критик Франсуа Лєгран.
Її прах перевезли до Львова
Не стало Іванни Нижник-Винників 9 січня 1993 року в Мужені. У вересні 1995 року прах мисткині перевезли до Львова та поховали на Янівському цвинтарі (31 поле).
У своєму заповіті вона вказала, щоб усі її твори подарували Україні: «Бажаємо у згоді одне з одним, будучи при здоровому розумі, подарувати Українській державі всі наші твори, які ми маємо (графічні, малярські, емалеві, керамічні, килими, коляжі, ляльки в українських строях)».
У 1995 році деякі роботи Іванни Нижник-Винників передали до Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. Крім того, її твори зберігаються в приватних колекціях та в музеї Києва та за кордоном.
У матеріалі використано інформацію з: тексту Наталії Космолінської «Пікассо був вражений…» на сайті «Збруч», енциклопедичної статті про мисткиню, статті «Iванна Нижник-Винникiв: повернення з французького Парнасу» з газети «День» та матеріалу Олександра Шийка «Дев’яносто п’ять років тому, або перша українська художня школа Галичини» на сайті «Фотографії Старого Львова».
ІА Дивись.info вивчає історію та розповідає про видатних українців, які зробили значний внесок у мистецтво, науку та інші сфери. Ознайомитися з їхніми історіями можна за посиланням Видатні українці.
