Чому важко читати книги про війну сьогодні, але варто це робити

Колонка завідувачки відділу промоції Львівської муніципальної бібліотеки Віти Верстової

Попри те, що за ці роки українці стали значно більше читати: від 2018-го до 2023 року кількість людей, які читають книжки щодня, збільшилася з 8% до 17%, на регулярній основі 2023-го читали 36% читачів (до порівняння: понад шість років ця цифра була незмінною — 27%), однак читати ветеранську літературу та книги про війну готові не всі.

Тож, розберімося, чому важко читати книги про війну під час війни і чому варто це робити.

Чому важко читати?

Емоційний тягар. Під час війни люди відчувають багато болю, жаху, стресу, тривоги та смутку. Книги про війну можуть посилювати ці негативні емоції. Процес читання може стати надзвичайно складним та травматичним, і замість прийняття, глибшого розуміння історичних контекстів, людина може зануритися в глибокі переживання та деструктивний спосіб мислення й поведінки, відчуття провини.

Емпатія та співчуття. Читаючи про страждання інших під час війни, люди можуть відчувати високий рівень емпатії. Іноді це викликає відчуття безсилля та розпачу. Тому, наприклад, щоденники та записи свідків і жертв подій читаються особливо важко. Як зазначила психологиня Катерина Гольцберг, добре, що «Щоденник Анни Франк» не читали одразу, інакше всіх би накрило. Натомість із певної історичної дистанції він працює як важливий документ.

Живі рани й травматичні спогади — ретравматизація. Книги про війну можуть актуалізувати спогади та травми, викликаючи ті самі переживання та відчуття жаху в моменті, а зараз для українців це все «живі» рани. Люди, які переживають війну, рідко готові відчути усе «як тоді» знову, тому уникають додаткових тригерів.

Окрім того, ще є фактори перманентного стресу в стані війни, від якого хочеться втекти: фізичне та психологічне виснаження, вигорання та інші фактори.

Проте ми, як сучасники війни, маємо читати книги про війну й ветеранську літературу. Звичайно, кожен самостійно визначає свої можливості та межі, готовність до різного типу літератури — від згаданих щоденників та спогадів («Я перетворююсь... Щоденник окупації. Вибрані вірші» Володимира Вакуленка) до підліткової фентезійної літератури («Пси, які приручають людей» Олени Максименко).

Чому потрібно читати книги про війну?

Розуміння контексту, віднайдення правди. Книги про війну допомагають глибше зрозуміти історичний, політичний та соціальний контекст конфлікту. У суспільному полі виникає потреба віднайти істину — історичну правду. Одним із таких прикладів є кримський роман Анастасії Левкової «Там за Перекопом є земля». Це може допомогти зрозуміти причини та наслідки війни.

Окрім того, читання книг про війну допомагає зберегти пам'ять про події та людей, які брали участь у конфлікті. Це важливо для майбутніх поколінь, щоб уникнути повторення помилок минулого.

Єдиний понятійний апарат. Тут йдеться про два рівні: по-перше, називати речі своїми іменами, говорити про біль і втрату однією мовою — говорити, чути, бути почутим. Можна згадати книгу «Словник війни» упорядником якої став Остап Сливинський. По-друге, розуміти сильні та слабкі сторони себе як нації та шукати точки дотику, а не протиріччя. Про це йдеться у книзі «Як зрозуміти українців: кроскультурний погляд» Марини Стародубської.

Емпатія та співчуття. Читання про переживання інших людей під час війни розвиває емпатію та співчуття. Це може допомогти побачити людське обличчя конфлікту та виявити солідарність із тими, хто страждає. Варто згадати поетичні тексти, адже поезія першою реагує на кризи, зокрема на війни. Як розповідала поетеса Галина Крук: «Усі ми перебуваємо в моменті екзистенційного зламу. Власне, на цьому зламі людина раптом починає бачити, усвідомлювати і розуміти речі, які ми звикли називати поезією».

Усвідомлення та прийняття. Цей пункт продовження попереднього у сенсі розуміння свого стану, прийняття болю та його усвідомлення. Це про тих, хто довгий час, особливо з початку повномасштабного вторгнення був «на автоматі» і «сталево холодний всередині», «нічого не відчував». Раптом якийсь епітет чи алегорія вже в кінці книги так зачіпає, що сльози починають литися самі. Можливо, людина ще до кінця не усвідомлює, але починає відчувати. Так, як часто трапляється з поезією чи щоденниками, наприклад, «Вірші з бійниці» Максима Кривцова чи збірка «Свідчення» Вікторії Амеліної (видана вже після її смерті).

Психологічна підтримка. Іноді читання про війну має терапевтичний ефект. Усвідомлення того, що інші переживали подібні труднощі, може допомогти знайти підтримку та розуміння. Незамінною в цьому контексті є книга Марка Лівіна та Іллі Полудьоннова «Як це, війна? Психологічний досвід повномасштабного вторгнення».

Пошук сенсу. У важкі часи читання книг про війни може допомогти знайти сенс у стражданні та зрозуміти, як люди знаходять надію та силу в таких умовах. Наприклад, «Вони перемогли» Анастасії Федченко — історії військових, які на полі бою втратили надто багато, але не зламалися.

Іншими важливими факторами є можливість підтримати авторів та родини загиблих Героїв; популяризувати українську книгу та книговидавничу справу; говорити із представниками інших країн реальними історіями, поезією та історичними фактами.

Насамкінець зауважу, що кожна людина індивідуальна, має унікальний досвід,  характер і чутливість. Читати книгу про війну важливо, адже це наша реальність — ми вже тут — в кожній з історій. Проте не нехтуйте власними відчуттями та рекомендаціями лікарів (якщо такі рекомендації є) щодо додаткового стресу та ретравматизації. На все потрібен час, а ранам — треба принаймні почати гоїтися.

Матеріали у рубриці «Погляди» є відображенням виключно точки зору автора, яка може бути як об'єктивною, так і суб'єктивною. Редакція може не поділяти думок і поглядів, викладених тут та не несе відповідальності за достовірність й тлумачення викладеної інформації, натомість виступає виключно платформою для розміщення матеріалу.