У Львові показали видання поеми Шевченка 1885 року: в чому його унікальність

Журналістка IA Дивись. іnfо відвідала відкриття виставки відреставрованої книги та розповідає детальніше про неї.

В чому унікальність видання

На виставці представили єдиний експонат — поема «Гайдамаки» Тараса Шевченка, ілюстрації до якої виконав Опанас Сластіон, видатний український художник і дослідник кобзарства. Саме видання надрукували 1885 року, хоч і в книзі зазначено 1886 рік випуску. Причина виходу — 25 роковини від смерті Шевченка.

Сластіон, працюючи над ілюстраціями до творів Шевченка, акцентував саме на героїчному аспекті його спадщини. Його графіка візуалізує образ поета як продовжувача козацької, гайдамацької традиції.

«Ілюструвати Шевченка — це виклик. По-перше, тому що він авторитет, класик, і братися за його візуалізацію — це завжди ризик. По-друге, він був не лише поетом, а й художником, який добре розумівся на мистецькій традиції», — зазначає львівський музейник Богдан Тихолоз.

«Це виставка одного експонату, що несе в собі дві маркетингові "брехні". По-перше, на обкладинці вказано 1886 рік, хоча це видання 1885-го. Видавець хотів рік рекламувати книгу як новинку. По-друге, всюди зазначено "Кобзар", хоча всередині — лише "Гайдамаки". Але це нічого не змінює — бренд "Кобзар" був настільки впізнаваний, що видавець і ілюстратор чудово розуміли його силу», — розповідає Богдана Мелих, завідувачка сектору книжкового фонду Дому Франка та кураторка вищезазначеної виставки.

«Саме завдяки цій книзі ми маємо єдине зображення могили Шевченка 1884 року», — зазначає музейниця.

Вона пояснює, що цей малюнок був зроблений з натури, а потім перенесений у видання. «Тоді громадськість щойно зібрала кошти, насипала нову могилу Шевченка й установила пам’ятний знак. Саме з цієї книги ми знаємо, як він виглядав у тому році», — підкреслює дослідниця.

А от історія самої книги, яка зберігається в музеї, залишається загадкою. Водночас відомо, що це видання було в руках Івана Франка. «Є лист Франка до Драгоманова за лютий 1886 року, де він пише, що повертає цю книжку, бо Драгоманову її хтось передав із друзів Великої України. Франко мав її у себе і просив Драгоманова забрати».

Ким був Опанас Сластіон

Сластіон представляє українську Таврію, народившись у Бердянську й провівши частину життя в Приморську (тогочасному Нагайську).

«Для дитини художника й реставратора світ козаччини, гайдамаччини, чумацтва був чимось омріяним. Уявіть собі: дід малює ікони, батько реставрує церкви, а хлопцю хочеться пригод», — розповідає кураторка виставки.

Навчаючись у Петербурзькій академії мистецтв, він разом із товаришами здійснював етнографічні експедиції, спілкуючись із носіями традицій. «Вони їздили до чумаків, які ще жили в той час, натрапили на сучасників Шевченка — тих, хто з ним навчався, малював, навіть був його натурником».

Переломний момент настав, коли йому до рук потрапило празьке, заборонене в імперії, видання «Кобзаря» в двох томах.

Сластіон мав енциклопедичний підхід до творчості. «Його цікавило все: як були одягнені персонажі? Як виглядали музичні інструменти, простори, архітектура?» Він досліджував джерела, змальовував етнографічні типи з натури.

Перед 25-ми роковинами смерті Шевченка громадськість прагнула гідно вшанувати поета. І Сластіон отримав амбітне завдання: створити ілюстрації до видання, яке стане частиною цієї великої пам’яті.

Як з'явилось це видання

Ще до цього він працював над ілюстраціями до творів Шевченка. У журналі «Нива» вийшла його перша опублікована робота на тему Шевченка — «Катерина». Він також ілюстрував «Невольника», «Наймичку» та інші твори.

Але Сластіон хотів завершити весь «Кобзар» до роковин смерті поета. Він розумів, що фізично не встигне, бо це була колосальна робота. Крім того, потрібно було чимало коштів на дороге видання.

Допоміг випадок. Художник викладав малювання заможному чоловіку й поділився з ним своєю ідеєю. Той позичив Сластіону значну на той час суму — три тисячі карбованців. «Цікавим є те, що Шевченка викупили за 2,5 тисячі карбованців, а видали оце видання за 3».

Отримавши кошти, художник узявся до роботи. Видання містило 40 ілюстрацій: 14 великих і решту менших. Було чотири типи зображень. Одну з ілюстрацій, «де, очевидно, вже зовсім була якась кривава Коліївщина з шибеницями і всім решта», російська цензура заборонила.

Видання вийшло великоформатним, про що писав пізніше у рецензії Іван Франко. «Інфоліо, тобто з половини такого аркуша. Велике, великоформатне видання на дуже дорожезному в той час папері, який імітував колір слонової кістки. Тобто він такий дуже приємний на дотик і має такий одразу жовтуватий, приємний відтінок», — зазначає Богдана Мелих.

Сластіон працював над ілюстраціями понад два роки. «Він розказував, що в нього вже почалися проблеми. Тому що він дивився на речі, на побутові предмети, чи на пейзажі, чи коли просто їхав на возі — і він весь світ бачив через сітку в штриховці».

Готові роботи відправили у Відень, де їх відтворили у найкращій друкарні хімічно-фотографічним способом.

Громадськість України по обидва боки тогочасного кордону активно відгукнулася на появу цього унікального видання.

Рецензія Івана Франка та критика книги

У журналі «Зоря» за 1886 рік опублікували коротку рецензію Івана Франка. Це була непідписана примітка, де зазначалося, що вийшло це видання. «Ілюстрації до нього справляють дуже корисне враження», — писав Іван Франко.

Проте через кілька років письменник повернувся до цього видання, пишучи одну зі своїх праць з історії української літератури, і жорстко розкритикував деякі мотиви. Франко зауважив надмірну романтизацію, театральність і сюжетні суперечності в ілюстраціях.

Сластіона критикували й інші сучасники — за «трохи за сильну театральщину, за трохи за сильний пафос». Проте безперечним залишався педантизм його роботи. «Якщо ви придивитеся ближче, ви побачите, як вималюваний кожен костюм, одяг, кожна людина, як вималювані елементи природи».

Передмову до видання написав відомий український історик Дмитро Яворницький, який згодом зізнавався, що сам не міг дозволити собі придбати цю книжку через її високу ціну, бо коштувала книга аж 5 карбованців.

«В той же час повністю ілюстрований тижневик з доставкою в будь-яку частину імперії можна було виписати за шість карбованців», — зазначала Богдана Мелих.

Відомо, що наклад видання становив трохи більше семи тисяч примірників. Це був значний тираж, проте всі примірники швидко розкупили.

Процес реставрації видання

Реставрацію виконували Руслан Бондар та Богдан Крип'якевич. За словами реставратора Руслана Бондара, власне, реставрація цього видання вимагала особливого підходу. Наприклад, обкладинка оздоблена золотим тисненням, позолотою, кольоровим тисненням, а портрет Тараса Шевченка — це окремо відбита графіка, вклеєна в загальну композицію.

Особливі труднощі викликала необхідність збереження цих деталей під час реставрації. «Обріз книги теж золочений, і це створювало додаткові виклики. Ми зазвичай очищуємо об’єкти у воді, але в цьому випадку довелося застосовувати суху реставрацію, щоб не пошкодити позолоту та ілюстрації», — пояснює Бондар.

Чимало уваги приділили паперу, особливо сторінкам, які з часом могли деформуватися. «На жаль, книга надійшла до нас у поганому стані, із численними розривами, втратами, які потрібно було відновити. Ми замінили зношений папір тіш’ю — його використовували у виданні для захисту друку від вигорання та перенесення чорнил на сусідні сторінки».

Унікальність технічного виконання

«Коли вийшла ця книга, її вважали одним із взірців архітектоніки побудови сторінки», — зазначає музейниця Богдана Мелих.

Богдан Бондар пояснює, що видання відповідає всім класичним принципам книжкової ілюстрації. «Якщо ми розгорнемо книгу, то побачимо, що ілюстрацію розмістили окремо від основного тексту — на власній сторінці. Це ознака дорогого видання, адже чим більше порожніх сторінок, тим дорожчою вважають книгу».

Реставратор додає, що це було зумовлено не лише естетикою, а й технологічними обмеженнями. «Ілюстрації друкували окремо, іншим способом і з використанням іншого барвника. Часто в гравюрах застосовували кислоту для травлення, наприклад, в офортах або літографіях. Це впливало на рельєфність малюнка, і якщо б текст друкували на звороті такої сторінки, фарба могла б обсипатися або не закріпитися належним чином», — пояснює Руслан Бондар.

Ще один цікавий аспект — палітурка. «В ті часи один і той самий твір міг мати різні палітурки, бо це залежало від палітурника, який виконував замовлення», — зауважує Богдана Мелих.

Вона додає, що в музеї зберігається унікальний примірник. «Ми досліджували наявні в Україні примірники цієї книги, багато з яких уже оцифровані. Але такого, як наш — із портретом Шевченка та золотим тисненням — поки що не знайшли. Деякі установи зберігають лише окремі аркуші, і навіть це вважають цінним», — підкреслює музейниця.

Роль книжкової графіки

Богдан Тихолоз пояснює, що в XIX столітті мистецтво залишалося привілеєм небагатьох. «Хтось мав удома картину чи відбиток гравюри, але більшість людей просто не мала змоги їх побачити, не кажучи вже про те, щоб оцінити». Саме тому, за його словами, книжкова графіка відігравала особливу роль: вона робила мистецтво доступним широкому загалу.

«Шевченко прагнув не лише створювати мистецтво, а й ділитися ним із суспільством. Він задумав серію офортів «Живописна Україна», щоб кожен міг дозволити собі придбати хоча б один аркуш», — зазначає музейник.

Крім історичної цінності, книга демонструє ще один важливий аспект — поширення мистецтва серед широких верств населення. «Графіка ставала доступною в кожному домі. Наприклад, та ж "Катерина", надрукована в журналі "Нива", була зроблена на два аркуші, щоб її можна було вирвати, почепити на стіну і прикрасити оселю», — додає Богдана Мелих.

До коли можна побачити видання

Унікальне видання у Львівському національному літературно-меморіальному музеї імені Івана Франка (вул. Івана Франка 150/152) можна побачити до 16 березня. Вартість відвідування музею — 100 гривень з особи.

---

Нагадуємо, що у Львові показали роботи митця, творчість якого забороняли в радянські часи.