Що почитати в День поезії: вірші про війну від сучасних львівських авторів

У межах Національного тижня поезії «Пісня тисячі голосів» журналістка ІА Дивись.info зібрала поетичні тексти про війну, які написали сучасні відомі та маловідомі львівські поети та поетки.

Вікторія Амеліна

Вікторія Амеліна — громадська діячка, поетка та документаторка воєнних злочинів. Загинула внаслідок ракетного обстрілу росіян по Краматорську (Донецька область), який стався 27 червня 2023 року. Авторка книжок — «Синдром листопаду, або Homo Compatiens», «Дім для Дома», «Свідчення».

Із літа 2022-го року  вона приєдналася до правозахисної організації Truth Hounds. Разом із командою працювала як документаторка воєнних злочинів на деокупованих територіях на сході, півдні та півночі України. У Капитолівці на Ізюмщині, знайшла щоденник убитого росіянами письменника Володимира Вакуленка.

Втрати української армії

Цифри втрат нашої армії засекречені

До кінця війни цифр не буде

Буде сусід, чоловік дивачки,
яка саджала червоні квіти
Друг, який нікого не попередив
Викладач, якого ми так любили
Та дівчинка, яка усіх дратувала
Художник, який завжди всім подобався
але здається, любив ту дівчинку

В ім'я державної таємниці
Клянуся, я загиблих не рахуватиму
Не рахуватиму до нестями
І до кінця війни

(Насправді я починала — збилась)

(вірш Вікторії Амеліної зі збірки «Свідчення», Видавництво Старого Лева)

Галина Крук

Галина Крук — поетка, письменниця, перекладачка та літературознавиця, викладачка у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Членкиня українського ПЕНу. Авторка збірок поезій — «Сліди на піску», «Спів/існування», «Доросла». У 2024 році потрапила до короткого списку однієї з найпрестижніших поетичних премій у світі, «Ґрифон», за збірку віршів «A Crash Course in Molotov Cocktails».

«Стається і не перестає» — шоста поетична збірка Галини Крук. До книжки увійшли поезії авторки, які вона написала протягом останніх десяти років. Зокрема, тут є нові віршів поетки та вибрані з її попередніх збірок.

десь посеред війни і смерті з кимось стається любов
як несподівана дорожня пригода, як напад болю,
як спазм серцевого м'яза триматися за когось
він, що довіз трьохсотого до найближчого стабпункту
вона, що трапилася на зворотньому шляху, розчахнута,
як дорожня Біблія на випадковій сторінці
як дорожня Біблія у такому твердому окладі самозахисту,
що нею можна вбити, якщо добряче замахнутися
і він читає вголос із того місця, яке відкрилося:
глава така-то стих такий, увірувавши водночассі
з губ її зчитує спрагу гострішу від небезпечного леза,
нею можна голитися щоранку,
нею можна впиватися щовечора,
ранитися і ранитися
жінко неминуча, чоловіче неуникний, болю нестерпний,
що злютовує воєдино тут і зараз, віднині й довіку,
псалом п'ятдесятий над ними, яким не до читання,
псалом п'ятнадцятий над ними, якими світ цей тримається купи
ти бачиш Господи, все, що могло б трапитися із ними далі,
розгортатися в нескінченність, продовжуватися в майбутнє
хвилясті лінії її непокірного волосся, смуги світла на їхніх тілах,
скупих на випуклості, їхні майбутні форми в усіх наступних поколіннях,
не вдавай, що не бачиш
бо навіть вона бачить сліди їхніх ніг на морському піску,
що то сходяться, то розходяться, то сплітаються
і якусь гомінку зграйку думок своїх, як могло би бути,

стріпує нетерплячим рухом плеча,
і він згадує, як колись малим у прибережних корчах,
замружившись усередині від страху впіймати не те,
пірнав руками в намул і виймав звинне тіло в'юна,
і хвалився батькові й мамі. і мама такими ж очима,
як у неї зараз, дивилась на нього, ніби йому
все в житті вдалося: повернутись, вціліти,
прожити в любові і щасті, повторитися в дітях
і коли вони потім вийдуть поодинці на берег, кожне на свій,
а їхні ангели-охоронці розлетяться в різні боки,
відводячи очі, вдаючи, що нічого такого не трапилося,
Господи, не май їм за гріх,
дозволь їм іще зустрітися — на цьому чи на тому світі,
в одній із твоїх реальностей,
де любов попри все, стається і не перестає
Стається і не перестає

(вірш Галини Крук зі збірки «Стається і не перестає», «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА).

Остап Сливинський

Остап Сливинський — поет, перекладач, літературознавець, член Українського ПЕН. Викладач у Українському католицькому університеті. Автор 10 поетичних збірок: «Жертвоприношення великої риби» (1998 р.), «М'яч у пітьмі» (2008 р.), «Адам» (2012 р.), «Зимовий король» (2018 р.) тощо.

Вірші Остапа Сливинського перекладено англійською, болгарською, галісійською, іспанською, литовською, німецькою, сербською, словацькою, польською, португальською, хорватською, чеською, шведською та іншими мовами.

Колись між любов’ю й ненавистю 

            Легше, бо війна таки почалася…
             Катерина Калитко

Колись між любов’ю й ненавистю 
були ліс і будівлі.
Тепер ліс поламано і будівлі спалено.
Між любов’ю й ненавистю ходимо навпростець.
Ясність така раптова, що не всі встигають замружитись
і лягають, осліплені, у садах на окраїнах.
А ті, що встояли, мають вуста, ніби медом заліплені
і повторюють лише слова любові й слова ненависті.
Так,
ми — посланці пласкої землі, наш єдиний словник – це
словник антонімів.
Вибачте всі, хто чекає від нас нюансів, хто приїхав сюди
робити кольорові фото.
Ваші зусилля підуть намарне, як намарне пішли
вінки наших надій, роки збирання каміння, розмови
за низькими столами на ясно освітлених сценах.
Вибачте. Ось наш рентгенівський знімок. На ньому –  
кості і плоть. Іншого нині з собою не маємо.

25. 09. 2022

(вірш Остапа Сливинського, хорватська антологія української поезії про війну «Ukrajina 2022: pjesnički ljetopis rat»).

Катерина Міхаліцина

Катерина Міхаліцина — поетка, перекладачка та редакторка, членкиня Українського ПЕНу. Авторка поетичних книжок: «Повінь», «Тінь у дзеркалі» та понад 20 дитячих: «Хто росте у парку», «Яків і мокрий вечір», «Дмухавка та інші пухнасті вірші» тощо.

Вірші  поетки перекладені болгарською, польською, німецькою, вірменською, литовською, грецькою та іншими мовами.

мамо, мам, чуєш!
випусти мене за порога,
хочу побігати — тут місця замало,
хочу політати,
поки не став дорослим.
…

дж-ж-ж!
я бджілка, мамо.
несу мед додому.
фур-фур!

я пташечка, мамо.
несу черв’яка дитинчатам.
бух-бух!
я ракета, мамо.
несу смерть чужим людям.

...
чи ти мене, мамо,
і такого любитимеш?

19.04.2022

(вірш Катерини Міхаліциної хорватська антологія української поезії про війну «Ukrajina 2022: pjesnički ljetopis rat»).

Артур Дронь

Артур Дронь — поет, який від початку повномасштабної російсько-української війни служить у лавах ЗСУ. Перша його збірка віршів мала назву «Гуртожиток №6» (2020 рік). На один з його текстів музикант Віктор Морозов написав пісню.

У грудні 2023 року вийшла друга збірка Артура Дроня «Тут ми були». У книжці вміщено 50 текстів, переважну більшість з яких він написав від серпня 2022 року до червня 2023. Прибуток від продажу видання перерахують у благодійний фонд «Голоси дітей».

Святий Ян Павел Другий
у старі безкоштовні часи
сказав у Львові:
«Дощ падає — діти ростуть».

Святий Іване Павле,
я виріс під цим дощем.
Але зараз така зима,
і все вимагає такої ціни,
що падають
тільки сніг і солдати.
Солдати падають — діти ростуть.
Солдати падають — діти ростуть».

(вірш зі збірки «Тут ми були» Артура Дроня, Видавництво Старого Лева).

Лілія Бомко

Лілія Бомко — поетка, літературознавиця, редакторка видавництва УКУ, викладачка літератури у Львівському національному університеті імені Івана Франка.

Деякі твори опубліковані в журналах й альманахах: «Нова проза» (2018 р.), «Дзвін» (2019 р., 2020 р.), «Молоді голоси» (2021 р.), порталі української і польської літератури «Посестри», хорватської антологія української поезії про війну «Ukrajina 2022: pjesnički ljetopis rat», хорватському журналі «Poezija», ірландському журналі «SurVision». Учасниця літературно-мистецьких фестивалів «Ї», «Книжковий Арсенал» тощо.

Маленькі ангели відлітають домів
залишаючи стіни рідної хати
яку розбомбили російські ракети
залишаючи прострелених батьків
душі яких блукають вулицями
і не можуть покинути цей світ
доки не переконаються
що: як на небі, так і на землі
що у Страсний тиждень
справедливий Бог
прийде судити живих і мертвих
ґвалтівників
які горітимуть у пекельному огні
і не згоратимуть
доки вічність триматиме невидимий світ.
Маленькі ангели відлітають домів
заховавши під крилами
улюблені іграшки та книжки
хоч хотіли взяти ще й собаку ретривера
але не змогли піднести до райських воріт
бо знесилені вони плакали усю ніч
задубілі від жаху
і від холодних маминих пліч.

5.04. 2022.

(Вірш Лілії Бомко, хорватська антологія української поезії про війну «Ukrajina 2022: pjesnički ljetopis rat»)

Юліана Ле

Юліана Ле (Лесняк) — поетка, перекладачка, літературознавиця. Лауреатка літературних конкурсів: «Гайвороння», «Смолоскип», «Хортицькі дзвони» ім. Марини Брацило. Вірші поетки друкувалися у різних журналах та збірниках, зокрема нещодавно увійшли до антології «Україна: поезія війни».

коли змовкла тиша —
ніч заговорила
мовою ворога

а на світанку
ще до сходу сонця
вороги покрали голоси
у тутешніх півників —

щоб ними із новим днем
за мову свою
торгуватися

20.03. 2022.

(вірш Юліани Лесняк у антології «Україна: поезія війни», видавництво «астролябія»).

ІА Дивись.info досліджує історію та розповідає про видатних українців, які прославились у мистецтві, науці та інших ремеслах. Прочитати ці історії можна за посиланням Видатні українці.