Як зацікавити дітей книжками в епоху ґаджетів: досвід львівської редакторки Люби Кіндратович

До Міжнародного дня дитячої книги, який відзначають другого квітня, журналістка ІА Дивись.info поспілкувалась із відповідальною редакторкою львівського видавництва «Свічадо» Любою Кіндратович. Окрім того, вона ще й сама є авторкою дитячих книжок, активно зустрічається з малими читачами у школах та бібліотеках, а також є мамою трьох дітей.

Як заохотити дітей до читання у добу смартфонів

Заохотити дітей до читання, коли їх змалечку оточують ґаджети, можливо. «Головне – власний приклад і правильний підхід», — вважає редакторка Люба Кіндратович.

«Якщо дитина бачить батьків із книжкою, шансів, що вона полюбить читати, значно більше, аніж коли бачить їх лише з телефонами в руках», — каже вона. Важливо створювати сприятливу атмосферу: читати дитині з народження, брати її до книгарень та бібліотек, дозволяти самостійно обирати книжки.

Не менш важливий і шкільний підхід. Люба Кіндратович наводить приклад львівської школи, де в другому класі діє правило: кожного дня на першому уроці 10 хвилин діти читають свої книжки. «Вони діляться враженнями, рекламують книжки, обмінюються ними, ведуть читацькі щоденники, навіть мають свій читацький клуб. Їх не треба змушувати до читання», — зауважує вона.

Редакторка визнає, що сучасним дітям складніше прищепити любов до книжок, ніж було раніше. «Мої старші діти в дитинстві читали значно активніше, ніж моя наймолодша 10-річна Софійка», — розповідає вона. Тому доводиться шукати нові способи зацікавити доньку.

Один із них — читання перед сном із зупинкою на найцікавішому моменті, щоб наступного дня дитина захотіла дізнатися продовження. Так, наприклад, донька дочитала «Хроніки Нарнії» Клайва Стейплза Льюїса.

Ще одна ефективна стратегія — підбір книжок, у яких герої — ровесники дитини. «Це можуть бути історії про дружбу, школу, взаємини з батьками, однолітками. Я прислухаюся до її читацьких вподобань, але й ненав’язливо пропоную вартісні книжки», — зазначає Люба Кіндратович.

Також допомагає залучення інших членів родини. «Можу попросити старших доньок, щоб вони заохотили молодшу сестру відірватися від гаджета і взятися за книжку», — додає вона. Проте найбільша мотивація для наймолодшої доньки — бути першою читачкою рукописів нових дитячих книжок.

Як діти допомагають створювати книги

Чи справді дитяча книжка потрібна маленьким читачам? У видавництві може здаватися, що так, але остаточну відповідь дають самі діти. Саме тому важливо залучати бета-рідерів — тих, хто читає тексти перед публікацією.

«Коли я, як відповідальна редакторка, працюю з дитячим книжковим проєктом, то прошу оцінити текст та ілюстрації і дітей, і батьків», — розповідає Люба Кіндратович. Якщо книжка для відповідної вікової категорії, вона обов’язково тестує її на своїй 10-річній доньці Софійці. «Вона була першою читачкою свічадівських бестселерів "Мрія" і "Пес Патрон", чим дуже пишається», — додає Люба Кіндратович.

Книжка «Мрія. Небесні авіалінії» побачила світ у перші місяці повномасштабного російського вторгнення. Вона розповідає про легендарний український літак-рекордсмен «Мрія», який знищили російські окупанти.

«Ми мешкаємо поблизу Львівського аеропорту, тож Софійка дуже любила спостерігати за літаками, багато знала про "Мрію". Почувши про її знищення, гірко плакала», — ділиться Люба Кіндратович. Саме тоді письменниця Зоряна Живка, батько якої працював на заводі «Антонов», ще створили літак, надіслала свою казку про «Мрію». Софійка стала першою слухачкою цієї історії. «На прикладі цієї книжки я побачила, як читання може мати терапевтичний ефект», — зазначає редакторка.

Ілюстрації до книжки створила київська художниця Богдана Бондар. «З перших днів війни, коли Київ піддавався нищівним атакам, вона малювала з дітьми у метро, щоб їм не було страшно. Саме там, під час повітряних тривог, і народжувалися ілюстрації до нашої "Мрії"», — додає редакторка.

Книжка мала кілька додаткових накладів і отримала відгуки з усього світу. Читачі просили про продовження. І воно з’явилося. Кілька місяців тому видавництво випустило «Мрію в янгольському товаристві, або 250 тонн надії».

Як порушують актуальні теми в дитячих книжках

Після успіху «Мрії» видавництво «Свічадо» випустило ще одну книжку того ж авторського тандему — «Півник-переможець». Чимало прихильників здобула й «Пес Патрон. Маленька історія про велику мрію» — перша офіційна автобіографія знаменитого пса-сапера, яку створила Зоряна Живка та Богдана Бондар.

Але у видавництві вирішили не зупинятися на одному псові-рятувальнику. «Усі знають про чернігівського пса Патрона, а про львівських собак-рятувальників майже ніхто не чув», — зауважує Люба Кіндратович. У видавництві звернулися до львівського ДСНС, завітали до собачої школи і познайомилися з вівчарками-рятувальниками Джином та Зої. Так народилася книжка «Джин та Зої. Пригоди львівських собак-рятувальників» (Галина Ткачук, Валентина Романова).

Як бібліотеки зацікавлюють до читання

Редакторка та письменниця Люба Кіндратович завжди радо відгукується на запрошення до шкіл та бібліотек. «Мені дуже подобаються львівські бібліотеки — зазвичай це сучасні освітні простори з чудовими бібліотекарями-ентузіастами», — зазначає вона. І справді, навіть їхні назви говорять самі за себе: «Леотека», «Смарт-бібліотека», «Позитив-бібліотека», «Комфорт-бібліотека».

Під час зустрічей редакторка не ставить умовою продаж книжок, але наголошує, що письменники та видавці — це не безкоштовні аніматори. «Ми беремо участь у промоції читання, але залучатися мають і батьки, і вчителі. Усі ж хочуть, щоб діти не тільки сиділи в гаджетах, а й розвивали мислення, увагу, уяву, грамотність».

Проте не всі це розуміють. «У мене таке було: вчителька привела дітей на зустріч, а сама вийшла поговорити по телефону. Навіть не підійшла після заходу, не глянула на книжку, не зацікавила батьків», — згадує редакторка.

Буває, що батьки неохоче витрачають гроші на книжки. «Із батьківських чатів знаю, що батьки не шкодують кілька сотень гривень на парк динозаврів, океанаріум, чи фокусників з пів годинною програмою. А ось на книжки, буває, дають не надто охоче. Дорого, мовляв! Хоч це може бути ціна піци», — зауважує Люба Кіндратович.

Але позитивних прикладів значно більше. «Бували зустрічі, коли діти навіть плакали, що батьки не дали їм грошей на книжку. Учителька тоді позичала — і казала, що їй нічого не шкода, аби тільки діти читали». Одного разу на презентації не вистачило примірника для дівчинки, яка дуже хотіла книгу. Вона розплакалася, і редакторка пообіцяла надіслати поштою з підписом від видавництва — і слово дотримала.

Ще одна юна читачка, надихнувшись книжкою про львівських собак-рятувальників, принесла на презентацію власний рукопис — теж про собак.

А один із найзворушливіших моментів стався після зустрічі з дівчинкою з окупованого Бердянська. «Вона підійшла за автографом і сказала: "Я після цієї зустрічі так зацікавилася книжками, що вирішила, що в майбутньому хочу працювати у видавництві"» — згадує Люба Кіндратович.

Як дитячі відгуки стають натхненням для нових історій

Редакторка та авторка Люба Кіндратович зізнається, що відгуки дітей на книжки для неї — дуже зворушливі. Тому, коли в інтернеті з’являються відео, де діти читають уривки з її книжок — «Джавелінка і святий Миколай», «Пригоди в зоокрамничці перед святом святого Миколая», «Святий Миколай і папужка з набережної Перемоги», «Домовичок із мережі «Чок-Чок» — це додає натхнення.

Кожна книжка має власну історію. Дві з них пов’язані з місцем, де минуло дитинство авторки —вулицею Вербовою, 2а в Івано-Франківську.

А от «Святий Миколай і папужка з набережної Перемоги» — це історія, пов’язана з талановитою художницею Богданою Бондар, яка працювала над багатьма видавничими проєктами. Саме ця книжка пояснює, чому в кожному проілюстрованому виданні неодмінно з’являється пташка.

Сучасні діти дедалі більше занурюються у світ ґаджетів, і саме для них є книжка «Домовичок із мережі Чок-Чок» (Видавництво Старого Лева). «Якщо ваші діти залипають у ґаджети, — ця книжка саме для них. Бо хто читає — від планшета відлипає», — наголошує Люба Кіндратович.

Втім на одній із презентацій несподіваний коментар змусив задуматися. «Один маленький читач підняв руку і зажурено сказав: "Здається, в моєї мами ґаджетоприлипання!"»

Цей момент став чудовим нагадуванням: діти наслідують дорослих.

Саме тому улюблений підпис Люби Кіндратович у книгах — це заклик, що не втрачає актуальності: «Читаймо і перемагаймо!».

---

Читайте також: Книжки про незнане, українську літературу та загублені зірки: що почитати з дитячих новинок.