Дашавський газопровід став першим магістральним газопроводом України та символом енергетичного прориву. Завдяки унікальним родовищам Львівщина заклала фундамент розвитку газової галузі, що змінило не лише економіку регіону, а й забезпечило газифікацію міст України.
Про те, як розвивалась газова промисловість Львівщини, для ІА Дивись.info розповіли кандидат технічних наук, доцент кафедри нафтогазової інженерії та зварювання Інституту механічної інженерії та транспорту Національного університету «Львівська політехніка» Андрій Дзюбик та кандидат технічних наук, доцент кафедри технічної механіки та інженерної графіки Інституту механічної інженерії та транспорту Андрій Кичма.
Як виявили Дашавське газове родовище
Ще за часів Австро-Угорщини мешканці Дашави на Львівщині помічали природні випари газу з-під землі під час сільськогосподарських робіт. Це свідчило про наявність значних запасів природного газу, які згодом стали основою для створення першого великого газопроводу.
За словами Андрія Кичми, газове родовище — це не порожнина чи «комора», а природний резервуар у пісковику, де газ утримується під високим тиском.
Колись на місці газових сховищ були родовища природного газу. Відкритий газ виходив на поверхню, особливо на полях і біля річок. Це пояснено тим, що газ зберігається у вищезгаданих пористих пісковиках, де його утримує природний тиск між пластами порід.
Коли 1912 року у Дашавському родовищі, яке розташоване за 15 км від Стрия, пробурили свердловини і почали відбирати газ, він вільно виходив із мікротріщин і пустот у пісковику. Тоді ці роботи здійснювала німецька компанія «Siemens» у пошуках калійних солей.
«Як згадують тогочасні джерела, під час буріння стався несподіваний прорив газу з надзвичайно високим тиском. Ситуація була настільки небезпечною, що австрійська влада 1916 року заборонила подальше буріння через загрозу вибухів і пожеж», — розповідає Андрій Дзюбик.
Попри тимчасову зупинку, вже у 1918 році розробку родовища відновили, а у 1921 році пошукова свердловина компанії «Gazolina» на глибині 395 м відкрила перший газовий поклад. Саме з цього моменту розпочалася підготовка до промислового видобутку газу.
«Важливо розуміти, що перші серйозні кроки до розвитку газової промисловості на теренах України відбулися саме тут, у Західному регіоні. Це багато в чому було зумовлено політичними реаліями того часу», — зазначає фахівець.
У 1922 році заснували перший газопровід «Дашава — Стрий» діаметром 225 мм і довжиною 14,4 км, що постачав газ для залізничного вузла у Стрию. Згодом його продовжили до Дрогобича. У 1929 році зі Стрия проклали нову гілку через Моршин і Долину до Вигоди, а також ще один газопровід «Дашава — Львів» завдовжки 81 км.
Однак навіть попри значні поклади газу, у міжвоєнний період темпи розвідки нових родовищ залишалися повільними через обмежені можливості споживання. «У 1934 році можливості щодо обсягів видобутку газу у Дашаві втричі перевищували його споживання», — додає Андрій Дзюбик.
Перед Другою світовою війною неподалік Дашави виявили ще один перспективний поклад газу. Проте справжній розвиток газової промисловості розпочався вже після війни.
«Після 1948 року будівництво газопроводів набуло стратегічного значення. Один із ключових проєктів того часу — магістральний газопровід Дашава-Київ завдовжки понад 400 км. Його прокладання було непростим через численні природні перешкоди, зокрема річки», — зазначає Андрій Дзюбик.
Значний внесок у будівництво таких об’єктів зробили фахівці з надземних ділянок магістральних трубопроводів. «Труби, які проклали під землею, мають більш стабільні умови експлуатації. Їхнє навантаження залежить переважно від робочого тиску газу. На противагу цьому, надземні ділянки трубопроводів зазнають впливу навколишнього середовища, а тому потребують більш ретельного проєктування, спорудження та подальшої експлуатації. Однак, в той час, подолання перешкод природного або техногенного характеру переважно здійснювалося надземними способами», — пояснює Андрій Дзюбик.
«Саме Дашава у 1924 році поклала початок системному газовидобутку в Україні. Подальші розвідки та розширення мережі газопроводів зробили цей регіон важливим енергетичним центром, що відігравав ключову роль у газопостачанні Києва, Москви, Польщі та країн Балтії».
Скільки газу видобували в Дашаві
1 жовтня 1948 року стало визначною датою в історії української газової промисловості — саме тоді запрацював газопровід «Дашава – Київ». Природній газ, що почали отримувати мешканці столиці, суттєво змінив умови проживання та покращив їхній побут.
Цього ж року село Дашава отримало статус селища міського типу, а його роль у газовій галузі зросла в рази. «Вперше дашавський газ вийшов за межі свого регіону — аж до Києва. Це був важливий крок до створення великої газотранспортної системи України», — пояснює Андрій Дзюбик.
У той же час Кремль прагнув збільшити постачання газу з України, тож відповідною постановою передбачалося активізувати його розвідку та видобуток:
- 1949 рік — 30 тис. метрів розвідувального буріння,
- 1950 рік — 50 тис. метрів.
У 1951 році дашавський газ дійшов до Москви на заміну саратовському. Так радянська столиця почала отримувати «бандерівський» газ. При цьому загальна протяжність газогону Дашава-Київ-Москва склала 1302 км.
«Цей проєкт значно розширив технологічні можливості українського газового комплексу, але також означав, що значна частина нашого ресурсу йшла за межі України. Однак, усі ключові рішення ухвалювали не наші фахівці, а тому й фінансову вигоду також переважно отримували не наші регіони, а Москва», — наголошує Андрій Дзюбик.
Найвищий рівень видобутку на родовищі зафіксували у 1955 році — 472 млн кубометрів. Запаси експлуатували майже пів століття, і до кінця розробки вони були вкрай виснажені.
Проте їх використання не припинилося — виснажені родовища перетворили на підземні газові сховища (ПГС). Газ туди закачують влітку, коли споживання низьке, і відбирають взимку для вирівнювання сезонних коливань споживання газу для населення та підприємств.
За словами Андрія Дзюбика, Україна володіє однією із найбільших систем ПГС у Європі, що відіграє не лише економічну, але й стратегічну роль для енергетичної безпеки Львівщини.
Вплив газопроводів на економіку Західної України
Розвиток газової інфраструктури зробив величезний вплив на економіку Західного регіону. «Це була велика економія. Якщо порівняти спалювання газу і вугілля — це дві різні речі. Вугілля треба возити, а газ іде по трубах, що значно простіше та економічніше реалізувати», — пояснює Андрій Дзюбик.
Завдяки газифікації розвивалися промислові підприємства, зростали міста, змінювався рівень життя населення. Першими газ отримали міста Стрий, Дрогобич і Львів. «Це потенційно давало значні грошові надходження та збільшувало можливості для розвитку Західного регіону. Просто варто пам’ятати, що це була інша держава, і всі стратегічні рішення ухвалювали не в Києві, а тому не завжди можна було реалізувати в повному обсязі ці можливості», — додає фахівець.
Ще одним важливим наслідком газифікації стало створення унікальної школи інженерів і газовиків. Українські спеціалісти здобували досвід у будівництві магістральних газопроводів, і їх активно залучали до проєктів за межами України. «Був такий вахтовий метод — бригади наших фахівців місяцями працювали на Півночі, у Воркуті та інших регіонах».
«Україна була першою республікою СРСР, яка почала видобувати газ. І саме Дашава стала тим місцем, звідки все почалося. Ми стали піонерами у цій галузі, хоча далеко не всі плоди цієї роботи залишилися в Україні», — підкреслює Андрій Кичма.
Великі газопроводи та корозійні ризики
Газопровід «Дашава – Київ» був на той час був достатньо потужним в науковому та технологічному плані проєктом. Він простягнувся на більш як 500 км, перетнув на своєму шляху значну кількість річок, автомобільних та залізничних шляхів, болотистих ділянок. Для обслуговування газопроводу спорудили більше 40 будинків для лінійних обхідників. Існували окремі аварійно-ремонтні пункти в Тернополі, Красилові, а також у Бердичеві.
Однак будували газопровід згідно з тотогочасними технологіями. Зокрема захисне покриття труб, які виготовляти в Маріуполі (в той час Жданові) мало гумобітумну ізоляцію, яка з часом втрачає свої захисні властивості, особливо на відкритих ділянках типу надземних переходів. Готували трасу, корчували дерева, копали траншеї для прокладання труб часто місцеві селяни.
З часом експлуатації магістральних газопроводів їхня мережа розширилася — проклали другу і третю нитки, діаметр яких становив 1020-1420 мм. Радянський Союз мав можливість транспортувати дешевий газ на Захід, не звертаючи уваги на економічні аспекти.
Андрій Кичма нагадав, що після здобуття незалежності Україна опинилася в умовах «газових воєн», коли Росія звинувачувала Київ у «крадіжках», а Україна наполягала на прозорості транзиту. Кожен газопровід оснащений лічильниками на кордоні, що фіксують точні обсяги спожитого та переданого газу.
Основна проблема довготривалої експлуатації газопроводів — корозія. Труби витримують 40-50 років, якщо:
- Мають якісну ізоляцію.
- Захищені електрохімічним способом (щоб запобігти витоку електронів у ґрунт).
Проте, за словами Андрія Кичми, в деяких місцях — на болотах, сільгоспугіддях із хімікатами або в зонах зруйнованого електрохімічного захисту — виникають корозійні дефекти.
Фахівець додав, що для діагностики пошкоджень використовують переносні прилади, які вимірюють витік струму. У разі виявлення критичних пошкоджень вирізають дефектні ділянки трубопроводів довжиною 2-10 метрів і замінюють їх.
Сучасні методи будівництва, ремонту та діагностики труб
Колись газопроводи прокладали через річки на спеціальних естакадах, де, за словами Андрія Кичми, люди часом рибалили, адже цю споруду розміщували над водою. Сьогодні цей метод вважають застарілим, і натомість використовують технологію підводного буріння.
У США газопроводи часто розміщують на опорах або прокладають під землею без масштабних земляних робіт. В Україні ж труби найчастіше розташовані під сільськогосподарськими полями, що ускладнює їхнє обслуговування.
Українські науково-дослідні установи, зокрема Львівська політехніка, брали активну участь у:
- Діагностиці газопроводів.
- Розробці технологій ремонту опорних вузлів надземних ділянок газопроводів при переході через водні перешкоди.
- Паспортизації газопроводів.
Андрій Кичма зауважив, що у 1996 році в Україні почали застосовувати внутрішньотрубну діагностику. Для цього використовують інтелектуальні поршні, які рухаються разом із газом і сканують стан труб зсередини.
Оскільки газопроводи прокладені під землею на глибину від 1 метра, їх зовнішній стан не завжди помітний. Проте:
- Діаметр основних магістралей — від 1020 мм до 1420 мм. Окремі відрізки мають до 1620 мм.
- Є надземні ділянки, які особливо вразливі до природних факторів.
- Обстеження проводять двічі на рік — навесні та восени.
Особливо важливо стежити за газопроводами в гірських районах (Карпати), де існує ризик зсувів ґрунту та розмивання берегів. В Карпатах є надземні ділянки трубопроводів, які піддаються постійному руйнуванню через ерозію, розмивання ґрунту та зсуви.
Одна з останніх аварій сталася на газопроводі біля Дроздовичів. Ймовірно, через підвищений тиск не витримав зварний шов, що спричинило витік газу та займання, як згадує Андрій Кичма.
Нині використовують сучасні методи ремонту:
- Розкопування пошкодженої труби.
- Очищення від старої ізоляції.
- Обробка хімічними матеріалами для відновлення антикорозійного захисту.
- Переізоляція
Такі заходи подовжують термін служби трубопроводів ще на 20-30 років.
Яка роль Дашавського газопроводу сьогодні
Основні поклади газу в Дашавському родовищі після десятки років експлуатації вичерпали. Андрій Кичма згадує, що коли це з'ясували, з’явилася ідея перетворити його на підземне газосховище. У 1966 році Дашавське ПСГ офіційно запустили.
З відкриттям нових родовищ його під’єднали до першої нитки газопроводу Шебелинка-Полтава-Київ. Згодом після реконструкції він став працювати у зворотному напрямку — на захід.
Зараз газопровід постачає паливо до міст і сіл Київської, Житомирської та Тернопільської областей. Тобто він продовжує працювати, але вже в незалежній Україні.
З того часу газопровід Дашава-Київ почав функціонувати як частина внутрішньої газорозподільної мережі. Тепер газ транспортується у зворотному напрямку — із Сходу на Захід. Попри це, Україна посідає третє місце у світі за обсягами газових сховищ.
Газопровід Дашава-Київ-Москва експлуатують майже 80 років, і за цей час виникали проблеми, пов’язані з корозією. Зокрема, деякі його ділянки зазнали значних пошкоджень через сусідство із хімічними складами.
Одну із небезпек становлять ділянки, що проходять через річки та магістралі. Тут труба часто відкрита для зовнішніх впливів:
- Атмосферні чинники (опади, температурні коливання).
- Розмивання берегів, що збільшує прогін надземних частин трубопроводу, створюючи додаткове навантаження.
- Деформації через перевантаження або природні процеси. Якщо вони стають незворотними, такі ділянки вирізаються та ремонтуються.
Які є причини руйнування газопроводів
Газотранспортна система функціонує під високим тиском, і навіть незначні зміни в його параметрах можуть викликати небезпечні коливання. Це особливо важливо у місцях активного відбору газу, наприклад, поблизу газових станцій.
Якщо тиск у трубопроводі досягає 60 атмосфер, а до цього додаються коливання газового потоку, виникають ситуації перевищення допустимих навантажень. Це може призвести до локальних пошкоджень труби, особливо в околі зварних швів.
«Всі ці труби – вони є зварні. І всі ці руйнування — вони є якраз дуже часто в околі зварних з’єднань», — зазначає Андрій Кичма.
Зварні шви — це технологічно послаблені зони трубопроводів. Саме тут найчастіше відбуваються:
- Мікротріщини, які з часом розширюються.
- Корозія, особливо якщо зварювання виконано з порушенням технології.
- Втомні пошкодження, спричинені багаторічними навантаженнями.
Відмовитися від зварювання неможливо, оскільки це єдиний спосіб з’єднання газопроводів. Тому єдиний вихід – ретельний контроль заварених ділянок і регулярне обстеження трубопроводів.
«Щоб не допустити пошкодження труб, припустимо, що діагностичні роботи треба проводити чотири рази в рік», — зауважує Андрій Кичма.
Для забезпечення безпеки газопроводів необхідно виконувати:
- Регулярні обстеження (щонайменше 4 рази на рік).
- Моніторинг тиску та коливань газу.
- Візуальні перевірки надземних ділянок.
Окрім цього, під час експлуатації сховищ важливу роль відіграє технологічний газ — частина газу, яка завжди залишається в газосховищі. «Технологічний газ мусить залишитися в цьому газосховищі, щоб був деякий час надлишковий тиск».
Цей залишковий тиск потрібен, щоб запобігти потраплянню води у сховище. Якщо вода проникне в резервуар, це може зменшити його корисний об’єм і вплинути на якість газу.
Де ще на Львівщині та в Україні видобувають газ
Львівщина має давню історію газовидобутку, що значно вплинуло на розвиток економіки регіону й України загалом. Один із ключових підприємств у цій сфері — Стрийське Газопромислове Управління, яке відіграє важливу роль у видобутку та транспортуванні газу. «Ще в 1970-х роках воно забезпечувало близько 12% загального видобутку України», — зазначає Андрій Дзюбик.
Львівщина відіграє роль не лише у видобутку, а й у транспортуванні газу. Звідси йдуть газопроводи, що забезпечують постачання енергоносіїв до Польщі, Білорусі та Балтії. «Транспортування газу в 1970 році становило 9 317 млн м³».
Нафтопереробна галузь у регіоні теж має потужне коріння. Ще в 1848 році в Дрогобичі працював завод Шрайнера й Герца. А в 1853 році Іван Зех отримав патент на очищення нафтових дистилятів — це був прорив у технологіях.
Нафтопереробні заводи Львівщини, зокрема «Нафтохімік Прикарпаття» та Нафтопереробний комплекс «Галичина», продовжують свою діяльність, хоча галузь пережила кризу через проблеми з постачанням сировини та конкуренцію з імпортним пальним. «Зменшення можливостей українських НПЗ» — це сигнал про необхідність реформ.
Сучасна енергетична політика має спрямовуватись на збереження та модернізацію стратегічних підприємств, і Львівщина може відігравати ключову роль у цьому процесі.
За словами Андрія Кичми, до нещодавнього часу Західна Україна була потужним виробником газу. Тепер до неї приєднався Полтавський регіон, а також розвивалася газова інфраструктура на Півдні та в Криму.
Проте унікальність Західної України полягає в вищезгаданій системі підземних сховищ газу. Вони дозволяють компенсувати сезонні коливання споживання газу, накопичувати запаси влітку та рівномірно постачати газ у зимовий період.
У березні 2024 року російські війська обстріляли інфраструктуру Дашавського підземного сховища газу, намагаючись підірвати енергетичну стабільність України. Проте система залишається ключовим елементом європейської енергетики.
Як готують фахівців нафтогазової промисловості
За словами Андрія Дзюбика, Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу (ІФНТУНГ) — це унікальний заклад вищої освіти, що спеціалізується на підготовці фахівців для нафтогазової галузі. «До недавнього часу практично такого спеціалізованого інституту більше не було в Україні. Є окремі факультети в інших закладах, але настільки комплексного підходу – тільки в Івано-Франківську».
Попри важливість цієї сфери, в Україні спостерігається спад зацікавленості до технічних спеціальностей. «Рівень зарплат у галузі залишається нижчим, ніж у країнах Європи, тому частина випускників шукає роботу за кордоном». Проте, як зазначає фахівець, зі вступом України в Європейський Союз ця ситуація вирівняється.
Щодо Львова, то Національний університет «Львівська політехніка» має в своїй структурі чимало потужних наукових осередків. Один із них — Кафедра нафтогазової інженерії та зварювання (НГІЗ), яка готує спеціалістів у галузях нафтогазової промисловості, зварювання та навіть безпілотних технологій. Зокрема в цьому році фахівці підготували та подали запит на фінансування та реалізацію наукових досліджень в рамках програми «Горизонт Європа» для поширення безпілотної авіації на моніторинг технічного стану критичної інфраструктури, в тому числі магістральних трубопроводів.
Щодо наукового напрямку, то на початку 2000-х років під керівництвом професора Василя Осадчука, в той час завідувача кафедри, сформували наукову школу, яка спрямована на розроблення експериментально-розрахункових підходів при моніторингу технічного стану тривалоексплуатованих об’єктів газонафтотранспортного комплексу.
Науковці цієї школи захисти ряд кандидатських та одну докторську дисертацію в цьому напрямку. «Я також належу до цієї наукової школи, захистивши дисертацію по міцності магістральних газопроводів у 2000 році», — відмітив Андрій Дзюбик.
На кафедрі функціонує спеціалізована лабораторія діагностування напружено-деформованого стану магістральних трубопроводів, яку використовують не лише для навчальних цілей, а також підприємства газонафтової галузі та науковці інших вишів. При цьому унікальність представлених стендів полягає в тому, що їх виготовили не лише з нових труб, а також після тривалої експлуатації. Ці труби мають різну товщину та становлять єдиний комплекс із можливістю створення значних внутрішніх тисків.
Крім ракетно-космічного напрямку та безпілотних літальних апаратів, кафедра займається підготовкою фахівців за освітніми напрямами «Нафтогазова інженерія та зварювання», «Технологія та устаткування зварювання» і «Відновлення і підвищення зносостійкості деталей та конструкцій». Це дає можливість випускникам отримувати комплекс спеціальних різновекторних знань та успішно працювати на машинобудівних підприємствах, у зварювальних лабораторіях, а також брати участь у складних промислових проєктах.
Важливо, що інституція не є ізольованим академічним середовищем, а активно співпрацює з бізнесом. Наприклад, студенти проходять стажування у великих компаніях, що спеціалізуються на інженерних рішеннях для авіації.
У багатьох європейських країнах студентів нафтогазових спеціальностей стимулюють підвищеними стипендіями та іншими преференціями. В Україні цей процес також розпочався. «Зараз студенти, які навчаються на технічних спеціальностях, можуть отримувати дещо підвищені стипендії. Це, звісно, не надто велика сума, але певні переваги при вступі вже є», — додає Андрій Дзюбик.
Традиційно ця галузь залишається більш привабливою для чоловіків, однак жінки теж знаходять у ній місце. «На нафтогазовій інженерії менше дівчат, але в кожному потоці є одна-дві студентки. Перевага в тому, що вони наразі мають більше можливостей для міжнародних стажувань».
Зокрема, після початку повномасштабної війни студентки стали частіше виїжджати за кордон для навчання та практики. «Кожна з наших студенток мала можливість поїхати на стажування в інші країни. Це відкриває нові перспективи та дозволяє здобути досвід, який, зважаючи на війну, наразі важко отримати в Україні. Що особливо приємно, то те, що свої напрацювання, отримані на стажуванні знання, надалі вони використовують при підготовці кваліфікаційних робіт. Наших випускників із задоволенням запрошують до себе працедавці, дехто із студентів уже поєднує навчання та роботу за індивідуальними навчальними графіками»», — підсумовує Андрій Дзюбик.
Читайте також: Від початку року на Львівщині вже п'ятеро людей загинули від чадного газу: як вберегтися.
