Нематеріальна культурна спадщина: чим унікальна сокальська сорочка зі Львівщини

Сокальська сорочка відома завдяки впізнаваному ажурному декору, вишитому переважно хрестиком чорними нитками, а також великому виложистому коміру.

У березні 2025 року «традиції, знання та уміння, які пов’язані зі сокальською сорочкою» внесли до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. 

З цієї нагоди більше про сокальську сорочку журналістка ІА Дивись.info дізнавалася у Тетяни Куцир — кандидатки мистецтвознавства, наукової співробітниці відділу народного мистецтва Інституту народознавства НАН України.

«У переліку нематеріальної культурної спадщини України сьогодні вже є елементи, пов’язані з українською вишивкою, зокрема, й ті, що передбачають використання складних швів, зокрема, решетилівська вишивка "білим по білому", борщівська народна вишивка та «городоцький шов». В оздобленні сокальської сорочки використовують звичайний хрестик, який має свої локальні особливості, що роблять сорочки з цих територій впізнаваними. Це про те, що й хрестик може мати "своє обличчя". Йдеться про особливе трактування візерунка у декорі»,

— наголошує дослідниця.

Які ознаки виокремлюють сокальську сорочку з-поміж інших

Тетяна Куцир підкреслює, що основна особливість сокальської сорочки — в одноколірних, рідше двоколірніх, ажурних легких орнаментах, що створюють враження мережива. За її словами, вишивали переважно хрестиком, інколи гладдю, по контуру та виколюванням білими нитками оздоблювали комір. Також для декорування окремих частин сорочки використовували стебнівку та змережування (обов’язково по лінії з’єднання уставки та рукава).

(Уставка — це конструктивна деталь традиційної сорочки, бічні частини якої з'єднують перед та спинку виробу у плечовій частині, до нижньої пришивають рукав, а верхня бере участь у формуванні лінії горловини. Інша назва — «полики» – приміт. ред.).

Дослідниця називає інші характерні ознаки сокальської сорочки:

• уставковий крій з уставкою по пітканню;
• широкі рукави;
• глибока пазуха, переважно на чотири-три ґудзики;
• великий виложистий комір;
• рослинний та геометричний орнамент з квітковими мотивами;
• дзеркально-симетричне розміщення узорів по лінії пришивання уставки до рукава;
• домінування чорного кольору у вишивці.

«У кінці ХІХ ст. оздоблення сокальських сорочок було переважно чорного кольору, на межі століть до чорного почали додавати червону чи золотисту барви, а у 20—30-х роках ХХ ст. переважали багатобарвні візерунки. У цей час на території Сокальщини траплялися також патріотичні синьо-жовті сорочки, або ж синьо-жовті поєднання використовували у традиційних узорах — каже Тетяна Куцир.

Вона зазначає, що домінування чорного кольору на сорочці свідчить про власне естетичне бачення мешканців Сокальщини, які хотіли підкреслити місцеву самобутність. Зокрема, такий стиль суголосний європейським тенденціям оздоби одягу. 

«Сокальські сорочки були в основному короткі, а не додільні (до самого долу — приміт. ред.) оскільки на цих територіях носили спідниці. Це також про нашу європейськість. Адже ще українська науковиця Катерина Матейко писала, що спідниці були в українському традиційному вбранні з XV—XVI століття», — додає дослідниця. 

На сокальських сорочках зустрічаються рослинні і геометричні узори. Однак, у збережених до сьогодні сорочках кінця ХІХ — початку ХХ ст. рослинні переважають, як зазначає Тетяна Куцир:

«Ірина Гургула стверджувала, що у кінці ХІХ ст. на Сокальщині у декорі сорочок переважав поширений геометричний орнамент, а вже на початку ХХ століття його поєднували із рослинним: різноманітними квітковими мотиви, зокрема, троянд, барвінку, дзвоників, дрібних суцвіть незабудок чи просто умовних квіток».

Територія поширення сокальської сорочки

Як зазначено в переліку нематеріальної культурної спадщини, сокальська сорочка поширена в регіоні Північної Галичини, обабіч річки Західний Буг. Зокрема, основний осередок побутування — в Сокальській територіальній громаді, до якої входить 60 населених пунктів. Водночас знання про сорочку та традиції її носіння поширене та в інших  регіонах України та поза її межами, де проживають вихідці зі Сокальщини.

Тетяна Куцир розповідає, що деякі науковці територію, де розповсюджена сокальська сорочка, називають «Побужжя».

Для прикладу, Софія Чехович у праці «Народне мистецтво Сокальщини» пише, що вишиванням займалися в кожному селищі та містечку Побужжя. Цієї ж назви притримується Віра Чипурко, авторка вагомого дослідження, присвяченого сокальській сорочці «Чорноцвіт», яке побачило світ 2023 року.

Де знайти оригінальні пам’ятки сокальської сорочки

«Сокальських сорочок збереглося багато, якщо порівнювати, наприклад, з городоцькими. Зокрема, вони є у збірці Львівського скансені. Хоча колекція музею формувалася достатньо пізно — у 60-х роках ХХ ст, — тоді ще вдалося зібрати по селах старовинні сокальські сорочки», — каже Тетяна Куцир.

Вона зазначає, що також оригінальні пам’ятки із Побужжя зберігаються у Історико-краєзнавчому музеї «Сокальщина», Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького, Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України, Музеї Івана Гончара, Національному музеї декоративного мистецтва України та Національному музеї архітектури та побуту України в Пирогово, а також у польських музеях.

Хто досліджував сокальську сорочку

Тетяна Куцир розповідає, що інформацію про сокальську сорочку можна знайти в українських працях та виданнях різних років. Деякі з них містяться не тільки світлини сорочок, але й їхній крій та схеми для вишивання:

• С. Чехович «Народне мистецтво Сокальщини» (1957);
• Альбом «Квітуче народне мистецтво» (1964);
• І. Гургула «Народне мистецтво західних областей України» (1966);
• Н. Гаврилів «Сокальська вишивка» (з фондів Музею народної архітектури і побуту у Львові) (2015);
• В. Чипурко «Чорноцвіт. Сокаль. Орнаменти. Крій та орнаменти надбужанських сорочок» (2023).

Раніше ми розповідали, писанки за покутськими, гуцульськими та бойківськими мотивами: про виставку у львівському музеї.