Сьогодні минає 39 років з дня аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком.
Журналістка ІА Дивись.info поспілкувалась з фахівцем з енергетичної політики ГО «Екодія» Артемом Колесником. Про наслідки Чорнобильської аварії, відновлення природи та дослідження у зоні відчуження — далі у матеріалі.
Які основні екологічні наслідки ми бачимо сьогодні після аварії на ЧАЕС
Чорнобильська катастрофа 1986 року залишила по собі масштабне радіоактивне забруднення довкілля, наслідки якого відчутні й нині. Понад 145 тисяч км² територій України, Білорусі та Росії зазнали випадіння радіонуклідів. Радіоактивна хмара поширилася по всій Європі, спричинивши випадіння ізотопів навіть у Швеції, Австрії, Норвегії, Німеччині та інших країнах. У перші роки після аварії 30-кілометрову зону довкола ЧАЕС повністю евакуювали, створивши зону відчуження, а близько 350 тисяч людей переселили з уражених територій.
Радіонукліди довго живуть у ґрунтах і водоймах: так, довгоживучі елементи як-от плутоній залишатимуться небезпечними впродовж тисячоліть. Нині найвищі рівні радіаційного забруднення зберігаються у внутрішній зоні Чорнобиля (зокрема в районі поховань радіоактивних відходів і під саркофагом реактора) — там концентрації радіонуклідів досі в десятки і сотні разів перевищують норми для питної води. Водночас за майже 40 років природні процеси розпаду радіонуклідів та заходи з дезактивації призвели до суттєвого зниження радіаційного фону на більшості забруднених територій.
На сьогодні радіаційна ситуація в Україні значно краща, ніж у 1986–87 роках, однак «спадок» Чорнобиля все ще присутній. У ґрунтах Полісся накопичені ізотопи цезію-137 (період напіврозпаду ~30 років) та стронцію-90: вони поступово розпадаються, але значна частка ще залишилася.
У найбільш уражених районах Чорнобильської зон, таких як Рудий ліс поблизу станції, рівні радіації залишаються небезпечними для постійного перебування людини. Радіонукліди присутні в лісовій підстилці, що стає особливо проблемним під час лісових пожеж: так, навесні 2020 року масштабна пожежа охопила 11,5 тис. га (близько 5% площі зони), випустивши радіоактивний попіл і завдавши значної шкоди флорі та фауні.
Такі пожежі та вітрова ерозія здатні повторно розносити радіонукліди, але природні екосистеми певним чином стримують це: рослинний покрив утримує радіонукліди в ґрунті й запобігає пиловим бурям, що могли б їх розносити на нові території.
Чи природа у зоні відчуження справді відновлюється
Природа у Чорнобильській зоні відчуження демонструє здатність до відновлення, попри хронічний радіаційний фон. І це вражає. Парадоксально, але відсутність людської діяльності з 1986 року створила на цій території заповідний режим, що дозволив екосистемам поступово відродитися. У перші місяці після аварії високі дози радіації знищили значну частину рослинності й тварин у найближчих районах (звідси і явище «Рудого лісу», де загинули соснові насадження).
Однак уже за кілька років на покинутій людьми землі дослідники почали фіксувати зростання чисельності типових видів та появу рідкісних тварин і рослин. Через 15–20 років після аварії сотні тисяч гектарів стали унікальним полігоном для спостереження за природою без впливу людини. У 2016 році на цій території створено Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник площею ~2 270 км². Нині це найбільший заповідник України, включений до світової мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО.
За десятки років, що минули,біорізноманіття зони значно зросло: повернулися або з’явилися види, яких рідко зустрічали в населених районах.
Символом відродженої фауни стали коні Пржевальського — дикий вид коней, яких у 1990-х роках спеціально випустили в зоні для експерименту з ревайлдингу. Ревайлдинг — це прогресивний підхід до збереження природи. Він передбачає повернення природних систем до стану, коли природа може дбати про себе сама.
З кількох десятків завезених коней розвинулася стабільна популяція: за останніми підрахунками, які провели 2022 року, їх налічували близько 130–140 особин.
Також у лісах зони відчуження постійно мешкають великі ссавці — лосі, олені, козулі, дикі кабани, вовки, рисі. З 2014–2016 років фіксують навіть бурого ведмедя та європейського бобра (вперше за понад 100 років на цій території).
Загалом видовий склад фауни зони зараз відповідає Поліському регіону, але з більшою чисельністю деяких тварин через відсутність людини. На фотопастках заповідника регулярно з’являються зграї вовків (близько 50–60 особин загалом) та родини рисей (приблизно 40 особин).
У небі над Прип’яттю гніздяться чорні лелеки, орлани-білохвости й інші рідкісні птахи; водойми населені видрами та бобрами. Природа заповідника настільки ожила, що навіть домашні тварини здичавіли: наприклад, на покинутих хуторах утворилося стадо здичавілих корів, які самостійно пасуться, розмножуються і виживають без людей.
Які зміни відбулись в атомній енергетиці після Чорнобиля
Чорнобильська аварія стала поворотним моментом для ядерної енергетики в усьому світі. Після 1986 року міжнародна спільнота усвідомила, що ядерна аварія в будь-якій країні — це проблема для всіх.
Це призвело до кардинальних змін у культурі безпеки атомних електростанцій та посилення міжнародного співробітництва у ядерній галузі. По-перше, ввели поняття «культури безпеки» —тобто пріоритету безпечної роботи на всіх рівнях експлуатації АЕС.
В СРСР до аварії діяла система, де проєктні недоліки і помилки персоналу маскувалися секретністю, але після Чорнобиля стало зрозуміло, що відсутність відкритості і культури безпеки — неприпустима.
Уже наприкінці 1980 років створили всесвітню асоціацію організацій, що експлуатують атомні електростанції WANO.
У 1994 році під егідою Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) ухвалили Конвенцію про ядерну безпеку — міжнародний договір, що зобов’язує країни дотримуватися високих стандартів безпеки на своїх ядерних об’єктах. Одним із наслідків Чорнобиля стало також створення системи раннього оповіщення про радіаційні аварії: ще 1986 року, одразу після катастрофи, затвердили Конвенцію про оперативне оповіщення МАГАТЕ, аби інформація про викиди не замовчувалася.
Зміни торкнулися і конструкцій та експлуатації реакторів. Реактор РБМК, який вибухнув на ЧАЕС, мав суттєві проєктні недоліки — після аварії всі діючі реактори цього типу були доопрацьовані: встановили автоматичні глушники реакції, покращили системи контролю.
У світі більше не будували реакторів з графітовим сповільнювачем подібної конструкції. Більше уваги стали приділяти проєктуванню систем аварійного охолодження та гермооболонок, що можуть утримати радіацію у разі вибуху. Наприклад, західні реактори вже мали потужні контейнменти, і після Чорнобиля цю практику взяли на озброєння всюди: нові енергоблоки навіть у країнах Східної Європи будувалися лише з герметичними оболонками.
Окрім того, регулюючі органи в різних країнах отримали більше повноважень і незалежності для контролю за АЕС.
МАГАТЕ почало проводити регулярні інспекції безпеки на прохання держав, розробило серію рекомендацій INSAG за уроками Чорнобиля. В 1989 році з’явилася міжнародна програма під егідою Єврокомісії та ЄБРР з підвищення безпеки радянських реакторів: Європа інвестувала кошти в модернізацію АЕС у країнах колишнього СРСР (зокрема, достроково закрили найстаріші блоки в Литві, Словаччині, Болгарії при вступі цих країн до ЄС).
На політичному рівні Чорнобиль охолодив ядерний ентузіазм у багатьох суспільствах. Деякі держави вирішили відмовитися від атомної енергетики: наприклад, Італія закрила всі свої реактори вже до 1990 року, а Німеччина поступово взяла курс на згортання атомних електростанцій (особливо пришвидшений після аварії на Фукусімі-1 2011 року).
Тож нині у світі експлуатується близько 440 ядерних енергоблоків, але їхня частка в електроенергетиці знизилася з 17% (до Чорнобиля) до ~10%, оскільки швидше зростають відновлювані джерела енергетики.
Як Чорнобиль впливає на екологічну політику України сьогодні
Чорнобильська катастрофа суттєво вплинула на формування екологічної політики в Україні. На конституційному рівні держава взяла на себе зобов’язання долати наслідки аварії: стаття 16 Конституції України прямо проголошує гарантування екологічної безпеки і подолання наслідків Чорнобильської катастрофи обов’язком держави. Ця норма — унікальний випадок, коли конкретна техногенна подія згадується в основному законі.
Від початку 1990 років ухвалили низку спеціальних законів та державних програм, спрямованих на мінімізацію чорнобильських наслідків. Це і соціальний захист постраждалих категорій населення, і радіаційний контроль продуктів, і проєкти з реабілітації забруднених територій.
При уряді діє Державне агентство з управління зоною відчуження (ДАЗВ), яке опікується Чорнобильською зоною. Бюджет України щороку передбачає значні кошти на підтримку безпеки об’єктів ЧАЕС, наукові дослідження та інфраструктуру зони.
Наприклад, навіть через 21 рік після зупинки ЧАЕС більшість видатків йшло не на виведення її з експлуатації, а на підтримання безпечного стану. Через хронічне недофінансування процес зняття з експлуатації йде повільно. Таким чином ліквідація наслідків Чорнобиля залишається державною політикою на десятиліття вперед.
Чорнобильська трагедія також дала поштовх громадянському екоруху в Україні наприкінці 1980-х. Обурення замовчуванням аварії та її впливом на здоров’я людей спричинило масові протести і вимоги більшої прозорості. Фактично з Чорнобиля почався організований рух, який став частиною демократичних змін і боротьби за незалежність. Українці після катастрофи усвідомили крихкість довкілля та ціну технологічних авантюр, що закладалася в радянську політику. Це призвело до того, що незалежна Україна з перших років зробила охорону довкілля одним із пріоритетів політики. Заснували окреме Міністерство охорони навколишнього природного середовища, розгорнуто систему моніторингу радіаційного стану (по всій країні діють автоматизовані пости радіаційного контролю).
Екологічна політика України сьогодні враховує чорнобильський досвід у підходах до промислової безпеки, реагування на надзвичайні ситуації та управління відходами. Наприклад, запровадили суворі регламенти зберігання радіоактивних матеріалів, створено Централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива, яке бере на себе паливо навіть з Чорнобиля (СВЯП-2 введено в експлуатацію 2020 року).
Також, завдяки фінансовій підтримці міжнародних партнерів, збудували новий безпечний конфайнмент над зруйнованим реактором. Контроль за радіаційною ситуацією став складовою частиною екополітики: існує Державний реєстр впливу радіації на населення, проводяться регулярні дозиметричні обстеження у зонах, що постраждали від Чорнобиля.
Чи можуть люди знову жити в зоні відчуження
Станом на зараз — ні.
Щодо перспектив офіційного відновлення проживання людей в зоні: в осяжному майбутньому це можливо лише в деяких частинах. За оцінками Міністерства захисту довкілля України, у зовнішній частині зони (30-км радіус) рівні радіоактивності будуть відносно безпечними для життя приблизно через 50-60 років відтепер. Тобто десь у 2070 роках потенційно певні території зможуть бути відкриті.
Чи допомагає світ Україні у відновленні Чорнобильської зони
Світ з першого дня прийшло на допомогу Україні у ліквідації наслідків Чорнобиля і ця підтримка триває дотепер. Ще 1986 року, коли СРСР звернувся по допомогу, країни Європи та США надсилали обладнання, ліки, дозиметри та іншу гуманітарну допомогу для постраждалих областей.
Після розпаду СРСР Україна не лишилася наодинці з чорнобильськими проблемами: у 1990-ті роки створили кілька міжнародних фондів під егідою ЄБРР та Великої сімки для фінансування проєктів на ЧАЕС.
Наймасштабнішим став план перетворення об’єкта «Укриття», до якого долучилися понад 40 країн-донорів. В межах цього плану протягом 1997–2019 років спроєктували та збудували новий безпечний конфайнмент. Він гарантує ізоляцію залишків реактора щонайменше на 100 років, даючи час безпечно демонтувати радіоактивні матеріали всередині.
Окрім саркофагу, міжнародні партнери допомогли Україні в будівництві інших об’єктів інфраструктури зони відчуження. Так, 2019 року ввели в експлуатацію завод з переробки рідких радіоактивних відходів на ЧАЕС.
Також добудували нове сховище для відпрацьованого палива СВЯП-2. Проєкт профінансував і Євросоюз. Загалом з 1990-х по 2020-ті роки обсяг міжнародної допомоги Україні на чорнобильські проєкти склав понад $2 млрд.
Після деокупації у 2022 році зони ЄС та США виділяють кошти на відновлення пошкодженого майна, знову ж таки беруть участь у вимірюванні наслідків (наприклад, Франція передала мобільні лабораторії радіаційного контролю).
Які дослідження зараз проводять у Чорнобилі
На території заповідника діє Науковий відділ, співробітники якого разом з українськими та міжнародними колегами збирають дані про стан екосистем. Серед актуальних досліджень є моніторинг популяцій тварин і рослин: ведеться регулярний облік чисельності великих ссавців, спостереження за міграціями птахів.
Також після створення заповідника почали детально вивчати рідкісні види. Ботаніки складають інвентаризацію лишайників, мохів, водоростей, які раніше не були досліджені у зоні. Окремий напрям вплив радіації на організми. Наприклад, дослідження дрібних пташок-кропив’янок показало молекулярні зміни в клітинах під впливом хронічного опромінення, хоча ці зміни не впливають на популяцію в цілому. Постійно аналізується здоров’я великих тварин. Наприклад, торік оприлюднили результати того, що вовки в зоні живуть не менше і не гірше, ніж поза нею, а в деяких дрібних ссавців навіть спостерігаються механізми адаптації до радіації.
Інша тема — це поведінка радіонуклідів у навколишньому середовищі. Науковці вивчають, як радіоактивні елементи мігрують у ґрунті, воді, біоті. Зокрема, досліджується забруднення річок Прип’ять та Дніпро (чи не вимиваються радіонукліди у воду), стан ґрунтових вод під могильниками відходів, накопичення радіоцезію в деревах і грибах, перехід стронцію в кістки тварин тощо.
Результати таких досліджень допомагають удосконалювати методи очищення середовища. Наприклад, є експерименти з фіторемедіації — це коли висаджують рослини, що поглинають радіонукліди з ґрунту, для подальшої утилізації біомаси.
Інший аспект — вогнестійкість лісів, з огляду на проблему пожеж.
Екологи аналізують, як зміни клімату (посухи) впливають на ризик займання в забруднених лісах, і шукають способи мінімізувати ці ризики. Ведеться і лісівниче дослідження: приміром, вивчали дубово-соснові ліси в зоні, багато з яких ніколи не зазнавали вирубки (доступ до частини цих ділянок обмежився після мінування території під час війни). Ці дослідження демонструють, як природні екосистеми можуть стримувати розповсюдження радіації (мохи, трави і дерева акумулюють її, запобігаючи виносу за межі зони).
У самому комплексі ЧАЕС теж тривають науково-технічні роботи. Інженери та фізики відстежують стан паливовмісних матеріалів під саркофагом: за допомогою датчиків нейтронів спостерігають, чи не поновлюється ланцюгова реакція в глибинах завалів (у 2021 році зафіксували деяке зростання нейтронної активності в одному із підреакторних приміщень, і зараз це досліджують, щоб виключити ризики).
