На Львівщині близько пів тисячі дітей мають розлади аутичного спектру. Важливість своєчасної діагностики, грамотної роботи з батьками та фахівцями, а також підтримка здорового соціуму — ключові аспекти в процесі розвитку дітей з аутизмом.
Про те, як зрозуміти, чи в дитини є розлад аутистичного спектру (РАС) та що потрібно робити для правильного інтегрування малечі в соціум, — для ІА Дивись.info розповіла Наталія Євченко — дитяча психіатриня у Клінічному центрі дитячої медицини у Львові.
Як зрозуміти, що в дитини аутизм
Ознаки аутизму в дітей можуть проявлятися ще у дуже ранньому віці — до першого року життя.
За словами фахівчині, ще до року деякі діти можуть демонструвати загальмованість у фізичному й емоційному розвитку. Це проявляється в тому, що немовля не усміхається у відповідь, не шукає зорового контакту з близькими, не тягне ручки, щоб його взяли на руки. У таких випадках батьки можуть помітити, що дитина не виявляє звичних для її віку форм прихильності.
Окрім цього, дитина може уникати контакту, відвертатися від батьків, здаватися відстороненою. Однією з тривожних ознак є також те, що після пробудження дитина довго мовчить, не плаче й не кличе дорослих, поводячись так, ніби не потребує сторонньої уваги. На перший погляд, така поведінка може здаватися проявом самостійності, але для нормотипових дітей вона не є звичною.
Водночас психіатриня наголошує, що в багатьох випадках до року жодних симптомів може й не бути помітно. Найчастіше перші виразні ознаки аутизму прослідковують у віці від півтора до двох років. Саме в цьому віковому проміжку батьки можуть помітити регрес у розвитку.
«Дитина, яка ще донедавна взаємодіяла, розмовляла, усміхалася, любила обійми, раптом стає відстороненою, замкнутою, перестає говорити навіть те, що вже вміла», — пояснює Наталія Євченко.
Окрім втрати раніше сформованих навичок, у дітей з розладом аутистичного спектра часто не розвивається мовлення взагалі. Як розповідає психіатриня, однією з перших ознак, яку помічають батьки, є те, що дитина перестає реагувати на звернене мовлення. Вона ігнорує не лише звертання на ім’я, а й голос близької людини — зокрема, матері.
«Не реагує — це означає, що не повертає голову в бік співрозмовника, не шукає погляду, не вступає в зоровий контакт», — пояснює фахівчиня. За її словами, навіть якщо дитина ще не може відповісти словами, природна реакція нормотипової дитини — повернути голову й встановити зоровий контакт — є обов’язковою.
Регрес, додає Наталія Євченко, може торкатися всіх сфер розвитку дитини. Це не лише мовлення, а й побутові, соціальні й харчові навички. Батьки можуть помітити, що дитина раптом починає вибірково їсти або відмовляється від певних видів їжі. «Припиняє їсти тверду, або рідку, або в’язку їжу — варіантів тут дуже багато», — уточнює вона.
Ще одна характерна ознака — не прагне до соціального контакту. У них з’являються повторювані, ритмічні рухи без очевидної мети — так звані стереотипії.
Також можуть бути епізоди різкого емоційного збудження — немотивовані істерики, крики, плач. У такі моменти дитина потребує втручання й підтримки від дорослих. Як зазначає Наталія Євченко, допомога батьків у ці моменти — важлива для того, щоб зменшити інтенсивність нападу або переключити увагу дитини.
Як відрізнити аутизм від мовного розвитку
Щоб відрізнити аутизм від затримки мовного розвитку, необхідно проходити спеціалізовану діагностику. За словами психіатрині, хоча відсутність мовлення є тривожною ознакою, сама по собі вона не дає підстав однозначно говорити про аутизм.
Мовлення може не розвиватися як у дітей з розладом аутистичного спектра, так і у тих, хто має, наприклад, затримку мовного чи інтелектуального розвитку. Але головною відмінністю при аутизмі є порушення якісної взаємодії з оточенням. Це полягає у відсутності реакції на звернену мову, невиконанні елементарних інструкцій — таких, як «принеси», «подивися», «складемо іграшки».
«Дитина ніби не чує. Вона справляє враження нечуючої», — каже Наталія Євченко. У таких випадках проводять перевірку слуху, але в більшості виявляють, що слух у нормі.
На відміну від дітей з мовленнєвими затримками, діти з аутизмом не демонструють емоційного зв’язку з близькими. Вони відсторонені, уникають соціального контакту, не прагнуть до спілкування й не виявляють такої природної теплоти у взаєминах, яка зазвичай є помітною в діток із затримкою мовлення, але без спектру.
Такі діти живуть у власному внутрішньому світі, захоплені повторюваними діями, мають свої улюблені, часто монотонні заняття, і можуть гостро реагувати на зміни. «До всього нового вони ставляться з острахом або тривогою», — зазначає психіатриня. Це може проявлятися у вигляді істерик, протестів або сильного збудження — наприклад, при зміні режиму дня, під час прогулянки, поїздки чи візиту до лікаря.
Чому виникає аутизм
Як пояснює Наталія Євченко, наразі єдиною підтвердженою основою цього розладу вважають генетичну природу. «Це однозначно генетична патологія, — каже вона. — Зараз ведуть активний пошук тих генів або комбінацій генетичних порушень, які можуть призводити до розвитку спектру аутизму».
Інші поширені в суспільстві версії — наприклад, що аутизм міг виникнути після вакцинації або стресових подій у житті дитини — не мають наукового підтвердження. «Це випадкові збіги, — наголошує лікарка. — У дітей з аутизмом можуть бути різні події, які відбуваються незадовго до появи симптомів, але вони не є причиною розладу».
Науковці у всьому світі продовжують дослідження, однак на сьогодні не існує жодної єдиної або провідної причини, яка б пояснювала, чому у дитини розвивається аутичний спектр. Це комплексне і глибоке порушення, що, вірогідно, виникає внаслідок поєднання багатьох чинників — насамперед генетичних.
Як розрізняють аутизм
Зі слів Наталії Євченко, в сучасній медичній класифікації існує єдиний діагноз — розлад аутистичного спектра. Це поняття охоплює різні ступені вираженості симптомів, а не окремі типи захворювання.
«Є лише одна форма, яку ми виділяємо окремо, — це високофункціональний аутизм, або синдром Аспергера, — уточнює фахівчиня. — У таких дітей легкий ступінь вираженості розладу». Решта випадків класифікують за рівнем складності — легкий, помірний або тяжкий ступінь.
Попри різну вираженість проявів, підходи до терапії загалом є схожими. Українські медичні протоколи базуються на міжнародних стандартах і передбачають насамперед немедикаментозне втручання: психологічну та поведінкову терапію, логопедичну роботу, а також методи сенсорної інтеграції. «Це робота не лише з дитиною, а й з батьками», — підкреслює лікарка.
Психіатр відіграє ключову роль: він встановлює діагноз, формує індивідуальний план терапії та за потреби призначає медикаменти. Важливо розуміти, що препаратів, які лікують аутизм, не існує. Ліки можуть бути призначити лише для пом’якшення супутніх поведінкових симптомів — наприклад, надмірного збудження, агресії чи розладів сну.
«Якщо дитина надто збуджена, вона не може ефективно взаємодіяти з фахівцями, не може навчатися, і тоді ми тимчасово вдаємося до медикаментів», — зазначає Наталія Євченко. Водночас, за її словами, основний акцент має бути на щоденних заняттях із фахівцями немедичного профілю — психологами, логопедами, педагогами.
Чи можна вилікувати аутизм
Психіатриня наголошує, що це нейророзвитковий розлад, з яким людині доводиться жити все життя. Однак раннє втручання і систематична робота можуть суттєво покращити якість цього життя. Головне завдання — допомогти дитині соціально адаптуватися, тобто навчитися взаємодіяти з оточенням, однолітками, дорослими, а також опанувати базові навички самообслуговування.
«Працювати з дитиною мають не лише фахівці. Надзвичайно важлива участь батьків, — наголошує лікарка. — Всі, хто опікується дитиною, мають допомогти їй пристосуватися до свого середовища». Йдеться про спільну і щоденну роботу — вдома, у дитячому садку, під час прогулянок. Навчити дитину гігієнічним навичкам, поводженню за столом, грі з ровесниками.
Фахівчиня підкреслює: від того, наскільки рано розпочали корекційну роботу, залежить, наскільки функціональною стане дитина до шкільного віку. «До 6–7 років можна досягти дуже гарних результатів, якщо з дитиною інтенсивно займаються — і фахівці, і батьки — за валідними, науково підтвердженими методиками», — зазначає Наталія Євченко.
Які помилки роблять батьки у вихованні дітей з аутизмом
Однією з найбільших помилок, які роблять батьки дітей із розладом аутичного спектра, є надія, що «дитина переросте» проблему — і як наслідок, затягування з візитом до лікаря: «Батьки бояться почути якийсь висновок, діагноз. І коли звертаються вже у п’ятирічному чи шестирічному віці з дитиною, яка має ознаки аутизму, — це вже дуже багато часу втрачено».
Фахівчиня радить не чекати, а якомога раніше звертатися по консультацію, принаймні до сімейного лікаря. Нині сімейні лікарі вже мають необхідну базову обізнаність щодо ментального здоров’я дітей і можуть помітити ризиковані ознаки, порадити наступні кроки та скерувати до дитячого психіатра.
Інша поширена помилка — перекладання всієї відповідальності на фахівців. За словами Наталії Євченко, забезпечити дитині з аутизмом 20–40 годин фахових занять на тиждень — фактично неможливо, тому щоденна участь батьків є критично важливою: «Батьки повинні бути включені в процес. Вони мають знати, як поводитися з дитиною, що їй допомагає, як її мотивувати. Вдома має бути продовження того, що починається в кабінеті логопеда чи психолога».
Для цього, за її словами, існує чимало доступних ресурсів:
- психологи, які можуть навчити батьків правильних методів взаємодії;
- інформаційні платформи, які активно розвиваються в Україні;
- рекомендації фахівців, які супроводжують дитину на етапах терапії.
Серед інших помилок — ілюзія швидких результатів і порівняння своєї дитини з іншими. Усе це може лише посилити стрес, і в батьків, і в дитини.
Однак ще однією великою помилкою є пошук «чудодійних» альтернативних методів, які не мають жодної наукової бази: «Батьки починають шукати якісь додаткові методи допомоги, які не є доказовими, не ефективними. Втрачають цінний час і гроші, а результату немає»
Де батькам, які мають дитину з аутизмом, шукати допомоги
На Львівщині функціонує низка державних і приватних центрів, де батьки дітей з аутизмом можуть отримати кваліфіковану допомогу: «У таких центрах — зокрема для дітей, підлітків і молоді — працюють фахівці, які надають всю необхідну інформацію батькам і безпосередньо працюють з дитиною. Це можуть бути психологи, психіатри, інші спеціалісти, які допомагають і в діагностиці, і в подальшій терапії».
У таких державних установах, як центри психічного здоров’я, батьки можуть звернутися без скерування — просто записавшись на прийом до сімейного лікаря або психіатра.
Як навчити дітей спілкуватися з ровесниками, які мають аутизм
Зі слів психіатрині, дуже важливо формувати в дітей повагу, емпатію, доброзичливість і пояснювати, що їхній однокласник чи подруга з аутизмом — не «дивний», а просто сприймає світ інакше: «На сьогодні дітки з розладом спектру аутизму — це діти з нейророзвитковими порушеннями. Їх уже чимало, і всім потрібно адаптуватися до їхньої присутності, допомагати їм, підтримувати, залучати».
Ба більше, багато дітей з аутизмом мають унікальні здібності — вони можуть бути надзвичайно уважними, мати феноменальну пам’ять або глибокі інтереси у певних сферах.
«Вони можуть робити певні речі навіть краще за своїх нормотипових ровесників. Просто не завжди мають змогу це розкрити», — наголошує Наталія Євченко.
«Їм часто страшно в соціумі. Якщо діти проявлять до них здорову увагу — не надмірну, а спокійну й доброзичливу — вони зможуть краще адаптуватися», — додає фахівчиня.
Нагадаємо, що львівські лікарі врятували дитину з важким ускладненням після отиту.
