Сорочка як оберіг: у Львові майстрині створюють бойові вишиванки для воїнів

Про цю ініціативу для ІА Дивись.info розповіли засновниці проєкту — Оксана Перун та Оксана Щестюк, які належать до Львівського обласного відділу Союзу українок.

Як заснували проєкт

За словами Оксана Перун, проєкт розпочався 18 червня 2023 року і він став четвертим подібним загалом в Україні.

Вона зазначає, що наразі в Україні діють кілька схожих ініціатив. Наприклад, у Черкасах триває проєкт «Сорочка для захисника», а в Києві теж створюють вишиванки для військових.

Ідея нової ініціативи у Львові полягала в тому, аби охопити насамперед львівських захисників. Утім, згодом стало зрозуміло, що до неї приєднуються військові з усієї України. «Хлопці прийшли до нас справді з різних куточків країни», — каже Оксана Перун.

Організатори ж не відмовляють нікому. Одними з перших учасників стали сімнадцять бійців полку «Азов». Серед них був хлопець із Бердянська, який проживав у будинку, де мешкала сама вишивальниця.

Хоч між різними ініціативами в Україні немає конкуренції чи суперництва, схемами вишивки вони помітно відрізняються. На думку Оксани Перун, це пов’язано з тим, що кожна координаторка додає до процесу частку свого натхнення — дівчата самі обирають, якою буде майбутня вишиванка бійця та самі шукають візерунки. Варто додати, що пошиттям сорочок займається Оксана Сорока, яка має свою майстерню у Львові.

До того ж ініціатива діє в межах Львівського обласного відділу Союзу Українок. Частина учасниць були в організації ще до початку повномасштабного російського вторгнення. Інші долучилися у 2022 році. За словами Оксани Щестюк, спільна волонтерська діяльність зблизила жінок і привела до створення цього проєкту.

З її слів, ідея вишивати сорочки виникла мимоволі. Після розмови з головою Львівського відділу Союзу Українок Лідією Бойчишин, проєкт отримав першу підтримку з-за кордону.

«Наші посестри з Америки виділили кошти на перші півтора рулони тканини», — розповідає Оксана Щестюк.

Згодом підтримка надходила і з інших джерел: учасниці продавали власні вироби, хтось займався бісероплетінням, хтось — розписом гільз, які також реалізовували для збору коштів. Долучалися також пожертвами з власного бюджету.

Чому бойову вишиванку важко створювати

Наразі в проєкті бере участь 41 майстриня, хоча вишивають не всі — процес складний і виснажливий. За словами Оксани Перун, ініціатива виникла не лише з бажання підтримати військових, а й для відтворення давніх технік української вишивки.

Майстрині використовують рідкісні й автентичні шви, зокрема лиштву, набирування, низинку, а також покутський та перловий шов.

Координаторка наголошує, що вишиванка для військового — це не просто річ, а символічний оберіг і продовження історичної традиції. «УПА були у вишиванках, січові стрільці були у вишиванках. А наші хлопці — що, вони гірші?» — риторично запитує вона. І додає: «Вони стоять за нами, за нашою ідеєю, щоб ми могли вдягнути цю вишиванку і гідно ходити по вулиці з піднятою головою».

Процес створення такої «бойової вишиванки» — дуже емоційно напружений. За словами Оксани Перун, це суттєво відрізняється від роботи над звичайними, комерційними замовленнями: «Я сама їх вишила більше десяти. І хочу сказати, що за гроші на продаж набагато простіше і легше вишивати, ніж хлопцям». Майстрині, з її слів, передають у сорочки не лише вміння, а й душевну енергію та молитву. «Коли ти молишся і вишиваєш — воно має зовсім інший вигляд».

У межах ініціативи вже вручили понад 120 вишиванок. Ще кілька десятків чекають на вручення — їх передадуть під час наступної великої посвяти на честь дворіччя проєкту. Фахівчиня розповідає, що майстрині мають свободу вибору: самі обирають взори, кольори й нитки, якими працюють. І хоча технічно проєкт координують централізовано, кожна сорочка — індивідуальна, як і доля того, для кого вона призначена.

«Мені дуже хочеться, щоб через ці сорочки ми могли дати хлопцям хоч якесь оберегове тепло, захист у молитві, допомогу в бою», — каже Оксана Перун.

Вишивальниця розповідає про одного з бійців, який повернувся по другу сорочку, оскільки першу зносив на фронті. «Він справді в ній воює. Вже каже: вона зносилася. Звичайно, що ми вишили йому другу», — говорить вона.

З її слів, цей боєць пробув у російському полоні, а згодом повернувся у стрій і нині знову на передовій — у штурмових підрозділах. Вона переконана: вишиванка має силу оберігати.

Іншою зворушливою історією стала доля сорочки, яку майстриня вишила лише за два тижні. Вона мала стати подарунком до дня народження військового, який перебував у Бахмуті. У той самий час у будинку Оксани Перун освячували понад двісті пасок, які готували для передової. Разом із великодніми стравами освятили й ту сорочку.

Проте дійшло повідомлення, що боєць у Бахмуті, і, мовляв, «повішайте в шафу, бо ця сорочка до мене не доїде». Оксана Перун зізнається, що тиждень після цього був надзвичайно важким. І додає: «На Паску мені надіслали фото, що людина вдягнула цю сорочку. Це було дуже велике досягнення, дуже велике диво».

Ще одною є історія її дитячого товариша, який зник безвісти у квітні 2022 року. Відтоді минуло понад три роки, і лише нещодавно надійшла звістка: чоловік живий, його утримують в колонії. Оксана Перун ще не вишивала сорочки безпосередньо для нього, але кожну створену сорочку вона присвячує не лише тому, хто її отримає, а й молитві за зниклих, за виживання, за повернення. «Я вишиваю в жертву, щоб хлопці вижили, і щоб він міг дати якусь звістку. Хоча б можливо — знайти тіло», — ділиться вона.

Унікальність символіки на сорочці

Оксана Перун наголошує: у проєкті «бойових вишиванок» головне не так техніка, як символіка взорів. У вишивках намагаються уникати вирізування тканини — натомість майстрині зашивають щілинки, зберігаючи цілісність полотна. «Ми не пошкоджуємо тканину, так як робили наші предки. Вони не мали мереживних сорочок», — додає вона.

Символіка орнаментів має глибоке коріння й функцію захисту. Дубове листя — це знак сили. Восьмикутна зірка — один із найпотужніших оберегів, що, за словами вишивальниці, є майже на кожній вишиванці. Часто використовують і хрещатий хрест — він символізує захист із усіх боків: півночі, півдня, заходу, сходу, а також з центру — згори й знизу. Для медиків часто вишивають символ нескінченності — як побажання зберегти якомога більше життів.

Ідейною основою вишивок стали лекції дослідника Юрія Мельничука про бойові сорочки XVIII–XIX століття. «Власне, з давнини. От ми наблизили цей проєкт до цього. Тобто ми за основу беремо ці взори», — пояснює Оксана Перун.

В одному з нових замовлень — вишиванки для восьми бійців полку «Азов». Вручення планують приурочити до дворіччя проєкту.

Як вже згадували, вишивка зберігає цілісність тканини — всередині хрестик, а не дірки. Вона звертає увагу й на виворіт: «Кожен виворіт є чистим. Це, як кажуть тепер майстрині — лінія життя. Тобто вона теж має бути чиста. Не тільки для людського ока, а й зсередини — щоб було добре життя».

Кожна сорочка — персонально для кожного бійця

Походження захисника визначає, в якій техніці вишиватимуть сорочку: «Якщо, наприклад, Закарпаття, Лемківщина — там були мальованки, лиштва, низинка. А якщо Слобожанщина, Харківщина, Запоріжжя — там було набирування. Це дає змогу обрати техніку, яка ближча до цього регіону по стародавності».

Втім важливо не лише як і що вишивають, а й для кого. «Вишиванка працює, коли запит приходить від бійця. І він хоче цю сорочку. Воно працює зовсім інакше», — ділиться Оксана Перун. За її словами, така сорочка стає для воїна стимулом вижити й повернутися: «Його тримає, щоб він одягнув її. Він знає, що його тут чекає сорочка. Ми даємо їм привід повернутися додому і її одягнути».

Є й трагічні історії. «Один загинув. Ми вже практично вишили, і він загинув. Ми передали родичам. Звичайно, ми дуже хочемо, щоб вони їх зносили», — говорить вона.

Аби створити вишиванку, зважають не тільки на заміри тіла, але й на колір очей, походження та навіть власні побажання бійця, які вишивальниці беруть до уваги.

Де майстрині беруть матеріали для пошиття сорочок

Матеріали для вишиванок проєкт отримує завдяки благодійникам, а часом — і власним коштом. «Нитки ми купуємо самі. Тобто кожна вишивальниця собі вже підбирає кольори», — пояснює одна з учасниць. Щодо тканини, то її закуповують гуртом в одного з львівських виробників. Інколи на допомогу приходять організації чи небайдужі люди.

Ціна одного рулону приблизно 13 тисяч гривень. Майстрині використовують в роботі льон із бавовною, аби воїнам було комфортно їх носити.

Команда ретельно добирає і кольори — не лише для естетики, а й задля безпеки: «Білих сорочок у нас немає. У нас така тканина — сіра». Майстрині уникають яскравих кольорів, особливо червоного й жовтого: «Ми стараємося не використовувати яскраві палітри, бо ми не знаємо, в яких вони (воїни — Ред.) точках».

Єдиний виняток — коли сорочка призначена не для передової, а, наприклад, для поранених медиків та бійців, які вже не повернуться на фронт. Оксана Перун наводить приклад жіночої вишиванки для медикині, яка отримала поранення на фронті і вже не повернеться на службу. Для неї дозволили використовувати червоно-білі нитки.

Однак загалом правило чітке: «Не дай боже снайпера. Якщо розуміти, що людина загинула через наш жовтий колір у вишиванці, або червоний колір, то гріш ціна нашому проєкту».

Кожну бойову вишиванку створюють з добрими намірами — з енергією, яка, як вірять майстрині, має силу оберегу:

«Всі сорочки вишивають з добрими думками, тому що я говорю всім і всюди, що вишита сорочка — це може бути як така дуже оберегова річ, яка справді може зберегти життя. Так і може вбити, знищити. Тому що це дуже страшна сила — вишити сорочку, насправді».

У середньому робота над сорочкою триває від двох тижнів до двох місяців. Та основне — не швидкість, а стан, у якому працює вишивальниця. «Ми не женемо дівчат, майстринь ми не підганяємо. Кожна вишиванка має мати свій час», — підкреслює координаторка проєкту.

Оксана Перун додає: «Людина має мати душевне налаштування, настрій до сорочки. Вона має мати ту енергію в собі, яку вона віддає. Якщо вона виснажилась — їй потрібен час на відновлення. От проходить час на відновлення, приходять дівчата — і вони із задоволенням вишивають також швидше».

До ініціативи долучилися жінки з різним досвідом. Частина вже мала навички вишивки, здебільшого хрестиком. Інші — навчились у процесі. Для підвищення рівня майстрині проходили майстер-класи, переглядали навчальні відео, працювали з різними техніками.

Згідно з практикою проєкту, робота над вишиванкою починається з моменту покрою. Після цього сорочку передають одній з майстринь, яка виконує вишивку. «Сорочка вже собі обирає хлопця, і вона вже працює», — розповідає Оксана Перун.

Для військових сорочки надають безкоштовно. До проєкту можуть долучатися охочі — як до збору коштів, так і до навчання та вишивання.

Освячення вишиванок та підтримка ініціативи

Освячення вишиванок відбувається як окрема частина проєкту, організацією якого займається одна з координаторок — Оксана Щестюк. За її словами, цей етап має як символічне, так і практичне значення: «Ми збираємося, домовляємося з церквою, приносимо сорочки, які вже готові, і священник їх освячує. Це важливо для нас і для тих, кому сорочку передадуть».

Після того, як до ініціативи долучилися перші жінки й розпочалась активна робота над сорочками, з’явилося глибше усвідомлення значення моменту їхнього вручення. «Попри те, що сорочка вже наповнена молитвами під час вишивання, для нас важливо, щоб її вручення було урочистим. Щоб був духовний вимір — освячення», — розповідає Оксана Щестюк.

За її словами, це важливо як для майстринь, так і для самих військових: «Вони самі кажуть, що молитва дуже допомагає на передовій. Ми далеко, але молитва додає сили».

Для організації першого освячення команда звернулася до владики Володимира Груци, який скерував їх до настоятеля Собору Святого Юра — отця Романа Кравчика. Той підтримав ініціативу, і в храмі організували експозицію: близько тижня вишиті сорочки були виставлені для огляду парафіян. Вперше освячення відбулося 3 вересня 2023 року — на той момент створили понад 20 сорочок.

«Тоді вперше прийшло розуміння, що сорочка — це не лише сакральний оберіг, не лише вияв підтримки. Це також символ єдності: між народом, церквою і військом. Це форма духовної нагороди — подяки за захист нації», — говорить Оксана Щестюк.

З того моменту, каже вона, стало зрозуміло, наскільки багатогранним є цей проєкт. Він поєднує кілька рівнів: сакральний, культурний, волонтерський і психологічний. Це одночасно підтримка воїнів і збереження традицій. «Бо збереження нації — це не лише про оборону. Це про виховання дітей, про культурну спадщину, про спільноту», — пояснює координаторка.

Особливо важливим є аспект жіночої солідарності. «Жінкам, як і всім, зараз важко. Ми всі живемо у стані війни. І коли є спільна справа — вона об’єднує, заспокоює, додає сенсу. Це форма спротиву й спосіб триматися разом», — додає координаторка проєкту.

До ініціативи «Вишиванка для захисника» періодично долучаються союзянки з інших осередків – здебільшого фінансово. Окрім цього, були випадки, коли родини військових, які отримали вишиванки, приносили тканину для сорочок іншим бійцям. Таким чином, кожен підтримує проєкт у межах своїх можливостей.

За словами Оксани Щестюк, найкраще, коли сорочку вишиває хтось із рідних — мати, бабуся, дружина чи сестра. Але оскільки не всі мають відповідні навички, охочих навчають.

Чому ця ініціатива важлива не тільки для організаторок, але й для захисників

«Ми спілкувалися з бійцем, який відмовився від вишиванки, пояснюючи це тим, що вона буде доречною вже після перемоги. Але з часом він передумав. Сказав, що хоче бути гідним такої підтримки», — розповідає координаторка Оксана Перун.

Значну роль у підтримці вишивальниць відіграє зворотний зв’язок від військових. Хоча фотографії захисників у вишиванках публікують рідко, вони є всередині робочих груп. «Коли бійці надсилають фото, ми ділимося ними у нашій вишивальній групі. Для багатьох це — підтвердження, що їхня праця має конкретну адресу», — зазначає координаторка проєкту.

Окремі військові бережуть сорочку як талісман, носять її в наплічнику або одягають у визначні моменти.

У проєкті акцентують, що після завершення війни багатьом жінкам буде важливо просто побачити свою вишиванку на живому воїнові. Без слів чи зустрічей — лише впізнати вишиванку. Самі військові щасливі отримати таку річ як символ того, що їх пам'ятають та чекають.

Про ще один проєкт майстринь

Окрім проєкту «Вишиванка для захисника», учасниці започаткували ще одну ініціативу — виготовлення вишитих льоль (традиційного українського одягу для немовлят). Історичним прикладом є льоля, яку свого часу вишила Леся Українка для свого похресника.

Після виготовлення перших десяти одиниць ухвалили рішення передати їх у відділення дитячої реанімації Львівської лікарні на вулиці Орлика.

Під час першого візиту організаторки помітили у відділенні колаж із написом «Виплекані з любов’ю», який і став натхненням для назви проєкту. З того часу льолі у межах проєкту «Вишиті з любов’ю» передають регулярно.

Проєкт у Львові започаткували з дозволу київської бібліотекарки Тетяни Срібної, яка понад 20 років досліджує цей тип одягу. Вишивають льолі вже понад чотири роки.

Ініціаторки зазначають, що участь у такому проєкті вимагає іншого підходу, ніж виготовлення вишиванок для військових. Це інший вид зосередженості та емоційного включення.

Як підтримати проєкт «Вишиванка для Героя»

Львівський відділ Союзу Українок запрошує жінок долучитися до ініціативи з вишивання сорочок-оберегів для українських захисників. У межах проєкту проводять безкоштовні майстер-класи з традиційних українських технік вишивання.

Заняття веде майстриня Оксана Перун. Учасниці можуть навчитися створювати вишиванки, які згодом передадуть на фронт як символ підтримки й захисту для військових.

Для закупівлі тканин і ниток організатори приймають благодійні внески.

Реквізити для благодійної допомоги:
Отримувач: ГО «Львівський відділ Союзу Українок» (ГО ЛВСУ)
Код ЄДРПОУ: 13817748
Рахунок: UA693052990000026008011015368
Банк: АТ КБ «ПРИВАТБАНК»

---

Нагадаємо, чим унікальна сокальська сорочка зі Львівщини.