Материнство в Україні сьогодні супроводжується системними викликами. Попри існування державних програм підтримки, на практиці вони нерідко залишаються неефективними або недоступними для жінок.
Про те, з якими проблемами стикаються сучасні українські матері та як їх вирішити, — для ІА Дивись.info розповіла гендерна експертка та заступниця голови Центру «Жіночі перспективи» Марта Чумало.
Формування гендерних ролей з дитинства
«Мені подобається, що в День матері ми можемо подякувати жінкам, які є матерями, за їхню працю, за їхній внесок у те, що їхні діти стали людьми», — каже Марта Чумало.
Вона наголошує на тому, що в цей день суспільство звертає увагу на часто невидиму і неоплачувану працю жінок.
«Найчастіше це цілодобова робота, яку ніхто не облікує. І цей хоча б один день такої уваги, вдячності, зближення — це момент, коли люди згадують про жінок, які їх народили, адаптували та виховали», — зазначає вона.
Втім, за словами правозахисниці, День матері також має і суперечливий бік, адже фіксує усталені гендерні ролі: «Свято фіксує за жінками обов’язок дбати, доглядати, виховувати, бути чутливою, переживати за дітей, забезпечувати. Вся ця репродуктивна праця ніби закріплюється за жінкою».
Також, на її думку, у щорічному святкуванні варто враховувати інші досвіди. «Цей день може зранити людей, які не мають дітей — з різних причин. Чи це їхній вибір, чи це інші обставини. Тут важливо бути чутливими», — наголошує Марта Чумало.
Правозахисниця критично ставиться до ідеї об'єднання Дня матері з Міжнародним днем боротьби за права жінок. Вона зазначає, що вже стикалася з випадками, коли дівчат вітають як майбутніх матерів, і вважає це нав’язуванням репродуктивної функції. На її думку, подібне позбавляє дівчат і жінок права на вибір.
Також Марта Чумало наголошує, що таке об’єднання зміщувало б акценти з прав жінок на формування стереотипної гендерної ролі. У цьому правозахисниця вбачає небезпеку повернення до уявлення про жінку як виключно матір, прикрасу чи обслуговувальну силу. Це, на її переконання, не має нічого спільного з боротьбою за права, а лише підкріплює соціальні очікування, які обмежують свободу жінки.
З її слів, гендерні стереотипи починають формуватися ще з раннього дитинства. Через іграшки, казки, пісні, вірші та ігри суспільство закладає дівчатам певну модель поведінки, яку сприймають як «нормативну».
«Коли дівчаткам дарують пупсів, щоб вони вчилися поводитися з маленькими дітьми — це вже початок гендерування», — пояснює вона. Такі дії не є нейтральними: вони спрямовують дівчинку на роль майбутньої матері, дружини, опікунки.
Марта Чумало звертає увагу на те, що навіть найменші діти інтуїтивно підлаштовуються під ці очікування. «Я бачу, як дитина, якій рік і кілька місяців, ледве ходить, але вже везе перед собою візочок з іграшковою дитиною. І це вже виконання очікувань дорослих», — каже вона.
Тому ще до усвідомленого віку дівчинка засвоює, яка поведінка є схвальною, і поступово втрачає можливість замислитися над власним вибором. «Соціум фактично підказує, яка її роль у майбутньому — дбати, піклуватися, розуміти, співчувати», — пояснює Марта Чумало.
Правовий статус матерів в Україні
Правова система в Україні досі має сліди патерналістського підходу до жінок, особливо — вагітних і матерів маленьких дітей.
«До недавнього часу жінка, яка не хотіла більше жити з чоловіком у шлюбі, не могла подати на розлучення, якщо була вагітна або її дитині ще не виповнився рік», — пояснює Чумало. — Формально це було як турбота, мовляв, щоб жінка не залишалася одна з новонародженою дитиною. Але насправді це було виявом недовіри до неї як до самостійного суб’єкта».
Фактично держава «забороняла» жінці приймати рішення про власне життя. «Їй казали: ти зараз не в собі, не розумієш, що для тебе краще, ми — держава — знаємо краще за тебе», — говорить правозахисниця. Вона наголошує: це не захист, а дискримінація.
На її думку, така модель «захисту» відштовхується не від потреб жінки, а від уявлення про неї як про безпорадну.
«Жінці відмовляли в праві самостійно оцінити свою ситуацію, свої сили, свою безпеку і прийняти рішення — нібито вона не здатна це зробити», — додає вона.
Зі слів Марти Чумало, дуже добре, що законодавство вже змінилося у цьому аспекті. Подібна ситуація залишається з забороною працедавцям відправляти у відрядження жінок, котрі мають дитину до 3 років. Чоловікам подібної заборони нема. Таким чином держава закріплює відповідальність за дітей за жінками та сприяє більшим можливостям у професійній сфері чоловікам.
Виплати, садочки і права чоловіків
Материнство в Україні досі часто сприймають як особистий обов’язок жінки, а не спільну відповідальність родини та суспільства. Марта Чумало наголошує: фінансова підтримка від держави — важливий, але не єдиний чинник, що впливає на рішення жінки про народження дитини.
«Виплати — це, без сумніву, вагомий важіль, яким держава може заохочувати жінок до материнства. Але цього недостатньо. Важливим є і відчуття стабільності, і передбачуваність, і повага до прав матері на роботі», — каже правозахисниця.
Вона звертає увагу на ситуацію, коли вагітних жінок змушують звільнятися. Роботодавці, побоюючись зобов’язань, іноді тиснуть на працівниць, щоб ті самі писали заяву на звільнення.
«Ми вже бачили приклад у часи реформ Ющенка: тоді збільшили виплати за народження другої й третьої дитини. І це дало ефект. Але народжувати — це не лише про гроші, це про систему», — нагадує правозахисниця.
Однак система, за її словами, досі не працює: бракує дитячих садочків, особливо ясельних груп із гнучким графіком. «Садочки зачиняються о п’ятій чи шостій вечора. Якщо мама працює повний день, то як вона має це все поєднувати? Це практично неможливо», — зазначає Марта Чумало.
Дефіцит місць у садочках залишається серйозною проблемою. У багатьох регіонах батьки змушені ставати в чергу ще до народження дитини. На думку фахівчині, держава має не просто пропонувати грошові стимули, а визначити, яку політику вона обирає — маніпулювання національними почуттями чи справжнє створення сприятливих умов для материнства.
Вона також наголошує: без залучення чоловіків до батьківства ситуація не зміниться. «Жінка досі є основною відповідальною особою за дитину. Подивіться, хто ходить на батьківські збори, хто бере лікарняні через хворобу дитини. Це майже завжди жінки», — каже вона.
Утім, були й ситуації, коли чоловіки почали цікавитися дітьми, проте з прагматичних міркувань. «Під час воєнного стану деякі чоловіки раптом згадували про дітей, щоб уникнути мобілізації. Починали ініціювати встановлення місця проживання дитини, домагалися зустрічей. Хоча до того роками не брали участі у вихованні», — розповідає Чумало.
Як батьківські права можуть ставати інструментом насильства
«До нас дуже часто звертаються жінки саме через зловживання батьківськими правами. Формально це виглядає як прагнення батька бачитися з дитиною, але за цим дуже часто стоїть спроба зберегти владу над жінкою», — пояснює Чумало.
Інколи йдеться про емоційний тиск через саму дитину. Батько телефонує, але замість того, щоб говорити з дитиною про неї, ставить нав’язливі запитання: «Хто ходить до мами? А що мама робить? Покажи кімнату». У таких ситуаціях дитина стає не суб’єктом турботи, а інструментом контролю.
«У нас були справи, коли батько подавав до суду позови щодо часу і місця побачень, але наполягав, щоби ці зустрічі відбувалися вдома в мами. Мати пропонувала: "Забери дитину, проведіть час на вулиці, в парку, в кафе, в ігровій кімнаті", — але ні, він хоче в її житло», — розповідає Марта Чумало.
«Це вже не про батьківство. Це про вплив на матір через дитину. І доки в нас система не бачить у цьому ознак насильства, доти постраждала жінка залишається беззахисною перед новими формами контролю», — пояснює фахівчиня.
Підтримка матерів загиблих захисників
«Ставлення суспільства до матерів загиблих дуже залежить від їхнього найближчого оточення. Якщо до втрати в них були теплі й підтримуючі стосунки в родині, в громаді, — тоді така жінка має шанс не залишитися на самоті. Але, на жаль, буває й навпаки», — розповідає Марта Чумало.
Нерідко після загибелі сина жінка стикається з конфліктами всередині родини. Може йтись про поділ одноразових виплат від держави, а іноді — про обмеження її стосунків із внуками.
«Мої клієнтки розповідали про ситуації, коли родина невістки не дозволяла матері загиблого бачити дитину», — каже Марта Чумало.
Держава натомість зазвичай з’являється в житті таких жінок лише епізодично — як офіційне запрошення на захід до Дня пам’яті чи іншої річниці. Але цього недостатньо.
«Так, їй дякують, роблять подарунки. Але в інші дні — вона сама. А сусіди чи знайомі часто просто не знають, як повестися. Багато людей боїться зателефонувати, запитати, як вона, — бо бояться зранити. І тому мовчать», — пояснює правозахисниця.
«Я дуже маю багато вдячності до того, що він зробив, як він нас захищав. Але я боюся насправді тебе зранити, тебе зачепити, та я просто хочу, щоб ти знала, що мені сумно, що він загинув. Мені хочеться якось тобі полегшити твій біль» — ці слова можуть дуже підтримати.
Дуже важливо бути в житті цих жінок, тому що людина, яка переживає таку втрату, коли опиняється в ізоляції, вона дуже сильно збільшує своє страждання.
Неповага до материнства
Материнство в Україні досі нерідко сприймають як «особистий вибір жінки», за який вона має нести відповідальність самотужки. І хоча на папері права жінки-матері захищено законом, на практиці жінки часто стикаються з упередженнями, нерівністю й відвертим порушенням прав — і в освіті, і в медицині, і в сфері зайнятості.
«Найперше — це просвіта. Люди повинні знати, що вони мають права. Без цього жоден закон не спрацює. Але також важливо мати доступну юридичну допомогу. Якщо жінка знає, що її дискримінують, вона має мати змогу звернутись — і отримати підтримку», — наголошує Марта Чумало.
«Жінка — не об'єкт, але так її часто сприймають. Вона народжує, але її не інформують, не питають, не пояснюють. У неї вразливий стан, і цим зловживають — дають щось підписувати, не пояснюючи, що саме», — пояснює фахівчиня.
Вона додає, що досі поширена практика, коли пологи відбуваються не як процес співпраці, а як набір медичних маніпуляцій над тілом жінки. Це, за її словами, вимагає гуманізації — повного перегляду ставлення до жінки в системі охорони здоров’я.
«Це те, що держава має робити, якщо вона зацікавлена в збільшенні кількості своїх громадян, майбутніх платників податків», — каже Марта Чумало.
Як держава і громада можуть (і мають) підтримати вразливих матерів
Війна, переміщення, втрата дому, підтримки, звичного середовища — все це множить ризики для жінок, особливо тих, хто і до того перебував у складних життєвих обставинах. Одинокі матері, жінки з інвалідністю, вимушені переселенки — опиняються в особливій зоні вразливості.
«Чим вразливіша людина, тим більші ризики. Тобто в таких уразливих категоріях дуже часто ці жінки не мають доступ до якісних ліків, тому що ці ліки потрібно купувати. І держава, і громада мають розуміти: ці люди потребують допомоги, але не в формі контролю, а в формі підтримки», — пояснює Марта Чумало.
«Часом приходять працівники соцслужб і кажуть, що можуть позбавити батьківських прав, бо, наприклад, недостатньо підлога чиста. То важливо допомогти цій жінці стати на ноги, підтримати її, не завжди вона відразу зможе це зробити, а якщо соцслужба так вибудовує свою комунікацію, то ця жінка закривається і взагалі ні до кого не звертається, тому тут важлива гуманність і чутливість до потреб таких жінок», — додає правозахисниця.
«Ми мали випадок, коли жінка з окупованого Ізюма приїхала до Львова, народила тут сина передчасно, не маючи нікого, крім дитини. Ми його у прихистку називали Ізюмчиком. У неї не було куди йти після пологів. Вона була сама — без родини, без житла. І це — величезна вразливість. А зараз таких випадків — сотні по усій Україні», — ділиться Марта Чумало.
За її словами, ключова потреба — у гідному ставленні. Не в жалості, не в зверхності, не в «ми знаємо краще, що тобі треба», а в людській присутності, турботі, запрошенні до участі. І в повазі до материнства в будь-якій його формі.
«Вразливі жінки мають право обирати чи бути матерями — так само, як і всі інші. І навіть якщо жінка вирішує не бути матір’ю — це теж її право. Ми не можемо вирішувати за неї, що вона має або не має робити. Це — її життя, її тіло, її вибір. Але якщо вона народила — вона має мати право звернутися до громади, до держави. І держава має запропонувати їй підтримку. Тому що її дитина потім стане громадянином. Платником податків. І це в інтересах усіх», — підсумовує фахівчиня.
Куди матерям у Львові звернутись за підтримкою
Матері, які опинилися в складних життєвих обставинах, можуть звернутися до Центру «Жіночі перспективи» у Львові. Організація надає безкоштовну психологічну та правову допомогу, зокрема жінкам, які пережили домашнє насильство, одиноким матерям, переселенкам, матерям загиблих військових, а також жінкам з інвалідністю.
У Центрі працюють фахові юристки, психологині та соціальні працівниці. Тут допомагають скласти звернення до органів влади, отримати консультацію щодо оформлення документів чи соціальних виплат, знайти тимчасове житло або отримати підтримку у випадках дискримінації чи насильства. Також організація проводить групи підтримки для жінок і освітні програми з відстоювання своїх прав.
Адреса: проспект Червоної Калини, 36; вул. Природна, 5.
Контакти: 0322 955 060; +38098 351 34 34
Нагадаємо, в чому проблема святкувань 8 березня.
