Кабати, сорочки та намітки: чим особливий яворівський народний стрій (фото)

Про елементи народного строю Яворівщини розповіла завідувачка відділу народного мистецтва НМЛ імені Андрея Шептицького Любава Собуцька, передає журналістка ІА Дивись.info.

Особливості яворівського народного одягу

Одяг мешканців Яворівщини відображає соціально-економічні умови, рівень ремісничої підготовки та сформовані естетичні уявлення.

Мешканці району самі виготовляли тканини, кроїли, шили та декорували одяг. Майстри використовували доступні матеріали для створення різних типів одягу, орієнтуючись на його призначення, вік і соціальний статус людини. Колір, форма, силует та оздоби часто мали додаткове семантичне навантаження — наприклад, синя вишивка на хустці вказувала на старший вік жінки, а червона — асоціювалась із молодістю.

З другої половини XIX століття традиційні домашні тканини поступово витісняли фабричні. У вжиток входили нові прикраси — кольорові нитки, тасьма, стрічки.

За типологією одяг поділяється на натільний і верхній, буденний, святковий та обрядовий. У кожній категорії існували варіанти залежно від віку: окремо — для дівчат, молодиць, жінок середнього та похилого віку. Структуру комплексу визначали матеріал, форма, пропорції, техніка пошиття й оздоблення.

Головні убори та структура жіночого одягу

Комплекс традиційного жіночого вбрання Яворівського району середини ХІХ століття включав головні убори (бавниця, хустка), плечовий одяг (сорочка, кабат, камізелька), а також поясний одяг (спідниця, запаска, пояс). Візуальною домінантою костюма був білий колір. Саме з білого полотна виготовляли сорочки, кабати, спідниці, при цьому тканини відрізнялись технікою ткацтва та типами декоративного оздоблення.

На полотні для спідниць-мальованок наносили дрібні орнаменти — геометричні або рослинні. Характерною особливістю яворівського костюма була біла запаска, що відрізняє його від строїв інших регіонів України, де переважали кольорові елементи.

Значну роль у формуванні завершеного візуального образу відігравали головні убори. Вони мали функціональне, вікове та естетичне значення. У вжитку перебували вінки, стрічки-«стонги», бавниці, очіпки, намітки («обруси»), хустини. Народні майстри використовували різноманітні матеріали й техніки — зокрема, для виготовлення вінків застосовували барвінок, вовну або, пізніше, кольоровий восковий папір. Основу вінка формували з пучків барвінку, поверх яких розміщували штучні квіти.

Очіпки виготовляли спершу з лляних ниток, згодом — з фабричних. Намітки, бавниці й хустки були домотканими, здебільшого з тонкого лляного полотна. Яворівські обруси — прямокутні шматки полотна — оздоблювали вишивкою на лобній частині й на кінцях, орнаменти мали здебільшого рослинний характер. Кінці обрусів обметували кольоровими нитками. Традиційний спосіб носіння — у п’ять складок із зав’язуванням навколо голови — формував вінкоподібний силует, у якому центральне місце займала вишивка.

Серед головних уборів жінок Яворівського району особливе місце займала бавниця — прямокутний шматок домотканого полотна, одна або дві поздовжні сторони якого прикрашали геометричним стрічковим орнаментом. Ширина декорованої смуги сягала 10–12 см. Центральна частина залишалась без оздоблення, її закладали в глибокі складки, що формували стоячий обруч.

У середині ХІХ століття бавниці виготовляли з використанням перебірного ткацтва, застосовуючи червоні бавовняні нитки. Вже на початку ХХ століття поширилось вишивання — як бавовняними, так і вовняними нитками, часто на фабричній білій тканині.

Бавниця виконувала не лише декоративну, а й соціальну функцію. Вона вказувала на вік, сімейний статус і навіть соціальне становище жінки. Молоді жінки носили яскраві червоні бавниці з великою кількістю вишитих елементів. Для вдів були характерні вироби з переважанням синього кольору, а старші жінки — носили бавниці з більшими проміжками між орнаментальними смугами. За функціональним призначенням ці елементи поділялися на святкові, повсякденні та жалобні.

Хустки, як і бавниці, були невіддільною частиною жіночого головного убору. У ХІХ столітті їх шили з тонкого домотканого лляного полотна. До основного шматка пришивали додаткову смугу шириною 10–15 см, що надавало виробу видовженої прямокутної форми — такої ж, як у традиційних обрусів.

У другій половині ХІХ століття з’являються квадратні хустки, які складали по діагоналі в трикутник і зав’язували під підборіддям. У цьому способі зав’язування над чолом утворювався характерний виступ — «дзьобик». Поряд із цим використовували інші варіанти пов’язування: з круглим зав’язуванням навколо голови або способом «на бабку», коли кінці хустки закладали в складки біля скронь, створюючи широкі виступи, що візуально ускладнювали конструкцію убору.

В окремих селах, як-от Мужиловичі, побутував варіант «на коники», за якого над чолом утворювалися дві симетричні складки. Існував і варіант із хусткою, кінці якої спадали на потилицю.

Наприкінці ХІХ століття на Яворівщині поширюються фабричні хустки. Якщо раніше домоткані вироби вишивали вручну різними техніками (стебнівка, хрестик, гладь, гаптування), то фабричні — білі або жовті — декорували здебільшого гаптом. Вишивка розташовувалась у одному або трьох рогах хустки, а кінці прикрашалися тороками або вовняними кольоровими китицями — «кутасиками».

Жіноча сорочка Яворівщини

Основою традиційного жіночого вбрання на Яворівщині була сорочка, виготовлена з домотканого полотна, витканого технікою простого переплетіння з обробленого волокна льону або конопель. Білий колір сорочки мав особливе значення — це був символ краси, чистоти, майстерності й святковості. Відійти від традиції білого полотна означало порушити усталену естетичну і моральну норму.

До крою сорочки підходили з великою увагою. Важливими були всі деталі силуету — комір, рукави, вставки (так звані «цвиклі») і манжети («дуди»). Розрізи на полотні робили по одній нитці — це забезпечувало точність шиття і акуратність з'єднань. Найпоширенішими були додільні сорочки (довгі, з підточкою) — їх носили в околицях Краковця та Нагачева, а коротші сорочки, до підточки, — в селах навколо Яворова та Янова. Обидва типи шили з двох пілок полотна.

Поширеним був тип сорочки з уставками, з невеликим розрізом на грудях і довгими рукавами, завершеними манжетами.

Особливою була і конструкція коміра. На Яворівщині його формували з дрібних складочок, зібраних на нитку і вшитих у внутрішню частину невеликого коміра, що спадав на спину. Спереду комір не закривав петельок для застібки стрічкою, шпонькою чи ґудзиком. Схожий тип коміра відомий також на Бойківщині й Поліссі. Саме крій диктував розміщення вишивки — її зосереджували на уставках, манжетах і вилогах коміра.

До середини ХІХ століття вишивку виконували білими нитками у техніці стебеневого шва, підкреслюючи скромну врочистість святкової сорочки. Проте вже у 1920-х роках у побут увійшли сорочки з поліхромною вишивкою, зокрема уставки почали прикрашати гладдю або хрестиком. Рукави таких сорочок декорували 3–4 горизонтальними смугами вишивки, ритмічно розташованими по довжині рукава.

З 30-х років ХХ століття сорочки почали вже шити з фабричної тканини.

Яворівські спідниці та запаски

У традиційному жіночому вбранні Яворівщини спідниця була однією з головних складових. Її шили довгою і широкою — до 2,5–3 метрів — із чотирьох пілок. Об’єм тканини збирали у дрібні, рівномірні вертикальні складки, які щільно закріплювали швом «через складку» грубими сировими нитками й вшивали у нижню частину пояса-обшивки. Складки лягали рівномірно ззаду й з боків, залишаючи передню частину гладенькою — вона прикривалась запаскою.

Такий крій візуально видовжував жіночу фігуру, підкреслював її стрункість, а також формував чітку, ритмічну пластику силуету. Найдавніші спідниці були білими, з вишивкою внизу лляними невибіленими нитками технікою верхнього (мотаного) шва — гладдю.

У другій половині XIX століття з’являються спідниці-мальованки — білі полотняні спідниці з вибійчаним (друкованим) орнаментом. Їх теж шили з чотирьох пілок і збирали дрібними складками біля пояса. Внизу йшла неширока поперечна смуга без орнаменту, яка завершувала декоративну композицію. Мерехтіння візерунків мальованки гармонійно поєднувалося з оздобленням білих сорочок, хусток та запасок.

Поруч із мальованками на Яворівщині побутували спідниці-шорци з чотирьох пілок кольорової смугастої домотканої тканини. Їх рясували біля пояса так само дрібно, а тканину виготовляли з лляних, бавовняних і вовняних ниток. Щільний матеріал і густі складки створювали жорсткий силует, який при русі розкривав гру кольорів. У порівнянні з білими елементами одягу, шорци мали живописний вигляд й гармонійно доповнювали образ.

Запаска була незмінним елементом будь-якого жіночого вбрання на Яворівщині. Її шили з двох пілок білого лляного або конопляного полотна, з’єднаних вертикально мережкою, і прикрашали вишивкою. Складки формували аналогічно до спідниць — глибоко, рясно, при вузькому поясі. Спереду складки були глибшими, заповнюючи гладку ділянку спідниці, й розходилися до боків.

Запаску фіксували довгими плетеними шнурами — «учіпками», пришитими до обшивки. Ними зав’язували запаску під час носіння або фіксували складки при зберіганні у скрині.

Білий колір, глибокі складки та багатий декор створювали враження об’ємності. Особливу роль відігравали декоровані шви, мережки та вишивка — вони гармонійно об’єднували усі елементи в єдиний художній образ.

Найдавніші запаски, датовані початком XIX століття, прикрашали стебнівкою у вигляді поперечних хвилястих смуг, ритмічно чергованих із мережаними рядами. Їх носили здебільшого з білими спідницями.

Особливості яворівського кабата

Своєрідною художньою формою чоловічого плечового одягу на Яворівщині були кабати — верхній одяг прямого крою, що зберігався в традиції аж до ХХ століття. Їх шили з цільного шматка доморобного лляного або конопляного чиноватого полотна, розрізаючи спереду на рівні поли. Кабати мали прямі рукави, пришиті нижче лінії плеча до верхньої частини станка. Горловину оздоблювали круглим розрізом і невеликим стоячим комірцем, який декорували дрібним стебнуванням.

Кабати з домотканого полотна зазвичай шили без підкладки, натомість вироби з фабричних тканин доповнювали підкладковим матеріалом. Незважаючи на простоту конструкції, цей одяг був повноцінним елементом народного строю. Білий колір тканини був традиційним до кінця XIX століття. З початку XX століття з’являються кабати з вставними боковими клинами на рівні талії — з так званими «вушками», а згодом, під впливом фабричного виробництва і міської моди, поширення набувають варіанти з чорної або синьої фабричної тканини.

На перетині століть у декоруванні кабатів починає переважати фабрична кольорова тасьма, якою обшивали вишиті мотиви на полах і рукавах. Усі ці трансформації не змінювали базових ознак яворівського кабата — прямого крою, пришивання рукавів нижче за плече, характерного стоячого коміра і геометризованої орнаментики.

Яворівські безрукавки

Різноманіттям художніх форм і назв відзначаються яворівські безрукавки — «камізолі», «станики», «горсети» і «фальбани», що з’явилися на початку ХІХ століття як обов’язкова частина жіночого нагрудного одягу. Їх носили поверх сорочок дівчата та жінки, підкреслюючи лінію талії й завершуючи стрій.

Давніші «камізолі» виготовляли з доморобного полотна, мали прямий крій і застібалися спереду на численні фабричні ґудзики, найчастіше синього кольору. Декорування виконували у кілька етапів — стебнівкою, хрестиком, гаптуванням. Вишивку розміщували у вигляді стрічкових композицій, а завершували загальне оздоблення кількарядковими фабричними тасьмами, якими обрамляли низ пілок і спинку.

На зламі ХІХ–ХХ століть для шиття «камізолів» почали використовувати яскраву червону або рожеву фабричну тканину. Орнамент залишався у межах попередньої стилістики, однак у декорі почали домінувати темно-червоні, жовті, білі й зелені нитки.

У селах Нагачів, Свидниця, Коханівка, Бунів, Краковець та навколишніх місцевостях набувають поширення «горсети» з фабричних кольорових тканин. Їм властива сильна приталеність і видовжені заокруглені клини — «клапці», пришиті донизу. У різновидах цих безрукавок від талії додавали ряди вшитих складочок, які формували об’ємну нижню частину.

Еволюція форми і декору яворівських безрукавок відбувалася поступово, у відповідності до змін інших елементів жіночого вбрання. Саме взаємозв’язок елементів комплексу — від сорочки до фартуха — формував логіку художнього цілого й забезпечував внутрішню гармонію традиційного народного строю Яворівщини.

---

Читайте також: Сорочка як оберіг: у Львові майстрині створюють бойові вишиванки для воїнів.