Доступне кіно у Львові: як працюють звукоописи та розширені субтитри
Доступне кіно — це про можливість для кожної людини повноцінно сприймати фільм. Для цього створюють звукоописи та розширені субтитри, які допомагають незрячим і людям з порушенням чи повною втратою слуху зануритися у сюжет кіна.
Журналістка ІА Дивись.info поспілкувалася з координаторкою «Днів доступного кіна» у Львові Вірою Карпінською та аудіодескрипторкою Марією Косійчук, яка створює звукоописи до фільмів.
Вони розповіли, що таке доступне кіно та як воно розвивається в Україні.
Як кіно може стати доступним
«Щоб зробити кіно доступне для людей з інвалідністю, треба залучати дуже багато сфер. Йдеться не тільки про культуру, кінематограф чи суміжне до цього, але й — про архітектурну безбар'єрність. Тому що людина має якось добратися до місця, в якому фільми будуть транслювати», — підкреслила Віра Карпінська.
Вона зазначила, що тут також важливу роль відіграє інформаційна безбар’єрність. Адже людина з інвалідністю має якось дізнатися про вихід фільму на екрани та його покази:
«Дуже часто в соціальних мережах подають неправильно інформацію, не враховуючи потреби незрячих людей. У такому разі вони можуть не побачити та не зчитати інформацію на картинці, яка написана одним шаром, а не так, як це потрібно».
Торік у Львові презентували спеціальний гайд з рекомендаціями для органів влади та представників медіа — «Новини доступні кожному та кожній», як зазначила Віра Карпінська. Вона також долучилася до його створення. У ньому є вся потрібна інформація про те, як зробити дописи у соціальних мережах доступними для незрячих або людей з порушенням зору.
Водночас, за її словами, тепер для незрячих та людей з частковою чи повною втратою слуху адаптовують кіно. Для цього створюють звукоописи та розширені субтитри.
Що таке звукоопис
Марія Косійчук пояснила, що термін «звукоопис» або «аудіодискрипція» — походить від англійського слова «аudio description»:
«Звукоопис — це переклад візуальної на звукову мову. Ним користуються незрячі люди, які є основною цільовою аудиторією. Однак не тільки вони, але й люди з аутизмом, дислексією, ті, котрі мають погану концентрацію уваги».
Вона розповіла, що звукоопис завантажують на спеціальні додатки, як-от — Earcatch чи Greta. Опісля незрячі люди можуть відкрити його до певного кіна. Тоді додаток синхронізується із аудіодоріжкою фільму.
«Людина може дивитися фільм з цим додатковим звукописом вдома. Це так само працює в кінотеатрі. Однак там потрібно мати зі собою навушники і, відповідно, в них слухати цей звукоопис», — каже Марія Косійчук.
Віра Карпінська додала, що, для прикладу, у Львові в «Планеті кіно» є доступними такі застосунки для незрячих, як Earcatch, Subcatсh, Gretа. Їх можна завантажити на телефон. Водночас у кіноцентрі «Горіховий» можуть надати спеціальні планшети із вже вбудованими застосунками.
Як створюють звукоописи до фільмів
Марія Косійчук зазначила, що є декілька етапів створення звукопису. Так, спершу визначають тихі моменти у фільмі.
«Важливо знати, що звукоопис — не опис усієї візуальної інформації кіно. Це, по-перше, неможливо. По-друге, так буде тотальне перенасичення опису. Пріоритетними є діалоги у фільмі, музика та задум режисера. Звукоопис — це вже додаткова інформація про те, що відбувається у сценах фільму. Вона вставляється тільки в тихі часові проміжки кіно», — пояснила співрозмовниця.
Під час написання звукоопису аудіодескриптори переглядають фільм декілька разів, як розповіла Марія Косійчук. З її слів, спочатку потрібно створити карту персонажів з короткими описами героїв. Наступні етапи — прописання часових проміжків. Тоді авторка звукоописів повільно переглядає фільм та визначає, як назвати та описати певні сцени.
Опісля відбувається редагування звукоопису. Під час цього етапу текст передають редакторові.
«Після редактури організовують апробацію з незрячими. Це така спеціальна подія, куди запрошують на перегляд фільму незрячих людей, а вкінці отримуємо фідбек від них. Тоді вже творці звукоописів вносять правки в текст, і його вже можна давати для начитки дикторам. Тут важливо враховувати голос диктора до кожного фільму», — зазначила Марія Косійчук.
Кінцевий етап — коли звукову доріжку монтують та завантажують на додаток чи спеціальний ресурс. Тоді він буде доступним для прослуховування.
Що таке розширені субтитри
Звичайні субтитри — це коли на екрані глядачеві висвітлюється те, що проговорюється в кіно, а розширені (або їх ще називають — розгорнуті чи описові) субтитри — це ті, які відтворюють звуки, як зазначила Віра Карпінська та пояснила: «Наприклад, вони описують такі різні дії: як зачинилися двері, хтось десь там кашлянув, крапає дощ і т.д.».
«Звукоопис — це опис візуальної інформації, а розширені субтитри навпаки аудіоальний, тобто всі звуки, які можуть бути», — підкреслила Марія Косійчук.
Віра Карпінська також додала, що розширені субтитри створюють для людей з повною чи частковою втратою слуху, однак вони можуть стати корисними для кожної людини.
Яка ситуація в Україні з доступним кіно
«Напевно, через те, що створення звукоопису та розширених субтитрів — доволі довгий етап і витратний фінансово, тому не всі, хто знімає фільми, можуть дозволити собі це. Зазвичай про це не думають наперед, коли створюють кіно», — наголосила Віра Карпінська.
Вона зазначила, що декілька років діє закон, де передбачена можливість, коли фільми, які виходять із звукоописами можуть платити менший податок у прокаті.
«Останніми роками був такий доволі непоганий сплеск фільмів, які мають звукоописи. Однак цього недостатньо. Зокрема, про це говорять самі незрячі люди. Тому, на мій погляд, гарно було б, коли продюсери ще під час створення фільму, думали про те, як його будуть сприймати люди з різними інвалідностями, а не потім це адаптовували», — підкреслила Віра Карпінська.
Вона розповіла, що раніше Доступне кіно разом з «Інклюзивно привітними» та іншими організаціями працювали з Міністерством культури та стратегічних комунікацій України, щоб розробити стандарти доступного кіна. Однак досі єдиних стандартів для звукоописів чи розширених субтитрів не затвердили на офіційному рівні.
Водночас Марія Косійчук повідомила, що впровадження звукоописів до фільмів нещодавно з’явилося не тільки в Україні, але й за кордоном:
«Якщо навіть подивитися на Netflix, то раніше (десь приблизно 7 років тому) я не бачила такої опції дивитися фільм «with audio description» (з аудіоописом — Ред.) , однак тепер вона є».
«Дні доступного кіно» у Львові
Цього року протягом 15-18 травня напередодні Тижня безбар’єрності у Львові відбулися фестиваль «Дні доступного кіно». Таку ініціативу раніше заснували — громадська активістка Вікторія Лучка, паралімпійський чемпіон Андрій Демчук та голова громадської організації «Fight for Right» Юлія Сачук. Основна ідея — зробити кіно доступним для усіх. Тому під час події показували фільми зі звукоописами, розширеними субтитрами, а також була кінострічка перекладена жестовою мовою.
«Цього року ми не тільки показували фільми зі звукоописами та розширеними субтитрами, але також хотіли поговорити навколо таких тем як: доступність, інклюзивність, безбар'єрність. Тому в нас були панельні дискусії, де ми збирали культурні інституції Львова», — розповіла Віра Карпінська.
Під час фестивалю відбулися перегляди таких фільмів, як-от: «Проєкт бабця» (режисер — Балінт Ревес), «Юний Платон» (режисери: Наса Ні Хінаан, Деклан МакҐрат), «Чоботи в грунті, руки в землі» ( режисерка — Кароліна Ускакович), «Такий краєвид» ( режисерка — Дана Кавеліна).
Кураторкою кінопрограми була Олександра Набієва. Основний фокус показів — кінострічки, які розкривають складні теми.
«Якщо подивитися на ці всі фільми, вони досить такі не важкі для сприйняття. Однак у них є момент, де обговорюється та рефлексується на складні теми. Один з найважчих, на мою думку, — це "Чоботи у ґрунтів руки в землі"», — поділилася Віра Карпінська.
Усі покажи відбулися у кіноцентрі «Горіховий». Координаторка «Днів доступного кіна» у Львові пояснила, чому для проведення події обрали цю локацію: «По-перше, це простір, який з яким асоціюється кіно. По-друге, ми хотіли вийти за межі центру міста, тому що все й так постійно відбувається в самому центрі. Тому якщо говорити про доступність, то потрібно виходите кудись поза звичайні локації».
Вона зазначила, що сам кінотеатр є доступним:
«Там є місця для людей на колісних кріслах, є інклюзивні вбиральні, навколо також парк — доступний. Тобто туди можна заїхати на колісному кріслі чи матерям з дитячими візочками чи пройти з тростиною, якими користуються незрячі люди».
Основні труднощі у впроваджені доступного кіна
Віра Карпінська підкреслила, що труднощі впроваджувати доступне кіно залишаються, зокрема, найперше йдеться про фінансування та малу обізнаність людей загалом про те, що таке доступний фільм: «Можливо, часто це також про те, що частина кінодистриб'юторів, продюсерів не зацікавлені в тому, щоб робити кіно доступним. Дехто може й не знати про такі формати».
Водночас, за словами координаторки «Днів доступного кіна», актуальність цієї проблеми сьогодні особливо на часі:
«Ми маємо думати про те, що в Україні є багато цивільних і військових, які втратили зір чи слух через повномасштабну війну. Тому важливо, щоб більше фільмів були доступними для кожного і кожної. Щоб люди з інвалідністю мали можливість повноцінно обирати на рівні з іншими, яке кіно дивитися, а не отримувати те, що вдалося мінімально зробити».
Раніше ми розповідали, що у Львові облаштують перший безбар’єрний маршрут: куди він пролягатиме.
