Наші проблеми з мовою — це насправді проблеми з науковцями, які її описують: Микола Зубков про історію та проблеми правопису 

Журналістка ІА Дивись.info поспілкувалась з мовознавцем. Про історію правопису, «кривопис» та про майбутнє української мови — далі у матеріалі.

---

Працюючи в Харківському національному університеті ім. В. Каразіна на філологійному факультеті й беручи участь у термінологійних конференціях, Микола Зубков активно цікавився проблемами термінології й уже тоді почав друкуватись. Першою опублікованою працею був невеличкий збірничок «Український правопис», опублікований 1999 року, де мовознавець розглядав усі розділи українського правопису та пояснив його «логічності та нелогічності». Після нового правопису 2019 року, мовознавець почав називати його «кривописом».

---

Коротка історія правопису: «Скрипниківка» та лінгвоцид

«Правопис наш мав свою трагедійну історію. Його було спочатку сформовано у 20-х роках, але тоді він не набрав такої авторитетности і загальности. Бо Україна тоді ще не була цілісна», — пояснює він.

Частина України, Галичина, була у складі Польщі, частину контролювала Росія яка, по суті, контролювала всі царини. Та від 26-го року до 28-го року все ж скликали філологів з усієї України. Навіть із Галичини приїхали мовознавці, щоб на Всеукраїнській правописній конференції в Харкові скомпонувати спільний правопис. Це відбулось після довгих суперечок та непростих засідань, де були різні погляди щодо правописних норм. Кожен доводив свої погляди з вагомими аргументами. Тому важко було узгодити загальні форми письма для всієї України.

Мовознавець до цього наводить декілька прикладів: 

«От, зокрема, дуже довго не могли погодити вживання апострофа. Галичани категорійно не сприймали його. А колеги з Наддніпрянщини та Слобожанщини були категорійно проти “лякання”, яке було раніше в одній із версій правопису 1928 року й передбачало це м’яке “ля”: плян, кляс, лямпа тощо».

Але вони дійшли компромісу. І 1928 року президія Правописної комісії ухвалила т. зв Харківський правопис або правопис Скрипника — тодішнього народного комісара освіти, який і затвердив його.

«Ми повернулися до свого письма, і це історія такого трагедійного правопису. 1928-го було запроваджено, але він проіснував тільки до 1933-го. І потім її, цю так звану українізацію, припинили. Усіх цих філологів, науковців було вистріляно. Хто зміг втекти на Галичину: Василь Сімович, Степан Смаль-Стоцький, ще декілька осіб. А решту було знищено. Це дуже тонкий прошарок людей інтелектуальної праці», — розповідає він.

1933 року правописна комісія затаврувала Харківський правопис як «націоналістичний», заборонила його і без жодних обговорень та за 5 місяців, створила новий правопис, який «об’єднував» російську та українську мови. Багато було «прибрано» або заборонено. Зокрема букву «ґ» або, як її називав Микита Хрущов, «буржуазна націоналістична літера». 

Новий правопис після набуття незалежности України, який вийшов 1993 року, за словами Миколи Зубкова, «практично нічого такого кардинального не змінив»

«Він (правопис) зачепив кардинально тільки те, що дозволила писати букву "ґ", ну і там ще слова з "пів" трохи всистематизував, але не до кінця, він їх заплутав. І ще там декілька було слів, що треба писати з великої букви, слово "Бог" і все, що пов'язане з іменем Господа…Оце, ну і практично нічого такого кардинального. Не було змін, хоч казали: “це реформа, це новий правопис”— нічого такого не було”», — зазначив мовознавець.

За його словами, замість того, щоб відразу провести реформу (до повернення норм правопису 1928 року) ще 1993 року, вони змінювали його потроху.

«І вже виросло покоління, не одне вже покоління. Уже ровесники незалежности гинуть на фронтах. Виросли, закінчивши виші, де їх калічили цією недолугою реформою», — вважає пан Зубков.

Історія «Кривопису» 2019 року й реакція на нього

«Але, на жаль, ця версія не покращила наш правопис, а лише більш заплутала», — вважає мовознавець.

Після довгих обговорень, у 2019 році ухвалили останню версію правопису, яку мовознавець називає кривописом через її «недолугість». 

«Коли ми побачили кінцевий продукт цього правопису, усі за голову схопилися. Тобто наші зауваги й наші пропонови було невраховано», — наголосив мовний експерт.

Він розказав і про те, що до складу правописної комісії залучили не всіх філологів: «Це взагалі суперечить звичній логіці. Ну от хіба поїду я на консультації й радити медикам, як провадити операцію. Не поїду, бо це не моя царина. Я не поїду до юристів розказувати, які закони ухвалювати, бо я не юрист. А ось до мовної комісії було залучено людей не філологів, знаних в Україні. А ті, які були залучені, були штучно відсторонені». 

Одним з джерел інформації він наводить Олександра Даниловича Пономарева — авторитетного мовознавця, якого не покликали на засідання через те, що «не змогли до нього додзвонитись», на що сам Пономарів зазначав, що вони могли подзвонити не на його особистий телефон, а на катедру, де його б і знайшли.

Останньою краплею, яка «неабияк подивувала» самого Миколу Зубков, стало інтерв’ю Павла Гриценка  — директора інституту української мови НАН України. Для розуміння, Інститут української мови НАН України — це найвища інституція, яка опікується проблемами мови.

Тоді Павло Гриценко розповів, що остання редакція нового правопису навіть не була погоджена з Інститутом української мови. Тобто філологи Академії наук про це дізналися вже постфактум.

Микола Зубенко зауважив:

«У нашому Кабінеті Міністрів є філологи? Та нема там жодного! Навіть якщо хтось закінчив філологійний факультет, то він не працював за фахом, а пішов у політику. Так хто мав право приймати це? І не погодивши це з Академією наук, Інститутом української мови. Я так сам собі думаю, чого ж Павло Гриценко так довго про це мовчав»?

«Наші проблеми з мовою – це насправді проблеми з науковцями, які її описують. Кожен намагається довести свою правоту, іноді не підпираючи її фактажем, конкретикою», — вважає мовознавець.

Проблеми й зміни кривопису

Спочатку Микола Зубков зазначив про проблему географійних назв. До 19-го року була струнка система: усі міста чоловічого роду у родовому відмінку мали закінчення А/Я, а вжиток закінчення У/Ю залежить від того, яка друга частина слова та в якому контексті ми його вживаємо. Із новим правописом дали одним закінчення А/Я, іншим — У/Ю. Було «Парижа», стало «Парижу». Було «Лондона», стало «Лондону».

«Чому? Кажуть, ну то закордон. Перепрошую. А Свердловськ (Єкатеринбург)? А Липецьк? Це ж закордон теж, це Російська Імперія. І як це дитина має пам'ятати, що це чужоземне місто? Є Донецьк як місто в Україні — тоді Донецька.  Але є місто в Росії, Донецьк ( Ростовська область), тоді Донецьку.…Тобто цей правопис заплутав остаточно все. І з цього виборсуватися дуже важко», — наводить він приклад.

Микола Зубков розказав не лише про те, що «кривопис» зіпсував, а й те, що не змінив. Наприклад, про чергування приголосних. Є класичне чергування ГКХ = ЖЧШ. Якщо воно є, то ми вже чітко знаємо, що від слова «енергія» творимо прикметник «енергійний», а не «енергічний», бо в слові нема приголосного «К»  для чергування. Є слова «фізика», «ботаніка» та «економіка», де теж все чітко: ботаніка – ботанічний, фізика – фізичний, економіка – економічний.

А тепер слово «біологія» і «історія»: «Чому в нас всі ЗВО проводять набір на історичний факультет, біологічний факультет? Чому? Немає там букви "К", щоб вона чергувалась на "Ч"», —роз’яснив мовознавець. 

Він зауважив і позитивні моменти у новому правописі. На його думку, одним з таких моментів є повернення форми «проєкт», бо вона «логічна, бо суб’єкт, об’єкт, проєкт». Також «слушні» зміни стосувались написання двох варіянтів «пів» замість чотирьох і двох винятків: слова «священник» з двома «Н» та псевдо «Горкого» без знака м’якості.

Що буде з майбутнім новим правописом

Зараз працює комісія над новим правописом і коли він вийде — ніхто не знає. На запитання щодо цього і власне бачення майбутнього правопису, Микола Зубков відповів: «Я — не Ванга, і вангувати не можу…Хочеться вірити, що буде справжній український правопис, бо все-таки вода камінь точить».

Дар'я БОТИК для ІА Дивись.info