«Я завжди знав, що режим все одно впаде», або Як у Львові піднімали перший синьо-жовтий стяг України
У Львові показали перший синьо-жовтий прапор, який 1990 року замайорів над Львівською облрадою ще за радянських часів. Його підняв Олег Петрик, який очолював таку ініціативу по всій Україні.
Про те, як у Львові підняли перший синьо-жовтий прапор, для ІА Дивись.info поділились Олег Петрик — депутат першого демократичного скликання Львівської обласної ради, Іван Сварник — історик і директор Львівської обласної універсальної наукової бібліотеки, а також Олег Чупило — львівський громадський діяч.
З чого все почалося
Олег Петрик був одним з організаторів підняття синьо-жовтих прапорів у різних містах України наприкінці 1980-х років. Він відповідав не лише за Львів, а й за низку інших обласних центрів, зокрема Київ.
«У 90-му році Союз ще тривав і був твердий. За прапор садили на 15 діб і більше. Міліція хапала, рвала прапори, кидала людей у клітки. Львів піднявся як п’ємонт революції. І тут було легше — ми вже рознесли прапори по всій Україні, тому у Львові їх піднімати було простіше», — пригадав депутат.
Перший прапор Олег Петрик підіймав над обласною радою, а потім — над оперним театром у квітні 1990 року. Він пригадав, що довелося долати перепони з боку комуністів. «Двері не відкривали, комуністи мали ключі й не давали дозволу. Я сказав черговому: мені не треба ваших ключів, я маю лом. І тоді вони самі віддали мені ключі», — розповів він.
Олег Петрик пояснив, що прапори готували заздалегідь. «Прапор пошила дружина Олега (Чупила — ред.) Наталя. Потім решту я шив на вулиці Бандери, в ательє. Там я пошив чотири прапори. А київський прапор також шила Наталя», — зазначив він.
Окрім цього, депутат пригадав один з моментів підняття прапора на сесії міської ради: «Було ще погруддя Леніна, його закрили жовто-блакитною тканиною. Почали сесію під гімн України. Я швидко побіг, підняв прапор. Депутати вийшли на вулицю, а там Чорновіл показує три пальці — це і є той момент, який увічнений у скульптурі». Йдеться про пам'ятник В'ячеславу Чорноволу, що навпроти Львівської обласної військової адміністрації у Львові.
Якою була реакція комуністів
«Комуністи були спочатку шоковані. Вони не сподівалися, що ми взагалі зможемо підняти прапори по всій Україні», — розповів Олег Петрик.
За словами депутата, перші стяги з’являлися й у районах. «Перший прапор я піднімав у Закарпатті, в Хусті. А ще був такий випадок у Турківському районі: Яків Погребняк (український радянський і партійний діяч — ред.) там балотувався, а ми приїхали, щоб його повалити. Заїхали в село, а там вчителька зібрала дітей, готували зустріч з ним. А тут ми, бандерівці, приїхали з жовто-блакитними прапорами — то вони повтікали. Я питаю: що це за будівля? Кажуть, сільрада. То я заліз і прибив прапор. Це був перший прапор у Нижній Яблуньці», — розповів він.
Олег Петрик також поділився історією про збереження прапора, який майорів над обласною радою. «Він працював там з 12 квітня до вересня 1990 року — чотири з половиною місяці. Коли я його зняв, був у дуже доброму стані. Я сказав — не реставруємо, хай буде такий, як є, оригінальний. Заховав у два поліетиленові кульки, щоб пилюка не псувала, і поставив у шафу», — пояснив він.
Через кілька років у Музеї визвольних змагань пригадали про цей прапор, однак Петрик не погодився його віддати. «Я сказав: ні, треба офіційно представити. І він так у шафі й лежав. Потім Олег (Чупило — ред.) каже: чому цей прапор у тебе не працює? Він мав працювати вже 30 років. І він його відреставрував, зробив композицію», — зазначив він.
На думку Олега Петрика, ця ідея мала символічний зміст. «Олег Чупило зробив двері — як перехід із одного суспільного ладу в інший, з комуністичного в демократичний. Цей прапор є перехідним. Він зламав радянський режим. Тому він важливий — це вже реліквія», — каже ініціатор підняття прапора.
Які були емоції після підняття прапора
Депутат розповів, що не відчував страху, коли піднімав синьо-жовтий прапор над Львівською обласною радою, попри те, що тоді ще існував Радянський Союз і за це могли притягнути до кримінальної відповідальності.
«Я перестав боятися ще з 1973 року. Тоді мене біля пам’ятника Шевченка в Києві затримали КГБісти, тероризували, викликали сюди. Це було 22 травня, коли відзначали перепоховання Тараса Шевченка. З того часу страх у мене пропав», — сказав він.
«Якоїсь особливої гордості не було. Я завжди знав від батьків, що режим упаде. А коли президентом став Рональд Рейган (40-й Президент США — ред.), а папою римським — Іоанн Павло ІІ, тоді й почався розвал Радянського Союзу. Це два кити, два генії, які зруйнували ту систему».
Він згадав, що наприкінці 1980-х міліція переслідувала активістів Народного руху. «Нас побили на вулиці Коперника. Міліція зробила засідку, вимкнула світло і нас побила. Це було 1 жовтня 1989 року», — розповів Петрик. За його словами, того дня у Львові відбувався похід-протест проти пакту Молотова-Ріббентропа.
«Ми пройшли всім містом, були і в Шевченківському гаю, і на стадіоні. Там виступали артисти — Софія Ротару, Назарій Яремчук. Ніхто з них не взяв у руки прапора, боялися. Софія навіть кинула його. Тоді наші хлопці з прапором пробігли по стадіону, міліція кинулася за ними, одного затримали. І після цього почалося тероризування всіх активістів», — пригадав він.
За словами Олега Петрика, ці події стали поштовхом і для ширшого руху в Європі. «Після першого жовтня активізувався рух у всій Європі. У грудні падає Берлінська стіна, поляки піднімаються, литовці. Після нашого побиття стало видно, що в Радянському Союзі вже зрушилася крига», — наголосив він.
«Треба підкреслити, що Рейган чи Папа — це все були зовнішні фактори. Але був внутрішній фактор — безперервна боротьба українців за незалежність. Спочатку були січові стрільці, потім галицька армія, далі — УНР, потім повстанська армія воювала за Україну. У 60-х роках прийшли дисиденти, які перейшли від збройної до політичної боротьби. І все це підточувало Радянський Союз зсередини. Якби не було спротиву в Прибалтиці, в Україні, на Кавказі — він би не розвалився. Ніякий Рейган не міг би його зруйнувати, якби не було внутрішнього спротиву», — зазначив Іван Сварник.
Яка буде подальша доля прапора
Олег Чупило пояснив, що прапор експонуватиметься постійно. З його слів, нині тривають підготовчі моменти, а традиційне підняття прапора відбудеться під час першого засідання облради після літніх канікул — у другій половині вересня. Саме там планують офіційно зафіксувати цю подію.
Після урочистого засідання прапор разом з інсталяцією мають перемістити до Львівського національного університету імені Івана Франка. Олег Чупило наголосив, що, окрім статичної форми експонування, підготували і «польовий варіант» — спеціальний тубус, у якому прапор можна легко транспортувати. Це дозволить переміщати його до різних навчальних закладів.
Переглянути цей допис в Instagram
За словами Олега Чупила, прапор обов’язково побуває в усіх навчальних закладах Львова, щоб якомога більше учнів і студентів долучилися до відчуття історії. Після цього ж стяг знову передадуть Львівській обласній універсальній науковій бібліотеці.
