Міграція рукокрилих на Львівщині: поради для тих, хто знайшов кажана

В чому особливість рукокрилих та чи насправді шкодять вони людям — для ІА Дивись.info розповіла вонтерка притулку для тварин «Домівка врятованих тварин» у Львові Маргатира Шай.

Про «Печеру»

Маргарита Шай розповідає, що волонтерить у «Домівці врятованих тварин» від початку повномасштабного вторгнення. Каже, що завжди мала любов до тварин, але особливу увагу приділяє екзотичним видам, адже саме з ними працює у центрі.

За її словами, ідея зайнятися кажанами з’явилася після конференції з реабілітації рукокрилих. Там волонтери дізналися про особливості догляду за цими тваринами, побачили, як яким є процес кільцювання, і навіть тримали кажанів у руках. «Ми вийшли з відчуттям, що світ повністю змінився», — згадує волонтерка.

Вона зазначає, що після цього випадку вперше самостійно допомогла врятувати кажана: подруга подзвонила й попросила забрати тварину, яка залетіла до квартири. Дівчина використала захисні рукавиці та мішечок, щоб зняти його зі штори, після чого випустила на волю.

Маргарита Шай розповідає, що спеціальний простір для рукокрилих у «Домівці врятованих тварин» відкрили в листопаді торік — саме під час піку активності кажанів, коли тваринам потрібно було швидко знаходити місця для зимівлі. Його назвали «Печерою». Тоді у Львові на вулиці Стрийській почали масово міняти вікна у будинках, через що цілі колонії рукокрилих залишилися без сховку, і їх передавали до центру.

Приміщення облаштували на місці, де раніше стояли морозильні камери для харчів. Тут підтримують високу вологість — близько 85%, що, за словами фахівчині, є оптимальним середовищем для цих тварин, адже вони зазвичай зимують у печерах.

Працює Маргарита Шай разом з колегою Віталієм: «Ми ходимо разом здебільшого на виїзди, коли кажанів більше. Разом їх рятуємо. Якщо вже більше їх у нас є, то треба годувати. У таких випадках долучаються волонтери, які допомагають із годівлею та перезважуванням», — пояснює вона.

Графік годівлі залежить від ваги тварини. Якщо вага стабільна і становить понад 27 грамів, то під час зимівлі це вважають ідеальним показником. У такому разі фахівці лише раз на два тижні перевіряють стан рукокрилих, чи потрібна їм вода, намагаючись мінімізувати контакт, аби не будити тварин. «А от якщо вага менша за 20 грамів, тоді кожного дня годуємо. Кажана треба розбудити, налаштувати, щоб він їв, дати попити — і тоді знову відправляти на сон», — розповідає волонтерка.

Харчуються тварини спеціальним кормом: «У нас є туркменські таргани, зоофобуси та мучняки. Це такі хробачки. Вони їх дуже люблять».

Минулого року до волонтерської роботи долучилося багато охочих. Зокрема, організовували спільні акції з годівлі. «Ми навіть робили такий собі “бенкет” для кажанів. Прийшло більше 50 людей, всі сиділи, годували. А вже на випуск у березні теж зібралася велика кількість охочих. Кожен хотів випустити хоча б одного кажана», — пригадує Маргарита Шай.

За її словами, загалом у березні вдалося випустити 321 тварину. До тих, що були у Центрі, додалися ще 141 кажан із Чернівців.

Окрім цього, до рятувальних виїздів інколи долучаються інші волонтери, які вже мають досвід роботи з рукокрилими. Вони допомагають забрати тварину з місця, де її знайшли, привозять у Центр та беруть участь у догляді.

 

 

 

 

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Допис, поширений Центр порятунку кажанів «Печера» (@bat_lviv)

Фахівчиня пояснює, що найчастіше люди, знаходячи кажанів, звертаються до ДСНС. Звідти вже контакти переадресовують до «Домівки врятованих тварин». Також львів’яни знаходять інформацію через пошук в інтернеті.

За словами волонтерки, у західному регіоні кажанами займаються також у Рівненському та Луцькому зоопарках, а ще в Чернівцях є волонтер, який приймає невелику кількість тварин. Водночас перший в Україні Центр реабілітації рукокрилих працює у Харкові — Український центр реабілітації рукокрилих, і саме він допомагав львівським волонтерам організувати власний простір.

Як організували простір для рукокрилих

Маргарита Шай розповідає, що в кімнаті для рукокрилих розташовані стелажі з бавовняними мішечками, у яких зимують кажани. На кожному є наклейка з вагою тварини. За її словами, норма — від 20 грамів, але кажани можуть важити й понад 40. Найменших, вагою близько 20–23 грамів, розміщують на верхніх полицях. Їх потрібно щодня перевіряти, зважувати, підгодовувати та, за потреби, надавати медикаментозне лікування.

У центрі використовують мішечки різних кольорів — це допомагає орієнтуватися та відрізняти види. Найчастіше тут опиняються руда вечірниця, пергач пізній чи двоколірний лилик, рідше — австрійський вухань. Тварин передають і з сусідніх областей.

Крім того, кожен кажан має індивідуальне кільце для ідентифікації. Його кріплять на передпліччя чи лапку — воно важить менше грама і не заважає тварині. Інформацію з кодами передають до Харкова та заносять в базу даних, що допомагає науковцям відстежувати міграцію рукокрилих.

«У нас були випадки, коли кажани трималися до останнього перед випуском, і ми просто перевіряли, чи все з ними гаразд: давали пити, після чого вони знову засинали», — каже волонтерка.

Для годування рукокрилих волонтери користуються пінцетами, адже кажани харчуються комахами, здебільшого личинками. Використовують також мисочки з водою та шприци, бо тварини не можуть пити самостійно з чашок. «Можна годувати з рук, але часто ми накриваємо їх ковдрочкою. Тоді вони почуваються в безпеці, не намагаються втекти, і їх легше нагодувати», — додає волонтерка.

Зі слів Маргарити Шай, траплялися випадки, коли до центру поверталися вже закільцьовані кажани. Це дозволяло дізнатися, де їх знаходили, як вони потрапили до «Домівки врятованих тварин», і яку реабілітацію пройшли перед повторним випуском у природу.

Про міграційний період кажанів

Зі слів волонтерки, саме зараз триває міграційний період для рукокрилих. Восени кажани активно шукають місця для зимівлі. Влітку вони мешкають у дуплах дерев, підвалах чи інших прохолодніших сховках, а восени потребують тепліших умов.

Цей період триває до листопада — доти, поки температура не знизиться нижче +14 °C і не зникнуть комахи, якими харчуються кажани. Коли їжі стає менше, рукокрилі лягають у сплячку.

«Вони живуть колоніями, тому повинні знайти відповідне місце, де проведуть зиму», — пояснює волонтерка. Вона додає, що на сьогодні кажанам легше співіснувати з людьми, адже нічне вуличне освітлення приваблює комах, і це забезпечує тваринам їжу. Крім того, старі будинки з тріщинами чи щілинами стають для них сховищами.

Водночас людська діяльність створює загрозу для цих тварин. «Коли люди починають міняти пластикові вікна чи утеплювати фасади, це руйнує місця, де живуть колонії. І кажанам доводиться терміново шукати нові домівки», — зазначає Маргарита Шай.

Чи справді кажани переносять сказ та летять на білий колір

Волонтерка каже, що навколо рукокрилих існує багато міфів, які шкодять цим тваринам, хоча всі їхні види занесені до Червоної книги України. Найпоширеніші забобони стосуються того, що кажани нібито летять на білий колір, плутаються у волоссі чи п’ють кров.

«Насправді ми їм не цікаві. Вони добре орієнтуються у просторі, бачать у тривимірному вимірі й полюють винятково на комах. Волосся їм не потрібне, і вони в нього не заплутуються», — зазначає фахівчиня.

За її словами, кажани відіграють важливу роль для екосистеми, адже знищують велику кількість комарів та інших комах, що псують урожай. Крім того, ці тварини не житимуть у забрудненому середовищі, тому їх можна вважати «інспекторами екології». У Львові найбільше їх трапляється у парках, зокрема у Знесінні, де «Домівка врятованих тварин» також випускає підопічних після реабілітації.

Серед поширених побоювань є й твердження, що всі кажани переносять сказ. Маргарита Шай пояснила, що науково підтверджені лише поодинокі випадки в двох видів рукокрилих, причому це було давно. «У нашій практиці такого не траплялося», — підкреслює вона.

Волонтерка уточнює, що в Україні налічено 24 види кажанів. На Львівщині найчастіше трапляються руда вечірниця, двоколірний лилик, пізній пергач, австрійський та звичайний вухані. Час від часу сюди потрапляють і міграційні види — наприклад, середньоземноморські нетопири, яких передавали з Івано-Франківська.

Маргарита Шай наголошує, що кажани не нападають на людей. Однак у разі небезпеки вони можуть вкусити, захищаючись. «Якщо ми бачимо кажана й хочемо допомогти, потрібно пам’ятати, що це дика тварина. Треба використовувати захисні рукавиці, бажано грубі, щоб убезпечити руки. Голими руками брати не можна, адже він може вкусити. Ми дбаємо і свою безпеку, і безпеку тварини», — пояснює вона.

Що робити, якщо знайшов кажана

Зі слів волонтерки, у такій ситуації варто подбати про безпеку та уважно оглянути тварину. Це можна зробити за допомогою тканини або рукавиць. Якщо кажан не травмований, йому можна дати води, а ввечері випустити. Водночас фахівчиня радить звертатися до команди, яка займається їхнім порятунком: там тварину оглянуть, підгодують, зроблять кільцювання і лише тоді випустять у природу.

Вона наголошує, що не можна викидати кажанів, особливо з вікон багатоповерхівок. У стані стресу тварини можуть перебувати у стані оніміння, і якщо їх випустити вдень із висоти, вони травмуються.

Маргарита Шай пригадує ситуацію в Ужгороді, коли під час заміни вікон робітники почали викидати кажанів із десятого поверху. Це сталося близько 11-ї години дня. Тварини тоді спали й не розуміли, що відбувається. Вісім кажанів лежали під будинком зі зламаними крилами. Чоловік, який проходив повз, почув їхні крики, зібрав у коробку та передав волонтерам автобусом до Львова.

За словами Маргарити Шай, травми для рукокрилих критичні. Як і птахи, вони все життя проводять у небі, тому ушкоджені крила фактично позбавляють їх шансу повернутися в дику природу. Такі тварини залишаються на пожиттєвому утриманні.

Волонтерка додає, що зловити кажана у приміщенні нескладно. Вдень вони менш активні, намагаються заховатися і здебільшого переповзають, а не літають. Тварини можуть забитися за шафу, під ліжко чи причепитися до штори.

Зараз у Центрі готуються до нового сезону міграції рукокрилих. Волонтери можуть долучатися у різний спосіб — через соціальні мережі «Домівки», або ж писати безпосередньо в Instagram «Печери». «Ми завжди відповідаємо і всіх чекаємо. Коли потрібна допомога, викладаємо сторіси — і люди приходять. Є вже постійні волонтери, які чекають на цей період», — зазначає волонтерка.

Читайте також: «Сезон кошенят і цуценят» в розпалі: чому важливо обирати безпритульних тварин.