Металеві платформи та охоронні зони, або Як українські науковці намагаються вберегти популяцію лелек
В Україні здавна шанують лелек, проте нині цих птахів чатують небезпеки в міських і сільських середовищах, що загрожують їхньому виживанню.
Як вберегти їхню популяцію — далі у матеріалі.
У чому проблема?
Білий лелека має важливе значення для екосистем і часто є індикатором їхнього стану. Цей птах живиться комахами, земноводними, дрібними гризунами та плазунами, завдяки чому стримує надмірне зростання їхніх популяцій. У сільськогосподарських ландшафтах він виконує роль природного «санітара», зменшуючи кількість шкідників, які можуть завдавати шкоди врожаю. Про це пояснює Андрій Бокотей, професор кафедри зоології Львівського національного університету імені Івана Франка, провідний науковий співробітник Державного природознавчого музею НАН України та голова Західноукраїнського орнітологічного товариства.
Крім того, білі лелеки відіграють роль у моніторингу стану довкілля. Науковці використовують гніздовий матеріал для вивчення різноманіття комах, а також аналізують рештки здобичі та продукти життєдіяльності птахів, щоб виявити забруднення довкілля важкими металами, пестицидами чи мікропластиком.
За результатами міжнародного перепису білого лелеки 2024 року, в Україні нараховано близько 45 тисяч гніздових пар. Це друга за чисельністю популяція в Європі. На першому місці — Польща, де мешкає понад 52 тисячі пар.
Однак співіснування з людьми має і зворотний бік. «У певний час лелеки зрозуміли, що селитися поруч з людиною безпечніше, — каже науковець. — Коли люди будували солом’яні стріхи, птахи легко влаштовували гнізда на дахах. Але з переходом на шиферні й металеві покрівлі їм стало значно важче».
Тоді лелеки почали облюбовувати опори ліній електропередач. Це зручне місце для початку будівництва гнізда, але саме воно породило серйозні проблеми. «Кожного року лелека доносить до гнізда в середньому близько 10 кілограмів матеріалу, і воно поступово сповзає на проводи, — пояснює Андрій Бокотей. — Такі гнізда часто обривають дроти, створюючи перебої з електропостачанням. Енергетики змушені скидати їх, що нерідко викликає конфлікти з людьми, бо люди лелеку бережуть і захищають».
Небезпека є і для самих птахів. Під час дощу гніздо може проводити струм, що призводить до втрат енергії чи навіть займання стовпів. А пташенята, які вчаться літати на гніздах, розташованих просто на проводах, часто гинуть. «Дуже часто буває так, що пташенята торкаються крилами проводів і гинуть від струму. А ті, які вперше злітають із гнізда, також часто зачіпають дроти», — зазначає орнітолог.
Місцеві ж мешканці з повагою ставляться до лелек і заохочують їхнє сусідство. Жителька села Пульмо на Волині Надія (ім'я змінено на вимогу мешканки) розповідає, що тут птаха сприймають як добрий знак і навіть чекають його повернення у визначений день: «У нас святиня — приліт лелек. Завжди 22 березня вони мають прилітати. Є така прикметка: якщо ти бачиш у небі летить лелека — все літо будеш працювати, а якщо в гнізді — так і будеш вдома сидіти». За її словами, птахів у селі не відлякують, а навпаки — заохочують до гніздування.
«Їх не гонять, бо вони приносять щастя. Лелеки не роблять шкоди, ми звикли жити разом із ними», — каже жінка.
На відміну від білого, чорний лелека — «повна протилежність». «Він селиться виключно в лісах, причому бажано старовікових, де є великі дерева, які можуть витримати важке гніздо. Одне таке гніздо може важити пів тонни і навіть більше», — розповідає Андрій Бокотей.
Цей птах занесений до Червоної книги України, а його чисельність критично мала. «Якщо білого лелеки ми маємо близько 45 тисяч гніздових пар, то чорного — всього 300–350 пар по всій Україні. Це дуже мало», — наголошує науковець.
Дослідження виду надзвичайно складні. Території гніздування розташовані далеко одна від одної, тому навіть для обстеження кількох десятків гнізд потрібні великі кошти та значні часові витрати.
Попри наукові здобутки, чисельність чорного лелеки продовжує падати. Особливо гостро це відчутно у Карпатах. «Ми робили облік у 2005 році й нарахували там щонайменше близько 200 гніздових пар. А коли кілька років тому об’їхали всі лісгоспи й питали, чи є цей птах, нам відповідали, що немає. Якщо це правда, тоді це катастрофа. Але я сумніваюся, що це правда», — підкреслює вчений. Нині лісівники не заохочені до співпраці та більшість ігнорують потребу фахівців досліджувати цей червонокнижний вид.
Яке рішення?
Як вже згадували, однією з ключових проблем для білих лелек стали електричні опори. Птахи масово перебралися туди з дерев, адже стовпи відповідали їхнім вимогам до гнізда: воно має бути високо над землею та забезпечувати широкий огляд, щоб завчасно помітити небезпеку. Така адаптація виявилася зручною для птахів, але небезпечною для них і проблемною для енергетиків — важкі гнізда могли пошкоджувати лінії електропередач і спричиняти аварії.
«Це була проблема і для енергетиків, і для птахів. Знайшлося розумне вирішення. Науковці запропонували підіймати ті гнізда, які лелеки ставлять на опорах, на один метр вище на спеціальну металеву платформу», — пояснює Андрій Бокотей.
Технологію запозичили у Польщі та Німеччині, а в Україну вона прийшла у 2004 році. Тоді відбувся спільний українсько-польський проєкт: науковці разом із львівськими та волинськими енергетиками поїхали переймати досвід до Польщі. Повернувшись, спеціально адаптували конструкцію під українські умови. Перші платформи з’явилися в селі Пульмо Волинської області — там у 2004 році встановили сім конструкцій. «Вони до сьогодні всі стоять, і на всіх живуть лелеки», — додає вчений.
Таке рішення виявилося ефективним одразу для всіх сторін: пташенята не гинуть від замикань, а енергетики економлять ресурси. «В Пульмі з 2004-го вже майже 20 років стоять гнізда, і енергетики жодного разу не приїжджали на ремонт електроліній на обриви проводів. А якби ці гнізда спиралися на проводи, вони б їздили щокілька років. Тобто енергетикам це вигідно», — пояснює Андрій Бокотей.
Сьогодні платформи для лелек встановлюють масово: на Волині майже всі гнізда вже підняли, на Львівщині цей процес наближається до завершення. Інтенсивно працюють також на Прикарпатті та в центральних і східних областях, зокрема в Київській, Донецькій, Дніпропетровській та Одеській.
Щодо чорного лелеки, то науковці власними силами та за кошти грантів намагаються дослідити життя цих тварин: «Ми щороку кільцюємо від 50 до 100 пташенят чорних лелек. Загалом за 15 років маємо близько 800 закільцьованих пташенят. Ми отримуємо звороти з Ізраїлю, Румунії, Молдови, навіть із Кенії та Центральної Африки. Тобто ми вже знаємо, куди мігрують наші лелеки, де вони зимують», — каже Андрій Бокотей.
Ще один напрямок роботи — вивчення харчування. Для цього вчені аналізують їжу, яку пташенята випльовують у гніздах. А сучасні технології дозволяють іще більше. «Ми готуємо новий проєкт — українсько-британсько-єгипетський, який стартує наступного року. Ми отримаємо кілька десятків супутникових передавачів і зможемо відслідковувати шлях птаха буквально щогодини. Це неймовірно цікавий проєкт, який дозволить розробити дієві заходи для збереження виду», — розповідає науковець.
Результати науковців уже лягли в основу практичних рішень. У 2019 році за їхніми напрацюваннями ухвалили перший в Україні план дій із охорони чорного лелеки, який затвердило Міністерство екології та інші відомства. Цей документ започаткував плани для інших рідкісних видів — зубра, рисі, ведмедя, китоподібних. За даними департаменту екології та природних ресурсів Львівської ОВА, крім охоронної зони чорного лелеки, та території області є ще й така зона плауна річного.
Важливим інструментом залишаються й фотопастки, які в Україні використовують уже близько десяти років. «Ми отримали завдяки ним дуже багато цінної інформації про поведінку птахів і ріст пташенят. Ми вже можемо чітко визначати їхній вік на основі фотографій», — зазначає орнітолог. Сьогодні дев’ять таких камер працюють у Шацькому національному парку, на Львівщині та Прикарпатті.
До слова, на території Волині розташоване водно-болотне угіддя міжнародного значення «Шацькі озера», що входить до Смарагдової мережі Європи та вищезгаданого Шацького національного природного парку, зокрема є складовою міжнародного транскордонного біосферного резервату ЮНЕСКО «Західне Полісся», який охоплює території України, Білорусі та Польщі. Це унікальний ландшафтний комплекс з низкою озер, боліт та луків, який є важливою кормовою та гніздовою територією для багатьох видів птахів, у тому числі чорного та білого лелеки. Тут є природні умови, що забезпечують успішне розмноження лелек: старі дерева для гніздування, достатня кількість відкритих луків і водойм для пошуку корму.
А чи це точно працює?
Установлення платформ для лелек має й свої обмеження. Як пояснює Андрій Бокотей, ініціатива тут насамперед має надходити від енергетиків, адже лише вони мають право працювати з опорами та лініями електропередач. «Пересічним громадянам категорично заборонено будь-які дії вчиняти без енергетиків з енергетичними мережами. Енергетики це чудово розуміють», — наголошує він.
Проте навіть серед енергетиків платформи встановлюють не завжди правильно. Часто їх монтують без так званого «вінка» з гілок та гніздового матеріалу, який імітує справжнє гніздо. «Лелека не повинен бачити, сідаючи на цю платформу, землю. Воно мусить бути дуже щільно закладено, як справжнє гніздо. Тільки тоді птах його займає», — пояснює орнітолог. У багатьох регіонах можна побачити порожні платформи, бо робітники обмежуються мінімальними роботами.
Щоб виправити ситуацію, Західноукраїнське орнітологічне товариство разом із «Львівобленерго» проводить цикл лекцій і семінарів для енергетиків у кожному районі області. Там пояснюють, як правильно встановлювати платформи та чому це важливо. Допомагає і брошура, яку ще у 2011 році видали для практичного використання, а нині готують друге, оновлене видання.
Є й інші обмеження. Будь-які роботи з гніздами можна проводити лише в той час, коли лелеки відлетіли. Інакше птах може залишити місце назавжди. Також є економічний фактор: виготовлення та встановлення платформи коштує чимало, а компанії в середньому встановлюють по 100–150 таких конструкцій на рік. В умовах війни процес сповільнився, адже більшість ресурсів іде на ремонт електромереж.
І навіть коли платформу встановили правильно, не всі люди готові мати лелек поруч. «Є й мінуси, — визнає Андрій Бокотей. — Якщо гніздо на даху, то послід птаха може пошкодити металеве покриття. Тому я відраджую ставити гнізда на будівлях». Альтернативою він називає окремий стовп із платформою, який можна замовити в енергетиків.
Втім навіть встановлення платформ не рятує від усіх загроз. Часто лелеки зазнають травм і потребують допомоги. У Львові їх приймає притулок для тварин «Домівка врятованих тварин».
«Спочатку ми проводимо огляд, чи немає певних травм, чи лелека потребує медикаментозної допомоги, чи треба оперативне втручання. Дуже багато випадків, коли птахи потрапляють зі зламаними крилами, з відкритими переломами — і здебільшого це тільки ампутація. Вони коло двох тижнів на карантинному режимі в окремому приміщенні, де мають більше місця. Тут є лелеки, яким ампутували крило частково, вони проходять реабілітацію», — розповідає волонтерка притулку Діана Петрук.
За її словами, перше, що роблять із птахами після потрапляння до притулку, — це обробка від паразитів. Якщо ж потрібне хірургічне втручання, вони довше приймають антибіотики й залишаються у приміщенні. «Є, наприклад, птахи, в яких закритий перелом – крило так зрослося, що, на жаль, вони вже не зможуть літати. Такі залишаються на вольєрі, де мають усі умови: їх щодня годують, прибирають, надають повний догляд», — пояснює волонтерка.
До «Домівки» лелеки потрапляють по-різному: їх привозять небайдужі люди, інколи волонтери самі виїжджають на виклики. «У місті птах може не злетіти через щільну забудову та шум, іноді трапляється на трасі, або ж заплутується у дротах. Буває, що батьки викидають маленьких лелеченят — тоді ми їх вигодовуємо, після чого вони виходять на вольєр», — каже Діана Петрук.
Більшість птахів, які потрапляють у центр, залишаються там на все життя — через травми крил. «Щодо пташенят — усе залежить від сезону: один рік більше, один рік менше. Цього року лелек дуже багато. Бувало, що щодня по двоє привозили», — зазначає волонтерка.
Серед підопічних «Домівки» є і постійні «гості». «У нас є лелека Шейн, який уже другий рік після зимівлі прилітає сюди, гуляє всією територією. У вольєрі ми намагаємося створити максимально комфортні умови: є будиночки, лампи для обігріву — взимку їм тут не холодно. Ті, що не травмовані й можуть літати, у будь-який момент можуть відлетіти. Але буває, що їм тут комфортно — і вони залишаються. Зараз маємо близько 30 лелек», — розповідає Діана Петрук.
За її словами, однією з найбільших загроз є міське середовище: птахи можуть сісти на трасу, потрапити під машину. Попри це, у притулку вони співіснують з іншими птахами й добре почуваються.
Але більші труднощі виникають із чорним лелекою. Як вже згадували, найефективніший метод збереження цього рідкісного виду — охорона гніздової ділянки. Проблема в тому, що птахи обирають старовікові дерева, які водночас є найбільш цінними для лісового господарства. «Маємо конфлікт інтересів: лісівники хочуть забрати ці дерева, бо це великі гроші, а нам потрібно їх зберегти», — каже Андрій Бокотей.
Додаткові складнощі створює й недосконале законодавство. У 2016 році для чорного лелеки запровадили кілометрову охоронну зону навколо гнізда протягом усього року. Це фактично блокує роботу лісництв: 314 гектарів лісу виводять з обігу. У районах, де кілька гнізд, лісівники втрачають можливість працювати майже на всій території. «Якщо лісництво має чотири гнізда чорного лелеки, то працівників можна вже звільняти», — пояснює науковець.
У результаті співпраця з орнітологами зійшла нанівець: лісівники перестали показувати гнізда і навіть заперечують їхнє існування. «Ми мусимо шукати самі. В Карпатах, наприклад, мені всі казали, що чорного лелеки немає. Але ще у 2005 році ми нарахували щонайменше 200 гніздових пар. Зараз офіційно — жодного», — додає він.
Андрій Бокотей пропонує гнучкіший підхід: сезонну охоронну зону. У період гніздування це 500 метрів радіус, а після відльоту птахів — лише 100 метрів. Такий варіант узгоджували навіть самі лісівники. Але через юридичні колізії досі чинною залишається норма про кілометрову зону.
Певною мірою допомагають вищезгадані фотопастки, проте їх встановлення — складний і затратний процес. Це потрібно робити ще ранньою весною, коли холодно, а доступ до гнізда вимагає підйому на високе дерево. У червні доводиться міняти живлення, а восени — забирати техніку. «Ми працюємо лише в період, коли це безпечно для птахів — у другій половині червня. Тоді можемо закільцювати пташенят і зібрати додаткові дані», — пояснює Андрій Бокотей.
Втім контроль залишається вибірковим. Там, де орнітологи знають гнізда, вони можуть попередити лісівників і вимагати охорони. Але щодо решти — все залежить від совісті місцевих працівників. «Можуть просто зрізати дерево з гніздом і сказати, що нічого не було. І таких випадків ми вже мали не один», — визнає дослідник.
За словами Андрія Бокотея, ситуація з охороною чорних лелек у світі різниться від країни до країни. Там, де великі лісові господарства, природоохоронці також наштовхуються на труднощі. Водночас охоронні зони для гнізд птахів за кордоном значно відрізняються від українських.
«Кілометрової зони ніде немає. Є 500–200, є 500–300, є 300–100. В різних країнах це дуже по-різному. Чим багатша економічно країна, тим краще там зберігають природу і конкретні види. У Німеччині все дуже добре, у Польщі краще, ніж у нас, але приблизно так само. Якби не наша кілометрова зона, ми б були на рівні з європейськими країнами, а так скотилися вниз», — зазначає він.
Окрема різниця — у фінансуванні досліджень. «Звичайно, там більше можливостей отримувати різні гранти, проєкти. У нас такі можливості теж є, але ми не завжди можемо витримати конкуренцію», — додає Андрій Бокотей.
Ще одна проблема — війна. З 2022 року українські науковці втратили доступ до значної частини ареалу чорного лелеки. «Ми не знаємо пропали гнізда чи ні, бо території Київської, Чернігівської, Сумської областей, а також Полісся нині заміновані. Навіть у Чорнобильському біосферному заповіднику колеги кажуть, що можуть потрапити лише на незначні ділянки. Коли це все розмінують — невідомо. Поки війна триває, ситуація залишається критичною», — пояснює Андрій Бокотей.
То яке рішення?
За словами науковця, охорона саме чорного лелеки неможлива без співпраці науковців та працівників лісового господарства.
«З чорним лелекою можуть працювати лише науковці і лише працівники лісового господарства. Більшість працівників лісового господарства ставиться до чорного лелеки з великою повагою і шаною», — пояснює науковець.
Він наголошує, що чорний і білий лелеки належать до так званих «парасолькових» видів. Це означає, що охороняючи їхні гнізда та місця годівлі, суспільство одночасно захищає цілий комплекс інших організмів.
«Коли науковці чи суспільство охороняють білого або чорного лелеку, ми ж охороняємо, по-перше, територію навколо гнізда. Вона є досить великою. Ми охороняємо кормові території, там, де харчується чорний чи білий лелека. А на цих ділянках живе величезна кількість інших живих організмів. Тобто, охороняючи той парасольковий вид — лелеку — ми охороняємо все, що є під його парасолькою: його кормові ресурси, його ділянку території навколо гнізда, а там живе безліч інших птахів, тварин, кажанів, комах, рослин цінних», — пояснює Андрій Бокотей.
Передусім громадам варто налагоджувати співпрацю з науковцями та екологами. Лише фахівці можуть надати достовірну інформацію про місця гніздування чорного лелеки, порадити, як правильно облаштовувати охоронні ділянки та уникнути шкоди для птахів. У багатьох випадках саме науковці можуть помітити проблеми, які можуть не знати пересічні люди.
Додатковою можливістю є участь у грантових програмах. Європейські й міжнародні фонди підтримують проєкти з моніторингу рідкісних птахів та збереження їхніх територій. Для громади це шанс не лише отримати фінансування, а й долучитися до міжнародної співпраці, обмінятися досвідом із колегами з інших країн, що вже активно роблять українські дослідники.
Окрему увагу варто звернути на практики господарювання. Лісівники, землекористувачі чи власники земельних ділянок мають враховувати наявність гнізд під час будь-яких робіт. Це потребує співпраці з екологами, але водночас гарантує, що природне середовище не буде зруйноване.
І, зрештою, необхідно вдосконалювати законодавчу базу. Чіткі правила охорони місць гніздування та відповідальність за їх порушення мають стати нормою. Якщо громади підтримає держава через такі механізми, це підсилить ефективність збереження не лише лелек, а й усіх видів, що залежать від їхніх середовищ.
Матеріал створено за підтримки Міжнародної програми розвитку комунікації ЮНЕСКО. Використані позначення та матеріали, викладені в цій публікації, не є вираженням позиції ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або діяльності їх відповідних органів управління, а також щодо їх ліній розмежування або кордонів. Відповідальність за погляди та думки, висловлені в цій публікації, несуть автори. Їхня точка зору може не збігатися з офіційною позицією ЮНЕСКО і не накладає на Організацію жодних зобов'язань.
