«Ця екскурсія змінює»: як у Львові працює Музей в темряві

Журналістка ІА Дивись.info поспілкувалась із Аліною Марненко — керівницею Музею у темряві «Третя після опівночі» та засновницею Фундації 03:00 і розповідає більше про те, як її команда працює над інклюзивними виставками, театром, просвітницькими програмами та підтримкою ветеранів, які втратили зір.

Яка роль Музею у темряві

Аліна Марненко розповідає, що Фундацію 03:00 зареєстрували 2022 року. Водночас команда здійснювала схожу діяльність ще з 2017 року — від моменту відкриття першого Музею у темряві «03:00» у Києві.

«Музей одразу показав: екскурсія в темряві змінює людей та їхнє ставлення. Вони виходили з мотивацією до змін, але далі часто не знали, як застосувати цей досвід у своєму житті чи бізнесі. А поруч залишалися величезні проблеми: відсутність доступної культури та інших сфер, труднощі з працевлаштуванням, нестача підтримки для тих, хто щойно втратив зір», — зазначає вона.

За словами засновниці, коли почалося повномасштабне вторгнення РФ, ці проблеми лише загострилися: щодня зростає кількість ветеранів і цивільних, які втрачають зір. «Спочатку, коли почалось повномасштабне вторгнення, я була впевнена, що музей доведеться закрити. Було важко уявити продовження будь-якої діяльності. Але згодом стало зрозуміло: закривати не можна. Навпаки — ми маємо масштабувати наш досвід і працювати над системними змінами. Так і народилася Фундація 03:00», — каже вона.

«Сьогодні ми розвиваємо обидва напрями. Музей у темряві — це простір, де ми працюємо зі ставленням суспільства і водночас створюємо робочі місця для незрячих. Зараз маємо дві філії — у Києві та Львові, 14 незрячих гідів у команді, і вже понад 85 тисяч відвідувачів. Фундація 03:00 — це платформа для системних змін: в культурі, спорті, працевлаштуванні, просвітництві. Наша мета — щоб люди з порушенням зору мали більше можливостей для самореалізації, а навколо було менше барʼєрів», — розповідає Аліна Марненко.

Щодо музею, то у Львові тут діє інтерактивна виставка «Прогулянка в темряві», яка занурює відвідувачів у повну темряву та пропонує прожити звичний день без зору. За 90 хвилин учасники проходять п’ять тематичних локацій — вулицю, квартиру, природу та мистецьку галерею. Кожен простір відтворюють за допомогою звуків, запахів і спеціального облаштування, щоб досвід був максимально реалістичним.

Також є «Квест чуттів», який дає можливість перевірити слух, нюх, дотик і вміння орієнтуватися у просторі. Експонатами виставки є самі відвідувачі та їхні відчуття.

Окремий формат — «Побачення у темряві». Зі слів керівниці музею, такий досвід дозволяє гостріше відчути власні сенсорні можливості та зрозуміти, як у світі орієнтуються люди, які не бачать.

«У нас є кілька джерел, за рахунок яких існує Фундація 03:00. Перше — це Музей у темряві. Він працює як соціальне підприємство й фактично зараз утримує адміністративну частину та команду. Тобто музей не лише руйнує стереотипи, а ще й забезпечує сталу роботу Фундації. Це можливо лише за умови стабільної роботи самих музеїв та достатньої завантаженості екскурсій. Друге — гранти. Наприклад, саме завдяки House of Europe ми купили професійне обладнання для навчання незрячих барист, а також створили перший сезон нашого “Подкасту наосліп”. І третє — це донати на наші соціальні проєкти чи збори, а також завдяки нашим благодійним заходам. Театр у темряві, наприклад, допомагає нам збирати кошти на операції зі збереження зору для військових», — пояснює засновниця Фундації.

Які напрями реалізують у Фундації

Культура і мистецтво для всіх

Засновниця Музею каже, що сьогодні у фокусі команди кілька ключових сфер.

«Перш за все — це доступність культури і мистецтва. Ми створюємо виставки з тактильними експонатами — живопис, скульптура, архітектура. Це можливість для незрячих отримати доступ до мистецтва в доступній формі, а для зрячих — відкрити його у зовсім новий спосіб, помітити деталі, які зазвичай губляться візуально. І це, власне, приклад для суспільства: таким чином досвід стає цікавішим і зручнішим для кожного, а також показує, що мистецтво може і має бути доступним для всіх», — каже Аліна Марненко.

За словами керівниці музею, виставка тактильного живопису Фундації зараз подорожує Україною, а наступні міста можна подивитися на сайті організації: «Окрім власних виставок, ми допомагаємо музеям і галереям робити їхні експозиції доступними, або ж створювати окремі тактильні експонати. Зараз, наприклад, разом із Музеєм декоративного мистецтва адаптуємо картину Катерини Білокур».

Вона підкреслює, що процес адаптації експозиції — це не просто табличка шрифтом Брайля чи експонат десь у кутку. «Це має бути комплексний підхід: аудіогіди, інтерактивні матеріали, зрозуміла навігація. І в результаті виграють усі відвідувачі — експозиція стає цікавішою і зручнішою для кожного», — наголошує Аліна Марненко.

Вона також розповідає про роботу з театром: «У партнерстві з Київською муніципальною академією естрадного та циркового мистецтв ми провели вже кілька вистав “наосліп”. Глядачі сиділи в масках, без жодної візуальної підказки. Вони слухали, уявляли, відчували — і кожен створював свій власний “внутрішній фільм”. Це не просто новий формат театру, це крок до нашої цілі — щоб мистецтво було доступним для незрячих. А ще такі вистави мають благодійну мету: всі кошти спрямовуються на операції зі збереження зору для військових».

Також в музеї проводять концерти й вечері в темряві. «Певний час вони були на паузі, але ми вже готуємо їхнє відновлення. Це завжди особливий формат — коли в темряві їжа, музика й розмови сприймаються зовсім інакше», — додає вона.

Адаптивний спорт

Аліна Марненко розповіла, що команда Фундації почала роботу з розвитку стрільби з лука для незрячих.

«І завжди перша реакція людей одна й та сама: “Серйозно? А як це взагалі можливо?”. Насправді — можливо, і навіть дуже ефективно. Є спеціальні тактильні приціли, які дозволяють спортсмену на дотик виставити точку прицілювання. А далі все залежить від концентрації й тренування, так само як у зрячих лучників», — пояснює вона.

«Символічно, що я сама раніше займалась стрільбою з лука, проте до цього не задумувалась, як же незрячі можуть займатись цим видом спорту. Дуже приємно тепер долучитись до розвитку лучного спорту для незрячих в Україні», — каже Аліна Марненко.

За її словами, зараз у Львові тренуються четверо незрячих спортсменів, серед яких ветеран Іван Роман з Миколаївщини — саме з його мрії і почався розвиток цього напряму.

«Зараз ми завершуємо роботу над першою в Україні методичкою зі стрільби з лука для незрячих, щоб цей досвід міг поширюватися далі, у різні міста й спортивні школи. А наша наступна мета — представити Україну на міжнародних змаганнях зі стрільби з лука серед незрячих», — каже засновниця музею.

Які є можливості для працевлашування незрячих

«Для нас це завжди два в одному: з одного боку, даємо реальні можливості людям, а з іншого – руйнуємо стереотип, що незрячі нібито не можуть бути успішними», — каже Аліна Марненко.

Серед прикладів вона називає інтенсив для незрячих барист. «У нас на екскурсії в темряві є кавовий автомат, і якось ми запитали себе: “А чи можуть наші гіди готувати каву на професійному обладнанні?”. Ми вирішили перевірити. Разом із партнерами зі школи барист протестували це — і, звичайно ж, виявилося, що можуть! Більш того, якраз в роботі баристи надзвичайно важлива не стільки візуальна складова, скільки інші органи чуття. Так з експерименту народився повноцінний новий напрям».

Зі слів засновниці Фундації, перші шестеро незрячих барист уже пройшли навчання в одній з киїівських кав'ярень і зараз готують свої перші сто капучино кожен, відточуючи рухи до автоматизму. Далі на них чекає стажування в інших кав'ярнях.

Окремо Аліна Марненко розповідає про «Подкаст наосліп», який веде гідеса Фундації Ксенія Швець. «Це дуже важливий проєкт, бо він показує: незрячі можуть бути не лише героями контенту, а і його авторами. І не просто авторами, а авторами якісного контенту, який слухають і обговорюють. Перший сезон подкасту присвячений темі доступності в різних сферах для людей з порушеннями зору», — зазначає вона.

Особливістю подкасту є те, що гості приходять на запис у масках на очах. «Вони спілкуються, не бачачи одне одного, і лише наприкінці діляться своїми відчуттями. Це створює абсолютно рівний простір — де неважливо, хто ти і як виглядаєш, головне — твій голос і зміст розмови», — пояснює засновниця Фундації.

Аліна Марненко також згадує про стипендію імені Ірини Дмитрук — гідеси Фундації, якої не стало торік. Ця стипендія допомагає тим, хто хоче здобути нову професію, опанувати нову навичку чи реалізувати власний проєкт для незрячих.

Серед перших учасників стипендії — хлопець із Черкас, який мріє стати професійним гончарем і вже навчається у майстра. Також музей фінансує створення онлайн-курсу з редагування для незрячих.

Ще один напрям, який розвиває команда, — крафтові товари від незрячих. «Під час блекаутів у 2022 році у нас виникла серйозна проблема: екскурсії в темряві фактично зупинилися. Але ми мали зберегти команду. Тоді й народилася ідея виготовлення товарів незрячими — наші гіди почали робити свічки з вощини. Спершу це був спосіб пережити складний період, а згодом виросло в окремий напрям. Зараз ми розвиваємо невеликі соціальні продукти від незрячих — це і свічки, і в’язані вироби. Для нас це не лише про дохід і робочі місця, а й про те, щоб показати: вироби незрячих можуть бути красивими, якісними і стильними», — розповідає Аліна Марненко.

Крім того, Фундація працює і з бізнесом та організаціями. «Ми проводимо тренінги для команд: пояснюємо, як адаптувати робоче місце і процеси, як правильно комунікувати всередині колективу. Часто допомагають зовсім прості речі — правильні терміни чи маленька зміна в офісі, яка робить роботу реально доступною», — зазначає Аліна Марненко.

Чому важливе просвітництво

«Для мене просвітництво — це не про “прочитати лекцію і розійшлися”. Це про те, щоб люди реально змінили своє ставлення й поведінку», — каже засновниця музею.

З її слів, команда активно веде сторінки Музею в темряві та Фундації 03:00 у соцмережах і створює контент, який руйнує стереотипи: «Часто люди пишуть: “Я навіть не уявляв, що незрячі можуть це робити”. Іноді наші відео злітають на мільйон переглядів і більше — і це, мабуть, найкращий доказ, що тема чіпляє і виходить далеко за межі “ніші про інклюзію”».

Водночас робота не обмежується онлайн-форматом. «Ми проводимо тренінги для дуже різних аудиторій — від екскурсоводів Львова до працівників метро, комунальних служб чи прокуратури. Говоримо про термінологію, стереотипи, правила супроводу, адаптацію послуг», — пояснює засновниця музею.

«Зараз ми створюємо документальний фільм про ветеранів, які втратили зір. Бо змінює не статистика, а конкретні обличчя і долі. І я дуже хочу, щоб їх побачили й в Україні, і у світі, і щоб це призвело до конкретних змін», — зазначає Аліна Марненко.

Чи є зміни в суспільстві щодо безбар'єрності

«Прогрес точно є, і ми його дуже добре бачимо за 8 років роботи. Наприклад, раніше діти на наших екскурсіях уперше чули, що правильно казати “незрячий”, а не “сліпий”. А зараз іноді вони самі кажуть про це: “Нам у школі пояснювали, що так правильно”. Це дуже показовий знак змін», — каже керівниця Фундації.

Під час екскурсій у темряві, з її слів, люди починають помічати бар’єри, які раніше навіть не бачили: світлофори без озвучки, самокати чи авто на тротуарі. «Вони кажуть: “Я ніколи на це не звертав уваги, а тепер бачу скрізь”. І головне — це змінює поведінку», — підкреслює Аліна Марненко.

Гіди музею також діляться історіями, як у місті до них підходять незнайомі люди й пропонують допомогу. «А потім додають: “Я навчився цьому в музеї в темряві, може і вам було б цікаво туди сходити”. Для мене це найкраще підтвердження, що ми впливаємо не лише на ставлення, а й на конкретні дії», — каже засновниця музею.

Водночас, за її словами, у суспільстві ще зберігається стереотип, що безбар’єрність — це виключно про людей з інвалідністю: «Насправді це значно ширше — це про комфорт для всіх. Повномасштабне вторгнення сильно прискорило зміни, але темпи все ще недостатні. Ми як суспільство маємо навчитися швидко перебудовувати процеси так, щоб ніхто не залишався “за бортом”».

Які майбутні плани Фундації та як долучитися до її ініціатив

«Є багато способів як долучитися. Перший — прийти на екскурсію в Музей у темряві в Києві чи у Львові, а також порадити цей досвід друзям. Кожна екскурсія — це і підтримка нашого соціального підприємства, і роботи для нашої команди, і руйнування стереотипів. Другий — підписатися на наші соцмережі і поширювати контент. Іноді саме через один репост про нас дізнається людина, яка потім приходить у музей чи долучається до наших програм, а також знову-таки руйнує стереотипи про незрячих. Ще можна стати волонтером і долучитись до нашого волонтерського чату. У нас є невелика команда, яка допомагає на фестивалях, виїзних подіях, тестує нові формати першою. І, звісно, можна фінансово підтримати конкретні проєкти: стипендії для незрячих, документальний фільм про ветеранів, “підвішені” екскурсії для військових чи операції для збереження зору військових», — перераховує Аліна Марненко.

Серед планів на майбутнє вона називає розбудову Фундації та масштабування впливу. «Ми вже бачимо, що наші проєкти працюють, тому хочемо робити їх системнішими. Плануємо розширювати спортивні програми для ветеранів і цивільних, які втратили зір. Стрільба з лука — це тільки початок, далі хочемо запускати інші види адаптивного спорту. Ще один напрям —самореалізація. Ми вже стартували з баристами та стипендіями, але хочемо зробити навчання більш системним і додати нові професії. І, звісно, культура. Ми продовжимо створювати доступні виставки, театральні проєкти, події у темряві.

Часто після екскурсій в темряві люди кажуть: “От би такий музей був і в нашому місті”. І ми теж бачимо, що це справді потрібно, тому для нас це одна з цілей на майбутнє. Ще одна важлива частина — просвітництво. Ми хочемо ще активніше працювати з компаніями, школами, комунальними структурами й робити тренінги, які реально змінюють поведінку. І, звичайно, соцмережі. Наш контент іноді збирає мільйони переглядів — це означає, що тема чіпляє, і ми будемо розвивати цей напрям ще більше, щоб якомога ширше руйнувати стереотипи», — підсумовує Аліна Марненко.

Гіди та гідеси чекають на всіх охових у Музеї за адресою вул. Личаківська, 8.

А більше про доступність у Львові слухайте у нашому подкасті: