Рекреаційний потенціал поблизу Львова: яким може бути курорт в Брюховичах та в чому його цінність

Про те, який потенціал терамальних вод у Брюховичах біля Львова, для ІА Дивись.info розповів Василь Дяків — доцент кафедри екологічної та інженерної геології і гідрогеології Львівського національного університету.

Де раніше відпочивала еліта Львова

Василь Дяків пояснює, що Брюховичі здавна відомі як рекреаційне передмістя Львова, де відпочивала міська еліта ще за австрійських і польських часів, а згодом — у радянський та український періоди. За його словами, сприяли цьому ліси, краєвиди й чисте повітря, а згодом — і мінеральні води.

«За одними даними, ці води були відомі ще з часів Австро-Угорщини, але тоді, ймовірно, їх не добурили до потрібного рівня. Використовували радше субтермальні або штучно нагріті води для бальнеології та оздоровлення. За польських часів почали бурити глибші свердловини, і тоді вже отримали термальні води», — розповідає науковець.

Геолог зазначає, що територія Брюховичів має юрські відклади, які характеризуються доброю обводненістю. На глибині 1100–1500 метрів діє нормальний геотермальний градієнт: «На нашій території це 3 градуси на кожні 100 метрів. Якщо порахувати для цієї глибини, то виходить температура 40–42 градуси. Це типовий показник, адже планета всередині розпечена — ядро має понад 1500 градусів, і з глибиною температура зростає. Тому на глибині 1200–1500 метрів ми отримуємо воду 38–42 градуси».

За його словами, вода в Брюховичах мінералізована — від 16 до 30 грамів на літр, що відповідає показникам морської води. «У Середземному морі мінералізація становить 35 грамів на літр, у Чорному — 19, у Червоному — 42. Такий хімічний склад пов’язаний із тим, що вода перебуває в зоні сповільненого водообміну, не має зв’язку з поверхневими водами й зберігається там мільйони років», — уточннює Василь Дяків.

Він додає, що найактивніше джерела вивчали в радянські часи, коли у Брюховичах пробурили три свердловини: дві — на території санаторію «Львів», одну — в санаторії «Янтар». «Використовували воду досить простим методом: наливали ванни, і люди проходили процедури», — каже науковець.

Василь Дяків нагадує, що за радянських часів Одеський інститут курортології підтвердив лікувальні властивості брюховицьких вод, і для їх використання існували всі необхідні дозволи. «Але коли Радянський Союз розпався, усе курортне майно — рекреаційні табори та санаторії — розвалилися, були приватизовані або зникли. З 1991 року ті термали в Брюховичах фактично припинили своє існування», — зазначає він.

Водночас, з його слів, на Закарпатті термальні курорти продовжили активно розвиватися. «До відомих джерел у Мукачеві та Береговому додалися ще два чи навіть три потужні курорти — це знамениті Косино і Велятино, а також низка територій біля Хуста, де вода має високу температуру й значний дебіт. Це дозволяє там із розмахом розвивати термальні комплекси», — розповідає геолог.

Він підкреслює, що між Закарпаттям і Львівщиною є суттєва геологічна різниця: «На Закарпатті розташована Верхоладготинська вулканічна гряда. Ще сім мільйонів років тому там діяли вулкани, які нагріли надра. Вивержені породи зберігають тепло, тож геотермічний градієнт у півтора раза вищий, ніж у Львівській області. Якщо у нас температура піднімається на 3 градуси на 100 метрів, то там — на 4. Тому ті самі 40 градусів можна отримати вже на глибині 1000–1200 метрів».

За його словами, на Закарпатті існує генетичний зв’язок із вулканітами та їхнім нагрівом, тому й запаси теплих вод там значно більші, ніж у Брюховичах.

Яка ситуація з науковими дослідженнями вод

Василь Дяків зауважує, що достовірних даних про запаси термальних вод у Брюховичах наразі немає. «Першими в Україні до цього долучилися фірми, що належать Дубневичам, але в них не склалося. А вже у серпні 2025 року компанія “Термал Парк” отримала спецдозвіл на використання надр і буріння двох свердловин. Їхнє головне завдання — розвідати й захистити запаси, тобто з’ясувати, скільки тієї води реально є», — пояснив він.

З його слів, сам факт наявності теплої води підтвердили, однак обсягів може бути недостатньо: «Раніше свердловини давали приблизно по 10 кубометрів на годину. Але чи цього вистачить? Чи не зменшиться дебіт, чи не знизиться температура, чи не зросте солоність? Або навпаки — чи не підвищиться температура, якщо воду братимуть із нижчих горизонтів? Це все треба перевірити. Дослідження мають тривати щонайменше кілька років, щоб підтвердити достовірність результатів».

Василь Дяків звертає увагу, що торік Львівська міська рада представила масштабний проєкт термального комплексу біля Брюховичів, але наукових досліджень ще не завершили. «Не можна проєктувати, не знаючи запасів. Це як пошити палатку, для якої потрібно 200 квадратних метрів матеріалу, маючи лише 10. Для курорту треба 100–200 кубометрів води, а якщо є лише 30–40, то потужності втричі менші. Якщо ви були у Велятино чи Косино, то бачили, скільки там людей купається. Там потрібні великі обсяги води, які постійно треба поновлювати. Якщо запасів не вистачає — нема що проєктувати. Інакше будуть порожні басейни або доведеться гріти воду штучно, без природних лікувальних властивостей», — каже науковець.

Він підкреслює, що спершу необхідні якісні геологічні дослідження, на основі яких можна буде говорити про курорт. «Поки що таких даних немає — принаймні мені вони невідомі. Те, що вода є, що вона тепла й лікувальна — це підтверджено. Але йдеться про одне родовище, а не два, три чи чотири, як іноді кажуть. Воно розташоване вздовж вулиць Курортна і Широка в одному лісовому масиві. Які його межі — теж невідомо. І дві свердловини цього не покажуть».

Скільки може вартувати створення термального комплексу

Василь Дяків зауважує, що буріння свердловин на глибину понад кілометр є надзвичайно дорогим процесом. «Це коштує кілька мільйонів, а то й десятки мільйонів гривень. І йдеться не лише про саме буріння, а й про встановлення обсадних труб та всі інші роботи. Це достатньо витратна процедура, аби розвідати родовище й отримати об’єктивні та достовірні результати. Якщо говорити про буріння на глибину 4–5 кілометрів, то вартість сягає 10 мільйонів доларів, а не тисяч гривень», — пояснює він.

Він додає, що мілкі свердловини на 50–100 метрів коштують 100–200 тисяч гривень, але глибокі розвідки — зовсім інша категорія: «Тут не лише висока ціна, а й великі ризики — можливі аварійні ситуації та інші технічні ускладнення».

У цьому контексті геолог навів приклад із будівництвом підземного транспорту у Львові. «Мер Винників в 2019 році згадував, що на львівське метро, точніше підземний трамвай, потрібно 500 мільйонів доларів. І навіть ця сума — лише відсоток від того, що реально знадобиться. Тобто це надзвичайно дорогі проєкти. Щодо метро у Львові вже був негативний досвід, і хоча його технічно можна збудувати, це коштуватиме таких грошей, що нам і не снилося», — каже науковець.

Яка може бути шкода екології

Василь Дяків пояснює, що негативного екологічного впливу від функціонування курорту немає. Це показують термальні комплекси у Велятино чи Косино.

За його словами, єдине питання стосується утилізації вод, що використовують: «Ці води мають мінералізацію до 30 грамів на літр. Їх треба або випаровувати й утримувати солі, або розбавляти у співвідношенні 1 до 50 чи 1 до 100 зі звичайними стічними водами і скидати в каналізаційний колектор. Рішення ухвалюватимуть на основі об’ємів цих вод і способу їх подальшої утилізації».

Геолог підкреслює, що це не токсичні води, але звичайні очисні споруди прибирають лише біологічні й механічні забруднення, а для зменшення мінералізації потрібне опріснення. «Або треба ставити опріснювальну установку, як для морської води, або розбавляти, або шукати інший спосіб, щоб уникнути засолення чи забруднення», — каже він.

Крім того, фахівець звертає увагу на те, що ці води містять багато мікроелементів, зокрема брому та йоду: «Потрібно дослідити можливість отримання з них цих мікроелементів або інших цінних речовин, якщо вони там будуть у промислових кількостях. Тоді це буде не лише геотермальний ресурс для бальнеологічного лікування, а й сировина для подальшої переробки».

Василь Дяків наголошує, що наразі говорити про ризики чи обмеження передчасно, адже ще не проведені ґрунтовні дослідження: «Коли будуть дослідження, ми знатимемо, який об’єм води є — 50, 100 чи 200 кубічних метрів на годину або добу. Тривале отримання цих вод, за попередніми даними, не змінює їх хімічного складу — він залишається стабільним на рівні близько 20 грамів на літр. Температура також не знижується, тепла вода не заміщується холодною».

Науковець зауважує, що з прісною водою проблем зазвичай не виникає, але у випадку мінералізованих термальних вод ситуація складніша: «На стінках обсадних труб можуть відкладатися мінеральні осади — так само, як утворюється накип у чайнику. Але якщо у звичайній воді менше 1 г солей на літр, то тут їх близько 30 г, і вода гаряча. Це може призвести до заростання труб та зменшення дебіту з часом».

За його словами, цей ефект потрібно враховувати на етапі проєктування та експлуатації. «Якщо цього не зробити, дебіт може поступово падати. Однак обслуговувати систему не складно — у Косині та Велятино вона працює без збоїв. Важливо пам’ятати, що ця вода відрізняється від звичайної: якщо, наприклад, Поляна квасова чи Лужанська мають 8–12 грамів солей на літр, то термальні води можуть мати 25–30. У таких умовах солі випадають в осад і можуть заростати у вигляді гіпсу, кальциту чи інших мінералів», — пояснює Василь Дяків.

Яка може бути користь для здоров'я

На думку Василя Дяківа, користь від термальних вод для майбутніх відвідувачів може бути значною.

«Термальні курорти відвідують у багатьох країнах. В Угорщині вони поширені майже повсюди, є в Польщі, Словаччині та інших регіонах. Це фактично басейни з водою, що має лікувальні властивості. Їх використовують від застуд, для зміцнення імунної системи, а також при захворюваннях шкіри та інших проблемах», — пояснює він.

За його словами, особливо корисними такі процедури можуть бути для людей старшого віку.
«У них часто є проблеми з кровообігом: холодні ноги чи руки, оніміння пальців. Перебування у теплій термальній воді сприяє відновленню нормального кровопостачання. Звичайно, усе має відбуватися під контролем лікарів, але потенціал таких вод як лікувального засобу дуже великий», — зазначає Василь Дяків.

Він додає, що подібну практику активно застосовують в Японії, де термальні купальні пов’язані з довголіттям населення. «Японія — це вулканічна країна. На глибині кількасот метрів там уже гаряча вода, яку люди використовують у повсякденному житті. У них немає проблем зі скиданням відпрацьованих вод, адже це можна робити у вулканічні зони. У нас ситуація інша: ми повинні скидати у річки, а там мінералізація не може перевищувати 1 грам на літр. Тому перед скиданням воду доведеться розбавляти або опріснювати, щоб довести її до стану, придатного для природних водойм», — пояснює геолог.

Яка ситуація з термальними водами в Україні

За словами Василя Дяківа, випадки, подібні до ситуації в Брюховичах, коли є потенціал для розвитку термальних курортів, але бракує детальних досліджень, трапляються нечасто.

«Якщо взяти Український кристалічний щит, який займає третину території України — це Житомирська, Київська, Вінницька, Хмельницька, Кіровоградська, Дніпропетровська, Запорізька області — там є проблема. Граніти на глибині 150–300 метрів ще тріщинуваті, а нижче стають монолітними. Це означає, що якщо ви пробуритеся на 300–400 метрів, вода там ще матиме нормальну температуру, але термальних вод там просто немає», — пояснює він.

Науковець додає, що потенційні запаси можуть бути на Донбасі, у Причорномор’ї, на Буковині та частково на Волині, а також у смузі завширшки близько 300 кілометрів, що простягається від Сум і Чернігова до Полтави, Харківщини та Донеччини.

«Там є відповідні гідрогеологічні умови — пористі чи тріщинні колектори. При нормальному геотермальному градієнті там можуть бути термальні води. Але поки що їх там ніхто не використовує, хоча досвід геотермальної енергетики й бальнеології ми частково перейняли від поляків і австрійців ще за часів Австро-Угорщини», — каже Василь Дяків.

Він зазначає, що радянські курорти на Закарпатті були досить примітивними. «Це були ванни, кілька басейнів — і все. Не було таких масштабів, як зараз у Косино, Велятино чи в Угорщині. Сьогодні бізнес зацікавлений у розвитку цього напрямку, бо це прибуткова справа», — додає науковець.

За словами геолога, сучасні комплекси приймають тисячі відвідувачів щодня: «Наприклад, у Велятино денний абонемент коштує близько 450 гривень, на дві години — приблизно 200 гривень. Це великі гроші, але й витрати чималі — персонал, прибирання, очищення басейнів. Якщо в нас вдасться отримати достатній ресурс термальних вод, це створить конкуренцію існуючим курортам і стане новим місцем для оздоровлення й відпочинку. Там не обов’язково бути хворим, щоб відвідувати термальний басейн. Це спосіб відпочинку, який водночас корисний для здоров’я».

Чи варто переймати досвід іноземних колег

Василь Дяків каже, що в Україні є чому повчитися в сусідів, де культура термальних курортів розвинена значно більше.

«Якщо ви поїдете в Косино, то там, по суті, копія угорських комплексів. Вони відтворили все — і дитячі атракціони, і гірки, і кілька басейнів різної температури та складу. Там є сауни, бані з віниками, контрастні басейни: в одному температура 35 градусів, в іншому — 5. Це має бути контрольованим процесом, бо людині з проблемами зі здоров’ям такі процедури можуть зашкодити. У тих же Косино, Велятино чи в Угорщині є чіткі стандарти, які регламентують, кому і за яких умов можна користуватися такими послугами», — зазначає він.

За словами геолога, потенціал створення термального курорту біля Львова дуже великий:
«Тут величезна кількість людей, і він точно не буде пустувати. Навпаки, швидше за все, потрібно буде записуватися в чергу, щоб потрапити туди. Але щоб проєкт реалізувати, знадобиться щонайменше 4–5 років: спершу розвідка і буріння, потім проєктування, будівництво й відкриття».

Василь Дяків наголошує, що капіталовкладення в такий комплекс будуть значними, але й користь для регіону — відчутною. «Це створить багато робочих місць і додатковий бізнес. Там усіх треба буде годувати, розважати. Це проєкт, який має ефект доміно: починається з термалів, а довкола розвивається вся інфраструктура».

Як вже згадував науковець, Брюховичі історично мали статус курортної зони. «Раніше тут були санаторії, піонерські табори, сюди масово возили дітей на відпочинок. Крім знаменитої чебуречної, багато іншої інфраструктури не було. Зараз асортимент послуг значно розширився, і з появою термального курорту він стане ще більшим і масштабнішим», — каже геолог.

Чи бракує фахівців

Василь Дяків розповідає, що сьогодні галузь геології переживає кризу кадрів. «Ми ледве дихаємо: геологічний факультет від набору до набору не може зібрати достатню кількість студентів. Цього року набрали 31 особу, але ще коли я навчався, було 75–90. Якщо кількість зменшилася утричі, то це дуже погано», — зазначає він.

За його словами, геологія залишається потрібною наукою, без якої неможливо обійтися — від видобутку води та будівельних матеріалів до нафти, газу чи термальних курортів. «Якщо не буде наших фахівців, доведеться запрошувати спеціалістів із-за кордону, а це вже біда».

Водночас він наголошує, що нині в Україні ще працює достатня кількість висококваліфікованих геологів, які здатні забезпечити введення в експлуатацію нових об’єктів. Разом із тим, геолог підкреслює: галузь потребує значно більших інвестицій, ніж має зараз. Нині значну частину ринку займають приватні структури. Найбільш розвинені сфери — це інженерна геологія та гідрогеологія (для обґрунтування будівництва чи буріння свердловин на воду, зокрема й термальні), а також розвідка нафти й газу. «Є потужні компанії, а також Укрнафта та Укргазвидобування, які фактично тримають геологію на плаву», — пояснює Василь Дяків.

Натомість державні підприємства, які раніше займалися геологічним картуванням і були основними роботодавцями, зараз практично зникли.

Василь Дяків зазначає, що проблемою є не працевлаштування випускників, а нестача абітурієнтів. «Роботу отримують. Зараз геологи на розхват. Якщо людина має клепку в голові, вона завжди знайде собі роботу — чи в Україні, чи за кордоном, і за тим рівнем оплати, який їй підходить. Проблема лише в тому, що немає абітурієнтів, яких потрібно навчити», — каже він.

«Кваліфікований геолог не стане від того, що отримав диплом. Він має пройти практику — так само, як лікар. Недостатньо мати диплом, якщо не пройти інтернатуру і ще кілька років навчання з досвідченим лікарем. Так і в геології — має бути спадкоємність і тривалий режим навчання, аби з’явилася нова категорія фахівців, яка могла б замінити тих, що нині вже пенсійного віку», — пояснює Василь Дяків.

За його словами, проблема недобору характерна не лише для геології. «Навіть спеціальності, які завжди були топовими і затребуваними, тепер мають недобори за ліцензійним набором», — додає науковець.

Разом з тим, геолог підкреслює стратегічне значення українських надр. «Зброю від США ми отримуємо за рахунок оренди надр. Україна передає в концесію цілі ділянки стратегічних корисних копалин — рідкісноземельних елементів, нафти, газу. І за це нам дають зброю. Чи справедливо це, чи ні — інше питання. Але без зброї ми не зможемо захищатися від Росії».

Василь Дяків пояснює, що саме надра є найбільшим ресурсом України. «Європа готова допомагати, але грошей має обмаль. Наш потенціал — це надра. Сучасна економіка неможлива без літію, рідкісноземельних елементів, титану, марганцю, гафнію, цирконію, золота, срібла, цинку чи кадмію. Телефон не працюватиме без батареї чи екрану, дрони на фронті без неодиму не будуть літати. Усюди, куди не подивитеся, сучасна цивілізація не може існувати без корисних копалин. І, звичайно, без води також», — каже він.

Коли ж може запрацювати брюховицький термальний комплекс

За словами Василя Дяківа, розвиток курорту в Брюховичах можливий, але потребує часу. «Є ресурси, треба встановити їхній потенціал. Є фахівці, є гроші в інвесторів, які беруться за це, бо просто так ніхто не ризикував би. Якщо проведуть розвідку, усе буде. Але курорт за рік-два не з’явиться. Навіть за ідеальних умов потрібно щонайменше 4–5 років: пробурити, отримати вихідні дані для проєктування, розробити проєкт, збудувати. Збудувати зараз можна швидко, але весь процес потребує часу. І дай Бог, щоб до того часу настав мир, бо під час війни реалізувати таке складно», — пояснює він.

Щодо відновлення потенціалу курорту в Брюховичах, як це було за часів Австро-Угорщини чи Польщі, науковець висловив оптимізм: «Якщо будуть розвідані запаси і вони виявляться достатніми, то на 80–90% можна стверджувати, що курорт буде. Треба провести роботи: вкласти гроші, пробурити, відкачати воду, зробити аналізи, розрахунки, захистити запаси, отримати вихідні дані. На їхній основі вже можна буде проєктувати».

Науковець наголошує, що масштаби курорту залежатимуть від кількості води, яку вдасться отримати з надр. «Яким буде курорт — більш потужним чи меншим за Косино чи Велятино — покаже результат досліджень. Але мінімально він точно буде, усе залежить від обсягів води», — підсумовує Василь Дяків.

Більше про те, які є рідкісноземельні метали на Львівщині та чому вони цікавлять іноземних інвесторів.