«Дитина в сім'ї має бути бажана»: як у Львові зробити перший крок до всиновлення
Наразі у Львові є 12 будинків сімейного типу, в яких мешкають діти-сироти. Проте кожен малюк має шанс отримати нову родину.
Про це у подасті ІА Дивись.info розповів Володимир Фридрак — представник управління «Служба у справах дітей» Львівської міської ради.
Діти хочуть сподобатися потенційному усиновлювачу
Володимир Фридрак розповідає, що це управління з’явилося кілька років тому, аби об’єднати всі районні відділи в одну структуру. Раніше у кожному районі міста діяли окремі підрозділи, які працювали автономно, що ускладнювало координацію.
За словами посадовця, найскладнішим у його роботі є знайомство дітей із кандидатами в усиновлювачі. Особливо це стосується малюків до трьох років.
«Коли дитина поводиться нетипово для свого віку, бо хоче сподобатися кандидату. Вона розуміє, що це прийшли потенційні тато і мама, і від неї зараз залежить, чи вона піде в сім’ю. І дитина хоче сподобатися», — пояснює фахівець.
Він додає, що діти, з якими він працює, стали для нього прикладом сили та наполегливості: «Від них можна навчитися бути сильними і не здаватися. Дитина може зустрічатися з кандидатами не один раз, і після кожної невдалої спроби все одно продовжує хотіти батьків».
На думку Володимира Фридрака, сучасні діти дуже змінилися — вони відкритіші й упевненіші у собі. «Вони стали абсолютно інші, не схожі на нас. Вони набагато кращі, крутіші, ніж я був у їхньому віці. Можна критикувати їх за зухвалість, відкритість, відстоювання правди, але вони реально круті», — зазначає він.
«Якщо дитина в закладі, то дитина в небезпеці, навіть якщо заклад може бути мегакрутим», — зазначає він. Водночас визнає, що Львів має позитивний досвід у створенні якісних інституцій, зокрема Центру «Рідні» та Малого групового будинку.
Щодо усиновлення, то, за словами посадовця, охочих стати батьками у Львові не бракує. «Охочих навіть більше, ніж дітей, які можуть бути усиновлені», — пояснює Володимир Фридрак. Водночас є проблема — більшість потенційних батьків хочуть усиновити дитину до п’яти років, без братів чи сестер. «А ті діти, які потребують сім’ї, — це переважно діти 12+, і часто в них є брати або сестри. Через це діти й усиновлювачі, на жаль, не зустрічаються», — додає керівник управління.
Що таке патронатні сім'ї
За словами посадовця, патронатна сім’я — це місце, куди дитину тимчасово влаштовують після вилучення з біологічної сім’ї. «Якщо є родичі чи знайомі, які можуть прийняти дитину, ми її скеровуємо до них. Але якщо ні, то без патронатних сімей дитина потрапляє в заклад. А якщо заклади будуть постійно поповнюватися новими дітьми, вони ніколи не закриються», — каже він.
Патронатна сім’я, пояснює посадовець, — це своєрідний «місточок» для дитини. «Вона — безпечне місце, поки батьки вирішують свої проблеми. Якщо вони готові працювати, соціальні працівники допомагають їм подолати кризу, і дитина може повернутися додому. Це, мабуть, ідеальний варіант», — вважає Володимир Фридрак.
За його словами, таких випадків стає більше. «Центр “Рідні” працює саме для повернення дітей у біологічні сім’ї. Якщо колись таких випадків було лише 2–3%, то зараз — 40%, і цей показник тримається вже п’ять років», — додає він.
Посадовець також зазначає, що патронатні сім’ї не створюють для усиновлення. «Теоретично це не заборонено, але під час навчання ми пояснюємо, що патронатна сім’я — тимчасовий прихисток для дитини. Її завдання — дати любов, турботу і допомогти дитині зберегти себе», — каже він.
«Дитина, яка потрапляє в інституцію, стирає свою індивідуальність, — говорить Володимир Фридрак. — У закладі все спільне, розпорядок один для всіх. А в сім’ї дитина може бути собою: хоче малювати — йде на гурток, хоче грати на трубі — грає, хоче салатові кросівки — купуємо. Це і є прояв того, що до неї ставляться, як до власної».
Посадовець пояснює, що українська система сімейного влаштування має свою унікальну структуру. «Патронатна сім’я — це саме те, що потрібно нашій країні. Якщо дивитися на закордонний досвід, то там працює система фостерних сімей різної спеціалізації. А в нас кожна форма має свою назву: патронат, усиновлення, опіка, піклування, прийомна сім’я, дитячий будинок сімейного типу», — зазначає він.
«Якщо дивитися на Західну Україну та інші регіони, то в нас левова частка дітей усе-таки з бабусями, з дідусами та іншими родичами. Якщо в нас 517 дітей, то 383 на сьогодні перебувають під опікою», — пояснює Володимир Фридрак.
Як зробити перший крок до усиновлення
Посадовець пояснює, що навіть самітня жінка може усиновити дитину — головне зробити перший крок. «Слід звернутися до служби за місцем проживання, сказати: “Я хочу дитину в сім’ю. Давайте поспілкуємось, який варіант буде для мене найкращим”. І вже в ході розмови, якщо є якісь обставини, які можуть перешкоджати, фахівці про це повідомлять», — розповідає він.
Та перед тим, за його словами, є ще важливіший етап — поговорити з близькими. «Прийняття дитини в сім’ю — це спільне рішення. Ти можеш мріяти, але якщо твій чоловік чи дружина заперечують, треба спочатку вирішити це, бо дитина має бути бажаною. І головне — не читати форуми й не шукати причин, чому ні. Їх завжди буде дуже багато», — підкреслює Володимир Фридрак.
Посадовець згадує історію подружжя, яке не могло наважитися зробити цей крок протягом п’яти років. «Вони не мали своїх біологічних дітей, дуже багато про це читали, відвідували благодійні фонди, але не зверталися до служби у справах дітей. А потім усиновили трьох малюків. Так, каже жінка, важко, життя перевернулося, постійна втома, проблеми, але вона щаслива. І шкодує лише про одне — що не зробила цього раніше», — розповідає Володимир Фридрак.
На питання, чи не зловживають люди можливістю усиновлення під час війни, коли усиновлення дитини дає право на відстрочку від мобілізації, він відповідає: «Я б це не пов’язував. Достатньо усиновити одну дитину, щоб мати відстрочку. Але навіть попри це черг на усиновлення немає. Так, кількість охочих зросла, але не в рази».
Посадовець також підтверджує, що управління опікується дітьми, які стали сиротами через війну. «У нас є діти, які осиротіли внаслідок бойових дій у Маріуполі, Бахмуті, Вугледарі. Вони були евакуйовані до Львова і влаштовані у сімейні форми виховання», — розповідає він.
Щодо актуальних потреб управління, він говорить про два проєкти: «Перший — стандарти захисту прав дітей. Ми б хотіли вийти на британську модель...Кожне середовище, куди йде дитина, має бути для неї безпечним: школа, поліклініка, будь-який контакт із дорослими. Другий проєкт — реабілітація дітей, які мають алкогольну та наркотичну залежність. У нас немає жодного спеціалізованого дитячого реабілітаційного центру, а наші сусіди, зокрема Польща, працюють у цьому напрямку понад 50 років».
Більше про особливості усивновлення дітей у Львові — у нашому подкасті нижче:
