Які мистецькі інсталяції розмістили на вулицях Львова до Тижня скульптури (фото)

У межах львівського Тижня скульптури відбулася екскурсія, де куратор ініціативи Павло Гудімов та скульптори Володимир Семків та Денис Шиманський розповіли про особливості події та деякі скульптури, які встановили у міському просторі.

Детальніше  — у матеріалі ІА Дивись.info.

Детальніше про скульптури — в матеріалі ІА Дивись.info.

«Давид»

Мистецьку інсталяцію «Давид» виконав німецький скульптор Георг Вольф. Вона розташована на проспекті Тараса Шевченка неподалік будинку № 7. Куратор Тижня скульптури Павло Гудімов зазначає, що ця робота найбільше зрезонувала людям у соціальних мережах. 

«Георг Вольф зробив Давида як певний символ нашої перемоги. Він має у своїй структурі коло, що символізує камінь, яким Давид і вбив того Голігафа. По суті, якщо увімкнути фантазію, то можна прочитати людську фігуру. Але, можливо й не треба. Коли сам Георг Вольф пояснював свій метод створення інсталяції, він посилався на приклад робіт Олександри Екстер і Казимира Малевича. Ці суплематичні композиції, які також складаються з кіл, прямокутників та т.д. Тому він зазначив, що це просторове розташування суплематичної композиції в просторі», — підкреслює Павло Гудімов.

Скульптуру створили з масивних та міцних матеріалів, зокрема, заліза. Це вторинна переробка металу з металобази. За словами автора, цей матеріал символізує життя й силу. Інсталяція направлена на схід — у сторону загарбників.

Автор подарував цю інсталяцію Львову. Тому після завершення події скульптуру можуть перенести й на інші локації міста.

«Коли головний архітектор міста запропонував цей простір для встановлення інсталяції, то спочатку автор сумнівався, але потім зрозумів, що це дуже потрібне місце. Георг Вольф був абсолютно готовим до несприйняття інсталіції деякими людьми. Зокрема, хто не знає про особливість матеріалу, форми, авангарду, сучасного мистецтва. Він каже часто, що ці роботи, які він ставить за кордоном (а це більше 100 скульптур у публічному просторі), вони так само знаходять людей, які не погоджуються та можуть протестувати. Це дуже класний процес. Це про діалог. Ми живемо в демократичному суспільстві, тому не маємо мати однакову позицію та ходити строєм. Тому має бути суспільний діалог навколо цього», — розповідає Павло Гудімов.

Він додає, що Тиждень скульптури покликаний створити платформу для суспільного діалогу. За його словами, коли скульптруа стає частиною урбаністичної культури, вона створює нову тему — для обговорення, мистецького конфлікту, погодження чи непогодження.

«Бульбашка»

За словами Павла Гудімова, роботу Володимира Семківа «Бульбашка», що перед Оперним театром, можна трактувати по-різному. Скульптура зображує металеву руку, що тримає рожеву бульбашку. 

Щодо місця, де встановлено роботу, мистецтвознавець нагадує, що ділянка від пам’ятника Шевченку до Оперного театру має важливе історичне й символічне значення. Це — фінальна частина львівської променади, закладеної наприкінці ХІХ століття, коли Арнольд Рьорінґ займався проєктуванням міських бульварів та озелененням.

«Львів’яни страшенно любили ходити тими місцями, доходили до Оперного і поверталися назад, бо за Оперним уже були зовсім інші райони», — зазначає Павло Гудімов.

За його словами, у різні періоди ця територія ставала місцем демонстрації владних символів. «Звісно, найпотужнішим символом історичного періоду 1900-х років є міський театр, який сьогодні називається Театром опери і балету», — каже він, додавши, що будівля театру стала синтезом мистецтв і зібрала твори багатьох скульпторів свого часу.

Павло Гудімов також нагадує, що пізніше на цьому місці з’являлися інші монументи: пам’ятник Яну ІІІ Собеському, який після 1939 року передали Польщі; під час радянського періоду — пам’ятник Сталінській Конституції; а в часи окупації — символи, що прославляли нацистську Німеччину. Пам’ятник Леніну, за його словами, знесли приблизно 1990 року.

«Металева рука, яка тримає велику рожеву бульбашку — це ілюзії. Ми всі живемо ілюзіями, часто у своїх бульбашках. Для мене рожева бульбашка — символ дуже крихкого, за що ми тримаємося. Часто вона нас тримає, але часто заводить в ілюзію. Де межа між реальністю і нашими рожевими бульбашками?» — розповідає про свою роботу Володимир Семків.

Зі слів Павло Гудімова, найважче у реалізації скульптури було знайти матеріал для «бульбашки». 

Ця мистецька інсталяція стоятиме на площі біля Львівської опери до 30 листопада.

«Без назви»

Перед львівським театром імені Леся Курбаса стоїть ще одна скульптура Володимира Семківа, яка не має назви. 

Коментуючи суспільну реакцію, Павло Гудімов зауважує, що саме ця робота викликала багато обговорень у соцмережах слідом за роботою німецького скуптора Георга Вольфа «Давид». 

За словами куратора Тижня скульптури, частина публіки висловлювала претензії до вигляду роботи — зокрема, до іржавого металу та пози фігури. «Не подобається іржавий метал, хоча це золото нашого часу. Люди починають змагатися один з одним у характеристиці пози. Але, як на мене, це прекрасно», — зазначає Павло Гудімов.

Він підкреслює, що метою «Львівського тижня скульптури» є активізація мистецького середовища й формування критичного погляду на сучасне мистецтво в публічному просторі.

«Люди звикли бачити символи — пам’ятники, меморіали. Але не звикли бачити творчу роботу. Художник має право висловлюватися в публічному просторі», — наголошує фахівець, зазначивши, що Володимир Семків за останні роки мав кілька великих виставок у Національному художньому музеї Одеси та у Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові.

Скульптор Володимир Семків пояснює, що роботу, яку в соцмережах прозвали «Зажата», він створив ще у 2020 році, під час пандемії COVID-19, і вона відображає внутрішній стан людини того періоду: «Це людина, яка стислася. Це наш тодішній стан — після всіх можливостей усе стиснулося. Тоді можливості зменшилися практично до нуля».

Оригінал скульптури вирізаний із липового дерева бензопилою. Для експонування у місті з неї зробили копію в чавуні.

«Кожен матеріал диктує спосіб сприйняття. Чавун дає відчуття важкості. Дивишся на роботу — розумієш, що вона дуже важка. Це ще більше підкреслює стан втратності», — пояснює Володимир Семків.

Щодо подальшої долі скульптури автор зазначає: поки що вона залишається у просторі міста в межах Львівського тижня скульптури. 

«Ноги»

Ще одну скульптуру Володимира Семківа встановили біля пам’ятника героям ЗУНР. Її назва — «Ноги». Митець пояснює, що традиційно скульптуру в публічному просторі сприймають як замовний пам’ятник або монумент, «який, швидше за все, владою, який інспірує певні цінності та ідеї».

«Тиждень скульптури — це, як вуличне мистецтво для мене. Це коли скульптура несе якісь думки, але вона не має певних ідеологічних прив’язок», — підкреслює скульптор. На його думку, це спроба «привести скульптуру без ідеологічних прив’язок до того сприйняття, яке в нас є у класичному розумінні».

Митець зізнається, що ідея «Ніг» народилася як іронічна відповідь на типовий монументальний образ: «От, наприклад, я бачив, є в нас великі руки, які тримають тризуб. А чому немає ніг? Можемо зробити ноги. Ноги "прийшли" до рук, і це дуже гарна метафора діалогу, тому що ноги — це те, що рухається, може ходити від монумента до монумента та їх трохи "оживляти"».

Він також розповідає: «Проблема публічних монументів у тому, що це річ, яка робиться довго… І в той же час це річ, яку використовують тільки раз на рік — до свята чи дати». Саме тому скульптор хотів, «щоб ці монументи трохи "оживити"».

«Я думаю, що далі, ймовірно, вона "піде" до Грушевського, а потім ще кудись», — каже Володимир Семків про подальшу долю своєї скульптури.

За його словами, нинішній матеріал — дерево — не підходить для тривалого експонування на вулиці: «Це буквально кілька тижнів і її придеться забирати, тому що зима "руйнує" дерево».

Митець наголошує, що ніколи не замовляє дерево спеціально для скульптур: «Мені здається, що це варварство в 21-му столітті різати дерево під скульптуру. Я завжди використовую в роботі якесь аварійне дерево, яке зрізали, або дерево, яке засохло, або його вітер зламав. Бо деревина цінніша, ніж скульптура».

Розповідаючи про улюблені матеріали, Володимир Семків зазначає, що зараз найбільше працює з деревом: «Коли почалась повномасштабна війна, я зрозумів, що дерево — це такий матеріал, який дає мені можливість перенести швидко своє переживання, що мені болить — вже в мені кипить».

«Скульптура — традиційно, це про щось довге і надовго. Ти робиш це, наприклад, півроку, і туди повинен закладати якісь вічні цінності. А зараз такий час: коли все дуже швидко змінюється. Ти розумієш, що раптом в майстерню може прилетіти ракета, і тебе просто "пече" те, що вже, зараз», — зазначає митець.

Володимир Семків також зізнається, що під час війни вагався, чи варто продовжувати працювати в мистецтві: «Побачив, що людям це цікаво. Вони дають багато вдячних відгуків і багато такого тепла. Тоді я зрозумів — це потрібно».

Серія мініскульптури 

Цього року у Львові можна знайти та побачити 11 мініскульптур із серії львівського автора Дениса Шиманського. Загалом ця серія передбачає 15 невеликих скульптур-інтервенцій заввишки до 30 сантиметрів. Їх скульптор «вмонтував» в міський простір і поєднав з місцевою архітектурою.

«Коли на початку весни Павло нас зібрав, і ми почали говорити про Тиждень скульптури, тоді прозвучала тема “Діалоги”. Також Павло озвучив декілька локацій, які могли б бути в рамках цього Тижня. Я десь два дні ходив по Львову з дружиною, і так пригледів собі певні. Так в мене малювалося десь 20 локацій, а потім вже деякі відсіялися», — розповідає про початковий задум Денис Шиманський.

Він каже, що таким чином вийшло 15 локацій. За його словами, кожна — як окремий діалог: «Вони непоєднанні між собою взагалі нічим. Тільки матеріалом і розміром. У мене була ідея, щоб їх було не відразу помітно. Тобто ти починаєш помічати їх тоді, коли розглядаєш фасад чи пам’ятник. І тоді ставиш собі питання, чого ця штука тут стоїть і що вона означає».

Павло Гудімов зазначає, що такий підхід встановлення скульптор у міському просторі є не поширеним у світі.

«Якщо говрити про встановлення якихось скульптур у місті, то зазвичай у художника вони виникають у монументальному форматі. Тому що коли ти йдеш по вулиці, ти хочеш зробити щось велике. Водночас Денис навпаки мислить місто — як невелику галерею. Виставкові речі він інтегрує на фасади, стіни, стовпи, фонтани та пам’ятники. Момент, коли ти неочікувано знаходиш якийсь елемент та починаєш обдумувати його і воно працює на психологію сприйняття мистецтва простору. Ти задумуєшся: чи це є твір миства, чи це якийсь може жарт, а тоді починаєш розуміти що це певна система...» — розповідає куратор.

«Хори» на фасаді Львівської опери

На фасаді Львівської національної опери розмістили дві мініскульптури. Одну з них митець називає «Хори»:

«Це така композиція з фігур. Люди, які закликають нас підняти голови вверх. Остання фігура каже наче: "Подивіться в небо". Тобто, це означає, щоб ми підіймали трохи голови вверх і не думали тільки про суто земне. Дивилися трохи вище».

Водночас на іншій мініскульптрі на фасаді історичної будівлі, за словами автора, зображені люди, які почули заклик одніє людини подивитися вгору і тому вже «співають про небо».

«Коні» на памʼятнику королю Данилу

П'ять мініскульптур у вигляді коней можна побачити на постаменті памʼятнику королю Данилу. Денис Шиманський пояснює:

«Це коні, які заграють до цього великого коня. Вони комунікують між собою. Тут є навіть сидячий кінь. Хоча коли я його ліпив, моя дружина зауважила, що коні взагалі-то не сидять. Тому це така вигадка. Є кінь, який огорнув ногу цьому великому коню. Загалом це така взаємодія з тим простором. Вони так розставлені, що і до людей звертаються. Така форма своєрідної гри».

«Дівчинка, яка читає» на пам’ятнику Івану Федоровичу

Ще одну скульптуру розмістили на руці пам'ятника Івану Федоровичу, біля якого розташований букіністичний ринок.

«Тут дівчинка сидить та читає книгу. Для мене було логічним показати те, щоб люди більше читали, пізнавали та досліджували — звертали увагу на речі, які трошки вище», — каже Денис Шиманський.

«Голуб» на фасаді Порохової вежі

Мініскульптру, де зображено, людину, яка обіймає голуба, можна побачити на фасаді Порохової вежі. Автор так пояснює цю роботу:

«Тут часто можна побачити голубів, які роблять гнізда. Коли проходив тут якось, то якраз у цьому місці, де встановили скульптуру, сидів голуб. Мені якось це дуже сподобалося. Я захотів зробити не просто голуба, а про те, що голуб — частина міста. Це про цю взаємодію тварин, рослин з людьми міста. Це така маленька людинка, яка любить цього голуба, його обіймає, слідкує за ним».

«Люди, які набирають воду» на площі Коліївщини

Ще одну мініскульптру встановили на площі Коліївщини. За словами автора, раніше тут була криниця, де люди набирали воду. Тому він вирішив зобразити на цьому місці людей, які приходять, аби набрати воду і водночас діляться думками одне з одним — про щось розмовляють.

«Для мене це зображення такої рутини. Коли ми чуємо слово “рутина”, воно викликає в нас якийсь такий негативний контекст. Я хотів показати, що рутина це не завжди щось погане. Це про певну стабільність, про ці ритмічні рухи, коли ти — ніби бережеш цю енергію. Ця рутина може бути про обмін досвідом чи інформацією. У нас час трохи бракує такої рутини в хорошому сенсі. Хочеться якоїсь такої стабільності, аби інколи приземлитися», — розповідає Денис Шиманський.

Загалом мініскульптури вже встановлено на таких локаціях у Львові:

• фонтан на площі Коліївщини;
• фоє Органного залу (вул. Степана Бандери, 8);
• ворота на прибудинковій території Органного залу;
• два ліхтарі біля головного входу до Національного університету «Львівська політехніка»;
• скульптура «Лілея» у Стрийському парку;
• декоративна стіна транспортного хабу на перетині вул. Генерала Чупринки та Степана Бандери;
• пам’ятник Івану Федоровичу (вул. Підвальна, 13);
• табло Залізничного вокзалу (пл. Двірцева, 1);
• памʼятник королю Данилу (пл. Галицька);
• фасад Львівської опери;
• фасад Порохової вежі (вул. Підвальна, 4).

Крім того, до кінця листопада планують встановити ще чотири мініскульптури:

• дві — на Вірменській вулиці, біля вхідних воріт та на фасаді Вірменської церкви (Вірменська, 7/13);
• дві — на території Личаківського цвинтаря (вул. Мечникова, 33).

Детальніше про Львівський тиждень скульптури — дивись тут у нашому матеріалі.

---

Анна ІЛЕЧКО, Ольга БОМКО для ІА Дивись.info