Як у львівському театрі адаптовують вистави для незрячих людей
Аудіодескрипція — можливість для незрячної людини відвідати театр на рівні з іншими глядачами та повноцінно сприймати сюжет вистави. У Львові в Театрі Лесі адаптували вже три постановки з репертуару.
Детальніше про те, як відбувається процес створення аудіодескрипції до вистав у Театрі Лесі у Львові — журналістці ІА Дивись.info розповіла проєктна менеджерка цього театру та авторка аудіодескрипцій Еріка Бринь.
Чому в театрі вирішили адаптовувати вистави
Усе розпочалося з проєкту «Більше чуття», який театр реалізує разом з Фундацією ЗМІН. Основна його мета — зробити театр Лесі (Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки — приміт. ред.) більш інклюзивним та розширити можливості культурної установи для своєї аудиторії.
Так, у межах проєкту відбувся курс «Театр на слух і дотик», під час якого навчали створювати аудіодескрипцію до вистав. Його учасницею була й Еріка Бринь, яка пройшла навчання і тепер адаптовує постановки для людей з порушенням зору в Театрі Лесі.
«Нашою тренеркою зі створення аудіодескрипції була Марічка Косійчук. Все розпочинали з азів — інклюзивного словника. Тоді нам пояснювали багато технічних моментів: як розраховувати хронометраж та на що звертати увагу під час написання. І поступово так опанувала цю справу», — ділиться вона.
Хто такий аудіодескриптор
За словами Еріки Бринь, у класичному розумінні аудіодескриптор — це та людина, яка пише аудіодескрипції та їх начитує. Водночас у театрі вже працюють актори, котрі мають професійну дикцію і вміють гарно говорити. Тому вона не озвучує тексти, але створює їх:
«Для себе визначила, що я — авторка аудіодескрипцій. Тобто я пишу ці тексти, провожу тренінги для акторів, як їх краще читати та на що звертати увагу».
Для озвучування в театрі організували спеціальний простір. Там актори, які не беруть участь у виставі можуть начитувати текст для людей з порушенням зору.
Як створюють аудіодескрипцію: особливості процесу
Еріка Бринь зазначила, що перед початком створення аудіодескрипції вона дає змогу акторам написати характеристику персонажа, якого вони грають у виставі:
«Це така спеціальна анкета з детальними описами: від кольору волосся, деталей одягу, якихось аксесуарів — до міміки, поведінки, певних характерних рухів. Вона створюється для того, щоб людина могла собі уявити, скласти в голові образ, яким є цей персонаж».
Зазвичай аудіодескриптори самостійно описують персонажів, якщо йдеться про кіно, каже співрозмовниця і додає: «Якщо є можливість працювати над цим разом, то це дозволяє максимально представити персонажа так, яким актор його собі задумує та як відчуває».
За словами Еріки Бринь, процес створення аудіодескрипції вимагає заглиблення в текст — у певні деталі вистави. Спочатку авторка бере сценарій постановки та табличку з хронометражем, щоб розуміти, в які моменти вставляти аудіодекстрипцію.
«Тоді вмикаю відеозапис вистави. Переглядаю її та фіксую певні моменти. Намагаюся зробити так, щоб ця пауза — між монологами і діалогами — була максимально заповнена, а текст був доступний, аби незрячі могли розуміти, що відбувається довкола акторів», — каже вона.
Театральна вистава — це не тільки монологи та діалоги, але й — костюми, сценографія, міміка, пластика тіла, як розповідає Еріка Бринь:
«Нам дуже важливо сформувати цілісну картину вистави. Вдало описати декорації, які часто бувають специфічними. Наприклад, у постановці «Клуб “Зневіра”» є така атмосфера, ніби це якийсь ресторан 30-х років ХХ століття. Там у нас є маленькі круглі столики, на них червоні скатертини, червона завіса за спиною, а ще — стоять музичні інструменти по залу. І моє завдання: описати, що в правому куті — барабани, в лівому — гітара; штори — червоні та оксамитові; перед першим рядом знаходяться чотири столики, накриті червоними скатертинами. Ось-такі моменти. Інколи елементом розповіді є світло, що є важливими у виставі».
Ці моменти вона має описати в аудіодескрипції так, аби це допомогло в уяві скласти цілісний пазл, що відбувається під час постановки. Аудіодескрипція лунає в паузах між діалогами та монологами персонажів. Тому аудіодекскриптори створюють невеликі фрагменти тексту.
«Можна поставити питання: а чому в аудіодескрипції так багато деталей? Чому написано колір? Адже ж незрячі не бачать кольору. Однак потрібно розуміти, що є люди із різними порушеннями зору: залишковим зором чи частковою його втратою. Хтось міг втратити зір вже в дорослому віці. І багатьом із них такі описи дуже допомагають уявити виставу», — наголошує авторка аудіодескрипцій.
З її слів, під час створення аудіодескрипції актори допомагають додати дуже важливі елементи, на які вона могла не звернути уваги. Вона ділиться, що можна написати аудіодескрипцію доволі швидко, якщо працювати по п’ять годин в добу. Однак опісля ще багато часу займає процес співпраці з акторами: редагування тексту, внесення правок та різних позначень. Також у спеціальних фокус-групах з незрячими людьми текстують створенні аудіодескрипції, щоб перевірити зрозумілість описів, перед тим, як їх показувати глядачам.
Що таке аудіоанотація
Еріка Бринь пояснила, що, окрім аудіодескрипції, вистави у театрі Лесі мають аудіоанотацію. Вона містять звуковий анонс, де розповідається про постановку.
«Аудіоанотації мають розширений формат. Це не просто маленький начитаний текст. Там є повністю озвучення різних деталей: хто є режисером, драматургом, акторами, які вони грають ролі, яка сценографія, освітлення. Опис кожного персонажа також є», — пояснює вона.
Аудіоанотація триває у середньому 6-7 хвилин. Їх можна знайти на сайті театру, де розміщена інформація про виставу. Крім того, створили спеціальний телеграм канал «Адаптовані вистави театру Лесі», аби люди з порушеннями зору мали швидкий доступ до інформації про постановки. Еріка Бринь підкреслює, що створили канал саме у телеграмі, адже він добре відчитується скрінрідерами, які використовують незрячі.
Які вистави вже адаптували та як їх розпізнати
За словами Еріки Бринь, наразі аудіодескрипції створили до трьох вистав з репертуару малої сцени театру Лесі: «Клуб "Зневіра"», «Жага» та «Плейлист Подорожнього». Вона підкреслює, що у соціальних мережах театру навпроти цих вистав є позначка, де зображене чорне око на жовтому фоні.
«Ця позначка призначена на друзів та знайомих незрячих людей. Тобто хтось з них може побачити, що тут є така вистава з адаптацією та запропонувати своїм незрячим друзям піти на неї», — пояснює аудіодескрипторка.
Крім того, у театрі вже працюють над аудіодескрипціями до інших постановок, які невдовзі будуть також доступними: «Дочки», «Птахи» та «Леся. Їсторія».
Як незрячі можуть скористатися аудіодескрипцією
Уявімо ситуацію — незряча людина або хтось з порушенням чи частковою втратою зору бажає відвідати виставу в театрі. Як вона може скористатися аудіодескрипцією?
Тут Еріка Бринь каже, що в театрі ніколи не знають наперед, скільки до них прийде незрячих людей і чи взагалі хтось завітає. Адже квиток можна придбати анонімно будь-яким зручним способом.
«Перед початком вистави незряча людина має звернутися до адміністратора, щоб отримати гарнітуру для аудіодескрипції. Ми хочемо зробити так, щоб це було ненав'язливо. Щоб незрячі почували себе так само, як звичайний глядач», — каже вона.
З її слів, у театрі завжди буде актор, який готовий начитувати цю аудіодескрипцію. Процес додавання деталей та розуміння вистави відбувається так: під час дії постановки в режимі реального часу певний актор за лаштунками сцени начитує описовий текст, який лунає у гарнітурі незрячої людини. Таким чином, вона одночасно з іншими глядачами в театрі чує виставу, тільки з додатковими нюансами — описами в аудіодескрипції.
Еріка Бринь підкреслює, що поки на кожній виставі вже були один-два відвідувачі, які потребували аудіодескрипції: «Наші глядачі дали мені хороші відгуки: їм все сподобалося, і вони залишилися задоволеними якістю тексту та як його озвучують».
Крім того, вона наголошує, що в театрі беруть до уваги й фізичний доступ незрячих до вистави та переміщення будівлею культурного закладу:
«Підкреслю, звісно важливо, що є продукт з аудіодескрипцією. Проте, щоб його отримати, до нього треба ще якось дістатись фізично: придбати квиток, дійти, сісти та лиш тоді споживати цей продукт».
Тому в театрі Лесі також працюють над фізичною доступністю, як зазначає Еріка Бринь. Йдеться про безбар’єрний доступ до входу будівлі, залів, туалету, та загалом — для того, щоб було зручно орієнтуватися в просторі театру будь-якій людині.
Раніше ми розповідали, що подивитися у львівських театрах: добірка вистав на листопад
