У Львові показали речі автора «Маршу соколів» Ярославенка (фото)

Про те, в чому унікальність експозиції, для ІА Дивись.info розповів куратор виставки — Вадим Микуланинець.

У чому унікальність виставки

Культурний простір на вулиці Ярославенка, 30, який відкрили 1 жовтня цього року, нині представляє свою першу виставку — експозицію, присвячену композитору Ярославові Ярославенку. За словами Вадима Микуланинця, вибір теми є символічним, адже простір розташований на місці його колишньої вілли. «Ми хотіли показати тяглість традицій і вшанувати пам’ять видатного композитора, його вклад у розвиток хорового мистецтва в Україні», — зазначає він.

Виставка триватиме до 20 січня. Експонати надали Музей Соломії Крушельницької та Дім Франка. «Це копії, оригінали й надалі зберігаються у фондах музеїв. Виставка — результат співпраці між інституціями, з якими ми давно працюємо», — пояснює куратор.

Серед представлених матеріалів — ноти з видавництва Ярославенка «Торбан», яке діяло в міжвоєнний період у Галичині. Це партитури різних творів: збірники, сольні композиції, музика для хору з фортепіано та для солістів. Дім Франка передав рукописи композитора про Івана Франка. «Ці дві постаті часто перетиналися: вони були фактично сусідами, Ярославенко писав музику на слова Франка та навчав його дітей у товаристві “Сокіл”», — розповідає Вадим Микуланинець.

Фахівець наголошує, що цінність виставки не лише у музичному змісті, а й у візуальному оформленні нот. «Кожен твір має індивідуальний дизайн, який передає емоцію, закладену автором. На титульних сторінках можна бачити українські та гуцульські елементи, роботу з шрифтами й графікою — кожна партитура фактично є окремим мистецьким твором», — каже він. Загалом видавництво «Торбан» випустило понад 300 різних видань.

Окремо представлено матеріали, пов’язані з діяльністю Ярославенка в пластовому та сокільському русі. «Він написав музику до гімну Пласту, працював над прапором для “Соколу”, брав участь у створенні емблеми. У нас також є партитура “Маршу соколів” з відповідним оформленням», — додає Вадим Микуланинець.

Щодо майбутніх проєктів, то конкретних планів поки немає, однак простір і надалі працюватиме з українським мистецтвом у широкому сенсі. «Це місце не лише про музику — ми хочемо показувати різні прояви нашої культури. Це добре поєднується з нашою концертною діяльністю та лекціями», — пояснює він.

Вхід на виставку є вільним. Окремі події проводять за попередньою реєстрацією або є платними — деталі доступні на сайті та в соціальних мережах простору.

Більше про Ярослава Ярославенка

Ярослав Ярославенко (справжнє прізвище — Вінцковський) народився 30 березня 1880 року в Дрогобичі в родині професора Львівської гімназії. Закінчив гімназію у 1898 році, а згодом вступив до Львівської політехніки, де здобув інженерний фах. Паралельно навчався у Львівській консерваторії та долучався до культурного життя міста.

Музичну освіту розпочав у дитинстві, продовживши її під керівництвом професора Яна Ґалля. У Львові став учасником «Русько-українського драматичного товариства» та членом «Сокола», де очолив хор і створив «Марш соколів» та «Гімн сокільський». У 1905 році першим здійснив оркестрову та фортепіанну транскрипції гімну «Ще не вмерла Україна». Того ж року разом із Анатолем Вахнянином і Філаретом Колессою заснував музичне видавництво «Торбан», яке видало близько 330 нотодруків і стало єдиним таким українським видавництвом у Галичині.

Протягом життя Ярославенко керував низкою українських і польських хорів, працював інженером-будівельником, мав власне технічне бюро, а також був редактором газети «Музичні вісті». У 1935 році його заарештувала польська влада за видання патріотичних пісень. Після Другої світової війни він працював у Львівській бібліотеці АН УРСР та викладав у школі для дітей з порушеннями зору.

Композитор створив широкий музичний доробок: хорові й вокальні твори, обробки народних пісень, три опери, оперети, музику до театральних постановок і хорово-балетну сценку «Ой, видно село». Помер 26 червня 1958 року у Львові, похований на Личаківському кладовищі.

На честь Ярославенка названо вулицю у Львові. Будинок, де він проживав (№30), внесли до реєстру пам’яток у 1982 році, але у 2008 році його знищили.

Більше світлин з відкриття виставки — нижче: