«Це була архітектурна археологія», Або як у Львові з'явився Lem Station (фото)

Про те, як у Львові з'явився новий простір для відпочинку і роботи на місці колишнього трамвайного депо, у межах Днів Європейської спадщини поділився Віталій Квич — головний архітектор компанії AVR-DEVELOPMENT, яка займалася рекультивацією простору.

Журналістка ІА Дивись.info занотувала головне зі слів спікера.

Чому з'явилось трамвайне депо

Віталій Квич розповідає, що історія львівської електрифікації починається у другій половині XIX століття — у час, коли світ переживав справжній технологічний злам. Саме тоді з’являються динамомашини Siemens, Едісон запускє перші електростанції в Нью-Йорку, а Тесла просуває змінний струм. У Львівській політехніці якраз у цей період відкривається кафедра, пов’язана з електрифікацією, а Галичина, що входила до складу Австро-Угорщини, тримала темп розвитку провідних європейських держав.

Архітектор нагадує, що наприкінці XIX століття в Австро-Угорщині проводили Крайові виставки — аналог сучасних світових Експо. На них різні краї та регіони демонстрували досягнення у технологіях, інженерії та архітектурі. Львів, маючи фахівців і амбіції, прагнув показати себе як важливу частину імперії, а не периферію. Попередня виставка відбулася 1887 року, але місто наполягло провести наступну раніше — через сім років. У результаті Крайова виставка відкрилася у 1894-му.

Віталій Квич розповідає, що подія відбувалася здебільшого на верхній терасі Стрийського парку, яку спроєктував архітектор Юліан Захарієвич. Це були 50 гектарів території з 130 павільйонами. «Де зараз гуляють люди й діти стоять у черзі за морозивом — це саме та центральна алея, тільки без дерев, бо парк ще формувався», — зазначає він.

Виставку також частково розміщували у парку Франка та на інших локаціях. Загалом подію відвідало близько 1,2 мільйона людей — значна цифра для того часу, враховуючи обмежене транспортне сполучення, що переважно базувалося на залізниці.

Фахівець наводить приклад технологічних новацій виставки: «Сюди проклали канатну дорогу. Уже 130 років тому гості каталися на ній і оглядали павільйони з висоти». Він наголошує, що архітектурна стилістика павільйонів була різноманітною — від гербових мотивів до елементів античності. Частина споруд, які сьогодні можна побачити в Стрийському парку походять саме з виставки.

Розповідаючи про транспорт Львова того часу, Віталій Квич зазначає, що місто користувалося кінним трамваєм, який уже працював понад десятиліття. Саме цей чинник став одним із викликів організаторів масштабної виставки наприкінці XIX століття.

Головною проблемою організаторів виставки стала горбиста топографія Львова. Усі гості імперії прибували на Головний вокзал, а відстань до Стрийського парку була доволі значною. Кінний трамвай не міг подолати круті підйоми в напрямку парку, адже коні просто не витримували навантаження.

Архітектор нагадує, що у Львові навіть існував різний тариф на проїзд: квиток у напрямку підйому коштував удвічі дорожче, ніж у зворотному боці, оскільки на горб було важче дістатись трамваю.

Усвідомивши технічний виклик, міські інженери звернули увагу на світові технологічні тренди електрифікації. За словами Віталія Квича, саме фахівці Львівської політехніки запропонували запровадити у Львові електричні трамваї. Ідея знайшла підтримку, а головне — фінансування на будівництво не лише трамваїв, а першої електровні, яка мала забезпечити місто електроенергією.

Партнерами проєкту стали Siemens & Halske — компанія, яка стояла у витоків сучасного Siemens. Саме вони збудували першу львівську електростанцію.

Віталій Квич підкреслює, що промислова архітектура того часу також мала естетичну цінність: будівлі часто проєктували з декоративними цегляними арками та продуманими формами. Електровню розташували на ділянці, яка тоді вважалася околицею міста. За його словами, місце вибрали з кількох причин: нижчі податки на землю, близькість до основних транспортних маршрутів від вокзалу, а також зручне розташування між двома ставами — Пелчинським і ще одним, які згодом засипали.

За словами фахівця, на цьому місці й вирішили зводити електровню, а проєктом займався архітектор Альфред Каменобродський — знаний фахівець того часу, який звів у місті багато подібних промислових споруд. Так вдалося реалізувати задум: електровню збудували, трамвай запустили, а Крайова виставка, про яку йшлося раніше пройшла успішно. Саме так львів’яни та гості добиралися на верхній майданчик Стрийського парку.

Після виставки, як він каже, місто відчутно змінилося: почали з’являтися електричні вуличні ліхтарі, електрифікували оперний театр, житлові будинки, а трамвай дедалі впевненіше витісняв кінний. «Певний час вони навіть їхали паралельно: з одного боку вулиці кінний трамвай, з іншого — електричний», — пригадує він, додаючи, що це була справді помітна конкуренція. З часом усе стало очевидно: і запах, і витрати, і сама логіка розвитку — і електричні трамваї повністю замінили кінні у Львові.

Потреби зростали. Зросли і вимоги до потужності електровні, і до самого трамвайного депо. Тому, як пояснює Віталій Квич, у наступні роки збудували поруч другий ангар — уже з нових, металевих конструкцій. Ще через 10–15 років розширюють і саму електровню, збільшуючи кількість обладнання. А у 1926-му Адольф Каменобродський, син попереднього архітектора, добудовує посередині третій ангар.

За словами фахівця, архітектор просто накрив вулицю, з’єднавши два існуючі корпуси дахом — як у пасажі в Одесі. Через це нині здається, що там стоять три окремі споруди, хоча це — перекрита вулиця. Унікальність полягає в тому, що всередині збереглися внутрішні фасадні стіни старих будівель, які звів його батько.

У цей міжвоєнний період, зі слів Віталія Квича, галузь продовжувала активно розвиватися. Перехрестя біля ангарів було активним міським простором, де проходили львівські перегони на кшталт «Формули-1» — «Львівський трикутник».

Проте ця ситуація змінилася з початком Другої світової війни. Спершу територію зайняли німці, згодом — радянська влада. До того Львів перебував під польською адміністрацією: «Німці зробили з цього силову будівлю, потім — КГБ. І так звиклося, що це якась силова структура». Уже за часів Незалежності тут розміщувалося СБУ. Так, за його словами, із плином часу змінилася місія комплексу.

У радянський період на території працювали трамвайне депо та електровня, але їхній розвиток відбувався за принципом радянських добудов — без уваги до естетики та історичної цінності. Через це до сучасності дійшов комплекс, розбудований фрагментарно та з підручних матеріалів. Віталій Квич пояснює структуру території: три ангари, будівля електрованні як початкове ядро, численні добудови та триповерховий корпус, до якого згодом примикали нові частини ангарів. Комплекс формувався майже сто років і завжди був повністю закритою територією, адже залишався режимним об’єктом.

Особливість локації полягає у її розташуванні на так званій «рогатці» — типовому для історичних локацій місці розходження вулиць, де часто з’являються об’єкти з виразною архітектурою. Саме ця конфігурація створила ключову урбаністичну проблему. Зі слів архітектора, територія не дозволяє людям із цієї вулиці вільно перейти в інший бік міста. Далі піднімається пагорб парку та студентського містечка, тож прямий зв’язок між районами відсутній.

Як виникла ідея створення простору

Архітектор Віталій Квич розповідає, що ідея перетворити колишнє трамвайне депо на креативний простір виникла ще у 2015 році. За його словами, до того територія фактично не привертала уваги міста.

Тоді радником міського голови Андрія Садового був Ілля Кенігштейн, який, за словами Квича, активно просував технологічний розвиток Львова і мав амбіції залучити у місто світові компанії. «Він затягнув в Україну PayPal… Хотів, щоб у Львові з’явився креативний хаб, куди могли б зайти Apple, Microsoft, інші технологічні гіганти», — каже архітектор. Концепція передбачала створення дослідницьких центрів, лабораторій, коворкінгів та інноваційних просторів — і, як зазначає фахівець, у той час подібні ідеї у Львові майже не обговорювали.

Місто почало шукати відповідну локацію. Тогочасний головний архітектор Львова Юліан Чаплінський отримав завдання знайти ділянку, і саме під час поїздки трамваєм із Кенігштейном звернули увагу на закинуте депо. Так з’явився перший концепт «креативного кварталу». Згодом Ілля Кенігштейн вийшов із проєкту та реалізував у Києві Creative States Arsenal, а львівську ініціативу підхопили інші інвестори. Концепція змінилася, але загальна ідея збереглася, і проєкт отримав нову назву — Lem Station.

Паралельно місто та інвестори кілька років працювали над інвестиційною угодою. Віталій Квич пояснює, що за домовленістю місто передало будівлі та землю в оренду на 50 років на вигідних для інвестора умовах: «Перші чотири роки вони платять одну гривню на рік і за цей час мають реконструювати об’єкт. Після завершення — місто отримує повноцінну орендну плату». За його словами, це дозволило залучити приватні кошти на відновлення історичних будівель та розвиток нового громадського простору.

Наприкінці 2018 року ЛКП «Львівелектротранс» підписало угоду з ТзОВ «Лем Стейшн» про створення креативного простору на території трамвайного депо на вулиці Сахарова. 20 вересня того ж року депутати погодили інвестиційний договір із ТзОВ «Лем Стейшн». Вартість об’єктів, які підлягали передачі за інвестиційним конкурсом, становила 40 мільйонів гривень.

У 2019 році команда архітекторів зайшла в проєкт уже на етапі повноцінного проєктування. Віталій Квич згадує, в якому стані тоді було депо: сміттєві майданчики, занедбані приміщення, неприємний запах, зношена інфраструктура. Окрема частина будівлі — колишня поліклініка — була у жахливому вигляді, зі слів архітектора.

Першим кроком інвесторів стало базове прибирання та відкриття простору для містян. У депо почали проводити події: громадські слухання, лекції, концерти, діджей-сети, перегони дронів, барахолки. Центральний ангар, хоч і з облупленими стінами, став впізнаваною атмосферною локацією.

Так, за його словами, люди поступово звикали до простору і почали сприймати трамвайне депо як місце, яке може належати містянам: відвідувати події, купувати на барахолках, просто проводити час. І все це — ще до масштабної реконструкції, лише після базового впорядкування території.

Що передбачає проєкт реконструкції депо

Архітектор пояснює, що концепція реконструкції охоплює не весь комплекс. До переліку включили два ангари — другий і третій, будівлю колишньої поліклініки, першу електровню та збоку — компресорну. Остання, каже Віталій Квич, має свою цінну історію: це бетонний барак із відомим муралом Станіслава Лема. Колись ця споруда була зведена спеціально для ідеї підземного трамвая у Львові, над яким навіть розробляли технічний проєкт. «Компресорна мала закачувати повітря в обладнання, яке прорізало б тунель для підземного трамвая», — уточнює він. Сам проєкт зрештою закрили, але будівля залишилася і її теж відреставрували, де зараз розташовані локальні бізнеси.

Натомість найцінніша споруда, зі слів архітектора — перший, найстаріший ангар віком понад 130 років — до угоди не потрапив. Віталій Квич наголошує, що це дерев’яна унікальна конструкція, де нині міститься тимчасовий музей техніки. Проте будівля занедбана і руйнується: «На жаль, дах тече, дерево гниє. Ми не змогли включити його в проєкт, бо орендарі встигли подовжити договір на десятки років, ще й винесли його з-під міста». За його словами, навіть місто не мало механізмів впливу, щоб змінити ситуацію.

Частина території й досі використовує «Львівелектротранс»: там працюють робітники, стоїть обладнання та трансформатори, що живлять частину міста й трамвайних ліній. Водночас цінною є сама відкрита територія довкола ангарів — площа перед ними, простір біля компресорної та зелена ділянка з густими деревами. Саме ці простори, за задумом проєктантів, мають стати новою публічною площею міста.

ВІталій Квич пояснює, що бачення команди у 2019 році передбачало повністю відкриту територію, органічно пов’язану з реконструкцією складного перехрестя біля депо. Площа отримала ім’я Станіслава Лема і мала стати «міською площею-ринком для Франківського району — місцем зустрічей, подій, простором для ялинки взимку». Поруч має з’явитися сквер і публічна аванзона перед головним ангаром, де планують театральні та конференційні зали.

Окремим викликом було питання паркування. «Підземний паркінг у такій історичній зоні неможливий, а будувати великий наземний — це зіпсувати силует», — каже архітектор. Тому паркінг розмістили біля компресорної — в зоні, яка найменше шкодить архітектурному середовищу.

Ключовим рішенням команда називає створення нової пішохідної вулиці. Вона з’єднала Парк культури, Стрийський парк і територію Lem Station, відкривши транзитний маршрут для студентів і містян. «Тепер можна пройти наскрізь: з парку спускаєшся, переходиш через пішохідну вулицю, виходиш на зупинку трамвая — і їдеш у центр», — каже Віталій Квич.

Тепер цей простір уже відкритий. Архітектор демонструє, що нова пішохідна вулиця інтуїтивно веде людей на територію, а поруч облаштовані зручні велосипедні та пішохідні зони. Наступний етап — відкриття прохідного пасажу крізь ангар, який історично був вулицею. «Коли завершиться реконструкція і відкриються двоє воріт — з обох боків — ви зможете стояти у сквері й бачити крізь дві будівлі перехрестя Коперника. Це фантастичний перспективний коридор», — каже архітектор.

Для різниці висот у 7 метрів облаштували сходи, пандуси й нову площу-амфітеатр. Огорожу повністю оновили: металеву сітку прибрали, а цоколь переосмислили у вигляді каскадів. «Ми хотіли зберегти відчуття межі, але без закритості. Це радше рамка доброго тону, ніж бар’єр», — пояснює Віталій Квич. Також передбачили місце для відпочинку — бетонні тіньові майданчики, де можна перепочити на складному ухилі вулиці Героїв Майдану.

Що цікавого знайшли архітектори під час реставрації

Під час облаштування технічних приміщень команда часто знаходила несподівані елементи історичної архітектури. «Була торцева стіна, починаємо розбивати — і виявляється, там фантастично красива основа колони з карнизами та невеликими кронштейнами», — згадує архітектор. Ці відкриття дозволяли краще зрозуміти структуру будівлі і її історичне оформлення.

У процесі розміщення інженерних систем і демонтажу радянських конструкцій команда намагалася зберегти історичний характер приміщень. Наприклад, у технічних зонах були відтворені вікна, через які можна спостерігати котли та інші інженерні елементи на фоні історичного інтер’єру.

Особливу увагу приділяли дворикам між ангарами та поліклінікою, де зберегли автентичні фасади, арки та великі брами, водночас адаптуючи простір для сучасних потреб. Архітектор підкреслює, що відсутність статусу пам’ятки архітектури дало команді більшу свободу у проєктуванні: «Це не пам’ятка архітектури. І це, насправді, у роботі нашій було більшим плюсом, ніж мінусом».

Під час реконструкції доводилося враховувати технічні та пожежні вимоги, а також додавати нові елементи, зокрема ліфт та нову сходову клітку. «Одна з існуючих сходових була дуже романтична, але не відповідала вимогам безпеки, тому ми її демонтували, а іншу дерев’яну зберегли», — пояснює архітектор.

Підняття фасаду для доступу до нового мансардного поверху створило необхідність інтегрувати масивну стіну. Віталій Квич описує рішення: «Тут є гарне харизматичне вікно з сходинками, з заокругленням під скат даху. Ми його виділили, потягнули вверх і збалансували з новим фасадом, залишивши нотку пам’яті та історії».

Архітектор наголошує на важливості динаміки між історією та сучасними потребами. Фронтон і дахові вікна були ретельно опрацювали, щоб зберегти гармонію з фасадом і ракурсами, видимими з вулиці Коперника. «Ми ходили зверху, робили фотки, колажі, зміщували дахові вікна, залишили обеліск, всі елементи функціонували разом», — зазначає він.

Стосовно функції простору, Віталій Квич пояснює, що у будівлі працюють коворкінги на трьох поверхах, комерційні приміщення та львівські кафешки, створюючи атмосферу міського провулочка. «Тут можна прийти, відчути затишок серед дерев, де гуде трамвай, по бруківці їздять машини — це супершумно, але львівська тема», — каже архітектор. Частина електровні відведена під гастрономію та ресторан, інші приміщення здають в оренду, забезпечуючи функціональне наповнення простору. Також настуного року здадуть в експлуатацію останню будівлю, тож проєкт тривалістю одинадцять років повністю буде реалізований.

Часто найбільший ангар орендують різні компанії для проведення своїх подій. Нещодавно там відбувся форум, присвячений Львову як Молодіжної столиці Європи, під час якого оголосили наступне місто, яке одержало цей титул. Ще декілька поверхів комплексу використовують як коворкінг — спільний робочий простір, де працівники можуть орендувати робоче місце.