Втрати року, що минає: з ким на Львівщині попрощалися назавжди

Журналістки ІА Дивись.info розповідають про видатних особистостей, яких не стало у 2025 році.

Ярослав Рущишин

Ярослав Рущишин — підприємець, громадський діяч і народний депутат України IX скликання від партії «Голос». Він був одним із засновників Мистецького об’єднання «Дзиґа» у Львові, активним учасником студентського руху та одним із лідерів Революції на граніті 1990 року. У політиці працював секретарем Комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку та очолював Львівську обласну організацію партії «Голос». Був почесним сенатором Українського католицького університету та співзасновником Львівської бізнес-школи УКУ. Загинув 24 липня 2025 року в аварії на Івано-Франківщині. До слова, наразі триває слідство. Ярославу Рущишину було 57 років.

Богдан Новак

Богдан Новак — майстер народної творчості, уродженець села Мацьковичі біля Перемишля, родину якого після Другої світової війни примусово виселили з Надсяння до Дублян. Він зберіг і відродив традицію виготовлення різдвяної звізди, яку пам’ятав зі свого рідного села. Новак розробив власну технологію створення безкаркасної об’ємної різдвяної звізди з паперу та став ключовою постаттю у відновленні цього ремесла в Україні. У 2022 році традицію надсянської різдвяної звізди внесли до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. У 2024 році Богдану Новаку присвоїли звання заслуженого майстра народної творчості. Помер 28 грудня, у день проведення у Львові ювілейної Ходи звіздарів. Майстру було 75 років.

Петро Остапишин

Петро Остапишин упродовж багатьох років був незмінним ведучим телепрограми «Концерт вітань» на обласному телебаченні. Передача виходила в ефір із 1977 року й проіснувала до свого закриття у 2018-му, а сам Остапишин вів її майже чотири десятиліття — загалом 38 років. Після завершення роботи на телебаченні він отримував кілька пропозицій продовжити професійну діяльність, однак обрав викладацьку роботу. Зокрема, працював у львівській філії Національного університету культури і мистецтв. Помер 24 грудня у віці 77 років.

Оксана Бриндзак

Оксана Бриндзак — психологиня, громадська діячка та управлінка, випускниця програми «Клінічна психологія з основами КПТ» Факультету наук про здоров’я Українського католицького університету. З вересня 2024 року вона очолювала платформу «Тепле місто», де зосереджувалася на розвитку ветеранського напряму. Бриндзак була засновницею та керівницею ГО «Старість на радість» і соціального підприємства VBRANI. У 2018–2020 роках працювала референткою проректора УКУ з науково-педагогічної роботи, а згодом — психологинею та лекторкою університету. У 2021 році стала лавреаткою університетської відзнаки з суспільно орієнтованого навчання за низку соціальних і освітніх проєктів. Загинула 23 жовтня. У грудні 2025 року Оксані Бриндзак мало виповнитися 30 років.

Лесик Турко

Олег Турко, відомий під сценічним псевдонімом Лесик, — музикант, співзасновник і учасник гурту Dzidzio. Народився в Новояворівську, музичну кар’єру розпочав у 1980-х у рок-гурті «Форте», де грав також Кузьма Скрябін. У 1990-х роках жив і працював у США, а згодом створив сольний проєкт «Лесик Сам», першу пісню для якого написав Кузьма Скрябін. У 2009 році разом із Михайлом Хомою став співзасновником гурту Dzidzio, який покинув у 2016 році, зосередившись на інших музичних проєктах. Навесні 2024 року переніс складну операцію на серці та повернувся до концертної діяльності. Помер 22 листопада у віці 58 років після тривалих ускладнень зі здоров’ям.

Андрій Парубій

Андрій Парубій — український політик і державний діяч, уродженець Шептицького на Львівщині. Закінчив історичний факультет Львівського університету та аспірантуру Львівської політехніки, ще з кінця 1980-х був активним учасником національно-демократичного руху. Парубій був співзасновником Соціал-національної партії України, депутатом місцевих рад, а згодом — народним депутатом чотирьох скликань Верховної Ради. Він відігравав ключову роль під час Помаранчевої революції та Революції гідності, очолював Самооборону Майдану, а у 2014 році був секретарем РНБО. У 2016–2019 роках обіймав посаду голови Верховної Ради України. Загинув 30 серпня у Львові від вогнепального поранення, помер до приїзду медиків. Йому було 54 роки. Наразі триває слідство.

Ігор Калинець

Ігор Калинець — поет, дисидент-шістдесятник і багаторічний політв’язень радянських таборів, почесний мешканець Львова. Народився 1939 року в Ходорові на Львівщині, навчався на філологічному факультеті Львівського університету та працював в обласному архіві. За участь у дисидентському русі у 1972 році його засудили до шести років ув’язнення суворого режиму та трьох років заслання, які відбував разом з іншими українськими правозахисниками. Є автором 17 поетичних збірок, лауреатом Шевченківської премії за книгу «Тринадцять аналогій» та премії імені Василя Стуса. Після повернення із заслання працював у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника та займався видавничою і редакторською діяльністю. Помер у на 86-му році життя.

До слова, торік у Львові відкрили літературну резиденцію родини Калинців.

Ярослав Мотика

Ярослав Мотика — скульптор, заслужений митець України, автор низки монументальних і камерних скульптур. Народився 1943 року в селі Староміщина на Тернопільщині, художню освіту здобув у Львові, закінчив Львівський інститут декоративно-прикладного мистецтва за фахом монументальна скульптура. Його дипломною роботою стала скульптура «Лілея» у Стрийському парку. Мотика є автором відомих пам’ятників Євгену Коновальцю в Жовкві, Маркіяну Шашкевичу на Львівщині, левів при вході до Львівської міської ратуші та меморіальних скульптур на Личаківському й Байковому цвинтарях. Значне місце у його творчості займала керамічна пластика, зокрема роботи, натхненні традиціями гаварецької чорнодимної кераміки. Помер 1 березня у Львові. Йому було 82 роки.

Йосип Марухняк

Йосип Марухняк — журналіст і фотомитець, який присвятив життя документуванню епохи та збереженню національної пам’яті. Багато років працював фотокореспондентом, зокрема в газеті «За вільну Україну» у період становлення незалежної України. Був членом Національної спілки журналістів України та Національної спілки фотохудожників України, мав міжнародне визнання як художник FIAP (AFIAP). Особливе місце у його творчості займали портрети, репортажна й ситуативна фотографія, а також пейзажі, сповнені настрою й тиші. Він є автором низки персональних виставок, фотоальбомів і фотокниг, що стали важливим внеском у фіксацію культурної та духовної історії України. Помер 5 грудня 2025 року у віці 74 років.

Роман Горак

Роман Горак — письменник, франкознавець, публіцист і дослідник, народився 1942 року в Городку на Львівщині. За фахом хімік, він був автором десятків наукових праць, однак із 1990-х років повністю присвятив себе літературознавству та культурі. У 1993–2002 роках очолював Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка, а згодом був професором Львівського університету. Основою його наукової й письменницької діяльності стало дослідження життя та творчості Івана Франка, а також інших ключових постатей української культури. Роман Горак є автором сотень наукових статей, численних біографічних і художніх книжок, сценаріїв і театральних постановок. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка та багатьох престижних літературних відзнак, він помер 16 листопада 2025 року на 83-му році життя.

Маркіян Коссак

Маркіян Коссак — архітектор, винахідник, музикант і громадський діяч. Він був засновником і керівником архітектурної компанії «Конструктив», автором сотень архітектурних і дизайнерських проєктів в Україні та за кордоном. Коссак також відомий як винахідник, зокрема розробник нейроконструктора СОКО, спрямованого на розвиток дітей і зниження стресу. Був учасником і ініціатором гурту «Ойкумена», активно волонтерив, брав участь у Майданах та реалізовував громадські й екологічні ініціативи. Помер 17 листопада 2025 року у Львові від агресивної форми гліобластоми на 41-му році життя.

Андрій Кучерепа

Андрій Кучерепа — музикант, вокаліст і багаторічний керівник вокально-інструментального ансамблю «Ватра». Народився у Кам’янці-Бузькій на Львівщині, навчався у музичній школі, Львівській політехніці та заочно — у консерваторії на факультеті вокалу. Понад 25 років очолював ансамбль «Ватра», продовживши справу його багаторічного керівника й засновника Ігоря Білозора після його загибелі у 2000 році. Андрій Кучерепа був також засновником гурту «Зорепад» і активним популяризатором української пісні. Помер 30 жовтня.

Юрій Тарнавський

Юрій Тарнавський — письменник, перекладач і лінґвіст, один із засновників Нью-Йоркської групи українських аванґардних письменників. Народився 3 лютого 1934 року в Турці на Львівщині, після Другої світової війни емігрував спершу до Німеччини, а згодом до США. Писав українською й англійською мовами, працював у жанрах поезії, прози, драми та есеїстики, є автором понад двадцяти книжок і численних перекладів світової літератури. Паралельно з літературною діяльністю зробив наукову кар’єру, працюючи в IBM та здобувши ступінь PhD з теоретичної лінгвістики. Його творчість стала одним із ключових явищ українського модернізму в діаспорі. Помер 14 жовтня 2025 року у віці 91 року в США.

Богдан Богач

Богдан Богач — вокаліст, бас, один із засновників та багаторічний учасник акапельної формації «Піккардійська Терція». Народився 1975 року. У 1992 році разом з однодумцями створив гурт під час навчання у Львівському музичному училищі імені Станіслава Людкевича, де здобував освіту на диригентському відділі. У колективі виконував партію басу, яка стала важливою складовою характерного звучання ансамблю. За понад тридцять років у складі «Піккардійської Терції» брав участь у записі більш ніж 15 альбомів та низці концертних турах в Україні й за кордоном. Колектив був відзначений Національною премією України імені Тараса Шевченка (2008), а Богдан Богач мав звання Заслуженого артиста України. Помер 1 жовтня 2025 року у віці 50 років; на початку 2024 року залишив гурт через стан здоров’я.

Богдан Кульчицький

Богдан Кульчицький — вчений-економіст, доктор економічних наук, доктор політичної економії та соціальної філософії (Німеччина), професор кафедри економічної теорії Львівського національного університету імені Івана Франка. Був автором понад 200 наукових і науково-методичних праць, дослідником економічних систем і філософії економічної науки, педагогом. Помер 16 вересня 2025 року на 66-му році життя.

Петро Галущак

Петро Галущак — правнук Івана Франка, онук Петра Франка, громадський діяч і активний популяризатор франкової спадщини. Народився 1954 року у Львові в родині Іванни (Асі) Франко та Мирослава Галущака. Закінчив Львівський політехнічний інститут за спеціальністю «інформаційно-вимірювальна техніка», професійно реалізувався у технічній сфері. Водночас був тісно пов’язаний із культурним і громадським життям Львова: активно співпрацював із музеєм «Дім Франка», брав участь у низці заходів, проводив авторські екскурсії та сприяв поповненню музейних фондів, зокрема долучився до відновлення саду Дому Франка у 2021 році. Був одним із засновників і заступником голови Львівської обласної спілки багатодітних сімей «Щаслива родина». Помер на 71-му році життя.

Мирослав Мединський

Мирослав Мединський — режисер, заслужений працівник культури України, головний режисер ТРК «Львів», педагог і наставник кількох поколінь телевізійників. Однією з його знакових робіт став документальний фільм «Під крилом ангела», присвячений пам’яті композитора Ігоря Білозора, спів­автором якого він був. Помер режисер 14 серпня.

Ганна Кульчицька

Ганна Кульчицька — громадська діячка, поетеса та колишня зв’язкова підпілля ОУН. Народилася 1929 року у селі Кульчиці на Львівщині. Під час Другої світової війни була активною учасницею жіночої мережі ОУН, допомагала повстанцям і перевозила зброю. У 1947 році її заарештували, засудили до 10 років виправно-трудових таборів і 5 років позбавлення прав, етапом відправили до Воркути та на Полярний Урал. Звільнена 1956 року, після повернення закінчила Львівський торгівельний технікум і працювала у районному магазині. Активно брала участь у громадському житті, була учасницею хору «Діброва» та осередку «Союзу українок», видала кілька збірок віршів. Померла 4 серпня 2025 року на 96-му році життя.

Лідія Тиховліз

Лідія-Олександра Тиховліз — учасниця національно-визвольних змагань, зв’язкова ОУН та багаторічна мешканка Старого Самбора. Під час навчання у Львівській консерваторії у 1940-х роках долучилася до підпілля ОУН. Працювала зв’язковою, передаючи таємну інформацію та допомагаючи повстанському руху.

У лютому 1946 року була заарештована органами НКВД. Після катувань і піврічного перебування у тюрмі «на Лонцького» у Львові, її засудили до 10 років таборів. Покарання відбувала в ГУЛАГу (зокрема в Магаданській області). Її звільнили 1954 року. Після повернення додому оселилася в Старому Самборі, де прожила решту життя. Померла 23 липня у віці 96 років.

Степан Юрчишин

Степан Юрчишин — український футболіст, тренер та функціонер львівських «Карпат». Він увійшов в історію як автор неперевершеного рекорду Першої ліги СРСР, забивши 42 голи у 42 матчах за «Карпати» в сезоні 1979 року. Провів 4 матчі та забив 1 гол за збірну СРСР, будучи єдиним представником першої ліги у складі національної команди.

Після завершення кар'єри гравця став тренером, очолював «Карпати», «Карпати-2» та ФК «Львів», з яким виходив до Прем'єр-ліги України. Також обіймав керівні посади, зокрема був спортивним директором та заступником генерального директора ФК «Карпати». Помер 10 липня 2025 року у віці 67 років.

Ігор Поклад

Ігор Поклад — український композитор, народний артист України, лауреат Шевченківської премії та Герой України.

Народився 1941 року. Протягом творчої кар'єри він створив десятки пісень, мюзиклів, рок-опер та музичних творів для кіно й телебачення. Серед його найвідоміших пісень — «Два крила», «Чарівна скрипка», «Кохана», «Дикі гуси», «Тиха вода». Він також є автором музики до мультфільмів «Як козаки…» та «Енеїда», фільмів, мюзиклу «Конотопська відьма» та рок-опери «Ірод».

У 1986 році отримав Національну премію імені Тараса Шевченка, у 1997 — звання народного артиста України. У 2021 році був удостоєний звання Героя України, а в 2024 — визнаний Національною легендою України.

У 2014 році композитор переніс кілька складних операцій. Під час повномасштабного вторгнення РФ у 2022 році пережив окупацію Ворзеля на Київщині. Разом із дружиною тижнями ховався у підвалі, згодом був евакуйований. Помер 9 липня на 85-му році життя.

Зіновія Сичак

Зіновія Михайлівна Сичак — видатна львівська бандуристка, педагогиня та культурна діячка. 

Народилася 12 серпня 1954 року у Львові. Закінчила Львівське державне культурно-освітнє училище (1973). Була засновницею та незмінною керівницею Народної капели бандуристок «Зоряниця» при Львівському національному університеті імені Івана Франка, яку очолювала понад 40 років (з 14 жовтня 1982 року). Померла на 71-му році життя 24 червня 2025 року. 

Андрій Вихопень

Андрій Вихопень був журналістом, редактором сторінки у фейсбуці «Львівська політика», член Національної спілки журналістів України. Помер 20 травня на 56-му році життя.

Орест Івасюта

Орест Івасюта — митець, доцент кафедри художнього металу Львівської національної академії мистецтв.

Народився в Івано-Франківську. Був випускником Львівської академії мистецтв, від 2003 року викладав там на кафедрі металу. Спеціалізувався на галузі «художній метал» (ковальство, ювелірство, об’єкти). Орест Івасюта є автором меморіальної дошки Ірині Вільде в Івано-Франківську, а також праць «Юрій-Змієборець», «Скарбничка і Злодій», «Пункт перетину», «Каліка», «Любов». Помер 12 травня на 55-му році життя.

Михайло Куцяба

Михайло Куцяба був зв’язковим Української повстанської армії (УПА), учасником національно-визвольних змагань та мешканцем Сокальщини на Львівщині.

Народився 21 листопада 1935 року у селі Пиратин, що неподалік Радехова на Львівщині. У 1943 році його батька вивезли на примусові роботи до Німеччини, а в травні 1947-го старшого брата засудили до 10-річного ув'язнення в ГУЛАГу за членство в ОУН. У жовтні того ж року Михайла Куцябу, його матір, двох сестер та дідуся депортували до Сибіру. 12-річний Михайло зміг втекти. Після цього чотири роки нелегально проживав у родичів, доки його не виявили і не змусили виїхати до сім'ї у місто Прокоп'євськ Кемеровської області РФ. До України сім'я Куцяби повернулася у 1962-1963 роках.

У жовтні 2020 року Михайлові Куцябі присвоїли звання «Почесний громадянин міста Сокаля». Помер 18 квітня на 90-му році життя.

Олег Цигилик

Олег Цигилик — професор Львівської національної музичної академії та хормейстер.

Народився 1939 року у селі Коропуж Львівського району. Був заслуженим діячем мистецтв України, хормейстером, диригентом, першим керівником і засновником Муніципального хору «Гомін».

Був випускником Львівської консерваторії. Як диригент та вокаліст очолював хор Дрогобицького державного музичного училища, студентський хор Львівської державної консерваторії, академічні хорові капели «Легенда» та «Каменяр» у Дрогобичі, Державну хорову капелу «Трембіта», чоловічі хори «Сурма» й «Гомін» у Львові тощо. Помер 17 квітня 2025 року на 87-му році життя. 

Тарас Левків

Тарас Левків — художник-кераміст та графік.

Народився на Тернопільщині. Він закінчив відділ кераміки Львівського училища прикладного мистецтва імені Івана Труша та Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва. Був учасником міжнародних конкурсів художньої кераміки у Фаенці, брав участь у виставках у Прибалтиці, Польщі, Угорщині, НДР та ФНР.

Тарас Левків працював на стику сучасного мистецтва та традиційного народного промислу – гончарства. Застосовував широку палітру технік та матеріалів художньої кераміки. Займався графікою, створював композиції у техніці інтарсії. У 1990-х роках керував спорудженням спроектованої ним церкви святих Володимира та Ольги у Винниках під Львовом. Помер 9 березня 2025 року у віці 84 років.

Зорян Базилевич

Зорян Базилевич — львів’янин, представник відомого роду Базилевичів.

Був родичем українського письменника Івана Франка — доводився небожем його невістці Ользі Франко (з роду Білевичів).

Зорян Базилевич був прадідом трьох сестер — Ярини, Дарії та Емілії Базилевич, які разом зі своєю мамою Євгенією загинули 4 вересня 2024 року внаслідок російського ракетного удару по їхньому будинку у Львові.

Більшу частину життя прожив у Львові, належав до інтелігентної родини, яка зберігала пам’ять про національні традиції та видатних предків. Помер на 94-му році життя 3 березня 2025 року.

Галина Сахновська

Галина Сахновська — українська балерина, багаторічна провідна солістка та педагогиня-репетиторка Львівської національної опери. 

Присвятила львівській сцені 55 років: виступала з 1963 по 2018 роки. Гастролювала у провідних театрах світу, зокрема в Польщі, Чехії, Словаччині та Монголії. Після завершення кар'єри солістки працювала репетитором балету, виховуючи нові покоління артистів. Померла у віці 87 років.

Богдан Чепурко

Богдан Чепурко — український письменник, критик, культуролог, народознавець, громадський діяч.

Він був випускником філологічного факультету Львівського університету ім. Івана Франка. Працював учителем української мови та літератури. Від 1975 року працював у Львові. Був науковцем, завідувачем відділу фольклору Музею народної архітектури і побуту, завідувачем відділу мистецтва журналу «Дзвін», редактором газет «Просвіта» й «Основа», завідувачем відділу критики журналу «Річ»; членом редколегії журналу «Основа» у Києві.

Також Богдан Чепурко ініціював створення гурту позадесятників. Авторові належить кілька десятків збірок поезій, книг для дітей та літературознавчих трактатів. Помер 11 лютого на 76-му році життя.

Іван Сало

Іван Сало — український письменник, публіцист та журналіст.

Був заслуженим журналістом України, працював доцентом кафедри української преси факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка. Протягом 1995–2006 років очолював газету «Міліцейський кур’єр».

Депутат Львівської обласної ради першого демократичного скликання. У період 1989–1992 років обіймав посаду голови Федерації футболу Львівської області. Автор численних публікацій та книг, зокрема дослідження «Футбол… зі сльозами» (2007). Помер у лютому 2025 року на 85-му році життя.

Михайло Стельмах

Михайло Стельмах футболіст та тренер.

Він народився у Золочеві 1966 року. З 1988 по 1989 рік грав за київське «Динамо», у 1992-93 роках зіграв 41 поєдинок у складі львівських «Карпат».

Після закінчення кар'єри гравця у 1998 році Михайло Стельмах став тренером. Працював у штабі київського «ЦСКА». З 2005 року тренував ФК «Харків» спочатку як виконувач обов'язків головного тренера, а згодом як повноцінний наставник.

Від січня 2014 року Стельмах був головним тренером основної команди ФК «Діназ». У вересні 2024 року ексфутболіст став помічником головного тренера клубу «Скала 1911» зі Стрия. Помер 15 січня 2025 року на 59-му році життя.

Андрій Синишин

Андрій Синишин — актор львівських театрів Леся Курбаса та «І люди, і ляльки».

Закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка, де навчався на факультеті культури і мистецтв.

Окрім згаданих вище театрів, Синишин також грав ролі у виставах театру ім. Марії Заньковецької та мав одну роль у кіно.

16 квітня 2025 року Андрій загинув поблизу населеного пункту Юнаківка, Сумський район, Сумська область, захищаючи Україну від російського вторгнення.

Степан Гіга

Степан Гіга — народний артист України.

Народився у 1959 році у селі Білки на Закарпатті. Музичну освіту здобув в Ужгородському музичному училищі, а згодом — на вокальному факультеті Київської консерваторії.

Його перший сольний альбом вийшов у 1995 році. Через три роки отримав звання заслуженого артиста, а у 2002 році — народного артиста України. Перший в незалежній Україні володар відзнаки «Золотий диск» за продаж альбомів.

Серед найвідоміших пісень Степана Гіги — «Цей сон», «Золото Карпат», «Яворина», «Вулиця Наталі». Помер 12 грудня 2025 року у віці 66 років у Львові.

---

Редакція ІА Дивись.info усвідомлює, що під час підготовки цього матеріалу пройти повз нашу увагу могла смерть й інших відомих людей. Тому пропонуємо нашим читачам доповнювати список у коментарях до статті.

Авторки: Анна ІЛЕЧКО та Мар'яна КОВАЛЕНКО