Ярослава Філь — громадська діячка та зв’язкова УПА, яка залишила великий слід в історії

У цей день минає 101 рік з дня народження Ярослави-Ірині Філь, громадської діячки, що активно брала участь у повстанні.

Дитинство та ОУН

Ярослава-Ірина Філь народилась у місті Любачів (зараз це Польща) 1925 року. Рано втратила батька, здобула початкову освіту в рідному місті та навчалася в гімназії.

«В січні 1942 року я закінчила працю в школі в Боровій Горі й поїхала до Львова на матуральні курси для української молоді. Після шести місяців науки ми мали здавати іспит зрілості», — розповідає Ярослава Філь у своїй книзі «Оглянувшись у минуле». 

Під час війни вона працювала вчителькою та підтримувала зв’язок із підпільними структурами ОУН.

«З ініціативи Марії Дикої у Боровій Горі для членів юнацтва ОУН було влаштовано санітарний курс. В ньому брали участь багато сільських дівчат», — згадується у книзі. 

Вступ до підпілля та УПА

У 1943 році Ярослава Філь стала членкинею цивільної мережі Української повстанської армії, отримавши псевдо «Марта». Вона була зв’язковою: передавала важливі повідомлення між підрозділами. 

«Після обов’язкових занять вечорами ми збиралися разом, співали пісень, жартували. Донині в мене залишилися гарні спомини», — так Ярослава згадувала будні життя у підпіллі. 

Крім цього, вона певний час була санітаркою-лікаркою: «Санітарний курс провело ОУН також у Любачеві. Часто брав до шпиталю наших поранених хлопців на лікування. Очевидно, що все було законспіровано. Наші любачівські жінки по черзі варили їм їсти, бо харчів у шпиталі було мало. Я також це робила». 

Вона брала участь в організаційному забезпеченні підрозділів, допомагала Любачівському загону самооборони, який обороняв українські села від нападів польських збройних формувань. У 1944 році Філь пройшла вишкіл радіооператорів і була переведена на Закерзоння, де діяла як радистка та секретарка курінного провідника.

Ярослава Філь писала у книзі про бойову тактику у той період так: «До села стрільці заходили тільки вночі, на короткий час, за харчами. Усі збройні відділи УПА були змушені поділитися на малі групи. Так легше було перетривати перехід фронту. Наприкінці серпня 1944 року ми отримали від провідника «Гая» наказ не брати участі в бойових діях. Навала совєтського війська була така могутня, що партизани мали тільки оборонятися у випадку необхідності, щоб оберегти своє життя». 

Лемківщина та Український Червоний хрест 

З початком квітня 1945 року Філь перебувала в лісах під Синявою. Цього місяця прийшов наказ вислати на Перемищину делегатів на відправу окружного проводу ОУН. Пізніше вони перемістилися до села Корманичів, яке було «столицею» керівництва округу. 

«В Корманичах я вперше зустрілася з окружною провідницею «Яриною» (Галина Голояд), яку у підпіллі називали «Царицею». Вона вислухала мої звіти про працю на Любачівщині, сама розповіла дещо про ситуацію на Перемищині», — пише у своїй книзі Ярослава. 

Саме у цьому місці Ярослава Філь очолює Український Червоний хрест, який крім медичної допомоги, займається культурно-просвітницькою та організаційною роботою. 

«Провідниця "Ярина"»" доручила нам, дівчатам, провести у кількох селах Свято матері для селян. Я не мала в цьому спеціальної підготовки, але дістала кілька пісень та віршів і разом із станичними УЧХ зібрали на вечір дівчат і вправляли співи», — пригадує громадська діячка. 

Закінчення війни та вимушена еміграція

У період з 1946 по 1947 рік Ярослава Філь все ще перебувала на Лемківщині, змінюючи лише місця переховування. Вона описувала одну з криївок так: «Криївка мала дві кімнати й коридор, а в кінці досить широкого коридору збудовано з цегли кухню з плитою. З кухні входилося до кімнати, стіни якої були викладені дошками. Один бік кімнати — зроблене з дощок підвищення, призначене для спання. Там ми клали сінники із соломою, і це були наші ліжка».

Пізніше у серпні 1947 року вона мала можливість повернутися в Україну, але ненадовго. Провідник «Орлан» запропонував їй та ще іншим діячкам з псевдонімом «Марійка» та «Тетяна» перетнути знов кордон Польщі задля «лівих» документів, на що Ярослава та «Марійка» погодилися, тож невдовзі Філь опинилась у Перемишлі. 

Після цього вона переїде до Варшави, а згодом до Праги і дістанеться у 1948 до Мюнхена. Там вона вступила на філософський факультет Українського вільного університету, де вивчала українську літературу. 

Громадська діяльність у Німеччині 

У 1951 стала працювати секретарем у голови Ярослава Стецька в Антибольшевицькому Блоку Народів (АБН). А 1957 року стала членом Об'єднання українських жінок у Німеччині, почавши з секретаря відділу Мюнхен, закінчивши головою цього відділу.

Вона також була і в інших організаціях: «В 1970 році я стала головою Світського Апостоляту Жінок у Німеччині (САЖН), розбудовувала мережу САЖН по всіх осередках, де жили українці і де я впровадила працю у цій церковній організації до 1990 року». 

За невтомну працю при церкві та громаді Ярославу Філь нагородили Папським орденом і грамотою «Pro Ecclesia et Pontifice».

Після проголошення незалежності України

Громадська діячка у своїй книзі писала про візити до України так: «Часто відвідую Україну, особливо мою родину у Львові, з якою я не бачилась понад 50 років. Також відвідую моїх шкільних подруг, які через переселення і акцію "Вісла" живуть тепер по цілій Україні й Польщі. Відбула я прощу до Києва, що було моєю мрією протягом усього життя. Брала я також участь у святкуваннях 50-річчя створення УПА на Софіївській площі у Києві, де привітала з’їзд від імені жінок — учасниць визвольної боротьби».

Ярослава-Ірина Філь померла 30 листопада 2014 року у віці 89 років та похована у Мюнхені на кладовищі Вальдфрідгоф.