«Коли працюєш із ниткою — це дуже медитативна робота», — розмова з львівською мисткинею, яка тче гобелени

Журналістка ІА Дивись.info поспілкувалася з львівською мисткинею Мартою Малиновською.

Зі співрозмовницею зустрілася у галереї «Зелена канапа». Саме тут відбувається її персональна виставка «Прості форми».

Вона розповіла: чому вирішила обрати ткацтво, як створює свої гобелени та які сенси закладає в них, а також, як творчість допомагає емоційно розвантажитися від навколишніх подій.

• Розкажіть про те, як розпочали займатися творчістю?

Творчість зі мною протягом усього життя. У дитинстві я ходила до художньої школи, що на Сихові. Зокрема, вже тоді трохи вміла ткати.

Потім після школи, я зрозуміла, що мистецтво — це те, чим хочу найбільше займатися. Тому вступила до Львівського Коледжу Декоративного і Ужиткового мистецтва імені Івана Труша, де навчалася на художньому текстилі. Саме на останніх курсах я захопилася оп-артом (оптичне мистецтво — приміт. ред). Мені дуже сподобалося, що цьому напрямку притаманна незвичайна графіка.

Після коледжу я вступила до Львівської національної академії мистецтв. Також на художній текстиль. Мій магістерський проєкт вже складався з чотирьох великих витканих робіт. Після захисту проєкту я народила дитину.

Коли дитина була ще маленька, то зрозуміла, що треба продовжуватися займатися творчістю. Тобто поки ти перебуваєш на цій творчій хвилі, то треба це робити. Я не знала, що з цього вийде, але точно розуміла: я це вмію і люблю. Тому, не зважаючи, що в мене була маленька дитина, почала далі продовжувати ткати. Це було в 2010 році. У 2011-му я вже зняла майстерню, аби там працювати. Відтоді я брала участь у різних текстильних виставках.

Пам'ятаю, як перший раз, коли подавала роботу на виставку, і зустрілася зі своєю викладачкою, то вона мені сказала: «Марта, ти розумієш, щоб бути текстильницею, треба бути фанатом свої справи». Десь воно так і є.

• А чому обрали саме ткацтво? У чому особливість цієї техніки?

Мені подобається те, що коли працюєш із ниткою — це дуже медитативна робота. Тобто ти практично переносишся в інший світ. Я можу працювати без перерви одну-дві годину. У цей час я ні на що не відволікаюся, навіть не слухаю музики — тобто в суцільній тиші. Тому мої діти навіть знають, що коли я працюю, то мене не турбувати.

У чомусь такий процес — певне переосмислення. Тобто коли ти перемикаєшся з якихось побутових речей на творчість, ти можеш обдумати щось більше глобальне. Наприклад, куди ти хочеш рухатись чи що ти хочеш сказати. Від цього процесу я отримую велике задоволення. Це класне відчуття, коли ти бачиш, як народжується твоя робота.

Мені дуже любиться нитка. Вона для мене, як для художника олівці чи фарби. Тобто це має таке сакральне значення. Крім того, мені до вподоби те, що нитка — справжня. Я вважаю, що справжність має бути у всьому. Тому матеріал також відображає мій світогляд.

Я ніколи не сяду ткати, коли в мене немає настрою. Якщо я не можу сконцентруватися, щось відволікає або якісь проблеми не дають спокою. Тоді воно не буде виходити. Тому це треба робити з такою внутрішньою гармонією та балансом.

• Коли вперше взяли участь у виставці та показали свої роботи?

Це було в 2011 році. У Львівському палаці мистецтв показували текстиль, і я вирішила, що хочу взяти участь, бо мені треба розвиватися.

Насправді, коли це справді твоя справа, то десь тебе направляє життя. Я дуже переживала, коли в мене була перша виставка. Однак після цього краще зрозуміла свій напрямок руху.

Таким чином з 2011 року активно створювала гобелени, і поступово зібралася ціла серія робіт.

• Власне, зараз у галереї «Зелена канапа» відбувається ваша персональна виставка «Прості форми». Які роботи можна побачити тут?

Тут представлені роботи, які я створювала з 2011 по 2025 року. Ці гобелени дуже різні. Адже це різні роки мого життя, вони відображають різноманітний мій емоційний стан. Водночас тут можна побачити, як я розвивалася як мисткиня. Це такий собі щоденник внутрішніх станів, в яких може перебувати людина.

У моїх роботах можете помітити таку ахроматику: чорний, білий та сірий кольори. Це поєднання мені дуже притаманне, бо я доволі стримана людина і про особисті речі мені, мабуть, нелегко, говорити назагал. Водночас у гоболені я можу це висловити мистецьким способом.

• Яким чином ви підбираєте кольори у своїх роботах?   

Все розпочалося з ахроматики. Спочатку я взагалі не хотіла додавати колір. Як вже я сказала, що доволі стримана людина, тому мені важко з кольором працювати. Мені дуже подобаються кольорові роботи, але це не зовсім про мене.

Однак якось я зрозуміла, що дуже несмілива. Тому вирішила додати цей колір як певну додаткову емоцію. Моя перша робота з кольором, коли я додала червоний. Це той маленький гобелен, який висить на виставці над моталкою. Червоний для мене — це про сміливість.

Після цього я почала потрохи вводити кольори у свої роботи: десь більше, десь менше.

• Які сенси вкладаєте у свої гобелени, адже це не тільки про форму, але певний зміст?

Мої гобелени — це така філософська думка про те, як ми себе формуємо.

У деяких роботах, йдеться про те, що потрібно відповідати за свої вчинки, рухатися кудись, бути впевненою. Оцей малюнок, він про цілісність. Коло — це і людина, і цілий світ у ній. У ньому є дуже багато ліній, так і в житті усе перетинаються: якісь люди, ситуації, події. Однак ми в тому всьому залишаємося все-таки цілісними: щось приймаємо у своєму життя, а щось — ні.

• Можливо, з якимось роботами пов’язані ваші особисті історії?

Вони насправді усі дуже особисті. У моїх роботах є як свідомі певні закладені смисли, так і підсвідомі вибори.

Наприклад, ця робота — одна з моїх перших робіт. Її зробила, коли вже завершила навчання і не знала, що буде далі. Тоді я сиділа з маленькою дитиною в декреті. У роботі видно, що вона ніби така структурована, але трохи стерті грані. Тобто помітна якась незрозумілість, куди йти та рухатися далі. Ти розумієш, що треба рухатись, що тобі треба працювати, що це твоє, але немає ще такого твердого фундаменту.

Після цієї роботи, якщо порівнювати оцю, що висить на іншій стіні, то вона вже виконана в майстерні. Тут видно, що вона — чітка, структурована, така з твердим фундаментом. Тобто вже можна сказати, що тоді я зрозуміло, куди рухатись, що і як це робити. Тому видно, що людина, яка працює, вона знає, чого хоче: немає ніяких стертих граней, фокус уваги повністю сконцентрований.

• Як з’явилася назва «Прості форми»: чому її обрати?

Усі ці гобелини, якщо подивитися, складаються, з простих форм. В основі є коло, квадрат чи трикутник. Додатково є лінії, які перетинають та утворюють певні малюнки. Це такі лінії життя, якісь додаткові моменти, які на нас впливають. Таким чином утворюються неправильні форми. Проте основа базується суто на простих формах. Тому й така назва.  

Ми знаємо, що просте зазвичай дуже складне і навпаки. Ця думка мені відгукнулася.

• Скільки часу ви приблизно створюєте один гобелен?

Гобелени я тчу на рамі. Це повністю ручна робота. Якщо це робити регулярно, то за місяць можна зробити, але це час без ескізу. Іноді буває швидше, а іноді — навпаки може затягнутися процес.

Для прикладу, одну роботу я ткала декілька років. Я ніяк не могла її зробити. Зокрема, цей був період, коли почалося повномасштабне вторгнення Росії до України. Тоді я не могла взагалі ткати. Працювала тільки з деякими творчими проєктами. Закінчити цей гобелен я змогла лише на початку 2025 року. Якось я сіла та вирішила, що треба це зробити — продовжити рухатися далі.

Ця робота — така зовсім інакша, дуже багато пустого простору. Тобто наче залишаються якісь такі частинки фундаменту того, що ми мали з того світу, в якому жили до повномасштабної війни. Водночас у ній є той настрій, що ми маємо навчитися організовувати і наповнювати себе чимось світлим вже в інших обставинах.

Зараз я вже все відпустила, і мені хочеться ткати.

• Спочатку у вас з’являються ідеї ескізів, а тоді ви за ними вже створюєте гобелени?

Так, спочатку просим олівцем я малюю ескізи. Потім можу в спеціальній програмі підбирати до них кольори. Однак, насправді, коли я беру якийсь ескіз в роботу, можу багато чого змінювати.

Коли ескіз — готовий, я підбираю нитки. Також масштабую його в натуральну величину, в розмір самого гобелену. Опісля натягується основа. Це нитки, які виглядають, як струни на гітарі. І по цій основі тчу гобелен.

• У своїх роботах ви поєднуєте українську традицію ручного ткацтва з геометричною абстракцією, зокрема звертаєтеся, як вже згадували до оп-арту. Як це вдається поєднувати?

Я б сказала навіть, що саме оп-арт був таким поштовхом. Хоча насправді оптичне мистецтво не є таким чимось дуже новим. Просто воно виокремлено в окрему галузь пізніше. Навіть в старовинних тканинах можемо його споглядати.

Водночас традиційне — це про те, що ми маємо знати своє коріння. Зараз в епоху сучасних технологій, дуже важливо не забувати, звідки ми походимо. Коріння мусить десь відгукуватися. І так як це дуже сучасний такий арт, то мені хотілося й залишити оцю традиційну складову.

Насправді в народному мистецтві можна знайти все. Я писала магістерську роботу, де порівнювала оптичне мистецтво з народними плахтами, таким текстильними вбранням. Це дослідження також якось вилилося в гобелени.

• Для українського мистецтва притаманно створення гобеленів? Тобто загалом мистецькі килими майстрині та майстрі виготовляли ще здавна?

Взагалі ткацтво є дуже давнім на українських теренах. У нас є багато різних таких осередків. Колись люди в себе вдома на станках вручну багато ткали: різні доріжки, покривала, ліжники. Зокрема, на заході України створювали глинянські килими. Деякий час вони були популярними навіть за кордоном. Просто відбувся такий період занепаду текстилю. Хоча він завжди існував, але, як на мене, останні десять років відбувається певне відновлення. Зараз текстиль переживає такий трошки сплеск. Тобто його з'являється більше, його показують більше, про нього говорять більше.

Читай також: У Львівському музеї презентували унікальні глинянські килими

Крім того, підкреслю, що у 15-16 століття гобелени були дуже дорогим задоволення. Ними прикрашали королі свої замки. Крім того, наприклад, такі відомі художники як Далі, Пікассо, Міро замовляли свої роботи на текстильних підприємствах. Тому є гобелени Пікассо, є гобелени Міро. Тобто текстиль має дуже широке застосування.

Загалом створенння гобелену — це досить трудомістка робота. Тут, якщо ти починаєш працювати такою маленькою частинкою, ти вже працюєш, поки її не виконуєш. Тому що вже виконала певні прорахунки. Однак мені це подобається.

• Тут на вашій виставці у «Зеленій канапі» є такий цікавий елемент як моталка. На відкриті ви зазначали, що їй понад 100 років. Де ви її отримали та як використовуєте її у творчому процесі?

Приблизно десять років тому я їздила в Косів, щоб придбати собі верстат. Жінці, яка мені цей верстат продавала, було десь 70 років. Вона його отримала від бабусі. Разом з ним ця жінка запропонувала таку моталку. Вона розповіла, що цей інструмент ще її бабусі, яка займалася ткацтвом. І так я її отримала.

Якось так сталося, що коли я почула скільки їй років, то зрозуміла, що такі речі потрібно зберігати.

Вже вдома я трохи відремонтувала цю моталку. Для мене вона — цінна, бо ще досі добре працює. Коли мені потрібно змотати якісь нитки, то я її використовую.

• Також ви тчете прикраси. Чому вирішили їх створювати, і це ваша авторська технологія?

Взагалі спочатку я створила одну таку прикрасу просто для себе. Бо мені захотілося чогось такого, як мої гобелени. Том це була така експериментальна річ. Їх я роблю без ескізу, також на рамі. Тому вони усі — різні.

Потім мої друзі та знайомі зацікавилися моїми прикрасами і попросили, щоб я і для них створила щось подібне. Так виникла ціла серія.

Мені говорять, що ці прикраси дуже схожі на мої гобелени. Думаю, насправді людина не може бути інакшою, ніж вона є. Тому моя творчість може і таким чином проявлятися.

• У себе на сторінці в інстаграмі ви організовуєте збори для військових на фронт. Ви також займаєтеся волонтерською діяльністю чи таким чином допомагаєте комусь з рідних чи близьких?

Я не є волонтером. Моя позиція така: не всі можуть бути волонтерами, хтось мусить донатити. І це також важливо.

Зараз мій чоловік — військовослужбовець, тому збір я проводила, щоб придбати авто для нього. 

Так вийшло, що ситуація складна на фронті, і волонтерам також нелегко, адже запитів багато. Тому в певний момент взяла на себе цю відповідальність, бо мій чоловік чи його побратими не могли займатися зборами. 

• На початку нашої розмови ви зазначили, що створення гобеленів вам допомагає трохи відволіктися від реальності. Можливо, й трохи емоційно розвантажитися, зокрема від того, що ваш чоловік воює на фронті?

У мене часто питають, як я справляюся з цим. Я вибрала таку позицію: у нього така робота. Немає простої роботи, кожна по-своєму складна. Є багато небезпечних робіт.

Тому ментально я себе тримаю тим, що це його робота. У мене є своя, у нього — своя. Просто тепер така ситуація, і ми живемо саме в такому світі. Якщо є можливість, то я їду до нього, хоча це буває нечасто. 

Інколи бере злість, звичайно, але ми цього не можемо змінити, тому треба переінакшити своє ставлення до ситуації. Звісно були різні моменти й важкі часи, але все залежить від нашого сприйняття.

Тому коли я тчу, то трохи відключаюся від усього — забуваю й про те, що війна триває.

У мене така позиція — робити щось тільки з добром та позитивом. Бо в житті може бути багато ситуацій, а те, що посієш, те й пожнеш. Насправді, як ти віддаєш, так і це отримуєш. Я вважаю, що саме так працює енергообмін у світі.

• Можливо, вже маєте ідеї чи плани до майбутніх проєктів, виставок? Чи плануєте й надалі рухатися в цьому напрямку ткацтва?

У мене ще є багато ескізів, які я не реалізувала, але хочу це зробити.  Це буде й надалі в такому  моєму стилі. Бо через різні життєві обставини, я ще не змогла це зробити. Також є ідеї для проєктів для роботи з тканиною та вишивкою.

• Споглядаючи на ваші роботи, у мене виникли певні покликання до філософії Григорія Сковороди. Його трактування мікро- та макрокосмосу та їхню взаємодію. Зокрема, що в кожній людині є певний власний світ. А на під час нашої розмови ви згадали, що на цих гобеленах: «Коло — це про цілий світ у людині»...

Так, це може бути і мікрокосмос і макрокосмос, якщо говорити більш глобально. Однак я б сказала, що тут всюди присутня саме людина. Людина — як центр, особистість, яка бере на себе відповідальність і діє або не діє — це вже від неї залежить.

Протягом певного часу, коли формується людина, вона дивитися по-різному на життя: то з одного, то з іншого боку. Думаю, що це така суміш того всього. На гобеленах воно просто вклалося в додаткове моє бачення світу, як я це розумію.

Людина — це найбільш розумна істота. Водночас вона повинна постійно розвиватися, рухатися вперед. Взагалі завдяки тому, що люди приймають на себе відповідальність і щось роблять, ми і маємо такий розвиток, таке суспільство і такий уклад життя.

---

Раніше ми розповідали, у львівській галереї показали виставку мистецьких килимів