Мистецтво відповідальності, або Як змінюються театри у Львові під час війни і що на це впливає

27 березня згадують Міжнародний день театру. З цієї нагоди журналістка ІА Дивись.іnfo поспілкувалася з представниками чотирьох львівських театрів:

• менеджеркою та керівницею відділу реклами Львівського академічного театру «Воскресіння» Ксенією Федоришиною,
• директоркою та художньою керівницею Львівського театру ляльок Уляною Мороз,
• директоркою Театру імені Лесі Українки Ольгою Пужавською,
• головним режисером Національного театру імені Марії Заньковецької Ігорем Білицем,
• заступником директора Національного театру імені Марії Заньковецької Романом Порадою.

Разом з ними спробували з'ясувати відповіді на такі питання: чи змінилися театри з початку російсько-української війни?; які функції театру актуалізувалися тепер?; чи може театр бути терапевтичним сьогодні?; чи доречно використовувати російську мову у виставах?; чи збільшилося кількість відвідувачів у театрах ?; наскільки є доступними театри?

Чи змінилися театри з початку російсько-української війни

Ольга Пужавська: Мені здається, що з часу повномасштабної російсько-української війни театр в Україні почав трохи змінюватися. Зокрема, певні театри вирішили відмовитися від російськомовних вистав і від російського репертуару, а це вже великий крок. Однак все одно театр доволі повільно змінюється. Я очікувала трохи чогось радикальнішого, більшу громадську позицію, включеність.

На жаль, такі процеси відбуваються дуже повільно, але це можна в якомусь сенсі виправдати, тому що театр — мистецтво колективне. Це не про індивідуальну творчість, а — спільну. Театр трохи складніший організм по масштабу, тому не такий гнучкий до змін.

Театр імені Лесі Українки був одними із небагатьох, хто працював із темою війни ще з 2016 року. Ми почувалися доволі самотніми в цьому, тому що маємо справу з сучасною драматургією, робимо невеличкі дослідження та говоримо на теми, які є суспільно-важливими в часі війни.

Ігор Білиць: З 2014-го року театри ще не були такі активні в роботі з темами війни, але вже тоді починали з’являтися постановки про російську агресію та українських військових. З 2022-го року театри почали активніше залучатися в ці теми. Почали з’являтися дуже глибокі вистави про жінок, які очікують чоловіків з війни, депортацію українських дітей, збройну агресію Росії, цивільне населення тощо. Серед моїх у театрі імені Марії Заньковецької — це «Доця», «Птах на горищі» та «Баланс».

Читай також:

• Вистава у Львові «Птах на горищі»: про українських дітей, яких викрала РФ під час війни
• Чи можливий баланс між війною та цивільним життям: у львівському театрі презентували першу аудіовиставу

Уляна Мороз: Дуже сумно, коли театри не змінюються, а світ змінюється дуже-дуже швидко. Театр в будь-якому випадку має прямий зв'язок зі суспільством. Сучасний театр рефлексує на той світ, який є навколо. Тому важливо відчувати той світ, який його є запит, а особливо — в той момент, коли ми дуже сильно перебуваємо на оцій межі бути чи не бути: всі наші ресурси повинні працювати на те, щоб бути.

Ксенія Федоришина: Із початком повномасштабної російсько-української війни ми як багато інших установ приймали внутрішньо переміщених людей. Згодом відновили свою мистецьку діяльність.

Я не можу сказати, що репертуар у театрі «Воскресіння» кардинально змінився. Тому що в нас вистави й до війни були доволі різними. У нас такий театр, що треба зчитувати алегорії, а не розуміти усе напряму. У кожній виставі, що до війни, що під час неї є якісь актуальні проблеми сучасності. Для прикладу, вистава «За дверима» — про повернення людини з війни до нормального життя чи постановка «Іфігенія в Авліді» Евріпіда — про жертвоприношення під час війни чи вистава «Йов» — про віру, коли в тебе забирають все і де знайти сили жити. Тому це такі теми, які лунають через віки, ми ставили ще до повномасштабної російсько-української війни.

«Америку» ми поставили якраз в той рік перед повномасштабним вторгненням Росії, в цій виставі актуалізовується проблема еміграції — як людина може жити в чужій країні.

Які функції театру актуалізувалися тепер

Ольга Пужавська: Я не прихильниця визначати функції театру чи будь-якого мистецтва, але я прихильниця того, щоб говорити про відповідальність. Таким має бути усе мистецтво.

Театр — це живе дійство тут і зараз, можливість переживати емоції. Прийти в театр і залишитися недоторканим — дуже складно. Це про переживання емоцій, бо театр завжди провокує. Тому для мене важлива відповідальність: про що і як ми говоримо зі сцени.

Уляна Мороз: Я виділила такі чотири глобальні напрямки про те, що сьогодні театр може зробити. Перший — питання ідентичності, наскільки театр може її формувати, а також — практики пам’ятання.

Друге — театр має силу творити візію майбутнього. Це про те, як ми можемо щось зіграти, уявити, як ми маємо переписати радянські цінності та вибудовувати історії на основі цінностей громадянського суспільства.

Третє — про поламане, тобто це умовно-лікувальна функція театру. Тут ми говоримо про ментальне здоров'я окремої людини, так само — про суспільні травми й опрацьовувати їх на рівні поламаних наших цінностей. Тут також йдеться пошук відповідей на питання: що з нами сталося, і чому ми це маємо переосмислити?; що ми маємо прийняти, а що ми маємо реально змінити?

Четверте — представницька функція. Адже про нас мають знати, і Україна має стати новим символом людей зі сталевою волею та гідною ідентичністю, за яку ми боремося.

Ксенія Федоришина: Серйозні теми, вони хоч змушують нас і задуматись над чимось, але водночас театр — це завжди про щось красиве. Тому що функція театру — ще й формувати естетичні смаки населення. У нас вистави всі — дуже мистецькі. Я думаю, що наші вистави якраз мають функцію емоційного відновлення та щоб глядачів отримали задоволення від мистецтва.

Чи може театр бути терапевтичним сьогодні

Ольга Пужавська: Якщо говорити про терапію, то тут треба бути дуже обережним. Багато мистецьких напрямків почали використовувати свою роботу як терапію. Водночас арттерапія — це окремий напрямок, з яким працюють сертифіковані арттерапевти. Тому це складніший, довший і важчий процес, аніж просто переглянути виставу й одужати.

Вистави можуть мати, як і будь-яке інше мистецтво, терапевтичний ефект. Тому що вони спрямовані до почуттів та емоцій, які людина відчуває. Вони можуть бути як позитивними, так і негативними.

Вистава може допомогти і мати терапевтичний ефект, а може навпаки тригернути і ускладнити емоційний стан людини. І про це треба пам'ятати. Якщо ми працюємо з чутливими темами, ми маємо розуміти, як нам з цим працювати.

У нашому театрі є вистава «Пенелопея», після якої у глядачів може з’явитися відчуття суму. Ми зрозуміли, що не хочемо людей залишати з цим сумом і вирішили робити обговорення після цієї постановки. Створили можливість у безпечному просторі висловитися та поділитися власною історіє. Адже це вистава про жінок, які чекають свої партнерів із війни. Модерує розмову акторка, яка пройшла навчання з арттерапії.

Уляна Мороз: Не дуже коректно говорити без лапок, що театр може якось «лікувати», бо для цього треба бути арттерапевтом. Однак у театрі ляльок ми рухаємося в ту сторону, щоб актори та акторки пройшли певні навчання з арттерапції. Тому, поки ми не маємо відповідних сертифікатів, можемо більше говорити про розважальну та едукаційну функції театру.

Ксенія Федоришина: Думаю, під час війни театр слугує певним чинником способом емоційного відновлення глядачів (залежить, звісно, в кого-яка травма). Однак навіть просто банальний похід у театр інколи є способом відволіктися, абстрагуватися від тих реалій, в яких ми живемо. Людина може отримати катарсис. Напевно, певний терапевтичний ефект в цьому є.

Ігор Білиць: Я не знаю, чи театр точно може займатися терапією, не можу відповісти зараз на це питання, хоча раніше так само вживав ці терміни. Однак театр має функцію розказування історій і проявлення якихось тем. Є теми, про які там не говорять, а театр про це говорить, значить і суспільство про це говорить.

Поганий театр може травмувати. Хороший театр проявляє тему, змушує задуматися, людей відчувати щось, ментально прожити цю історію. Чи отримує глядач терапію? Можливо, але краще ходити до терапевта і це робити з професіоналом.

Водночас як одним із методів терапії, як проявлення чогось або нагадування про щось, і переживання знову, щоб переписати якийсь внутрішній психологічний патерн — то, можливо, театр виконує таку роль. Однак напряму — театр не займається терапією.

Чи доречно використовувати російську мову у виставах

Ольга Пужавська: Я проти того, щоб використовувати російську мову, тому що це теж політичний жест. Наприклад, у театрі імені Лесі Українки є вистави з суржиком, чи вистави, в яких є цитати російською, то ми для себе вирішили, що ми будемо працювати з російською мовою, як з будь-якою іншою іноземною мовою.

Ігор Білиць: Дивлячись, як вона використовується в театрі. У мене в деяких виставах вона є, але ми попереджаємо, що там є російська мова. У такому разі вона позначає маркер людини. Проте використання її не перевищу певний мінімум. Тобто людина починає репліку з російської мови або вставляє якісь російські слова, але повністю не переходить на російську. Тому вона може бути тільки як маркер чогось противного та неправильного.

Уляна Мороз: Я абсолютно згідна з тим, що сьогодні велику кількість людей, російська мова шалено тригерить. У нашому театрі єдина вистава, в якій є три репліки російською, а саме — «Засвітнє танґо». Там вона присутня, щоб визначити характеристику персонажів.

Ксенія Федоришина: У нас немає російської мови. Ми ставимося до неї негативно і не використовуємо її ні з яких цілей.

Нагадаємо, що раніше ветерн звернувся до театру імені Леся Курбаса через використання російської мови у постановці «Лісова пісня». Детальніше про цю ситуацію — дивись тут.

Чи змінилася кількість відвідувачів у театрах під час повномасштабної війни

Ольга Пужавська: У нашому театрі я не помітила великої зміни. До повномасштабного вторгнення Росії до України приходили люди так і після. Я не дуже розумію цих заголовків про театральний бум. У нас — ситуація стабільна. Є місяці, коли бувають завжди проблеми з продажами. Наприклад, навесні це може бути.

Єдине — я пам'ятаю своє здивування, коли через деякий час після повномасштабного вторгнення ми згортали свою волонтерку, вже планували відновити свою діяльність і грати вистави. Тоді я думала, що не будуть приходити люди. Однак мене дуже здивувало, що навпаки — глядачі приходили, а квитки дуже легко продавалися.

Ігор Білиць: Я помітив, як люди в таких важких умовах війни активно розкуповують квитки в театр. Це дуже мотивує і говорить про те, що наше суспільство — свідоме, бо театр — це така досить інтелектуальна штука, а не тільки розважальна. Глядач приходить для здобуття певної самоідентифікації в колі живих людей. Театр має таку об'єднуючу силу зараз. Тому маємо гарні показники по відвідуваності сьогодні.

Ксенія Федоришина: У театрі «Воскресіння» люди почали жвавіше ходити. Однак я не знаю, чи це пов’язано тільки з війною, але й також, що ми почали більше використовувати інтернет та популяризувати наші постановки. Водночас за останні два роки люди активніше почали ходити, принаймні у нас. Десь з’явилася нова аудиторія, а також залишилася та, яка любила ходити в театр.

Уляна Мороз: Я думаю такий театральний був більше відбувся у Києві. У Львові я не впевнена, що він такий самий. Львів був завжди доволі театральний.

Наш глядач повернувся десь у 2023 році, тобто ми змогли вийти на рівень до того, як був перед коронавірусом. Зараз ми активно розвиваємо промоцію, залучаємо рекламу, щоб покращити наші продажі. Водночас ми робимо все складніші проєкти, не хочемо говорити просто, а хочемо говорити про комеморативні практики (практики пам'ятання — приміт. Ред.), хочемо говорити про осмислення різних актуальних речей.

Наскільки є доступними львівські театри

Ольга Пужавська: Війна стала поштовхом до того, щоб театр імені Лесі Українки інфраструктурно ставав безбар'єрним. Ми отримали дозвіл зробити те, чого не могли отримат для пам'ятки архітектури місцевого значення до 2022 року.

Зараз у нас доступна мала сцена для людей з порушенням опорно-рухового апарату. У нас вже встановлений ліфт для маломобільних груп населення, щоб відвідувати події на великій сцені. Ми в процесі створення універсальної вбиральні для відвідувачів великої сцени.

Що стосується вистав, які ми пропонуємо, то вчимося їх робити доступними для незрячих людей та людей з порушенням слуху.

Читай також: Як у львівському театрі адаптовують вистави для незрячих людей

Ксенія Федоришина: У нас є таблички з надписами шрифтом Брайля. Також є вистава у перекладі жестовою мовою. Зараз ми працюємо, щоб зробити спеціальний ліфт до вбиральні, оскільки вона розташована в підвальному приміщенні. Це така єдина проблема в архітектурному плані в театрі «Воскресіння». Водночас, щоб заїхати до театру людині на колісному кріслі, то не виникає обмежень. Крім того, для таких глядачів ми виділили перший ряд у залі, щоб їм було все добре видно.

Уляна Мороз: Доступність — трохи болюча для нас тема. По-перше, ми вже пробували робити вистави з аудіодискрипцією. Однак є трохи складність в тому, що це легше зробити з візуально простішими виставами. Наприклад, наша постановка «Казка про Мару» за твором Ліни Костенко є настільки візуально складно, що її не просто переказати шляхом аудіодискрипції.

По-друге, щодо архітектурної доступності, то в нас поки погана ситуація. Тому що ліфт не працює, туалет розташований у підваліві та не адаптований для людей з інвалідністю. Водночас з продажу квитків ми не можемо дозволити робити такі дороговартісні проєкти як ліфт чи інклюзивний туалет. Якщо до нас приходять люди на колісних кріслах, то працівники театру допомагають їм добратися до зали показу вистави. Тому просимо, щоб нас попереджали про це завчасно.

Читайте також: Театр ляльок передали у власність Львівської міської територіальної громади

Роман Порада: У театрі імені Марії Заньковецької є доступною велика сцена. У нас розміщені пандуси зі сторони вулиці Лесі Українки. У кого є така необхідність, то може безбар'єрно потрапити в основний зал театру. Також облаштований санвузол для людей з іналідністю зі всіма підтримувачами за відповідними нормами.

У нас є ще камерна сцена, але туди поки немаємо доступного входу. Однак плануємо облаштувати пандус або підйомник. На будівлю театру є частково розроблена проєктно-кошторисна документація, яка передбачає усі елементи — і ліфти і пандуси і підйомники, але на це все нам ще потрібні кошти, а поки їх у нас немає.

---

Раніше ми розповідали, у Львові два заклади культури стали доступнішими в 2025 році: де ще планують встановити пандуси