«Події відбуваються в Україні — і це принципово»: львівський автор видав підлітковий горор про пригоди у Карпатах
Максим, Артем та Катя — герої підліткового горору «Спадок темряви», який видав львівський автор Тарас Немо. Книга — нетиповий зразок юнацького чтива, адже події відбуваються в Україні, тут присутній історичний контекст та історія про справжню дружбу цілком різних особистостей.
Журналістка ІА Дивись.info поспілкувалась з автором. Про те, чому саме такий жанр, які сенси він вклав у книгу та те, як самостійно видати книгу — далі у розмові.
Мрія, протяжністю в роки
Тарас вже життя займається творчістю, поєднуючи її з основною роботою в маркетингу. Він — гітарист та створює власну музику. Видати книгу було його мрією вже давно, адже ще зі школи Тарас записував у товсті зошити ідеї та давав їх перечитувати однокласникам.
«Переважно писав жахи, бо я фанат жанру. Спочатку хотів писати дорослий горор. Але потім якось змінилось — захотілося зробити історію з підлітками, з пригодами. Щось у стилі “Дивних див”», — ділиться Тарас.
Додає, що любов до таких історій у нього також з дитинства: «Я ріс на фільмах жахів, які записував потайки з телевізора на відеокасети, бо ж батьки не були у захваті від такого кіно. Це була ціла культура...Можливо, звідти і пішло це бажання створювати власні історії».
Події у «Спадку темряви» відбуваються в Україні — і це принципово, адже автор хотів, аби в книзі були реальні місця, котрі читачі можуть впізнати. Тут все розгортається у карпатському Славсько.
«Я люблю гори, часто там буваю. І є одна локація — закинутий табір ще з радянських часів. Я його з дитинства пам’ятаю і завжди думав: ідеальне місце для горору. Згодом я більше дослідив цей регіон і зрозумів, що таких місць там багато».
Троє друзів. Одна ніч
Книга починається з фрази «Випадкові зустрічі — це лише початок. Справжня дружба народжується там, де разом долають темряву». Це передмова майбутнього розвитку подій.
Ключове полягає у тому, що троє підлітків з різних українських міст починають дружити саме у Славсько — місці, де вони опиняються з різних причин, головна з яких — сучасна російсько-українська війна. Підлітки випадково «відкривають» щось темне — те зло, яке колись було законсервованим. Тож тепер троє намагаються із ним розібратись.
Сліди давнього зла, пов’язані з подіями бою на горі Маківка — це той перетин минулого і теперішнього. Минуло понад сто років з того дня, коли січові стрільці витримали один із найжорстокіших боїв з російською імперською армією, і нині історія повторюється. Зустріч підлітків — Макса, Артема і Каті — не випадкова, бо саме ці діти спромоглись зануритись в історію та відкрити велику таємницю карпатських гір.
“Книжка розрахована приблизно на підлітків від 12 років. У ній немає жорсткого контенту — це радше пригодницька історія з елементами містики. Я свідомо уникав крайнощів, бо хотів, щоб її могли читати і молодші читачі”, — каже Тарас.
Як самотужки видати книгу
Тарас ділиться, що процес видання виявився досить складним, проте його захопив такий квест.
«Спочатку — редактура. Без якої ніяк. Я шукав редактора через знайомих і Google, і робота тривала близько двох місяців. Потім ще кілька разів перечитував текст сам.
Далі потрібно було отримати ISBN — без цього книжка не вважається повноцінним виданням. Оскільки для цього потрібно мати статус видавця, я домовився з одним видавництвом, яке допомогло мені з цим питанням», — розповідає мій співрозмовник.
Обкладинку та ілюстрації Тарас робив сам. У книзі після кожного розділу є чорно-білі малюнки, які допомагають уявити, де саме розгортаються події.
«Після цього книжка пішла в друк — і тут теж довелося чекати, приблизно п’ять тижнів, зважаючи на завантаженість друкарень. Коли я вперше тримав готову книжку в руках, це були зовсім інші відчуття, ніж від тексту на екрані. Це вже щось матеріальне, завершене — і це дуже круто», — ділиться враженнями Тарас.
Каже, що нині найбільший виклик — це розповсюдження. Сміється, що написати і видати книжку виявилося навіть простіше, ніж потім потрапити з нею в книгарні. З інтернет-магазинами працювати легше, а от великі мережі мають свої правила і довго ухвалюють рішення.
«Я зрозумів одну річ: людей умовно можна поділити на марафонців і спринтерів. Марафонці довго рухаються до мети і зрештою доходять, а спринтери хочуть швидкого результату — пробігли свої сто метрів, показали хороший час і задоволені. Я, чесно кажучи, більше з тих, кому важливо швидко бачити хоча б якийсь результат. Тому постійно «стукати в двері» і чекати відповіді — це трохи виснажує. Але це частина процесу, і з цим нічого не зробиш», — вважає він.
І додає, що його книга потенційно претендує на екранізацію, бо ж нині бракує хороших фільмів, де герої, локації та події відбуваються саме в Україні.
Зараз Тарас на етапі, коли намагається потрапити в мережі книгарень. Паралельно вже починають з’являтися перші відгуки:
«Наприклад, мій син сказав, що йому дуже сподобалося — і я хочу вірити, що це було щиро».
Попереду — формат живих презентацій. Найближчим часом буде зустріч у школі — для учнів 6–9 класів.
«Для мене це перший такий досвід, і мені самому цікаво, як це пройде. Надалі хочу робити такі зустрічі і в книгарнях, домовлятися про події, можливо, їздити з презентаціями в інші міста. Думаю також про читацькі клуби — особливо для підлітків, бо їм зараз такий формат дуже заходить», — розповідає він.
Тарас хоче, аби його книжка знайшла свого читача. А далі, каже, подивиться, куди це приведе.
Більше про книгу можна довідатись за цим покликанням. Тут, до речі, можна її замовити.
