«Вічного каменя не існує»: чи врахували думки рідних у проєкті Меморіалу Героїв у Львові

Про те, на якому наразі етапі проєкт військового Меморіалу Героїв у Львові та чи вдалося врахувати думку рідних загиблих військових, для ІА Дивись.info розповів Євген Бойко — керуючий справами виконавчого комітету Львівської міськради.

Яким був проєкт меморіалу та етапи

Зі слів Євгена Бойка, проєкт Меморіалу Героїв України у Львові наразі є на етапі проєктування. Перед цим у місті пройшли кілька послідовних етапів — від формування концепції та технічного завдання до проведення архітектурного конкурсу і тривалих консультацій із родинами загиблих військових.

Роботу над меморіалом розпочали близько двох років тому, ще до оголошення архітектурного конкурсу. Із самого початку процес супроводжувався широкими обговореннями за участі фахівців і громадськості. «Ми не можемо в цій ситуації керуватися лише власними переконаннями і принципами і робити те, що ми хочемо. Ключова для нас — думка родин полеглих героїв», — додає Євген Бойко.

У місті створили робочу групу, до якої увійшли історики, архітектори, інші експерти та родини загиблих. Саме вона напрацьовувала бачення меморіалу та формувала технічне завдання до конкурсу. Йшлося про створення простору почесних поховань, який відповідав би військовому протоколу та забезпечував гідне вшанування загиблих.

Після цього у Львові оголосили архітектурний конкурс, за результатами якого перемогла команда архітектора Дмитра Райшнайдера. Її концепцію взяли за основу для подальшої роботи.

Наступним етапом стали консультації з родинами загиблих. За словами Євгена Бойка, протягом року відбулося понад 30 зустрічей: «Ми зустрічалися достатньо в такий, часом для нас не дуже комфортних умовах, тому що для родин це дуже чутливе питання. І ми отримали ряд зауважень, пропозицій, обговорили кожен елемент майбутнього меморіалу».

У результаті цих обговорень концепцію меморіалу доопрацювали. Зокрема, змінили підхід до вхідної групи та переосмислили ліву частину простору, де раніше передбачали композицію, яку родини називали «вибухом». Натомість там запроєктували церемоніальну зону з місцем для державних прапорів, водоймою та «кімнатами тиші». Також у проєкті передбачена фінальна скульптурна композиція — ангел, який буде підсвічений і працюватиме зі світловими ефектами.

Водночас основна частина меморіалу — зона поховань — залишилася без змін. У проєкті збережено використання козацького хреста, який, за словами посадовця, відповідає українській традиції та військовій меморіальній культурі.

Після погодження оновленої концепції Львівська міська рада, зокрема через ЛКП «Личаківський цвинтар», перейшла до наступного етапу — безпосереднього проєктування меморіалу.

Євген Бойко зазначає, що нині у Львові фактично завершили проєктування. Реалізацію Меморіалу поділили на два етапи будівництва.

Перший етап передбачає облаштування безпосередньо зони поховань — встановлення намогильних хрестів і плит, облаштування водовідведення, освітлення та планування території. Другий етап стосується будівництва церемоніальної частини з лівого боку комплексу, а також встановлення скульптурної композиції «Ангел».

«Після оголошення результатів конкурсу і довготривалої комунікації з родинами протягом року ми розуміли, що є група родин, які не згідні з концептуальною пропозицією від міста. І ми почали спілкуватися. Утворили ініціативну групу, яка дуже конструктивно запропонувала рішення, які можна реалізувати», — зазначає посадовець.

Цю ініціативну групу очолила Іванка Димид — волонтерка, мисткиня, мати загиблого військового Артемія Димида. У співпраці з нею, за словами посадовця, вдалося напрацювати рішення, які лягли в основу нинішнього проєкту.

12 грудня на території Личаківського цвинтаря показали зразки надмогильних елементів із трьох різних матеріалів. Родини мали можливість ознайомитися з ними та залишити свої відгуки. Після цього проєкт доопрацювали з урахуванням отриманих пропозицій.

Наразі проєкт готовий на 99%. У місті продовжують підбирати оптимальні матеріали, ведучи переговори з виробниками щодо їх використання в меморіалі. Зі слів Євгена Бойка, місто фактично готове вже до переходу на наступний етап — оголошувати тендер, визначати генерального підрядника і почати будувати Меморіал.

Що пропонували родини полеглих воїнів

Попередньо родини загиблих у Львові виступали проти частини запропонованих рішень щодо облаштування військового меморіалу та наполягають на їх перегляді. Про це ми розповідали наприкінці грудня та лютого.

Вони вимагали, щоб могили залишалися у фактичних місцях поховань і не вирівнювалися в одну лінію, оскільки на кладовищі вже є різні відстані між похованнями. Також родини наголошували, що це має відповідати чинним нормам і правилам поховань.

Окремо вони акцентували на облаштуванні простору для відвідувачів. Зокрема, йдеться про лавки біля могил, які, за їх словами, потрібні старшим людям, пораненим військовим і тим, хто приходить на місця поховань.

Серед головних суперечок — матеріал пам’ятників. Родини виступали проти тераццо, вважаючи, що він швидше зношується і потребує догляду. Натомість вони наполягали на світлому граніті, який вважають більш міцним і довговічним.

Також родичі зазначали, що частину сімей не повністю залучили до обговорення проєкту, тому вони вимагали ширшої комунікації та врахування думки всіх родин.

Серед інших вимог — єдиний вигляд пам’ятників, більші фотографії, чіткі написи, однакова форма хреста, а також зрозуміле рішення щодо того, чи будуть могили відкритими або закритими.

Родини наголошували, що продовжать звертатися до влади з вимогою врахувати їхню позицію.

Чи можливий памʼятник з білого граніту

Як вже згадували, сім’ї загиблих військових просять використовувати білий граніт для надмогильних пам’ятників. Водночас реалізація такого рішення пов’язана з низкою обмежень, зокрема — відсутністю відповідної сировини в Україні.

«Ми говоримо про те, що хочемо, щоб це все було українське, але забуваємо, що білого граніту в Україні фізично немає. Відповідно постає питання логістики: як зробити пам’ятний хрест і надмогильну плиту з білого граніту і доставити цей матеріал до Львова», — зазначає Євген Бойко.

За словами посадовця, наразі місто вивчає можливості імпорту такого каменю, адже поклади білого граніту є в Іспанії, Греції, Норвегії, Індії та Китаї. Водночас залишаються невизначеними потенційні труднощі з постачанням і обробкою матеріалу.

Натомість серед альтернатив розглядають тераццо, яке, зі слів спікера, відповідає як українській традиції, так і сучасним технологічним вимогам. «Тераццо, яку запропонувала команда проєктантів, є притаманним матеріалом для будівництва українських меморіалів. Якщо проаналізувати історію вшанування наших героїв, бетон є характерним для цієї традиції. Водночас сучасні технології дозволяють завдяки тераццо створювати надмогильні плити і хрести, які будуть і в українській традиції, і зручні в процесі масового виготовлення», — пояснює він.

«Штучний бетон — це не просто бетон, про який дуже часто зараз говорять, що ми неналежним чином вшановуємо. Це є складник мармурової крихти і фактично матеріал, який використовують для формування таких елементів», — каже посадовець.

Євген Бойко також зауважує, що знайти ідеально білий граніт без сторонніх відтінків важко навіть за кордоном. Він пояснює, що однорідного білого каменю практично не існує — навіть на столичному меморіальному кладовищі зразки мають різні відтінки.

Водночас сім'ї загиблих висловлювали занепокоєння щодо довговічності тераццо. Спікер зазначає, поділяє думку фахівця Івана Щурка: «вічного» каменю не існує, і кожен матеріал має свої особливості у догляді та обробці.

Більше про проблеми вшанування військових архітектор Іван Щурко раніше розповідав тут.

Через це вибір матеріалу для військового меморіалу у Львові ще обговорюють. Хоча є мета зробити меморіал світлим, поки незрозуміло, чи вдасться реалізувати це саме за допомогою граніту. Зараз посадовці радяться з фахівцями, щоб знайти найкраще рішення.

«Граніт найбільш поширеним у використанні був саме в радянський період. Саме тоді його активно застосовували для вшанування. Тому сьогодні ці підходи потребують переосмислення, але робити це потрібно виважено, передусім з технологічної точки зору», — каже Євген Бойко.

«Було занепокоєння щодо несиметричності сітки розташування могил, що нові споруди можуть бути розташовані не безпосередньо над похованням. Ця інформація повністю не відповідає дійсності. Ми з командою проєктантів плануємо так, щоб намогильні споруди були розташовані чітко на тих місцях, де є зараз поховання, щоб хрест був саме над похованням полеглого героя. Це для нас принципове питання», — зазначає посадовець.

Серед дискусійних питань також — чи має бути могила повністю закритою, а також підхід до озеленення території. «Але це питання відкрите. Якщо подивитися на приклади меморіальної пам’яті в Україні, зокрема на пам’ятники січовим стрільцям на Янівському цвинтарі, то вони є відкритими і мають можливість бути доглянутими. Відкрита плита дає можливість бути дотичним до цієї могили», — зазначає Євген Бойко.

За його словами, проєктанти передбачили частково відкритий формат намогильних плит, щоб там можна було висадити квіти, рослинність.

Євген Бойко каже, що більшість зауважень родин уже врахували в оновленому проєкті, досягнувши згоди за п'ятьма пунктами із шести. Зокрема, тепер передбачено встановлення лавочок біля кожної могили, а написи на пам'ятниках стануть чіткішими та яскравішими. У фінальній версії також змінили форму хреста — він став більшим, а також скоригували вигляд і розмір фотографії — тепер вони будуть розміром як аркуш А4, ймовірно, у кольоровому форматі.

Як дізнавались думку родин

Євген Бойко розповідає, що для збору думок родин загиблих використали два підходи. Спочатку родичам запропонували заповнити анкети в інформаційному центрі після огляду зразків хрестів. Згідно з результатами опитування, найбільшу підтримку серед родин загиблих отримав варіант намогильних плит із тераццо — за нього висловилися понад 70% опитаних (361 відгук). На другому місці опинився сірий граніт із результатом 15,6% (84 відгуки), а білий граніт підтримали 11% родин (59 відгуків). Найменш популярним матеріалом став пісковик, який обрали лише 0,9% учасників (5 відгуків). Водночас 5,4% опитаних (29 осіб) зазначили, що жоден із запропонованих взірців їм не підходить.

Паралельно фахівці провели телефонне опитування, яке охопило 1206 родин. Через відсутність контактів або неможливість встановити зв'язок не вдалося дізнатися думку близько 60 сімей. Результати дзвінків фактично підтвердили дані анкетування: понад 70% респондентів обрали тераццо, приблизно по 15% віддали перевагу сірому та білому граніту, а підтримка пісковика залишилася на рівні менше 1%. Також зафіксували невеликий відсоток тих, кому не сподобався жоден із варіантів.

За словами посадовця, такі результати чітко визначають, як далі ухвалюватимуть рішення. Попри те, що з деякими родинами ще тривають обговорення дискусійних моментів, Євген Бойко переконаний, що спільне рішення знайдуть.

«Ми хочемо спершу виготовити зразок із останніми внесеними змінами в проєктні рішення. Найкращий спосіб — показати, як це виглядатиме в кінцевому варіанті. Зараз ми працюємо над тим, щоб показати готовий, досконалий зразок. Бо навіть у тому, який встановлений на Личаківському цвинтарі, є невеликі похибки. Ми хочемо це врахувати і показати варіант хреста, який відображатиме світлість, чистоту і якість», — зазначає посадовець.

«Ми спілкуємося з родинами, намагаємося в доступний спосіб доносити інформацію, готові спілкуватися. Ми ставили собі часові рамки в питанні будівництва меморіалу — за тією інформацією, яку надавали публічно, ми би вже мали почати будувати. Проєкт був готовий ще на кінець минулого року. Але оскільки є полярність думок, і якщо нам потрібно ще приділити час для комунікації, щоб знайти компромісні рішення, ми будемо готові це робити стільки, скільки буде потрібно», — додав Євген Бойко.

До слова, більше про проблему меморіалізації в Україні для ІА Дивись.info раніше розповідав скульптор Володимир Семків.