«Все зникає на наших очах»: як Львів втрачає елементи середньовічної архітектури
У Львові дедалі частіше зникають автентичні елементи історичних кам’яниць, а нова забудова нерідко формується без дотримання базових містобудівних принципів.
Про це у новому випуску «Слухай Місто» розповіла історикиня архітектури, кандидатка архітектури, гідеса та дослідниця Львова Тетяна Казанцева.
У центрі Львова зникають автентичні елементи старих кам’яниць
Тетяна Казанцева вважає, що у Львові поступово зникають автентичні елементи середньовічної архітектури. За її словами, найбільше це помітно в історичному центрі міста — в районі площі Ринок, вулиць Підвальної, Лесі Українки та братів Рогатинців, де збереглися пам’ятки XIV–XVII століть. Вона каже, що багато історичних деталей знищують під час ремонтів і перебудов, а старовинні елементи часто просто викидають.
«Ми зовсім недооцінюємо і ми це руйнуємо, не ми конкретно з вами, але ті, хто то допускає, ті, хто то робить. Це є наше середньовіччя, це наша історія. Я не говорю за спадщину короля Данила, бо це гіроскопки і так далі, а от, наприклад, візьмемо площу Ринок. Як колись виглядав наш давній Львів — це майже вулиця Підвальна, проспект Свободи, вулиця Лесі Українки і братів Рогатинців. От та вся дільниця, там є XIII, XIV, XV століття, ну XVI–XVII. Воно зникає на наших очах. Відбуваються страшні зміни, коли люди просто викидають готичні речі», — каже вона.
Дослідниця розповідає, що під час навчання на реставрації архітектури досліджувала історичні елементи львівських кам’яниць і вважає, що сьогодні до них ставляться без належної уваги. Вона навела приклад кам’яниці на площі Ринок, 28, яка колись належала львівському бургомістру.
«Там в підвалі був гіпокауст. Гіпокауст — це система середньовічного опалення кам’яниці, коли у нас є п’єц, палиться дровами, наступна грубка є з такими великими каменями, і далі звідти є канали керамічні по всьому будинку. Тобто вони в середньовіччі мали теплі підлоги. І цей гіпокауст був збережений, такий двокамерний, двоповерховий. Вони то викинули, зробили там холодильник, хоча вже була на той час опублікована моя велика стаття на Центрі міської історії про ту кам’яницю, там все було — і креслення, і обміри. І це нікому не потрібно», — зазначає вона.
Також Тетяна Казанцева звертає увагу на так звані передпоріжжя — спеціальні заглиблення перед входами до кам’яниць, які колись були частиною міського простору. За її словами, площа Ринок у минулому була приблизно на метр нижчою, а такі конструкції використовували як додаткові приміщення для торгівлі чи шинків.
Також в багатьох підвалах історичних будинків досі залишаються готичні портали, старовинні написи та інші елементи, які можна було б зберегти і показувати відвідувачам. Водночас, як каже фахівчиня, під час ремонтів ці об’єкти часто перебудовують без урахування їхньої історичної цінності.
Окремо вона говорить про тенденцію збивати стару штукатурку в історичних будівлях. За словами Казанцевої, власники приміщень нерідко роблять це для створення «лофт-стилю».
«Кожен тиньк має розписи, він має багато шарів пофарбувань, і також без жалю нищиться та спадщина радянських реставраторів, яких я дуже поважаю. У нас був інститут “Укрзахідпроектреставрація”. Реставратори жили тою роботою, робили шалені відкриття. А я часом заходжу в ту кам’яницю, яку знала перед тим, яку мені мої вчителі показували, а там все збито, все знищено. Немає ренесансних колонок, немає балок, немає тиньків, немає їхніх реконструкцій дверей, розписів під дерево чи унікального ковальства. Все зникає, і ніхто про це не знає», — каже фахівчиня.
Історичний ареал треба зберігати, а місто — розвивати поза його межами
Зі слів Тетяни Казанцевої, розвиток Львова не має суперечити збереженню історичної забудови. Місто може будувати нові житлові райони й розвивати інфраструктуру, однак історичний ареал потрібно максимально захищати від невдалих перебудов і хаотичної забудови.
«Я зовсім не проти будівництва, але збережімо ту історичну частину. У ті будинки історичного ареалу, що є будинки до 1939 року. У нас є мапа міста Львова, де позначений кожен будиночок до 1939 року своїм кольором, ми можемо подивитися, що це за пам’ятка, але всі вони до 1939 року — це історичний ареал, який треба зберегти. А все решта, звичайно, розвиваємо навколо, будуємо те, що колись називалося Великим Львовом, коли у 1930-х до Львова приєднали Левандівку, Сигнівку та інші околиці», — каже вона.
Тетяна Казанцева також звертає увагу на проблеми сучасного містобудування. За її словами, у нових житлових кварталах часто не дотримуються базових принципів планування, через що забудова стає щільною та незручною для мешканців. Вона наводить приклад котеджних містечок, де будинки розташовані надто близько один до одного.
Окремо дослідниця згадує радянську забудову Львова. Вона наголошує, що негативно оцінює сам радянський період через його тоталітарний характер, однак вважає, що серед архітекторів і реставраторів того часу було багато професійних і творчих людей.
«Пригадайте навіть ті ж хрущівки — які між ними величезні подвір’я. Або панельні будинки, де були палісадники, місця, де діти бавилися, якісь паркінги. Цього нема в тих сучасних страшних гетто. Радянський період був жахливий через свою тоталітарність, але тоді були такі ж люди, дуже творчі, які виживали в складних умовах і намагалися робити якісну архітектуру», — каже вона.
Дослідниця наводить приклади кілька львівських будівель радянського періоду, які вважає вдалими прикладами архітектури. Серед них — корпус хімічного факультету біля собору Святого Юра, а також житловий будинок на площі Петрушевича, який спроєктував архітектор Анатолій Консулов.
«Корпус хімії коло церкви Святого Юра дуже оригінальний. Там була цікава задумка: фасад, який зараз здається монотонним, первісно мав мати кубічну скляну актову залу, через яку було б видно собор Святого Юра. Архітектор не хотів перекривати церкву. Але на засіданні в Москві цю залу вилучили з проєкту, і будівля залишилася такою, як є зараз», — розповідає вона.
Також дослідниця позитивно відгукується про будівлю на вулиці Самчука біля Стрийського парку, автором якої був Ярослав Новаківський — син художника Олекси Новаківського.
А більше про цікаві місця у Львові і які ж ще проблеми з архітектурою, — дивіться у подкасті:
