Куди зникли водойми Львова та чи можуть деякі з них повернутися, — львівський дигер

Про деякі з цих водойм у розмові з ІА Дивись.info розповів львівський мандрівник, дигер та блогер Андрій Риштун.

Раніше у Львові було багато водойм

На старих картах Львова XVII–XVIII століть можна побачити значну кількість водойм і потоків. Багато сучасних вулиць міста прокладені вздовж колишніх річок і струмків. Йдеться, зокрема, про вулиці Городоцьку, Гнатюка, проспект Свободи, Левицького та район Погулянки. Підземні колектори та русла фактично повторюють сучасну карту Львова, тому орієнтуватися під землею можна, знаючи розташування вулиць на поверхні.

Водойми використовували для роботи млинів, будівництва гребель і розвитку рибного промислу. Розведення риби тривалий час залишалося одним із прибуткових занять, а ставки та озера були важливою частиною міської інфраструктури.

Однак на початку XIX століття водяні млини поступово втратили своє значення, а рибний промисел перестав приносити прибуток. Частину колишніх ставків власники пристосували до нових потреб. Водойми почали використовувати як місця відпочинку для мешканців міста. Там облаштовували купальні, прокат човнів та зони для дозвілля, а львів’яни приходили туди купатися, відпочивати й проводити вільний час.

Проте водойми у містах часто зникають через активну забудову та зменшення кількості зелених зон. Через це дощова вода швидше стікає, а природного наповнення водойм стає менше. Це вплинуло і на річку Полтву, яка суттєво обміліла. Уночі, коли мешканці майже не користуються водою, у річці залишаються переважно лише ґрунтові води, і їх дуже мало.

Сихівське або Піонерське озеро

До 1980-х років у Львові між Козельниками та річкою Зуброю існувала одна з найбільших водойм міста — Сихівське озеро. Воно займало площу понад 20 гектарів і було там, де зараз є зелена стежка Сихова та незабудована низина за лісом. Рівень води регулювали за допомогою спеціально збудованої греблі, залишки якої частково збереглися до сьогодні.

На озері діяла рятувальна станція, буфет, були облаштовані два пляжі, а мешканці відпочивали там і каталися на човнах. За масштабами Сихівське озеро було значно більшим за сучасне Левандівське озеро.

Назва «Піонерське» з’явилася в радянський період. Вона була пов’язана з традицією називати подібні локації ідеологічними назвами. Після створення у Винниках Комсомольського озера виникла потреба у ще одній водоймі з подібною назвою.

У холодну пору року, коли озеро вкривалося льодом, мешканці приходили сюди кататися на ковзанах та грати в хокей. У водоймі водилися риба та раки.

Проте під час активної забудови Сихова та роботи Львівського автобусного заводу очисні споруди підприємства не справлялися з навантаженням. Через це значна частина стоків потрапляла безпосередньо в річку Зубру, яка живила Сихівське озеро.

Річка Зубра залишалася повноводною, однак з часом водойма почала забруднюватися. Озеро поступово перетворилося на болото, а згодом, у середині 1980-х його вирішили спустити через небезпеку поширення інфекцій.

Під час досліджень підземних колекторів і витоків річки дигери з’ясували, що вода з боку вулиць Монастирської та Зубрівської є чистою. Проведені заміри також показували нормальний стан води у верхів’ях річки.

Основне забруднення фіксують уже ближче до поверхневого витоку біля Нижнього Шувару. Там розташований район Персенківка, частина якого не каналізована, тому стоки потрапляють у Зубру напряму. За словами Андрія, саме після цієї ділянки вода різко стає брудною.

Більше про проблеми річки Зубри ми розповідали тут.

Водночас проблему дослідник називає локальною і такою, яку можна вирішити шляхом підключення стоків до каналізаційної мережі. У такому разі річка могла б поступово очиститися, а її береги — стати придатними для впорядкування та відпочинку.

Після очищення річки, зі слів дигера, можна було б повернутися до ідеї відновлення Сихівського озера. Територія колишньої водойми досі залишається незабудованою, а річка й надалі має достатньо води для наповнення озера.

Тему відновлення річки та озера почали активно порушувати у 2019 році. На початку 2021 року очищення Зубри навіть включили до передвиборчої програми чинного міського голови Львова Андрія Садового. Однак після початку повномасштабної війни реалізацію масштабних екологічних проєктів відклали.

Попри це, за останні роки частину будинків уже перепідключили до каналізаційної системи. Йдеться і про деякі багатоповерхівки на Сихові, які раніше також скидали стоки безпосередньо в річку. За результатами замірів, вода у Зубрі стала чистішою.

Також поблизу Нижнього Шувару почали впорядковувати частину берегової лінії. Нині тривають обговорення щодо реконструкції каналізаційної мережі. Після підключення Персенківки до каналізації рівень забруднення Зубри може суттєво зменшитися, бо саме ця ділянка залишається головним джерелом стоків.

Став Собка

Став Собка свого часу був одним із найпопулярніших місць відпочинку у Львові. Водойма простягалася вздовж тодішньої вулиці Вулецької, нині — Вулиця Академіка Сахарова, у районі Кастелівки. Назва району пов’язана з родиною італійських будівничих Кастеллі, які переїхали до міста наприкінці XVI століття.

Наприкінці XIX століття район почали активно забудовувати. До розвитку Кастелівки долучилися відомі львівські архітектори Юліан Захаревич та Іван Левинський. Із розбудовою району тут оселялося дедалі більше мешканців, а став став популярним місцем для відпочинку та прогулянок.

У теплу пору року водойма приваблювала містян як рекреаційна зона, а взимку перетворювалася на одну з найвідоміших ковзанок Львова. У міжвоєнний період на ставі облаштовували місце для катання на ковзанах.

У той час зимові розваги були особливо популярними серед львів’ян. Ковзанки діяли на багатьох міських водоймах, зокрема на Панянському та Пелчинському ставках, а також на озері «Світязь». Водночас став Собка вважали одним із найактивніших осередків зимового дозвілля. Тут каталися на ковзанах і санчатах, грали у сніжки та проводили зимове дозвілля мешканці навколишніх районів.

Наприкінці 1920-х років водойму осушили. Згодом територію засипали через нову житлову забудову вздовж вулиці Вулецької. Після цього у районі проклали нові вулиці та розпочали активне будівництво. Сьогодні на місці колишнього ставу розташований стадіон Львівелектротранс.

Купальня «Залізна вода»

Одним із популярних місць відпочинку львів’ян у міжвоєнний період була територія сучасного спорткомплексу «Динамо» на вулиці Стуса. На архівних фотографіях збереглося чимало кадрів, де мешканці міста засмагають, відпочивають біля води та катаються на човнах.

У 1930-х роках на цьому місці діяв плавальний басейн. Водночас історія водойми почалася значно раніше. Ще на початку XIX століття тут існував ставок «Залізна вода», де облаштували одну з перших громадських купалень Львова.

На території водойми працювала корчма, а у 1819–1824 роках тут відбувалися вистави австрійського театру. Ставок залишався популярним місцем літнього відпочинку, куди львів’яни приїжджали на цілий день.

Згодом, протягом XIX століття, водойма занепала і її перестали використовувати для відпочинку. Лише у 1930-х роках територію знову пристосували для водного дозвілля, збудувавши тут басейн.

До слова, цікавою є висвіска «Динамо». Фірмовій літері «Д» вже понад сто років. Ми про це згадували тут.

Пелчинський став

Пелчинський став — найбільша водойма старого Львова, вперше згадується у документах 1523 року. Його первісна назва не збереглася. Свою сучасну назву став отримав від Євфросинії Пелчиної — доньки львівського бурмістра Матвія Мікулки, який був орендарем, а згодом власником водойми. Після шлюбу з шляхтичем Андрієм Пелкою Євфросинія отримала у спадок землі, будинки, млин і частину територій біля ставу.

Став розташовувався між сучасними районами Парку культури та Цитаделі. Його живили потоки Сорока і Вулька — притоки Полтви. Завдяки мальовничій місцевості це місце швидко стало популярним серед львів’ян.

У XIX столітті Пелчинський став почали використовувати як військову купальню та школу плавання. Ініціатором цього став генерал Йоган-Карл Фреснель. У 1821 році архітектор Вільгельм Шмідт звів тут павільйони, пляж і роздягальні. Згодом на ставі проводили масштабні видовища та святкування, серед яких військові “морські битви” і театралізовані вистави.

Наприкінці XIX століття купальня стала доступнішою для мешканців міста. Тут навчали плавання, а взимку територію використовували для катання на ковзанах.

Під час Першої світової війни, у 1915 році, російські війська під час відступу спустили воду зі ставу. Після цього водойма фактично перестала існувати. Остаточно Пелчинський став засипали у 1921 році під час прокладання сучасної вулиці Дмитра Вітовського.

Панянський став

Перші згадки про Панянський або Дівочий став датуються початком XVII століття. У міському інвентарі 1608 року згадується млин, який працював на цьому ставі. Свою назву водойма отримала від жіночого католицького ордену домініканок, що володів цими землями.

Панянський став був на території сучасної вулиці Дмитра Вітовського, приблизно між будинками №9–21. Відомості про його розташування вдалося встановити завдяки старим міським картам і кільком фотографіям, що збереглися донині.

Разом із Пелчинським ставом ця місцевість була популярною зоною відпочинку львів’ян. У теплу пору року тут працювали купальня та прокат човнів, а взимку мешканці каталися на ковзанах.

Після Першої світової війни Панянський і Пелчинський стави осушили. Згодом території колишніх водойм забудували житловими та громадськими спорудами.

Став «Світязь»

Один зі ставів, які були раніше популярні серед львівʼян, частково зберігся донині — тепер це територія спортивного комплексу «Медик».

Водойма розташовувалася на місці сучасного перехрестя вулиць Сахарова та Горбачевського. Перші офіційні згадки про неї датуються початком XIX століття, хоча ймовірно, що став існував ще у XVIII столітті та належав монахам-домініканцям. Тоді його називали «Полтава».

Спочатку став був у власності родини Чижів, а після 1831 року перейшов до Левицьких. Саме тоді водойму облаштували для купання. Наприкінці XIX століття нова власниця Емілія Маріон дала комплексу назву «Світязь».

Став живив потік Боднарівка, який стікав із Вулецьких пагорбів. Водойма складалася з двох частин — Великого та Малого ставів, між якими був шлюз. На Великому ставі каталися на човнах і займалися веслуванням, а Малий використовували як купальню.

На початку XX століття «Світязь» став одним із головних спортивних і відпочинкових місць Львова. Тут будували нові павільйони, впорядковували територію та стежили за чистотою води. Комплекс постійно розвивали, адже він мав великий попит серед мешканців міста.

Саме на «Світязі» у 1906 році провели перші у Львові змагання з плавання. Пізніше тут відбувалися матчі з водного поло, а взимку на льоду організовували хокейні турніри. У міжвоєнний період став був важливим осередком львівського спорту.

Після Другої світової війни територію передали спортивному товариству «Медик». У 1950-х роках тут створили спортивний комплекс із басейном та ковзанкою. Попри низку змін і приватизацію у 2000-х роках, назва «Медик» збереглася до сьогодні.

Купальня «Зелене око»

Снопківський район Львова здавна був відомий своїми джерелами, потоками та ставками. Саме тут бере початок Снопківський потік, який згодом зливається з іншими водотоками та формує потік Сорока — одну з приток Полтви. Колись у цій місцевості існувало кілька невеликих ставків, однак до сьогодні збереглися лише водойми колишньої купальні «Зелене око».

Купальня «Зелене око» діяла у яру під Снопківським парком, між сучасними вулицями Тарнавського та Кримською. Комплекс мав пляж і дерев’яний купальний будинок.

Основою купальні стали два ставки, які живилися джерелом зі Снопківської гори. Під час облаштування водойми поглибили, поєднали між собою та впорядкували прилеглу територію.

Будівля купальні не збереглася. Це була дерев’яна споруда, яку звели 1935 року. Частина будинку була двоповерховою, а над першим поверхом облаштували терасу зі сходами. Проєктні креслення купальні нині зберігаються у Державному архіві Львівської області.

У 1959–1963 роках у цій місцевості створили Снопківський парк. На нижньому плато облаштували сад безперервного цвітіння та висадили близько 200 видів дерев і кущів. Водночас колишні ставки купальні залишилися без догляду.

Ще у 1970-х роках місцеві мешканці чистили водойми та зариблювали їх. Тут відпочивали й купалися цілі родини. Однак згодом територія занепала, тепер тут низка приватних котеджів. Ставки неодноразово просили чистити місцеві мешканці, про що повідомляли на «гарячу лінію».

Ставки біля ветеринарного університету

У східній частині Львова колись існувало кілька популярних ставів і купалень, розташованих неподалік центру міста. Одним із найстаріших був став у парку палацу Туркулів-Комелло на сучасній вулиці Пекарській. У середині XIX століття тут відкрили купальню, яка швидко стала популярною серед львів’ян.

Поруч, у саду монастиря сакраменток, діяв Вороблячий став. Тут працювала купальня лише для жінок. Частина цієї водойми збереглася донині — це невеликий став у дворі Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Ґжицького. Став простягався значно далі, майже до території сучасного педагогічного коледжу.

У 1846 році жіночу купальню перенесли на сусідній став Шумана. Причиною стало забруднення Вороблячого ставу — через мило у воді почала гинути риба, після чого доступ до водойми для сторонніх осіб обмежили.

На ставі Шумана облаштували нову купальню з роздягальнею на 20 кабінок. Тут також працював інструктор, який навчав жінок плавання. Взимку водойму використовували як ковзанку. Купальня діяла приблизно до 1870-х років.

Сьогодні ставу Шумана вже не існує. На його місці тепер розташовані будівля Личаківської районної адміністрації та житлова забудова на вулиці Костя Левицького.