«За кордоном на їхньому місці ростуть червонокнижні рослини»: що гальмує рекультивацію сміттєзвалищ на Львівщині
Сміттєві полігони залишаються екологічно небезпечними для громад, адже впливають на повітря, воду і ґрунти.
Водночас полігони поступово рекультивують, даючи шанс цим територіям на відновлення. Про це для ІА Дивись.info розповіла Ганна Башта — заступниця директора департаменту екології та природних ресурсів Львівської обласної військової адміністрації.
Планують залишити один полігон
У Львівській області планують поступово закривати та рекультивувати сміттєзвалища. Це передбачено регіональним планом управління відходами на наступні 10 років. Як пояснює Ганна Башта, в області мають сформувати кластерну систему, де в підсумку використовуватимуть один полігон, а решту місць захоронення відходів — закриватимуть і відновлюватимуть.
Так, зі слів директора департаменту екології Львівської ОВА Володимира Корди, регіональний план визначає технічні вимоги до експлуатації полігонів. Йдеться про використання геотекстилю на картах захоронення, збір та очищення інфільтрату, встановлення систем дегазації на заповнених картах, облаштування вагового контролю та дезінфекційних бар’єрів, а також наявність спеціалізованої техніки для ущільнення та трамбування відходів.
Ганна Башта водночас додає, найближчим часом планують розпочати підготовку проєктів рекультивації у Самбірському районі — зокрема у Турківській та Миколаївській громадах, де вже є відповідні полігони.
Також в області вже триває рекультивація великого Грибовицького сміттєзвалища. «Наразі це одне велике звалище, яке закрите і рекультивується. Відповідно до певних норм, можна закривати діюче місце захоронення відходів поступово — якщо є відпрацьовані карти, їх закривають, виположують і рекультивують», — додає вона.
Також подібний підхід уже застосовують у Стрийській громаді. Там частину полігону вже закрили і рекультивували, а іншу продовжують використовувати для захоронення відходів.
Рекультивація у два етапи
Процес рекультивації полігонів передбачає два основні етапи — технічний і біологічний. Спершу розробляють проєкт, у якому визначають усі необхідні роботи для безпечного відновлення території.
Технічна рекультивація починається з виположення — вирівнювання тіла полігону. «Відходи заповнюють місце як певну гору і мають висоту. Для того, щоб у майбутньому не було зсуву, проводиться виположення. Заздалегідь має бути передбачена земельна ділянка, яка є кратно більшою, ніж саме місце захоронення, щоб можна було зробити поступові сходи і унеможливити зсув», — пояснює посадовиця.
Власне, зсув сміття свого часу і спричинив трагедію в Грибовичах. Про це ми детально розповідали тут.
Також під час технічного етапу обов’язково передбачають встановлення спостережних і моніторингових свердловин, а також свердловин для відкачки біогазу з тіла полігону. Крім того, має бути система збору інфільтрату — це можуть бути спеціальні труби або ємності.
«Рекультивація передбачає засипання шару ґрунту, тому опади вже не потрапляють у тіло полігону і інфільтрат зменшується. Але на початку він обов’язково утворюється і його мають відкачувати. Наприклад, у Грибовичах є спеціальне накриття, яке унеможливлює потрапляння опадів», — сказала вона.
Після технічної рекультивації наносять родючий шар ґрунту, щоб можна було засадити територію травою чи іншою рослинністю.
24 полігони і низка звалищ
Ганна Башта розповідає, що у Львівській області офіційно є 24 місця захоронення відходів — це полігони і звалища. Водночас, окрім них існує значна кількість несанкціонованих сміттєзвалищ, які можуть бути фактично у кожному населеному пункті.
У межах кластерного підходу планують залишити один полігон на кластер, а решту об’єктів — поступово закривати і рекультивувати.
«Це тривалий процес. На 10 років роботи точно вистачить, тому що потрібно розробити проєкти, містобудівну документацію для окремих населених пунктів, де відходи зберігають і вивозять, і вже після цього проводити рекультивацію», — зазначає посадовиця.
«Вартість рекультивації дуже залежить від площі полігону, обсягів відходів і терміну його експлуатації. Це точно не 10 і не 20 мільйонів гривень — це може бути 100 мільйонів і більше. До кожного об’єкта треба підходити індивідуально», — зазначає Ганна Башта.
За її словами, під час розробки проєктно-кошторисної документації враховують технічні особливості кожного полігону, зокрема потребу у відкачуванні біогазу та кут виположення. Водночас необхідність відкачування біогазу визначає проєктант, і така потреба виникає не завжди. Сучасні технології у цій сфері змінилися: вони стали простішими і вже не вимагають таких умов, як раніше, зокрема великої висоти накопичення відходів. Також враховують кут виположення, однак ці параметри складно точно спрогнозувати наперед.
«Грибовичі — це досить успішний приклад. Там застосовані сучасні вимоги законодавства і використано європейський досвід. Але цей проєкт дуже дорогий. Львівська громада має значно більше можливостей, ніж інші громади області, тому реалізувати такі ж рішення всюди буде складно», — каже Ганна Башта.
Що гальмує рекультивацію полігонів
Під час рекультивації полігонів одним із ключових викликів залишається фінансування. Як пояснює посадовиця, розробити сам проєкт можливо, однак його реалізація потребує значних коштів, яких нині бракує.
Проєкти варто планувати поетапно — із розподілом на черги, що дозволяє поступово залучати фінансування. Водночас через війну державний бюджет обмежений, а значна частина ресурсів спрямовується на оборону. У таких умовах фінансове навантаження лягає як на місцеві громади, так і на обласний бюджет.
Ганна Башта також зазначає, що закриття полігону в окремій громаді впливає на тариф для населення. Це пов’язано з тим, що відходи доводиться транспортувати на більші відстані, що збільшує витрати на логістику.
Окремою проблемою є відсутність належного сортування відходів серед населення. За словами Башти, це впливає як на обсяги сміття, так і на економіку тарифу.
«Мешканці не завжди готові платити більше, але навіть при близькому розташуванні полігону тариф доведеться підвищувати. Є вимоги Європейського Союзу — це обов’язкове сортування, закупівля обладнання, створення інфраструктури, контейнерів, пресів. Усе це є дороговартісним, і це проблема, з якою доведеться працювати постійно», — наголошує посадовиця.
Старі полігони і ризики
Полігони, які експлуатують десятки років, залишаються одними з найскладніших для рекультивації. Переважно йдеться про об’єкти, які почали працювати ще в минулому столітті, коли не застосовували сучасних технологій захисту.
«Як правило, полігони з минулого століття мають незахищений ґрунт і земельну ділянку. Сьогодні при будівництві обов’язково застосовують геотекстичне покриття, яке унеможливлює потрапляння відходів у ґрунтові води. У старих полігонів такого немає, і це є постійне джерело забруднення підземних вод і ґрунтів. У цьому і є основна небезпека», — пояснює Ганна Башта.
Окрім технічних викликів, усі проєкти рекультивації проходять обов’язкову процедуру оцінки впливу на довкілля. За словами спікерки, ця процедура передбачає активну участь громадськості: людей інформують про заплановані роботи, а також дають можливість подавати свої зауваження і пропозиції. Інформацію публікують, зокрема, на сайті департаменту та безпосередньо в населених пунктах, де планують реалізацію проєктів, а також у суміжних громадах, якщо їх це може стосуватися.
Посадовиця каже, що громади активно долучаються до таких процесів і мають можливість впливати на рішення. Водночас загального спротиву закриттю полігонів немає, адже мешканці усвідомлюють їхній негативний вплив на довкілля. Зокрема, подібні обговорення вже відбувалися у Турківській та Миколаївській громадах, де нині розглядають питання рекультивації.
Якщо ж полігони не закривати і не рекультивувати, громади стикаються з низкою екологічних і соціальних ризиків. Передусім ідеться про постійний негативний вплив відходів на довкілля та здоров’я людей.
Ганна Башта зазначає, що сміттєзвалища впливають на атмосферне повітря: вітер розносить відходи, а також поширює неприємний запах. Окрім цього, існує ризик займання полігонів, що вже неодноразово траплялося. Такі пожежі складно ліквідувати через процеси бродіння метану всередині відходів. Навіть мешканці, які живуть не поруч, а за кілометр і більше, можуть відчувати різкий неприємний запах.
Зокрема, серйозною проблемою залишається забруднення ґрунтів і підземних вод. Навіть якщо місцеві жителі не використовують цю воду безпосередньо, це все одно впливає на середовище їхнього проживання — на землю, екосистему та загальний стан території.
Водночас фахівчиня наголошує, що вирішення проблеми неможливе без участі самих мешканців. Чинне законодавство, зокрема імплементація європейських норм, передбачає зменшення обсягів захоронення відходів і розвиток сортування. Принцип «забруднювач платить» означає відповідальність кожного, хто продукує відходи.
Зі слів посадовиці, звернення від мешканців щодо необхідності закриття чи рекультивації полігонів надходять, однак їхня інтенсивність залежить від ситуації. Найчастіше люди реагують у періоди загострень — зокрема, коли виникають пожежі на сміттєзвалищах у спеку.
«Це не може бути вирішено одноосібно. Територіальна громада повинна долучатися, зокрема фінансово. Обласна адміністрація організовує процес і також бере участь, але це повноваження громад», — каже Ганна Башта.
Що далі роблять із полігонами
«Громада сама може розглядати подальше використання полігонів. Якщо ділянка за межами населеного пункту, а зазвичай так і є, її можна використовувати під ліс — це хороший приклад, який застосовують у сусідніх країнах. Інший варіант — використання як об’єкта інфраструктури у сфері управління відходами. Наприклад, закрити і рекультивувати полігон, а поруч облаштувати сортувальну станцію чи інший об’єкт. Це вже рішення громади», — каже Ганна Башта.
З її слів, відновлені території можуть змінюватися і поступово ставати безпечнішими для довкілля. Вона наводить приклад Грибовицького полігону, де після проведених робіт вже з’явилися зелені насадження
«Поки найкраще дати цій території відпочити. Висадка дерев — це хороший варіант, адже коренева система укріплює поверхню. Ліс — це додатковий кисень і можливість для відновлення природи на місці, де раніше був проблемний об’єкт», — пояснює Ганна Башта.
Посадовиця додає, що у перспективі такі ділянки можуть використовувати і як частину інфраструктури або навіть для певної господарської діяльності, однак із обмеженнями. Зокрема, через наявність спостережних свердловин і необхідність контролю за процесами всередині полігону, масштабне будівництво там є небажаним.
Скільки можуть використовувати полігон
Тривалість експлуатації полігону визначають ще на етапі проєктування. Для цього розраховують так звану проєктну потужність — обсяг відходів, який може прийняти полігон, з урахуванням площі ділянки, кількості населення та прогнозованого утворення сміття.
Вона зазначає, що ці показники закладають у проєкт будівництва, де також обов’язково передбачають розділ рекультивації. Саме на основі цих розрахунків визначають орієнтовний строк експлуатації полігону.
«Можна запланувати полігон на 100 років, але якщо відходів буде в два-три рази більше, він не працюватиме так довго. Або навпаки — якщо передбачено п’ять років, але відходи почали сортувати, строк експлуатації може збільшитися.», — пояснює Ганна Башта.
Нині в області нові полігони створювати не планують. Натомість розглядають можливість ефективнішого використання вже існуючих ділянок. Так, в окремих випадках частину полігону можуть продовжувати експлуатувати, а іншу — поступово рекультивувати. Це, зі слів фахівчині, дозволяє використовувати кошти, отримані від захоронення відходів, для фінансування робіт.
«Перш за все ділянка має відповідати санітарним нормам — бути на певній відстані від житлової забудови, лісу, водойм. Є встановлені норми в ДБН. Наприклад, відстань до житлових будинків має бути не менше тисячі метрів. Без дотримання цих норм будівництво полігону неможливе», — каже спікерка.
Яка ситуація і Європі і чи можна закрити всі полігони
«Ми були в Австрії і бачили рекультивовані полігони. Зараз там ліс, ростуть навіть червонокнижні рослини. Нам показували, що це колишній полігон — він експлуатувався приблизно 20 років тому. Там залишаються спостережні свердловини, і біогаз ще утворюється», — розповідає Ганна Башта.
Вона пояснює, що тривалість утворення біогазу залежить від складу відходів, зокрема від частки органіки. В Україні ж частка органічних відходів у складі сміття є значною — близько 40%, що впливає на інтенсивність утворення біогазу. Водночас рівень сортування таких відходів у громадах поки що недостатній.
За словами посадовиці, повністю рекультивувати всі полігони в області неможливо, оскільки частина з них має продовжувати функціонувати для прийому відходів.
«Всі полігони ми не рекультивуємо, тому що мають бути ті, які працюють і приймають відходи. Але є плани на наступні 10 років — ті, які не включені до основного плану, ми хотіли б рекультивувати спільними зусиллями», — додає вона.
