Диких тварин не треба «рятувати» без фахівців: як діяти під час зустрічі в лісі чи на дорозі

Про те, чому не варто забирати додому дитинчат диких тварин та як вберегтися від на дорогах від лісових мешканців, для ІА Дивись.info розповіла Андріана Байло — засновниця громадської організації «Зелена сила», зоозахисниця та екоактивістка.

Через що найчастіше звертаються до волонтерів

«Найчастіше звертаються через знайдених дитинчат диких тварин, яких помилково вважають покинутими. Тобто в людей мало обізнаності, і вони думають: якщо дитинча одне, значить його потрібно негайно рятувати», — каже Андріана Байло.

Також до громадської організації часто звертаються через травмованих птахів, злетків або пташенят. Окремо повідомляють про диких тварин, які постраждали внаслідок ДТП, заплуталися в сітках, огорожах чи інших штучних конструкціях.

Ще одна проблема — незаконне утримання диких тварин у приватних господарствах або використання їх для розваг і фотопослуг. За словами активістки, такі випадки досі є поширеними, адже ця сфера фактично залишається без належного контролю.

«Поширено, тому що це фактично не контролює держава. Законом передбачено дозвіл на утримання, тобто від Міністерства захисту довкілля. Центральний орган видає дозволи на утримання диких тварин на волі. На папері таке є і в законі передбачено, а насправді такого дозволу не видають», — зазначає вона.

Через це розмноження, утримання та продаж диких тварин фактично не регулюють. У приватних домівках або господарствах люди можуть тримати не лише плазунів чи змій, а й значно більших або небезпечніших тварин: наприклад, тигрів чи ведмедів. Часто в домівках тримають мавп.

До слова, раніше ми розповідали, які червонокнижні тварини мешкають на Львівщині.

Андріана Байло каже, що серед випадків порятунку диких тварин нещодавно були, зокрема, лисенята, яких викупили після вилучення з дикої природи. Таких тварин можуть забирати для продажу на притравочні станції, де мисливських собак тренують на диких тваринах.

«Я з притравочними станціями борюся з 2018 року. Законопроєкт писала, і два рази подавали, але, на жаль, так і на голосування не виносять, тому що мисливське лобі — це в нас велика проблема. Коли лисицям, борсукам, іншим диким тваринам виривають зуби, зв’язують і натравлюють на них мисливські породи собак, щоб вони вчилися агресії, полювати», — розповідає вона.

За словами Андріани Байло, такі практики залишаються дозволеними переважно на пострадянському просторі. В Україні це називають навчанням і випробуванням мисливських собак, тоді як у Європі такі методи давно заборонені.

Чому дикі тварини виходять ближче до людей

Активістка каже, що у лісах Львівщини в цей сезон можна зустріти козуль, диких кабанів, лисиць, борсуків, куниць, зайців, бобрів, видр, а також багато видів птахів. Найчастіше ж до населених пунктів наближаються лисиці, козулі та хижі птахи.

Фахівчиня пояснює, що це пов’язано насамперед із впливом людини на природне середовище. Йдеться про втрату місць існування тварин, фрагментацію та вирубку лісів, пошук їжі, а також розширення забудови поблизу територій, де вони жили раніше. Через це тварини можуть втрачати орієнтацію або змушені шукати нові місця для життя.

«Дика природа — це паралельний світ, в який взагалі не варто втручатися. Дикі тварини, кожна тварина може бути небезпечна, адже їхньою природою не передбачений контакт з людиною, і через страх тварина може захищатися», — пояснює зоозахисниця.

Особливо обережними, як каже Андріана Байло, варто бути з дикими кабанами, пораненими копитними та лисицями. Поведінку тварини, яка відчуває біль або небезпеку, складно передбачити. Лисиці також можуть становити ризик, зокрема тоді, коли люди самі наближаються до них, намагаються погладити або погодувати.

Якщо людина зустріла дику тварину в лісі, на дорозі чи біля населеного пункту, не можна підходити ближче, торкатися її, годувати або переслідувати. Найкраще — зберігати дистанцію, не робити різких рухів і спокійно відійти. Дикі тварини зазвичай не зацікавлені в контакті з людьми. Якщо їх не провокувати, вони здебільшого не нападатимуть, бо бояться людини.

Також не варто підгодовувати диких тварин біля населених пунктів. Через постійний доступ до їжі вони можуть частіше повертатися до людей, втрачати природну обережність і потрапляти в небезпечні ситуації — наприклад, виходити на дороги або наближатися до домашніх тварин.

Коли дикій тварині справді потрібна допомога

Зі слів Андріани Байло, зрозуміти, що дика тварина поранена і потребує допомоги, можна за помітними зовнішніми ознаками. Це можуть бути видимі травми, кровотеча, неприродне положення кінцівок, нездатність рухатися, сильне виснаження або тривале перебування на одному місці без реакції на небезпеку.

Ще один важливий критерій — місце, де знайшли тварину. Якщо вона лежить на дорозі, біля активного руху транспорту, на території, де є собаки, або заплуталася в сітці чи огорожі, ситуація може бути небезпечною навіть без очевидних травм. У такому разі краще не намагатися самостійно витягати чи переносити тварину, а повідомити фахівців і описати, де саме вона перебуває.

«Якщо ж йдеться про дитинчат, то дуже варто не поспішати з висновками. У багатьох випадках це природою закладене. Батьки їх залишають самих на тривалий час і продовжують піклуватися про них. Батьки відходять, поглядають, як вони себе ведуть, ідуть добувати їжу для них», — каже фахівчиня.

За її словами, люди часто діють неправильно, коли бачать дитинча без дорослої тварини поруч. Вони можуть вирішити, що його потрібно негайно рятувати, забрати з природного середовища і таким чином нашкодити.

Андріана Байло згадує нещодавну ситуацію на Закарпатті, де молода пара знайшла двох ведмежат. На її думку, у такому випадку не варто було одразу забирати тварин. Спершу потрібно було повідомити фахівців, зоологів або працівників парку, щоб вони оцінили ситуацію.

«Дуже шкода мені тих дитинчат, тому що очевидно, що мама пішла шукати для них їжу. Якщо б, наприклад, лісники знайшли, що її хтось застрелив, чи це були браконьєри, чи якась інша небезпека, тоді можна було б робити висновки. Але скоріше всього це був такий необачний порятунок, як на мене», — зазначає вона.

Найчастіше люди помилково забирають козуленят, зайчат, оленят, а також пташенят сов та інших птахів. У весняно-літній період такі випадки особливо поширені. Часто люди знаходять пташеня на землі й одразу вирішують, що воно безпорадне, хоча батьки можуть бути поруч і продовжувати за ним доглядати.

«Дуже часто поширена практика: люди знайшли пташеня і відразу забирають, намагаються рятувати. Але вони не залишаються спостерігати довший час, що ж буде. Такі "порятунки" останнім стали популярні серед блогерів, які забирають до себе додому тварину і утримують її там», — каже Андріана Байло.

У випадку з птахами важливо розрізняти пташеня без пір’я і злетка. Якщо пташеня ще голе або майже без пір’я, воно може потребувати допомоги, бо не здатне самостійно вижити поза гніздом. Натомість злетки вже мають пір’я, можуть стрибати або пересуватися землею, але ще вчаться літати. Така поведінка не завжди означає, що птах травмований.

Якщо дику тварину вигодовують удома, її шанси повернутися в природне середовище значно зменшуються. Коли дика тварина звикає до людини, вона поступово втрачає інстинкти, необхідні для виживання, зокрема здатність самостійно добувати їжу або уникати небезпеки.

Забирати дитинча дикої тварини можна лише тоді, коли є очевидні докази, що воно справді залишилося без матері або перебуває в небезпеці. Наприклад, якщо доросла тварина загинула, дитинча травмоване або йому загрожує безпосередня небезпека. Але навіть у таких випадках потрібно звертатися до фахівців.

Спеціалісти можуть правильно оцінити стан тварини й організувати допомогу так, щоб вона залишалася максимально дикою. Важливо не гладити, не привчати до рук і не створювати зайвого контакту з людиною, бо це може завадити подальшому поверненню тварини в природу.

Які ризики є для людей, які забирають диких тварин

Зоозахисниця розповідає, що людина, яка забирає дику тварину додому, може наражатися на небезпеку. Дикі тварини можуть переносити паразитів, а також інфекційні хвороби, зокрема сказ. Переносниками сказу можуть бути ще й миші, їжаки та білки, тому контакт із ними без участі фахівців може бути ризикованим. Україна має один із найвищих показників сказу в Європі через те, що в нас люди часто не вакцинують домашніх тварин.

«Насправді, якщо взяти статистику, найбільше заражених випадків — це в домашніх котів. У них через те, що вони взаємодіють зі щурами, мишами, які переносять сказ. Думка щодо лисиць, які нібито найчастіше його переносять, спотворена. Якщо взяти в Держпродспоживслужбі інформацію, то ми побачимо, що, наприклад, зі 100% 20% — це лисиці, а 50% — це коти. І це явно не від лисиць, тому що ми розуміємо: якщо б лисиця поранила кота, вкусила, в нього були б явні ознаки поранення», — зазначає Андріана Байло.

Сказ передається не лише через укус. Вірус може потрапити в організм через подряпини або слину хворої тварини, якщо вона потрапила на пошкоджену шкіру чи слизові оболонки. Якщо після контакту з невідомою або дикою твариною є укус, подряпина чи ослинення, потрібно якнайшвидше звернутися до лікаря. Медична допомога та вакцинація проти сказу після такого контакту є безоплатними.

Більше про вакцинацію та що робити після укусу, ми детально розповідали тут.

В Україні також діє програма вакцинації диких тварин від сказу. Зі слів активістки, держава щорічно витрачає багато коштів на закупівлю як вакцин для безкоштовної вакцинації всіх домашніх тварин, так і брикетів для вакцинації диких тварин, які розкидають у лісі.

Далі реалізація цієї програми залежить від роботи на місцях. Держпродспоживслужба закуповує вакцини та передає їх на обласний рівень, а звідти — на районний. Водночас, як зазначає фахівчиня, ефективність залежить від того, чи відбувається вакцинація на практиці, а не лише формально.

На Львівщині таку пероральну вакцинацію також проводили навесні 2026 року. Брикети з вакциною розкладають на землі. Якщо людина знаходить такий брикет у лісі чи полі, його не варто торкатись, забирати або переносити.

Куди звертатися, якщо дитинча дикої тварини вже забрали

За словами Андріани Байло, якщо людина все ж забрала додому дитинча дикої тварини, найперше варто звернутися до фахівців. Це можуть бути центри порятунку диких тварин, зоологи, біологи або профільні волонтери, які зможуть оцінити ситуацію і пояснити, що робити далі. Достатньо навіть написати пост у Facebook, де пораду нададуть небайдужі люди.

«Самостійно повертати тварину в природу доцільно лише після оцінки ситуації спеціалістами. Неправильні дії можуть приректи тварину на загибель або створити небезпеку для інших тварин», — пояснює фахівичня.

Серед найпоширеніших помилок зоозахисниця називає те, що люди забирають дику тварину додому, починають неправильно її вигодовувати і не одразу звертаються до фахівців. Через це тварина може швидко звикнути до людини або отримати шкоду від невідповідного догляду.

Ще одна помилка — передавати дитинча до зоопарку без розуміння наслідків. У такому випадку шансів повернутися в дику природу в тварини майже не залишається.

Чому дикі тварини гинуть на дорогах

Влітку дикі тварини часто потрапляють під колеса автомобілів. Йдеться не лише про козуль чи лосів, а й про зайців, їжаків, лисиць та інших дрібних хижаків.

Андріана Байло пояснює, що одна з причин таких випадків — збільшення кількості автомобілів і будівництво доріг через природні території. Через це руйнуються міграційні шляхи тварин, якими вони рухаються в пошуках їжі або переходять з однієї частини лісу в іншу. У Європі є спеціальні переходи (екодуки) для диких тварин. У нас вони не передбачені. Також там є сітки, які загороджують ліс від дороги — і в нас теж цього немає.

Екодуки — це спеціальні мости або тунелі для тварин, які будують над або під дорогами. Вони допомагають зберегти міграційні шляхи й зменшити кількість зіткнень із авто. Такі переходи зазвичай працюють разом з огорожами: сітки не дають тваринам виходити на дорогу й спрямовують їх до безпечного переходу.

Зі слів активістки, тварини не сприймають дорогу як небезпеку в тому сенсі, як це робить людина. Вони рухаються своїми природними маршрутами і можуть раптово вибігти на проїжджу частину, бо дорога перерізає територію, якою вони користувалися для міграції.

Окремою проблемою є швидкість автомобілів. Якщо водій їде надто швидко, тварина майже не має шансів вижити після зіткнення. Водночас небезпека є і для водіїв, особливо якщо йдеться про велику тварину. Тож на ділянках доріг, де часто з’являються дикі тварини, потрібні помітні дорожні знаки або інформаційні щити, які попереджатимуть водіїв. Особливо це стосується доріг біля лісів і природних територій, де тварини регулярно переходять шлях.

В українських Правилах дорожнього руху передбачений попереджувальний знак 1.36 «Дикі тварини». Його встановлюють на ділянках, де можлива поява диких тварин на дорозі. Водночас сам знак не розв’язує проблему повністю: водіям потрібно знижувати швидкість і бути особливо уважними біля лісів, полів та природоохоронних територій.

Зокрема, за перше півряччя 2026 року на Львівщині найбільша кількість ДТП повʼязана саме через перевищення швидкості. Про це та про найбільш проблемні місця на дорогах ми розповідали тут.

Андріана Байло також зазначає, що окремі способи відлякування тварин від дороги можуть допомагати, але не вирішують проблему повністю. Якщо дорога проходить через міграційний шлях, тварині все одно потрібно перейти на інший бік.

Окремо в різних країнах тестують так звані «віртуальні паркани» або світлові системи для відлякування тварин. Це можуть бути спеціальні відбивачі, ліхтарі чи пристрої, які реагують на фари автомобіля і подають світловий або звуковий сигнал.

Що робити водієві після зіткнення з дикою твариною

Зі слів активістки, якщо водій бачить дику тварину на дорозі, насамперед потрібно знизити швидкість, якщо це можливо, і діяти відповідно до ситуації. Водночас не варто робити різких маневрів, адже це може спричинити ще небезпечнішу ДТП.

Якщо зіткнення вже сталося, водій має зупинитися в безпечному місці та повідомити відповідні служби. Зокрема, потрібно викликати поліцію і повідомити, що сталася дорожньо-транспортна пригода за участі дикої тварини. Після цього поліція може залучити фахівців, які працюють із дикими тваринами в конкретному регіоні. У Львові ж травмованих після ДТП тварин часто передають у Домівку врятованих тварин.

Водночас до пораненої дикої тварини не варто підходити без потреби. Травмовані або налякані дикі тварини можуть поводитися агресивно, тому важливо зберігати дистанцію і не наражати себе на небезпеку. Якщо тварина лежить на дорозі або створює ризик для руху, потрібно повідомити поліцію та за можливості точно вказати місце події.

«Часто є, що водій втікає. Але коли ми це бачили з лосями, то він вже не може втекти, звісно. Тоді залишається, викликає поліцію. Часто тварини вже мертві. Коли зіткнення відбувається на великій швидкості, то рідко коли тварини виживають», — пояснює Андріана Байло.

Активістка каже, що відповідальність для водія може наставати тоді, коли він порушив правила дорожнього руху. Якщо ж водій не перевищував швидкість, а тварина раптово вибігла на дорогу, то таку ситуацію не завжди можна передбачити.

«Роль держави є ключовою, але сьогодні вона потребує значного посилення — як у сфері профілактики, так і в питанні реабілітації і порятунку диких тварин. В Україні практично відсутня державна система реабілітації диких тварин. Значна частина цієї роботи тримається виключно на громадських організаціях та волонтерах», — каже зоозахисниця.

«Варто мінімізувати втручання до тварин і залишати дитинчатам можливість жити своє щасливе життя в природі, а не обмежувати їх. Для того, щоб взаємодіяти з тваринами, є домашні улюбленці. Можна завести собаку чи кота, і їм буде комфортно жити з людьми. А в дику природу не варто втручатися й позбавляти тварин природного життя, яке їм призначене», — пояснює Андріана Байло.