Чудеса «розпаковки», або Що не так з постаттю Падеревського

Польська музика абсолютно прекрасна і різноманітна, її у Львові та й загалом в Україні виконують багато, ставлять опери Монюшка, оркестри виконують симфонії Шимановського, а я особисто абсолютно залюблена в творчість, і зрештою особистість, Шопена. Вже 14 разів польсько-українська фундація імені Іґнаци Падеревського нам пропонує фестиваль «Відкриваємо Падеревського», але хто він такий, цей Іґнаци Ян Падеревський?

Окрім того, що на зламі XIX-XX століть він зробив феноменальну кар'єру піаніста та композитора, їздив з гастролями по всьому світу — мав гострий розум і особисту харизму, він також зробив солідну політичну кар'єру.

В часи Першої світової війни він зблизився із Юзефом Пілсудським та Романом Дмовським і залучаючи свої безмежні контакти допоміг отримати підтримку різних країн для відновлення Польщею Незалежності. Пілсудський у вдячність зробив його міністром закордонних справ, а згодом Прем'єр-міністром. І це дійсно великий чоловік для Польщі. Але є нюанс.

Іґнаци Падеревський, перебуваючи на цих посадах активно займав відверто антиукраїнську позицію, безпідставно звинувачуючи українців у злочинах проти людяності: вбивствах цивільного польського та єврейського населення, обстрілах житлових будинків, погромах і грабунках (більше про це в першому коментарі: третій том енциклопедії ЗУНР 1918-1923., а точніше на сторінці 20). Називав українців більшовиками, а Українську Галицьку Армію «більшовицькою», зображав Польщу як єдино можливого захисника, а відтак закликав країни Антанти надати Польщі всебічну підтримку для того, щоб «знищити більшовизм».

Згодом, він дипломатично виправдовував потребу окупації Східної Галичини і приєднання до Польщі. Падеревський цілеспрямовано вводив Антанту в оману стосовно реальної ідеї існування ЗУНР і безпосередньо приклався до того, аби землі Східної Галичини — читай ЗУНР були окуповані та приєднані до Польщі.

Ще раз — Падеревський є тією людиною, яка доклалася до унеможливлення існування України 100 років тому. Відкрили Падеревського?

Складно уявити, що фундація Адама Бали не знає про такий зв'язок Падеревського зі Львовом і з Україною, і що серед безлічі — сотень! польських композиторів обирає саме цього персонажа. І цікаво, чи знають про це партнери фестивалю з українського боку?

Що думає про це Міністерство культури України та Український інститут національної пам'яті? В мене, як в громадянки, багато питань як до самої польсько-української фундації, так і до наших інституцій, котрі приймають участь в цій «розпаковці». Можливо вони й досі мислять виключно мистецькими категоріями, проте в теперішніх обставинах на сторожі репутації і відстоювання інтересів держави варто чатувати повсякчас.

Очевидним є, що цьогорічний фестиваль відбудеться, що музиканти зіграють концерти і отримають гонорари, а на події прийде публіка, проте залишається відкритим питання чи в нашому майбутньому є місце для такої меншовартісної позиції? Бо ж чим цей приклад відрізняється від сумнозвісного «іскуствавнєполітікі»?

Послідовна деколонізаційна політика має стосуватися до всіх узурпаторів, що посягали на нашу Незалежність. Зараз як ніколи є потреба не занедбувати увагу до власних культурних, історичних та національних інтересів. Як нас можуть поважати інші, якщо ми не поважаємо самі себе і свою історію? Запитань більше, ніж відповідей.

Першоджерело.

Матеріали у рубриці «Погляди» є відображенням виключно точки зору автора, яка може бути як об'єктивною, так і суб'єктивною. Редакція може не поділяти думок і поглядів, викладених тут, та не несе відповідальності за достовірність й тлумачення викладеної інформації, натомість виступає виключно платформою для розміщення матеріалу.